Митрополит Епіфаній : Невіруючих людей не існує, бо потреба вірити є вродженою, необхідною.

                                                      Митрополит Епіфаній                  

Коли людина говорить, що вона ні в що не вірить – то неправда. Невіруючих людей не існує, бо потреба вірити є вродженою, необхідною. Питання лише в тому, у що саме вірить людина: в саму себе чи в когось іншого (або в щось), в існування якихось «вищих сил» чи в інопланетян, чи «духів природи», зрештою, в сатану чи в Бога.

Казати, що Бога «не існує», просто не розумно, бо це подібно до того, якби незрячий заперечив існування світла через те, що він його не бачить. Але ж сонячне світло і світ навколо нас існує незалежно від того, бачимо ми їх чи ні. Відтак той, хто відкидає віру в Бога, подібний до людини, яка тримає очі закритими і вимагає: «Доведи мені, що є сонце, є небо, є земля і все інше – тоді я відкрию очі, а доки не доведеш – триматиму їх і далі заплющеними». Дивно, чи не так? Відкрийте очі – і матимете шанс побачити. Віра – це наші відкриті очі…

       

      Чи будь-яка віра є корисною? Ні. Навіть більше, неправдива, сліпа, фанатична віра є вкрай шкідливою, небезпечною. До речі, з грецької Θάνατος означає «смерть», а фанат – це духовно змертвіла людина. Тож не всяка віра буде нам корисною, не всяка веде до спасіння. Лжевчителі, єретики, безбожники теж мали віру, зокрема в істинність своїх суєтних мудрувань – але віра їхня вела не до Істини, а лише віддаляла від неї.

  

  Досить поширеним є помилкове протиставлення віри і знання, розуму.       

Насправді віра є не протилежністю знання, а особлива його форма. Знання, отримане через доказ почуттів, через зір, дотик, слух чи смак називають досвідним знанням. А коли безпосередньо наші тілесні сили не задіяні, коли ми особисто чогось не бачили, не чули, однак вважаємо ці речі справді існуючими, істинними – то це є віра. Вона залежить не від зовнішнього, не від нинішньої реальності і оточуючого світу, а від нашої волі, бажання, особистого рішення.

 

   Насправді істинна віра не однобока, а багатогранна річ, бо задіює і розум, і дух, і почуття, і волю людини. Вона не тільки визнає Бога розумом, не тільки довіряє Йому серцем і лине душею, а й вимагає узгоджувати людську волю з волею Божою. Тільки така віра може виражати любов, приносити добрі плоди, перемагати зло добром, творити чудеса.

Святі отці порівнювали справжню віру з іскрою, запаленою від Духа Святого в людському серці, яка розпалюється теплотою любові. Віра – як світильник в серці. Коли він горить, то освітлює важливі речі, допомагає бачити добре і зле, корисне і небезпечне. Коли ж світильник не горить – у серці темно, там морок незнання і страху, там помилки і пороки хибно зводяться у гідність чеснот.

Про силу віри, про її благі плоди багато разів сказано у Священному Писанні. Ті, хто вірив в Господа, отримували порятунок, зцілення, ставали свідками справжніх чудес, бо що неможливо для людей – можливе для Бога (Лк. 18: 27). Справжня, щира, глибока віра неможливе робить можливим. А невірство перешкоджає людині отримати дари від Бога. «Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17: 19-20).

Вірте, і нехай для вас з Богом в серці не буде нічого неможливого!

#Церква_з_тобою

Российская агентура имеет доступ к руководству? Залужный, Зеленский, выб...

Блажен, кто верует, тепло ему на свете!

 

Відповідно до принципу Іудейської філософії історії, від Аристотеля до Гегеля і Фукуямі, власний світоглд Ідеаліста Гегеля, або матеріаліста Маркса, або агностиків Альберта Ейнштейна +Нільс Бор і Опенгеймер...,- "КАРТИНА влаштування людського світу - ОЛАМУ" , чи політика, чи пересічного громадянина, - є головним і визначальним фактором, що визначає його відношення до події , або вислову (хоч Папи Римського) , як до правди, чи як брехні .

