В чому різниця між Венесуелою та Україною? - Відповідає Гончаренко О. :

Найпростіша відповідь: Венесуела — failed state (держава, яка не відбулася, нефункціональна держава), Україна — ні.

І в принципі на цьому можна було б закінчити.

Але я трохи розширю думку.

Те, що Венесуела є failed state, зовсім не заперечує того, що венесуельці існують, що вони мають право на свою державу, на свій суверенітет тощо. Це дещо інша теза. Йдеться про те, що Венесуела як ДЕРЖАВА (апарат, силовики, соціальні служби, медична допомога, митниця, безпека, податкова тощо) не відбулася. Тобто вона колись була, а потім прийшов Чавес, потім Мадуро — і все це перетворилося на особистий картель.

Саме тому ми не бачимо протестів усередині країни після викрадення опозиційного лідера (мається на увазі Гонзалес).

Саме тому ми не бачимо мобілізації.

Саме тому ми не бачимо оголошення війни.

Всім усе байдуже.

Люди всередині Венесуели живуть настільки погано, система працює настільки кепсько, що різниці між власним урядом і окупаційним для них просто немає. 

Більше того — є навіть надія, що окупаційний уряд буде кращим.

Україна ж у 2022-му — зовсім інша історія.

Згадайте початок широкомасштабного вторгнення.

За кілька тижнів ДО вторгнення підтримка Зеленського була мізерною. По суті, це була навіть не ненависть, а просто презирство. Людина абсолютно не впоралася з тим, що мала зробити. Просто все просрала. Сиділа в президентському кріслі, і всі вже чекали, коли цей цирк нарешті закінчиться і можна буде змінити його.

Але.      Почалася війна — і що відбулося?

Всі почали робити свою роботу.

Мільйони людей вийшли на вулиці боротися з окупантом.

Чиновники, соціальні працівники, медики, поліція, пожежники та купа інших людей ВИЙШЛИ НА РОБОТУ.

Пекарі, касири, охоронці, кухарі — всі ПРИЙШЛИ НА РОБОТУ.

Вся система запрацювала. Не тому, що ми любимо Зеленського, а тому, що ми любимо УКРАЇНУ.

І це наша ДЕРЖАВА.

Одні з основних стовпів збереження нашої держави — це місцеве самоврядування.

Процент зрадників — мінімальний.

Всі голови ОТГ, депутати, мери, служби тощо працювали як годинник.

Боролися там, де взагалі не було шансів.

Відбивалися там, де здавалося, що вже все.

Їх убивали, катували, захоплювали в полон.

Але вони стояли й трималися.

І тут одна з головних речей: вони стояли й боролися не за Зеленського, а за СВОЮ ГРОМАДУ.

Вони знали правила, які існують в Україні.

Вони знали систему, яка існує в Україні.

І ця система дозволяла їм розвиватися, дозволяла робити гарні речі для своєї громади й для своєї країни.

І так було з усіма.

Від СБУ до ЗСУ, від міністерств до обласних адміністрацій.

Кожен ІНСТИТУТ на своєму місці виконував свою роботу не тому, що вони люблять Зеленського, а ТОМУ, ЩО ВОНИ ЗНАЮТЬ: ЗЕЛЕНСЬКОГО МОЖНА ЗМІНИТИ. І вони знають, що гра йде по правилам.

А тепер перенесемося в 2026-й.

Через отримані повноваження під час воєнного стану та через властиве особистості самодурство Володимир Зеленський робить усе, щоб ЗРУЙНУВАТИ ХОЧ ЯКУСЬ ІНСТИТУЦІЙНІСТЬ У ДЕРЖАВІ.

Місцеве самоврядування? НАХУЙ. Буду ставити військові адміністрації. Заберу половину бюджету. І ще й скажу, що ви самі винні в тому, що вас обстрілюють. Чому ви не займаєтеся ППО?

СБУ? НАХУЙ. Буду знімати голову (всі знають чому, просто мовчать. Малюк програв війну з НАБУ. Через це й був звільнений з посади голови).

Міністерства? НАХУЙ. Буду ставити Шмигаля всюди. Міняти колоду, як захочу. Знімати ефективних людей, ставити підлабузників.

РАДА? Ну, та пішла нахуй давно.

Люди? НАХУЙ. Будемо ловити їх у бусах, вбивати на вулицях, а тих, кого впіймаємо, відправимо воювати до ПЕРЕМОГИ! Додому навіть на народження дитини не відпускатимемо.

Це все приводить нас до моменту, з якого ми почали. Різницю між Венесуелою та Україною. 

Вона в тому, що Венесуела — failed state, а Україна — ні.

І можна довго говорити про те, що ми стоїмо й боремося. Але не помічати того, що ми летимо стрімголов до моменту, коли президента можуть викрасти, а на вулицях Києва лунатимуть оплески, — не можна.

І не те, щоб я сильно переживав за Зеленського.

Я сильно переживаю за Україну. 

І не хочу, щоб усі жертви, усі зусилля, вся боротьба були даремними.

Володимире Олександровичу, ви ведете дуже небезпечну політику. Ту, в якій на одній шальці терезів — ВАШЕ ЕГО, на іншій — ДОЛЯ ДЕРЖАВИ.

І ми вперше за більше ніж 30 років існування держави підійшли до моменту в якому нас можна назвати failed state.