Коли наші діти воюють (а мої сини з учора в армії), і ми не можемо їм ніяк сильно допомогти - ми повинні обговорювати ті принципові помилки нашого суспільства, які призвели до цієї трагедії. Що потрібно зробити, щоб цього не повторилося.
І не кажіть "зараз не час, потім обговоримо". Якщо не обговорювати зараз - взагалі не буде ніякого "потім".
Думати треба не про те, на якого стрілочника повісити провал, а про те, що системно треба змінити в нас самих, в Ізраїлі.
Робити самі дії щодо виправлення внутрішньоізраїльської ситуації потрібно звичайно потім - але щоб ці дії стали можливими обговорювати їх потрібно саме зараз.
І зрозуміти що головні винні - це система, за якої відставні генерали лізуть у політику. Саме ці генерали в 2005 привели до Розмежування, помилково запевняючи нас, що "вони все життя займалися безпекою, і точно знають, що Ізраїлю для безпеки потрібно віддати арабам Газу".
І ті ЗМІ та політики, які піарили цих генералів.
---- Тому нижче копіпасту публікації Eli Belenson -------
Зрозуміло, що для адекватного аналізу мало даних та багато емоцій. Але розібратися, хай навіть поверхово, потрібно.
Ми якось звикли, що наша хвалена та легендарна розвідка завжди на висоті і сприймаємо це як щось зрозуміле. Там запобігли, там випередили, там превентивно розбомбили. Але такі механізми ненадійні. Це питання статистики. Якщо нескінченно довго грати в російську рулетку, то неминуче дограєшся, хоч би як був великий порожній барабан. Рано чи пізно система дасть збій. Чому і як система дала збій цього разу – предмет для окремого та тяжкого розбору.
Набагато важливіше чому перестали діяти механізми стримування?
Ми віддали ініціативу своєму ворогові. Ми дали можливість тому, хто неприховано проголосив своєю метою наше знищення, створити свою квазі державу, свою армію, свої спецслужби.
Колись ізраїльські поселення розрізали Газу на шматки, а армія, охороняючи ці поселення, за фактом контролювала Газу.
Але чиїсь освічені уми, за допомогою ЗМІ, переконали наше суспільство, що краще та безпечніше віддати нашому ворогові право робити в Газі все, що їм завгодно, віддати їм під контроль кордон тощо. Самонавіюванням переконали населення, що так буде безпечніше. Мовляв, охороняючи поселення (анклави, що розрізають Газу на шматки), армія наражає себе на небезпеку. Образ поселенця (людини, яка ризикує своїм життям з патріотичних та ідейних спонукань, заради своєї країни та свого народу) зробили у ЗМІ головним ворогом, посміховиськом, радикальним дурником, фанатиком. Поселенців відкрито порівнювали у ЗМІ із хамасниками. Я пам'ятаю передачу на радіо, року так 2005-го, де ведучі відкрито знущалися з загиблих поселенців (так, зараз у це важко повірити, я і тоді був шокований). Їх зробили головними ворогами шалому.
Ось вийдемо з Гази і тоді Хамас нестиме всю повноту відповідальності і вони не посміють і т.д.
Суспільство боляче і воліє жити ілюзіями та мріями.
Усі ці роки Хамас озброювався. Стрімко та успішно. Газа перетворилася на підземну фортецю з нескінченними тунелями, підземними складами, комунікаціями. Вони рік за роком збирали арсенали зброї. Маючи свій власний сухопутний кордон з Єгиптом, свій "торговельний" та "рибальський" флот. А головне, за довгі роки абсолютної влади, маючи безкарну нагоду вбивати населення за найменші підозри у співпраці з Ізраїлем, вони якщо й не зачистили, то звели майже нанівець агентурну мережу ізраїльської розвідки. Скільки б тобі не платили, але живучи в Газі і розуміючи, що за найменшої підозри тебе по-звірячому вб'ють, попередньо запитавши до смерті разом із сім'єю, ти сильно подумаєш, перш ніж співпрацювати з Ізраїлем.
Ми самі дали їм можливість знищувати нас. І самі показали найефективніші способи – угодою Шаліта. Ми переконали їх, що беручи заручників, вони ставлять нас на коліна.
А поки готуємося до гіршого. Суспільство не скоро відійде від 30-річного одурманювання телевізором, пропаганди ескапізму, Стокгольмського синдрому та внутрішньої ненависті.
-
Пінхас Полонський
t.me/P_Polonsky
Немає коментарів:
Дописати коментар