Перепостимо яскравий приклад сучасного інтелектуального пошуку на цю тему:

Архіпова Є.А., м. Київ, evgar@meta.ua 

Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі!

"Брехня - релігія рабів і господарів ... Правда - бог вільної людини!" - Такі слова вклав М. Горький в уста Сатіна, героя п'єси "На дні". Незважаючи на те, що п'єса була написана на початку минулого століття, ця фраза досі не втратила гостроти та глибини закладеного в неї сенсу. Чому брехня названа релігією рабів, і чому в один ряд із ними поставлені господарі? Тому що за допомогою брехні зручно керувати та легко бути керованими. Тому що, з одного боку, відносно легко збрехати, а, з іншого боку, людині здавна було простіше повірити, ніж перевірити, адже останнє вимагає залучення набагато більших ресурсів - матеріальних, тимчасових, розумових, - якими не всі мають і не всі можуть ( або хочуть) використати. Віра допомагає слабким, зміцнює, надає сили. Як зауважив ще Юлій Цезар, люди охоче вірять тому, чому бажають вірити, тому обіцянки світлого майбутнього (більш-менш віддаленого) завжди будуть мати успіх – чи то "покращення життя вже сьогодні", чи райські кущі в невизначено-віддаленому завтра. "Хто слабкий душею ... і хто живе чужими соками - тим брехня потрібна ... одних вона підтримує, інші - прикриваються нею" (М.Горький). Брехня дозволяє обходити гострі кути, відволікати аудиторію, пом'якшувати конфлікти, більше того, з її допомогою можна взагалі уникнути виникнення будь-якої протидії, потрібно лише вміло її використовувати. 

 Для одних ложь сегодня это искусство, для других ремесло. Так или иначе, техника лжи, техника обмана беспрестанно совершенствуется. Неприкрытая, явная ложь сейчас не в почете – уж больно грубо, заметно. Слишком уж унизительно и оскорбительно для самого себя верить откровенному примитиву. Сегодня актуальна ложь тонкая, изощренная. Нынче в моде превращенные формы обмана: полуправда, недосказанность, подтасовка информации, фальсификация, тонкий подлог, манипулирование событиями и искусственное создание медийных поводов. Для самых умных, высокомерных и самоуверенных существует продвинутый вид обмана: двойная ложь. Один врет тонко, витиевато другому, а тот врет самому себе, уверяя себя, что первый, сказал правду. Ничего, что присутствуют маленькие нестыковки, неточности, - ну кто не без греха, с кем не бывает, да и кто б в этой неразберихе не запутался? Кстати, очень удобная позиция: сегодня можно верить одному, завтра другому, пускай этот другой и из противоположного лагеря. Следуя девизу "Верь тому, кто у руля, и да будет тебе счастье", можно многого добиться, ведь господа периодически даруют поощрение за вовремя закрытые глаза и удержание при себе аргументов, бросающих тень недоверия на "курс партии". А что же с правдой, которая есть "бог свободного человека"? Надо сказать, тяжело с таким богом живется. Сложно отыскать истину в море лжи, полуправды и замалчивания, тяжело думать самому, страшно говорить о несогласии с общепринятой или официальной "правдой", и еще тяжелее доказывать, обосновывать свою точку зрения другим, пробиваться через недоверие, ложные убеждения, непонимание и умственную лень, которая активно прогрессирует в современном обществе. От того и выбирают сегодня не правду, а других богов, другие религии, поэтому и теряют свою свободу." (конец цитати)

 

Антисемитизм (определение)

Марк Котлярський, спеціально для «Сьогодні в Ізраїлі», @markkot56 

(Частина 1-я) 

  

Антисемітизм (нім. Antisemitismus) —   юдофобія, невмотивована ненависть до євреїв, різновид ксенофобії, переслідування євреїв за етнічною чи релігійною ознакою. 

 

Нерідко антисемітизм виступає як складова радикальних рухів та ідеології; він допускає можливість присутності в різних сферах соціального життя, проявляючись на побутовому, культурному і політичному рівнях. 

Найвища точка «кипіння» антисемітизму – геноцид. 

