Мій авторский курс виховання молоді високо Морального духу нації на базі теологічного світогляду і моралі, шляхом ПОВЕРНЕННЯ До Морально - етичних ціннот іудейсько-християнського монотеїзму, як це зробив Великий Америуанській народ США , який проголосив в своєму Гімні, і Конституції священну клятву : In God We Trust !
понеділок, 27 червня 2022 р.
неділя, 26 червня 2022 р.
Шагал не дошагал, ілі професор Преображенский вегда живет в Москве
https://www.facebook.com/groups/4173575829344829/permalink/4701973049838435/
Шагал не дошагал
Александр Добровинский
— Александр Андреевич, вам звонили из ФСБ. Сказали, что перезвонят часа через два.
Совершенно нестрашный звонок. Абсолютно. Мне ни от кого нечего скрывать, кроме миллионов адвокатских тайн. Но приятного мало. Все равно настроение испорчено, хотя не понятно почему. Если бы были неприятности, то неприятности пришли бы без звонка и в масках.
— Полина! Скажи, а телефон они не оставили?
— Александр Андреевич! А почему «они»? Просто старший следователь Калиниченко. И все.
Действительно, почему «они»? Наверное, потому, что их всегда было много. В Советском Союзе мне вообще казалось, что их больше, чем людей. В смысле, чем нормальных людей. Что‑то я не то несу. Странно. В моей жизни они сыграли только положительную роль. И даже мысль стать адвокатом пришла первый раз в голову благодаря Комитету государственной безопасности. А все равно звонок неприятный…
…Через заснеженное окно на горизонте виднелись Эльбрус и горные лыжи. Снег, солнце, девчонки, горные лыжи вместе с полной экипировкой из Франции, практически от Жан‑Клода Килли, который за два года до этого выиграл все золотые медали на Олимпиаде 1968 года в Гренобле… и мои будущие приключения последних зимних школьных каникул. Потому что дальше — подготовка к выпускным, а потом к вступительным экзаменам на биофак. Вот вся эта великолепная панорама и виднелась из нашей московской квартиры очень отчетливо в тот морозный декабрьский вечер.
Было слышно, как дедушка в соседней комнате повесил трубку и тихо произнес:
— Саша, где девочки?
Девочки, а именно мама, бабушка и мамина сестра Фира, трассировали, как пули, по спекулянтам столицы морозной советской зимой с целью приобретения чего‑нибудь дефицитного на новогодний стол и подарков всем родственникам. Дома был дедушка, утопающий в научных книгах своего кабинета, и я — шестнадцатилетний кучерявый вундеркинд.
— Хочешь глоток? — спросил глава семейства, наливая себе вишневку.
Настойка с радостью употреблялась дедом исключительно на Хануку, Пурим и на бабушкин день рождения. Все остальные случаи обозначали легкую еврейскую катастрофу с тяжелыми российскими последствиями.
— Хорошо, что мы с тобой вдвоем. А то сейчас бы началось истерическое нытье и национально‑исторические вопли. Мы должны поговорить как мужчины. С глазу на глаз. Потому что, очевидно, вся ответственность за семью очень скоро ляжет на тебя одного.
Эту хрень я слушал с тринадцати лет, когда, согласно традиции, мальчик становится мужчиной. Мне постоянно рассказывали, что в обязанности такой нерусской особи сильного пола, как я, должно входить исключительное требование по обеспечению своей семьи: жены (когда бы это ни случилось: а это в дальнейшем случилось три раза), детей (от кого бы они ни случились: тут за годы все так запуталось, что самому интересно), а также всех родственников и домочадцев всем необходимым. Иными словами, мужик обязан обеспечивать семью. А существо, обладающее вагиной, должно устраивать уют в доме, рожать, утихомиривать, воспитывать, холить детей, любить уставшего после работы мужа и быть ему лучшей женой на свете. Пожизненно. Как в статье за терроризм.
Будто предчувствуя три будущих брака, я все воспринимал всерьез. До сих пор живу по заветам родителей, несмотря на то что поддержание традиций и обширные растраты генетического фонда с каждым годом обходятся все дороже и дороже.
