Мій авторский курс виховання молоді високо Морального духу нації на базі теологічного світогляду і моралі, шляхом ПОВЕРНЕННЯ До Морально - етичних ціннот іудейсько-християнського монотеїзму, як це зробив Великий Америуанській народ США , який проголосив в своєму Гімні, і Конституції священну клятву : In God We Trust !
https://drive.google.com/file/d/1-5KxeBUb87g6Ornz3peeZN9afA1Fk6rr/view?usp=sharing
Але подання було повернено автору, з пропозицією переробити висновки і практичні рекомендації, які стосувалися критичного ставлення до позиції владних інституцій, в яких панував підлий жарт - «ЩОБ ПОДАЛАТИ КОРУПЦІЮ, ЇЇ ТРЕБА ОЧОЛИТИ». Тому керівництвом Академії мені було наказано убрати з тексту монографії висновоки про те, що українська влада вже почала зрощення бізнесу (відмивання брудних грошей, ухиляння від чесної сплати налогів шляхм регістрації своїх приватних компаній в закордонних західних оффшорах ) з транснаціональною організованою злочинністю (мафію), а також про те, що влада сама стимулює політичну корупцію (продаж державних і депутатських посад за хабарі ….) на усіх рівнях верховної і місцевої влади в Україні.
Коли автор відмовився це зробити, і звернувся за морально -політичною підтримкою до свого керівництва СОУ (генерала Скипальського ) , то тодіщенє, відверто промосковське керівництво Академії СБУ , винудило мене звільнитися з цього наскрізь фсб-шного закладу на пенсію, і піти у відставку за вислугою років .
Але вже тоді, - в 90 роки 20 сторіччя , усі світові експерти по боротьбі з корупцією, які брали участь у міжнародних нарадах Інтерполу і семінарах, дійшли висновку, що вирішення проблеми корупції знаходиться те тільки в юридичній правовій площині , а головним чином,- в політичній площині, ефективна антикорупційна політика неможлива без відновлення незалежної судової системи, підвищення престижу державної служби та ухвалення антикорупційного законодавства.
https://drive.google.com/file/d/1-5KxeBUb87g6Ornz3peeZN9afA1Fk6rr/view?usp=sharing
ПОСТАНОВИ
Архієрейського Собору
Української Православної Церкви (Православної Церкви України)
у розширеному складі
під головуванням Блаженнійшого Епіфанія,
Митрополита Київського і всієї України,
від 11 травня 202 4р .
Місто Київ,
Трапезний храм преподобних Антонія та Феодосія Печерських Свято-Успенської Київо-Печерської Лаври
Зібравшись згідно з рішенням Священного Синоду на своє чергове засідання та провівши його у розширеному складі єпископату Української Православної Церкви (Православної Церкви України), Архієрейський Собор підноситиме благодарність Богові за Його чисельні милості та благодіяння для Православної Церкви України, зокрема явлені протягом години від попереднього засідання.
Собор підноситиме молитви за українських воїнів, які захищають Батьківщину від російської агресії, просити для них, для мирних мешканців, які страждають від атак ворога, для біженців та вимушених переселенців, для наших співгромадян, які перебувають в окупації, Господньої допомоги та опіки. Закликаємо благословення Боже на Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Володимира Олександровича Зеленського, на мужнє українське військо, на державну та місцеву владу і на весь наш народ у боротьбі за перемогу над російським агресором та встановлення справедливого світу.
Ми низько схиляємо голови, шануючи пам'ять про полеглих захисників України та мирних мешканців, убитих російськими агресорами, і підносимо свої молитви за упокоєння їхніх душ.
Собор підноситиме молитви за військових капеланів, а також за братів архієреїв, за духовенство і вірних, які потерпіли від війни, перебувають в умовах окупації або були змушені залишити місце свого проживання.
Собор висловлює незмінну сердечну благодарність Вселенському Патріархату, Олександрійському Патріархату, Церквам Кіпру та Греції за підтримку у час важких випробувань війною, а також щиро цінує підтримку з боку християнських Церкв, релігійних спільнот та всіх людей доброї волі.
Собор підносить молитву за упокоєння душі покійного Патріарха Болгарського і Митрополита Софійського Неофіта та молитовно бажає братній Болгарській Православній Церкві успішного обрання його достойного наступника.
Заслухавши та обговоривши доповідь Предстоятеля, Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, про діяльність від часу Помісного Собору (27 липня 2023 р.), Архієрейський Собор постановляє:
1. Одобрити роботу Предстоятеля, Митрополита Київського та всієї України Епіфанія за період від попереднього засідання Помісного Собору (27 липня 2023 р.) та Київської Митрополії УПЦ (ПЦУ). Засвідчити повну підтримку Предстоятелю, Блаженнійшому Епіфанію, Митрополиту Київському і всієї України.