 

Згідно з даними, представленими у Вікіпедії, сам термін «антисемітизм» з'явився нещодавно, і його вживання пов'язують з німецьким публіцистом Вільгельмом Марром, який у 1880 році назвав групу своїх прихильників «антисемітською лігою». Однак саме це слово з'явилося десятиліттями раніше. Так, воно зустрічається в 1865 в енциклопедії Rotteck-Welckersches Staatslexikon [de] під редакцією Карла фон Роттека, а ще раніше, в 1860, єврейський учений Моріц Штейншнейдер використав його, щоб характеризувати систему поглядів Ернестану. 

 

Як уже згадувалося, як синонім до антисемітизму виступає термін «юдофобія». Його узвичаїв лікар з Одеси Леон Пінскер. Він ужив цей термін уперше у своєму знаменитому памфлеті «Автоемансипація», написаному під враженням масових погромів у Російській імперії 1881 року. 

Пінскер вважав упередження до євреїв спадковим психічним захворюванням. 

 

Слід зазначити, що поняття антисемітизму допускало різні періоди різні тлумачення. Приміром, учений Соломон Крапівенський вважав юдофобією страх перед євреями, а історик Геннадій Костирченко співвідносив юдофобію з побутовим антисемітизмом. Відкритий університет Ізраїлю кваліфікує антисемітизм як історично традиційну ворожість до євреїв, яка існувала до появи чітко вираженого расового антисемітизму. 

 

Вчені розглядають існування антисемітизму в динаміці – від античної юдофобії до сучасного так званого «нового антисемітизму». Причому нерідко останнє сором'язливо прикривається «антисіонізмом» чи «антиізраїлізмом», напираючи на те, що йдеться лише про критику сучасної держави Ізраїль. 

 

Закінчити цю коротку довідку хотілося б робочим визначенням, прийнятим Міжнародним альянсом на згадку про Голокост (International Holocaust Remembrance Alliance, - IHRA). Воно звучить так: «Антисемітизм - це особливе сприйняття євреїв, яке можна охарактеризувати як ненависть до євреїв. Риторичні та фізичні прояви антисемітизму спрямовані на євреїв чи неєвреїв та/або їхню власність, єврейські громадські установи та релігійні об'єкти. Прояви антисемітизму можуть містити нападки на Державу Ізраїль, задуману як єврейський колектив. Антисемітизм часто звинувачує євреїв у змові з метою заподіяння шкоди всьому людству, і він часто використовує звинувачення євреїв у будь-яких проблемах та кризах. Він може мати усні, письмові, візуальні форми та виявлятися у діях, використовуючи зловісні стереотипи та підкреслено негативні риси "єврейського характеру". 

Підпишись: @segodnyail

Антисемітизм (визначення) 

Марк Котлярський, спеціально для «Сьогодні в Ізраїлі», @markkot56  

(частина 2-а) 

Як зазначає професор Діна Порат, попередній керівник Центру Кантора з вивчення сучасного європейського єврейства на гуманітарному факультеті Тель-Авівського університету: «Буквально всі ці аспекти антисемітизму ми спостерігаємо в подіях, які зараз відбуваються щодня в усьому світі». 

 

IHRA, коментуючи робоче визначення антисемітизму, екстраполює його до сучасного періоду історії; як уже говорилося, до свого роду «нового антисемітизму», пояснюючи, яким чином та за якими параметрами його слід ідентифікувати. 

Ось на чому слід сконцентрувати свою увагу: 

 

*Заперечення Голокосту; 

 

*Паралель між політикою Ізраїлю та політикою нацистів; 

 

 * Переслідування євреїв з ідеологічних чи релігійних мотивів; 

 

*Гуманізація чи демонізація євреїв як колективу; 

 

*Паралель між політикою Ізраїлю та політикою нацистів; 

 

*Екстраполяція колективної відповідальності на всіх євреїв за дії Держави Ізраїль; 

 

*Заперечення права єврейського народу на визначення. 

 

Крім того, для визначення «нового антисемітизму» 

існує тест відомий як тест «3 Д», прийнятий та затверджений держдепартаментом США: 

 

1.Делігітімізація 

 

Заперечення права єврейського народу на самовизначення та заперечення права на існування Держави Ізраїль. 