Однако в тот вечер разговор имел далеко не теоретический оттенок.
— Саша, мне звонили из КГБ.
По закону жанра одесских корней я должен был сказать: «Ой».
— Дедушка, ой.
— Хорошо, что ты меня понял. Какое счастье, что ты повзрослел.
В конце сороковых годов деда арестовали по делу врачей. Он просидел два дня, но потом какая‑то очень высокопоставленная пи*да, которая наблюдалась у молодого профессора, собралась срочно и трудно рожать, и дедушку тут же освободили. Всю оставшуюся жизнь мы слушали рассказы про героические дни Рувима Боруховича в застенках. Когда бабушку начинало от этого тошнить, она просила мужа перейти с баллады о Лубянке на подробности последней прооперированной фибромы. По ее словам, история с фибромой намного интереснее и правдивее.
— Это была очень плохая новость. Но есть и кое‑что странное. Они сказали, что хотели бы приехать ко мне поговорить в удобное для меня время. Ты такое слышал когда‑нибудь? Там что, заняты все камеры? Когда они придут, ты будешь рядом со мной. Может быть, при внуке они постесняются меня пытать у меня же дома на мебели самого Бонапарта. И на всякий случай спрячь на даче в сарае Пастернака, Тору, «Маркизу» Сомова и еще одну книгу, которую я давно не могу найти…
— Дед, «Камасутра» у меня. Мы читали всем классом.
— Б‑же мой! Так это из‑за тебя они придут меня арестовывать?!
На следующий день предусмотрительный дед‑гинеколог вытащил откуда‑то три билета в «Современник», и женская армада, ничего не подозревая, радостно поехала на площадь Маяковского смотреть «Вкус черешни».
В 17.30 раздался звонок в дверь. Два серых немолодых человека с румяными от мороза щеками начали стаскивать с себя обувь еще до прихожей. Я посмотрел на деда, и он, чуть улыбнувшись, прочел в глазах обожаемого внука следующее: «Эти два гаврика с мороза и в мокрых ботинках. Значит, они или шли пешком, или ехали на метро. Машины нет. Таким образом, тебя точно никуда не повезут. Но и это не все. Снятые ботинки в прихожей обозначают, что это, скорее, им что‑то от тебя надо. Так что, как в том фильме: “Спокуха, Дункель. Наши взяли водокачку”».
Оглядываясь на картины и антиквариат, два человека из органов в падающих Ниагарским водопадом носках скромно присели на ампирном диване в гостиной.
— Рувим Борухович, мы очень надеемся, что пришли в гости к патриотам нашей советской страны.
Если учесть, что на прошлой неделе мы обсуждали возможный отъезд всей семьи в Израиль, то вопрос был прямо по адресу. Дедушка, слегка кивнув, приободрился.
— Мы так и знали. Видите ли, дорогие товарищи, в следующем году Леонид Ильич Брежнев едет с официальным визитом во Францию.
— Как интересно. Товарищу Брежневу нужно наше благословение? Мы с моим внуком готовы его дать. Ради Мира. Мира между народами.
Мира — сестра деда, постоянно требовала, чтобы мы уже собрали вещи и переехали к ней в Тель‑Авив. Или, на худой конец, в Париж, где у нее тоже была квартира еще с двадцатых годов.
— Дело немного в другом. Это очень дружественный визит. И мы думаем, что ключевую роль в установлении крепких связей между нашими государствами будет играть сам нынешний президент Французской Республики, друг генерала де Голля, господин Жорж Помпиду. Отдельный прием состоится… и вот тут мы подходим к самому интересному… знаете где?
— Догадываюсь. Я гинеколог.
— Смешно. Но вы почти угадали. В доме у самого господина президента. Где, естественно, будут присутствовать и жены глав государств.
— Я так и знал. Это большая честь для меня. Саша, ты простерилизовал расширитель? Кстати, мой брат очень хороший венеролог. Так, на всякий случай. Франция… все дела. Может, тоже возьмем с собой?