2. Затвердити всі рішення, ухвалені Священним Синодом УПЦ (ПЦУ) за період з години Помісного Собору (з 27 липня 2023 р.), відображені у синодальних документах.
3. Знову, як і в попередні роки, засвідчити бажання і готовність нашої Помісної Церкви вести діалог, метою якого є досягнення єдності українського православ'я навколо Київського престолу на засадах Томосу про автокефалію.
Висловити глибокий жаль щодо ультимативних відмов керівництва Митрополії Московського патріархату в Україні від такого діалогу, водночас засвідчивши його успішність на рівні релігійних громад.
Наголосити на тому, що поширення Московською патріархією своєї юрисдикції в Україні є канонічним порушенням і аномалією. Собор закликає духовенство і мирян, які досі ще залишаються в юрисдикції Московського патріархату, продовжувати процес єднання з Православною Церквою України і не боятися так званих «заборон» і «позбавлень сану», бо вони є неканонічними, від початку нікчемними і не дійсними.
Собор вдячний православним громадам і духовенству, які за власним вільним рішенням протягом попередньої години послідували Томосу про автокефалію і увійшли в батьківщину Православної Церкви України, адже це відповідає канонічному порядку, благо Православ'я в Україні та має тверду законну основу, що підтверджене і рішенням Верховного Суду України.
4. Підтримати зусилля української держави щодо захисту релігійної спільноти та всього суспільства від ворожого іноземного впливу, від намагань з-за кордону під виглядом релігійної діяльності втручатися у внутрішні справи України, руйнувати її через нав'язування неоімперської ідеології. Ці зусилля є особливо актуальними у світлі використання кремлівською диктатурою релігійних інструментів у гібридній агресії Росії проти України.
У зв'язку з цим Собор последовательно підтримує необхідність запровадження законодавчої заборони підлеглості релігійних організацій в Україні релігійним об'єднанням з центром у державі-агресорі та звертається до парламенту України з проханням, після внесення необхідних доповнень, прийняти підтриманий релігійною спільнотою України питання.
5. Похвалити запропонований Священним Синодом проект і надіслати листа до Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія та Святого і Священного Синоду Вселенського Патріархату з проханням, виконуючи євангельське правило (Мф. 18: 15-17), звернутися до Кирила Гундяжева російського світу», засудити та відгукати наказ так званого «Всесвітнього російського народного собору», в якому містяться елементи цього лжевчення.
Поважати, що доки Кирило Гундяєв не виконає цього заклику «і Церкві не послухає, то хай він буде […] як язичник і мітар» (Мф. 18: 17), так само, як і всі, хто підтримує це вчення, пропагує його та керується ним у церковній житті.
6. Ще раз засвідчити, що Православна Церква України відкидає та засуджує вчення «російського світу» як базоване на єретичних засадах етнофілетизму, маніхейства та гностицизму. Активні пропагандисти вчення «русского мира» та керівники Московської патріархії, зокрема постійні члени Священного Синоду РПЦ, підпадають під осудження, висловлені Церквою щодо цих єретичних вчень, допоки публічно не зречеться його.
7. Не маючи безпосередніх канонічних повноважень щодо формального відлучення від Церкви (анафематствування) осіб, які не належать і не належали до ПЦУ та перебувають поза її канонічною територією, але також беручи до уваги загальне православне християнське вчення про нерозкаяні смертні гріхи, які відлучають людину від Бога і Церкви, зважаючи на особливу тяжкість, публічність та вперту нерозкаяність злочинів проти Бога, Церкви Христової та людства, вчинених мирянином РПЦ Володимиром Владіміровичем Путіним, Собор засвідчує, що ця особа своїми злочинами .
Про нього можна сказати словами Псалма 108: «Хай дні його будуть короткими і гідність його перейме інший... Він полюбивши прокляття, воно і прийде на нього; не побажавши благословення, – і воно відійшло від нього. Пусть він одягнеться в прокляття, мов у одежу, і хай увійде воно, як вода, в утробу його і, як олива, у кості його; і хай буде воно йому як одяг, в який він одягається, і як пояс, яким він завжди підперізується» (Пс. 108:8,17-19). Нехай справедливий Божий суд скоро здійсниться над тим, про кого можна сказати словами Євангелія, що його «батько є диявол» (Ів. 8: 44).