 

2.Демонізація 

 

Приписування Державі Ізраїль жахливих, нелюдських чи сатанинських характеристик та образів. 

 

3. Подвійні стандарти 

 

Застосування іншої системи принципів стосовно Ізраїлю проти іншими країнами, що у таких самих ситуаціях.

Підпишись: @segodnyail

Основи теорії і практики ПРОПАГАНДИ

 

❗АСЛАНЯН: ФСБ в Москве готовит ужасное - это случится после выборов пути...

Різниця між війнами в Ізраїлі та Україні. Інструктор у штурмовиків. ГУР ...

Религиозный анализ проблем демократии (в Израиле и не только)

ЧЕРЧИЛЛЬ О РОССИИ: ВСЕ СБЫЛОСЬ! Лекция историка Александра Палия

Пʼять кроків для успіху України | Віталій Портников

Наталія Кривда: "Братський рух є зародком громадянського суспільства"

🔥КАСПАРОВ: США решили, когда конец войны! Спрятали оружие в пустыне. ВСУ...

Решающим в сражении всегда является боевой дух и профессионализм.

"Дух веде до перемоги, а професіоналізм визначає її ціну."-   Моше Даян встановив ці принципи в ЦАХАЛ !




Yigal Levin :
"Новий цікавий текст ізраїльського підполковника доктора Саги Торгана, керівника групи військових досліджень. Торган розбирає такі важливі, хоч і не піддаються точним розрахункам армійські феномени, як професіоналізм та бойовий дух. Переклад з івриту та вичавка - Ігаль Левін.
- Війна Судного дня довела, що вирішальним у битві завжди є бойовий дух та професіоналізм. Дух веде до перемоги, а професіоналізм визначає її ціну.
- Полководці та військові теоретики минулого добре розуміли важливість такого чинника, як бойовий дух. Як писав Сунь-цзи: "Тільки на краю прірви воїни знаходять безстрашність, а безвихідь породжує стійкість".
- Про бойовий дух як вирішальний чинник писали такі великі військові теоретики як де Сакс, Наполеон і Клаузевіц. Сакс вважав, що саме хитрість і несподіванка у поєднанні з бойовим духом відіграють вирішальну роль на полі бою. Наполеон використовував революційний запал своєї армії і вважав бойовий дух ключем до перемоги. Клаузевіц, у свою історичну чергу, взагалі вивів бойовий дух як один із трьох головних факторів досягнення перемоги на полі бою.
– У перші роки становлення АТІ серед ізраїльських офіцерів виникла серйозна дискусія. Вихідці з британської армії наполягали на професіоналізмі як ключовому факторі підготовки новобранців. Вихідці з єврейського підпілля – вважали таким саме бойовий дух.
- Точку в цих дискусіях поставив Моше Даян, який ставив бойовий дух вище за професіоналізм. Саме при ньому, коли Даян був начальником Генштабу (1953-1958), викристалізувалися три основні принципи АТІ: цілеспрямованість, бойовий дух та ініціативність.
- Якщо подивитися загалом, то в АТІ був досить низький бойовий дух аж до 1953 року, доки її не очолив Даян, було сформовано спеціальний підрозділ "101", і почалися серії операцій відплати (жорсткі рейди на бази арабських бойовиків), неймовірно піднявши цим бойовий дух армії.
- У військових кампаніях Ізраїлю бойовий дух був вирішальним і рятував ізраїльських військових у тих боях, де їм не вистачало професіоналізму.
- Армія Ізраїлю – це велика призовна армія, за фактом – це міліція (ополчення), в якому є лише невелике ядро ​​з професійних офіцерів та старшин. Але навіть це професійне ядро, як правило, не має академічної військової освіти, як це заведено і належить в інших арміях світу. Такий підхід АТІ пов'язаний з масовістю та "міліційним" характером армії.
- Вищесказане найбільше виявилося під час Шестиденної війни та Війни Судного дня, коли всі ключові бої ізраїльтяни витягли "на характері", а не на професіоналізмі.
- Трагедія 7 жовтня також пов'язана з низьким рівнем професіоналізму в армії. Насамперед - військової розвідки, яка не змогла розглянути загрозу, що походить від ХАМАС і розкрити його плани настання вглиб Ізраїлю. Але армія Ізраїлю витягла ці моторошні бої за свої кібуці та міста за рахунок високого бойового духу та героїзму, а не за рахунок професіоналізму.
- Скрізь, де бойовики ХАМАС змогли перемогти у перший день вторгнення, це сталося лише за рахунок несподіванки та чисельної переваги: ​​ізраїльські солдати, будучи у меншості, були задавлені безліччю бойовиків.
- Той бойовий дух (бажання помсти), який був у ізраїльських солдатів перед входом до Гази, нетиповий для більшості армій у світі. Після пережитої швидкоплинної та жорстокої різанини більш ніж 1000 цивільних, цілеспрямованість та бажання увійти до Гази в ізраїльських бійців було позамежним.
– 7 жовтня знову довело, що без високого бойового духу досягнення перемоги на полі бою майже неможливе. Армія чинна тільки на професіоналізмі цілком може і програти. Але якщо з бойовим духом буде й професіоналізм, це дозволить зменшити втрати.
- Принципи встановлені Даяном (цілеспрямованість, бойовий дух та ініціативність) залишаються непорушними. На професіоналізм можна і потрібно робити ставку, але не як на вирішальний фактор, а як на умову зменшення "ціни" перемоги - кількості жертв і втрат."

