https://newacropolis.org.ua/articles/aristotel-etika-schastya
Автори: Джуліан Скотт
Одна з найвідоміших робіт Аристотеля – це «Нікомахова етика», названа так на честь його сина Нікомаха, який редагував її. Цікаво, що жодна з праць давньогрецького філософа, яка дійшла до наших днів, не була написана безпосередньо ним. Всі твори Аристотеля – це компіляції його нотаток до лекцій, які збирали та видавали його учні. Цим пояснюють частенько сухий стиль їхнього викладу, що дуже контрастує з його втраченими «Діалогами», які Цицерон описував як «золотий потік красномовства».
«Етику» можна вважати політичним твором, оскільки на початку Аристотель стверджує, що для якісного виконання своїх обов'язків політик має знати, що таке душа людини та є благом для неї. Цікаво, чи багато сучасних політиків про це розмірковують? У цьому полягає одне з переваг вивчення праць класичної філософії: твори давніх мудреців дають нам інший погляд на речі, що часто виходить за межі своєї епохи та залишається актуальним і в наш час.
Згідно з Аристотелем, у нас співіснують три типи душі, а саме: рослинна душа – нераціональна та інстинктивна, що опікується лише нашим життєзабезпеченням та фізичним розвитком; тваринна душа, яка пізнає світ за допомогою емоцій та відчуттів; і, врешті-решт, раціональна душа, що є насправді людською частиною в людині. Раціональна душа прагне розуміння та тяжіє до розумної життя.
Розмірковуючи про те, що ж для людини є благом, Аристотель визнає, що існує багато благ, і вони можуть бути абсолютно різними залежно від темпераменту людини та обставин, у яких вона перебуває. Наприклад, бідняку найвищим благом здається багатство, в той час як хворий прагне міцного здоров'я і в ньому вбачає найвище благо. Та є таке благо, якого прагнуть всі без винятку люди, незалежно від зовнішніх умів життя, і таким благом є щастя.
Поняття людського счастья має бути пов'язане із притаманною саме людині властивістю – розумом. Тож щастя полягає у діяльності, яка узгоджена з розумом: у доброчесних вчинках і в спогляданні, чи то в глибокому роздумі. За будь-яких годин та за будь-яких обставин ми можемо практикувати чесноти та осмислювати життя.
Мабуть, чи не найбільшим «відкриттям» Аристотеля в цій сфері є його майже математичне визначення чесноти (яка в перекладі з давньогрецької означає «досконалість»). Це завжди середина, чи то «середнє», між двома крайнощами, одна з яких – надмірність, а інша – нестача. Розглянемо на прикладі: хоробрість – це середина між нерозумною відвагою та трусом. Більше того, міра чесноти завжди має бути виваженою: не надто багато та не надто мало; у відповідний час, щодо належного людини або речі, із доречним мотивом та у правильної формі. Таким чином, діяти доброчесно це не лише означає бути добрим. Це означає стати майстром у мистецтві життя. Досягти цього так само непросто, як потрапити в яблучко при стрільбі з лука; при цьому вести собі негідно так само легко, як помилити. Як видно,
Добра новина в тому, що чесноти можна набувати. Ми не приречені проживати всю життя із тим багажем, який отримали при народженні. Вони можуть розвиватися дотриманням простого принципу – «практика веде до досконалості». Аристотель викладав це так: «Ми стаємо справедливими, коли вчиняємо справедливо, стриманими – коли ведемо собі стримано, сміливими – коли діємо сміливо». Все ж таки не варто чекати негайних результатів, а краще ставитися до набуття чеснот, як до практики тривалістю в життя.
Щодо практики споглядання (яку Аристотель називає іншим ключем до счастья), то тут йдеться про те, що треба думати, а не лише чинити добре. Нам слід розмірковувати про події нашої життя та про шляхи інших людей, про історію, про політику, про природу Всесвіту…
Цим Аристотель довершує коло аргументів і знову повертається до політики. Тепер, – каже він, – коли ми знаємо, що таке людина і що є для неї благом, ми можемо визначити, який тип політичної системи найкраще обрати для спільного благополуччя. Цю тему Аристотель розгортає у продовженні своєї праці – трактати «Політика».
Оригінал статті на library.acropolis.org .
Немає коментарів:
Дописати коментар