8. Підтримати викладені у Доповіді Митрополита Київського і всієї України Епіфанія на Соборі оцінки та пропозиції та взяти їх до уваги у подальшій праці з розбудови Помісної Церкви.
Завершуючи свою працю Архієрейський Собор підноситиме молитви за Помісну Українську Православну Церкву, за победу і справедливий світ в Україні та закликає Боже благословення на духовенство і вірних та на весь український народ.
(Підписи членів Архієрейського Собору)
СОБОРНИЙ ЛИСТ
Архієрейського Собору Православної Церкви України
ухвалений 11 травня 2024 р.,
Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра
Всесвятійший Архієпископе Константинополя – Нового Риму, Вселенський Патріарше, у Христі Богові вельми любий та бажаний брате та співслужителю нашого смирення, владико ВАРФОЛОМІЮ, Вашу Всесвятість у Господі міцно обіймаємо та щиро й радісно вітаємо.
Архієрейський Собор Православної Церкви України, який мав своє чергове річне засідання 11 травня 2024 року в стінах Святої Лаври Печерської в Києві, звертається до Вас і до Святого та Священного Синоду Великої Христової Церкви у Константинополі, до Першого престолу і нашої люблячої Матері-Церкви, із цим листом у справі осудження вчення про «русскій мір», як такого, що суперечить православному християнському вченню.
Богословські академії нашої Помісної Церкви провели аналіз цього вчення, особливо після ухвалення в березні нинішнього року «наказу» XXV так званого Всесвітнього російського народного собору з назвою «Сьогодення та майбутнє русского міра». Ця організація хоча і має громадський характер, але створена безпосередньо РПЦ, за статутом її очолює російський патріарх і у своїй діяльності від середини 1990-х років і дотепер вона працює цілком суголосно з російською державою та Російською Церквою. Документи зібрання цієї організації, де російська агресія проти України названа «священною війною», були офіційно поширені сторінками РПЦ, як її власні.
Архієрейський Собор Православної Церкви України взяв до уваги пропозиції, зроблені нашими Богословськими академіями після дослідження цієї справи, і прийшов до наступних висновків.
На підставі аналізу наказу так званого «собору» та інших джерел, зокрема численних публічних виступів Кирила Гундяєва, «русскій мір» можна визначити як світоглядний нацизм. За логікою «наказу», Україна не може бути самостійною державою, українців та білорусів не існує (вони – частини російського народу), а Росія є «духовною цивілізацією», що веде боротьбу зі «світовим злом Заходу». Попри сильний акцент на укоріненні Росії у традиціях православ’я, текст «наказу» не містить жодних згадок про Бога і Христа, Богородицю, Церкву, святих тощо. Замість цих засадничих категорій християнської віри документ апелює до абстрактних «духовно-моральної точки зору», «традиційних цінностей» та таких світських ідеологем, як «російська цивілізаційна ідентичність», «колективний Захід», «єдиний російський простір», «триєдність російського народу» та «боротьба із глобалізмом і колективним Заходом» тощо.
Маючи відверто антихристиянський характер, пропагуючи ксенофобію та насильство заради чергового соціального експерименту, документ водночас заявляє про особливу месіанську роль російської держави, російського народу і «русского міра» як «утримувача» («катехона»), який, нібито, творить «особливу цивілізацію» та «російську цивілізаційну ідентичність» на противагу «впалому у сатанізм Заходу». Сьогодні «русскій мір» – це фактично євразійська політична ідеологія неоімперської агресії та війни із використанням окремих елементів християнського соціального вчення.
Ідеологія «русского міра» має виразний єретичний характер. Відхід московського православ’я від християнського вчення чітко проявлений у пропагуванні культу насильства й виправданні («прощення гріхів») насильників, використанні Церкви як засобу досягнення світським керівництвом Росії своєї політичної мети (локальної – захоплення України, глобальної – знищення «колективного ворога», тобто євроатлантичної цивілізації), нагнітанні апокаліптичних настроїв серед вірян, у готовності до знищення світу (ядерний шантаж) заради досягнення уявної перемоги тощо. У такий спосіб відбувається підміна віронавчальних істин християнства та вчення Церкви на історичні й політичні міфи з метою політичної сакралізації державної влади кремлівського режиму та його неоімперської геополітики.
Науковці та богослови констатують, що нинішня версія ідеології «русского міра» вже перейшла навіть межі етнофілетичної єресі та стрімко віддаляється від християнського віровчення. За своїм змістом ця система тяжіє до дуалістичних релігій – зороастризму, маніхейства чи навколохристиянських гностичних рухів, де провідну роль відіграє те саме «єдине зле начало» в його вічній боротьбі з добром.