Yigal Levin

Походи Олександра Македонського на карті. Як створювалась імперія?

Будь націоналістом в своїй Бандерівській державі ! Слава Україні !

 

Будь націоналістом!

UkrNationalism

         У 1976 році референтура Юнацтва ОУН склала і видала друком вишкільний збірник ідей і правил Юнацтва ОУН під назвою «Іди за мною!». Ця збірка кілька разів перевидавалася в Україні, в тому числі і видавництвом «УВС». Пропонуємо увазі читачів вступну ідеологічно-світоглядову статтю з цієї збірки.  Ред.
      

          Бути націоналістом – це значить мати правильне й належне відношення до історичних і сучасних життєвих і державницьких аспірацій української нації.
Відношення до своєї нації є основним критерієм і підставою суспільної моралі й етики, тобто способу поступування в громадському житті.
В центрі тої моралі й етики стоїть не моє «вельмишановне «Еґо – Я», ніким не зв’язаний індивід. Він є важний і з-поміж інших вибраний, він є в центрі уваги остільки і наскільки свідомий, що:
«Я є частиною моєї української нації і всі мої прямування є до нації і всього, що випливає з її потреб».
Це й є те націоналістичне відношення до найважливішого, яке українець-націоналіст собі усвідомлює. Свідомість такого націоналістичного відношення диктує властивий спосіб поступування супроти всіх суспільних явищ, вона диктує громадську мораль.
Громадська мораль то не нудносолодкаві і дрібно-міщанські чесноти «жити зо всіма в гаразді, святого спокою ради», але це основа відповідальності і роботи для добра нації. Співвідносини індивідів – не є ще ціллю. І які б вони не були «чудові», вони є фальш і позірність, якщо не випливають з відношення до нації.
Український націоналізм є світоглядом і функцією української нації. Це окрема система ідеологічних вартостей, це також політичний рух. В конкретній організованій формі він виступає тепер як ОУН. Видима, втілена в Організацію ідея, нормує відношення члена до нації, робить його гідним, близьким, всепричетним в нації. Таке гідне, близьке і безпосереднє відношення до нації і є націоналістичним поступуванням і націоналістичним буттям – націоналістичною мораллю!
Зробити це самому тяжко, а часом неможливо. Це треба робити спільнотно, в організації – в Організації Українських Націоналістів. Тут зібрана ієрархія вартостей і перманентне усвідомлення поступування, жертви друзів, боротьба, що є і спомином минулого, і політичним життям... Це життя, – власне, історичне, політичне, – маємо тому, що «тамті» були і діяли перед нами.
Наше історичне життя є куплене великою ціною. Його треба зберігати, в ньому жити і його поліпшувати, а насамперед любити свою націю, любити понад усе, до границь, де вже сягає надлюдське – Боже. Націю свою, виплекану, вирощену, що сповняє Божі заміри, улюблену, віддати маємо її Творцеві, як талант, помножений власною волею, яку Бог дав усім однакову.
Люби Українську Націю понад усе! Люби Господа Бога твого через націю твою, бо така воля Бога, що сотворив тебе на свій образ і подобу. Твоя нація складається з мільйонів таких як ти, тому вона, як цілість минулого, сучасного і майбутнього, є помножена образом і подобою Бога. Хто каже, що він «понаднаціонально» любить Бога і тому не сповняє обов’язків супроти своєї нації, – той говорить неправду. Він, крім себе, не любить нікого.
Бути націоналістом – то, передовсім, поважно всі ці справи трактувати. Націоналізм як система вартостей є великою силою, силою, що діє і формує психофізичне життя українця, а через те й української нації. Безперервне стремління бути ліпшим, зробити більше – морально ушляхетнює його.