— Нет, нет. Вы не поняли. Вопрос не по вашей специальности. Вопрос о вашей коллекции.
Мы с дедом переглянулись.
— Дело в том, что французский президент обожает художника Марка Шагала. Нам сказали, что у вас есть его работы. Какой‑то никому не интересный у нас в стране витебский период. Вам это о чем‑нибудь говорит?
Мы опять переглянулись с еще большим удивлением. Действительно, в кабинете висели два шедевра, два варианта всемирно известных полотен: летящий над крышами еврей и розовые любовники. Я давно просил всю семью повесить их у меня в комнате. В то время я спал под гигантской батальной сценой кисти какого‑то фламандца семнадцатого века. Сколько себя помню, я всегда боялся, что битва свалится мне ночью на голову, но устав семьи менять не разрешалось. Единственная стена, где умещалась батальная фламандская хрень, была моей. Мне казалось, что эротический Сомов смотрелся бы над кроватью значительно лучше. Но увы. Годы спустя, когда я уже учился во ВГИКе, эта штука все‑таки упала на меня. Правда, это было днем, и я был в кровати не один. Фламандцы не подвели и упали как раз вовремя.
— Есть. Это дедушкины любимые работы.
— У вас растет прекрасный адвокат, профессор. Но нам хотелось бы подобрать такой подарок от нашей страны, чтобы президент Помпиду был бы…
— Мало того что любимые, но они еще и очень дороги. Нам всем. Всей семье. Хотите чаю? На посошок?
— Простите, кто хозяин картин? Вы или ваш внук?
— Они принадлежат семье, а по завещанию Сашеньке. Считайте, что картины уже его. Но у моего приятеля есть чудесное полотно «Ленин на броневике». Помпиду понравится.
В переводе с еврейского это означало «раздваиваем ответственность — торгуемся насмерть».
— Дедушка, надо поговорить с мамой.
— Это моя дочь. А мне надо посоветоваться с супругой. Давайте встретимся через неделю? Вам же не срочно?
Желваки на диване рефлекторно задвигались. «Жиды‑кровопийцы» — читалось в чекистских глазах товарищей, сидевших на настоящем ампире.
Отказавшись от чая, гости сообщили, что позвонят через неделю, и покинули нашу квартиру.
Мы решили никому о случившемся не говорить, чтобы не причинять родным беспокойства. К утру выяснилось, что глава семьи по секрету все рассказал своей жене — моей бабушке, а я — маме. Тетя же получила полную информацию неизвестно от кого. Собака была очень встревожена разговором с представителями серьезной организации аж со вчерашнего дня.
— Товарищи евреи, — начала свою тираду домработница Нюра, — уже не те времена. Ничего никому не отдавайте.
— Папа, твои картины будут висеть в президентском доме. Разве тебе это не льстит?
— Мне больше будет льстить, если они там висеть не будут. Я в жизни теперь столько не «накесарю», чтобы купить еще одного Шагала.
К концу недели каждый из четырех членов семьи отстаивал одно из пяти мнений, но одновременно все пришли к выводу, что ехать кататься на лыжах мне сейчас ни к чему. С тех пор Жорж Помпиду никакой симпатии у меня не вызывал…
Как мы ни старались, но все‑таки настал пресловутый четверг.
— Александр? Можно твоего деда к телефону?
— Он сейчас занят, но я могу ему передать все, что вы скажете.
— Скажи ему, пожалуйста, следующее. Мы тут кое‑что выяснили. Дедушка хочет быть завкафедрой. Нам кажется, он давно это заслужил. Мы можем ему в этом помочь. Хоть завтра.
— Отлично, Анатолий Сергеевич. Я думаю, он обрадуется.
Мы с дедушкой приняли решение, что на острие переговоров буду я. Ответ деда, по идее, должен быть окончательным, а это стратегически неверно. Поэтому на сцену выходил внук, который должен был создать паузу для принятия решения.
А еще через два дня семья праздновала долгожданное назначение профессора. Ну а днем раздался телефонный звонок. Вместо мужа бабушка позвала к телефону меня.