Створення Московською патріархією нового «богослів’я війни» («священної війни») все більше уподібнюється до створення нової «громадянської релігії» із культом «Московської / Російської держави» та «святої (триєдиної) Русі», де християнські цінності свідомо відсуваються на другий план заради досягнення агресивних завдань політичного керівництва Російської Федерації.
Ця нова громадянська (політична) релігія використовує православний контекст як одну зі сфер поширення задля легітимації власного панування.
Зважаючи на це, «русский мір» несе загрозу не лише всьому християнському світу, але й людству загалом. На це неодноразово звертали увагу відомі богослови зі всього світу, якими було підписано документ з назвою «Декларація про вчення «російського світу» (Русский мір)» / «A Declaration on the «Russian World» (Russkii mir) Teaching»).
Беручи до уваги все вище зазначене Архієрейський Собор Православної Церкви України вважає справедливим визначати ідеологію «русского міра» («російського світу») не тільки як етнофілетичну єресь, але й як вчення, що виводить не лише керівництво, але й всю РПЦ, яка нині активно підтримує цю ідеологію (чи, швидше, «громадянську релігію»), за межі православного християнства.
Тому ми просимо Вашу Всесвятість та Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату, виконуючи євангельське правило (Мф. 18: 15-17), звернутися до Кирила Гундяєва з вимогою публічно відректися від лжевчення «русского міра», засудити і відкликати наказ так званого «собору», в якому містяться елементи цього лжевчення.
Ми вважаємо, що доки Кирил Гундяєв не виконає цього заклику «і Церкви не послухає, то нехай він буде […] як язичник і митар» (Мф. 18: 17), так само, як і всі, хто підтримує це вчення, пропагує його та керується ним в церковному житті. Тому ми не можемо з такими мати церковне спілкування.
Ми ще раз засвідчуємо, як це було зроблене два роки тому нашим Архієрейським Собором, що Православна Церква України відкидає і засуджує вчення «русского міра» як базоване на єретичних засадах етнофілетизму, маніхейства та гностицизму. На нашу думку, активні пропагандисти вчення «русского міра» та керівники Московської патріархії, зокрема постійні члени Священного Синоду РПЦ, підпадають під осудження, висловлені Церквою щодо цих єретичних вчень, доки публічно не зречуться його.
Не маючи безпосередніх канонічних повноважень щодо формального відлучення від Церкви (анафематствування) осіб, які не належать і не належали до ПЦУ та перебувають поза її канонічною територією, але також беручи до уваги загальне православне християнське вчення про нерозкаяні смертні гріхи, які відлучають людину від Бога і Церкви, зважаючи на особливу тяжкість, публічність та вперту нерозкаяність злочинів проти Бога, Церкви Христової та людства, вчинених мирянином РПЦ Владіміром Владіміровічєм Путіним, Архієрейський Собор Православної Церкви України засвідчує, що ця особа своїми злочинами і впертим та свідомим нерозкаянням в публічних гріхах сама себе відлучила від Церкви.
Про нього можна сказати словами Псалма 108: «Нехай дні його будуть короткими і достоїнство його перейме інший… Він полюбив прокляття, воно і прийде на нього; не побажав благословення, – і воно одійшло від нього. Нехай він одягнеться в прокляття, наче в одежу, і нехай увійде воно, як вода, в утробу його і, як олива, в кості його; і нехай буде воно йому як одіж, в яку він одягається, і як пояс, яким він завжди підперізується» (Пс. 108: 8,17-19). Нехай справедливий Божий суд скоро здійсниться над тим, про кого можна сказати словами Євангелія, що його «батько є диявол» (Ін. 8: 44).
Ваша Всесвятосте!
З любов’ю у Христі та незмінною повагою ми передаємо всі ці рішення для розгляду Вами, як Першому серед Патріархів, який єдиний має особливі канонічні права у питаннях, що стосуються Повноти Православ’я, та просимо Вас і Святий та Священний Синод Вселенського Патріархату вчинити те, що необхідне для захисту чистоти Християнської Православної віри від єретичних викривлень, які завдають шкоди Церкві та мають своїми плодами війну, численні вбивства невинних і страждання народу Божого.
Просимо Ваших святих молитов за перемогу правди і справедливий мир для України і запевняємо Вашу Всесвятість у нашій незмінній любові та молитві про Вас!
(Підписи членів Архієрейського Собору)
Завантажитиhttps://www.facebook.com/100081051403517/videos/1143022470003667
https://www.facebook.com/100081051403517/videos/1143022470003667