Ірландські націоналісти називали себе «чистими», саме тим і свідчили повсякчасне й послідовне, щире і чисте відношення до справ своєї нації. Зберігання і часте повторювання «кодексу поступування» супроти своєї нації робить членів добрими, чистими і є доказом, де є їхнє серце і їхня любов. І це, а не щось інше дає можливість і вмілість ліпше й глибше націоналістично думати й діяти.
Націоналізм – то передовсім чин – дія. Націоналіст – то передовсім воїн думки, ідеї і чину.
Відношення націоналіста до нації є наскрізь динамічне. Замало є почуватися приналежним до українського народу чи визнавати права української нації, свою залежність від неї і підпорядкованість її. Націоналіст постійно здійснює волю нації, будучи її найвищим речником у динаміці сповнення її післанництва: творити нове життя на грані двох світів.
Та «грань» сьогодні є куди гостріша і світи куди більш непримиримі, але саме тут, на тій грані, а не деінде є наше історичне місце.
Відсутність динамічного відношення до нації – це небезпечний стан загнивання і смерті. Для українського націоналіста ці речі є самозрозумілі, ясні, конечні, елементарні.
Сповнення обов’язків, дія, дає безпосередній контакт з нацією, з Організацією. Тут ти, друже, пізнаєш, що ти не одинокий. Ти не відробляєш данину, а дієш у спільноті й зі спільнотою. Така дія дає радість і задоволення, а задоволення, що походить з доброго почуття сповнення обов’язку, породжує нові ініціативи, наснажує свіжими силами.
Тому сповняй свої обов’язки не лише на «Святі Героїв», але нанизуй ними ціле своє життя і будь у безперервній свідомості контакту зі своєю нацією.
Дія-чин націоналіста, то розмах, то життєрадість, глибина і широчінь. Шукай, здобувай, не пливи по мілині, а випроваджуй свій човен на глибини, які підняті людськими пристрастями, горами зависнуть над твоєю головою... Не бійся! Ступай твердою ногою віри у свою правду, у свою націю, в розбурхане життя, а напевно не втопишся, як не втопився апостол Петро, вийдеш переможцем і не знатимеш нудьги базарних людей і гордитимеш плиткістю маленьких душ політичних карликів.
Ти призначений провадити, тож вчися тої найважливішої штуки. Провадити – означає безнастанно демонструвати, що твоя особиста відвага і самодисципліна перевищує відвагу і свідомість тобі підлеглих.
Позбувайся і позбудься страху! Він є в кожній людині і кожний знає філософію страху і болю. Але націоналіст мусить опанувати страх і біль.
Живи у спільноті української нації, бо вона є вічною і необмеженою ні в часі, ані в просторі. Спільнота древніх українських князів, королів і гетьманів, наших воїнів і володарів, Великих і Хоробрих, Святих і Мудрих, Командирів і Провідників, Борців, Трибунів, Мучеників і Героїв, від незнаного початку і до непередбаченого кінця – це горизонтальна і вертикальна лінія твоїх дум і діл цілого твого життя!
Галерея великих синів і доньок нації хай буде стало перед очима твоїми.
Шануй тих, що принесли в жертву нації все, що мали. Без них українська нація не була б нацією. В духовному єднанні шукай зустрічі з ними, твоїми батьками, братами і сестрами. Наслідуй їх! Живи у спільноті! Живи в ОУН, люби і шануй її, бо вона є найближчою самій нації, вона її творить. Ніхто інший не стоїть ближче української нації як український націоналіст. Тому ОУН стоїть у тісному відношенні до всіх, що до неї належать, незалежно від того, де вони перебувають і чим займаються. ОУН є колискою найбільшої сили, що українську націю оформить і в державу закріпить. У відсутності держави, ОУН є єдиною провідною силою нації. Тому люби і шануй та піддержуй авторитет її Проводу.
Український націоналіст знає, що він є членом 50-мільйонної нації. Він її любить по націоналістичному, такою, якою вона є, цілу, з її добрими прикметами і хибами, в добру і лиху годину.
Українські націоналісти вказали шлях і напрям, куди і як іти в історію української нації. Тяжка проба життя показала, що обраний шлях ОУН являється єдиноправильним. Він є особливим, тому й люди, що вступають на нього, мусять бути людьми виняткових прикмет. Тих виняткових прикмет можна і треба набратися у винятковій школі – в ОУН.
За Україну йде великий бій. Ми кличемо й організуємо всіх українців до цього бою.
Демон зла і його визнавці, від часу провалу наших визвольних змагань 1917-1920 рр., відіграють свою руйнуючу роль до сьогодні. Не Україна і українська нація є для них вартостями, а Москва і народовбивці, і вже навіть не Маркс, а звичайний злочинний шовіністичний москвин.
Український націоналіст підняв прапор боротьби проти темряви мракобісся большевизму, проти московських «реалітетів», накинених Україні для обману. Ми своїми волею, розумом і вірою бачимо реальність сильної української дійсності, що гряде.
Український націоналіст є свідомий участі й причетності ОУН в боротьбі за завтрашній день. Тому з Організацією треба бути і в ній перебувати. Це не лише формує члена. Це є передовсім усвідомлення, що існує сила – реалізатор найвищих потреб нації. Без перебування членства в Організації залишилася б трагічна пустка храму без вірних. В українському житті це був би брак вогневого стовпа, що вказує народові шлях до державного спасіння, без огляду на те, чи так думають, чи ні. Як нація в кризі і в небезпеці, всі українці звертають свої очі на ОУН і вони не можуть не знайти в ній порятунку.
Існування ОУН – то віра українців в те, що втрачена держава не є знищена. Тому її треба вважати предтечею держави серед нас. Форми нашої роботи: систематичні сходини, апелі, табори, семінари – що має свій глибокий сенс і вимову, а не лише практичну доцільність. Звідси випливає сенс і доцільність членських практик: організаційних відправ, ритуалів, прапорів, знамен, відповідних акцій, бо все це є служіння Україні і приготування в плані до величного ставання державою.
Держава – це не лише «лібертас» – свобода, то передовсім «ордо» – порядок. Сьогодні вчися, встановляй, борони той порядок в ОУН, завтра будеш будівничим української держави.
І назовні в суспільно-політичному житті своєю поставою і працею націоналіст показує, що він перестерігає цей порядок і за нього змагається. Націоналіст є переконаний у своїй правоті, не ховається і не соромиться публічно називати те, в що вірить. Наші знаки, наші форми, прапори, знамена, поздоровлення є цінністю, – шануй їх, носи, виконуй достойно, бо це витвір ОУН, а завтра це буде власністю української держави.
Націоналістичне відношення до нації пронизує ціле життя члена Організації, а далі життя цілої спільності. Воно не є чимось замкненим в собі, це не якась частина, окрема ділянка; націоналізм є інтегральний і всеохоплюючий, він проникає у всі ділянки людського життя, ушляхетнює одиницю і спільноту, аж до її завершення. Досконалими не будемо ніколи, але вишколені, упорядковані, на належному місці боротьби за означені вартості – ми є і такими мусимо бути. Може довго наші ідеали будуть неосягненою мрією, але саме стремління, змаг за ідею робить нас і націю зрілими. Ніхто не знає майбутнього, не знаємо і ми. Але одне ми знаємо напевно, що ми мусимо в даних нам часі і місці зробити те, що нам призначено.
На це ми є націоналісти!