— Хотели поздравить дедушку с назначением! Видите — мы держим слово. Позови его к телефону, пожалуйста.
— Вы держите слово. А дедушка держит сейчас скальпель. То есть его нет дома. Но я вам скажу по секрету: он не очень, оказывается, и хотел становиться завкафедрой. Много ответственности и большая занятость. Особенно после дела врачей. Помните? А время где взять? Но мне кажется, я знаю, чего ему хочется. И на что бы он согласился.
— И что это? — довольно злобно переспросила трубка.
— Мы стоим в очереди на машину «Волга», а ждать еще пять или шесть лет. Можно ускорить каким‑то образом это ожидание.
Слово «оЖИДание» трубке понравилось.
— Это просто. Мы на днях позвоним.
Через неделю, пока я был в школе, дедушка пригнал во двор автомобиль, купленный на беременные и репродуктивные деньги. От него даже пахло соответственно — новой кожей.
Вечером пришли все те же гости.
По разработанному мной сценарию в дело должна была вступить бабушка.
— Ой‑вей! Что с нами сделал наш внук, что б он был жив и здоров. Он придумал эту машину, и мой муж взял последние деньги и все отдал за этот рыдван. Я вас прошу — заберите этот ужас и верните нам нажитое! Мы же не хотим умереть с голоду! Сейчас ведь все стали рожать сами! Где теперь возьмешь седловидные матки? А фиброма? Она теперь реже встречается, чем ваш Шагал! Вы знаете, когда этот шлимазл последний раз видел эрозию? Рува! Когда умер Чарли Чаплин?
Дедушка из кабинета:
— Он еще жив!
— Неважно, пусть живет! В общем, давно видел. Вы спросите: «Видел — не видел, а когда лечил?» А я вам отвечу: «Возможно, даже Саша еще не ходил в школу». А он уже вырос и на следующий год пойдет на биофак в МГУ. Как вы относитесь к профессии биохимика? Так вот я — плохо, потому что если бы он захотел стать гинекологом, как его дед, то, судя по всему, он бы не подставил нас с машиной! Вы можете вернуть нам деньги? Не слышу?
Мамина мама, как почти все в семье, обладала безусловными актерскими способностями. «Только бы она не начала вырывать себе волосы на голове и в подмышках», — подумал я, обнимая с виноватым лицом обожаемую бабушку.
— Мы можем наконец увидеть всю семью разом и решить этот, между прочим, государственный вопрос?
Из всех комнат, как травленые тараканы, начали выползать родственники. Со словами: «Наверное, меня сейчас арестуют» — последним из кабинета вышел дедушка. Женщины, включая собаку, зарыдали. Офицеры взвыли. Собака поменяла тон и присоединилась к голосам из КГБ.
Через час после двух бутылок французского коньяка мы братались с чекистами. «А гои тут тихие…» — невзначай прокинул мне дед, чуть захмелевший от полутора рюмок. Дамы и я не пили. Общими усилиями в деле летающих евреев Марка Шагала была поставлена точка. Она заключалась в выделении нам еще одной квартиры для профессора гинекологии и его жены в этом же доме. Чтобы недалеко от дочери и внука. Шагал отправлялся, по выражению Феликса Эдмундовича, в «чистые руки».
Через месяц, уже после прекрасного новоселья, состоялась торжественная передача картин. В той же гостиной и на том же диване стиля ампир. Наступала развязка.
— Вот эти работы. Впрочем, вы их уже много раз видели. Вы так возьмете или вам упаковать? И еще одно. Не очень важная вещь, но все‑таки. За подлинность дедушка не отвечает. У него всегда были сомнения. Особенно по поводу летящего еврея. Да и розовых любовников тоже. Но даже если это копии, то они прекрасно сделаны. Скорее всего, в пятидесятые годы. Готовили, чтобы втюхать коллекционеру Костаки. Тот не взял, а дедушка попался. Понимаете?
Наступила немая сцена. Вернее, так: немая сцена сильно тупила.
После пяти минут кладбищенской тишины я попросил расписочку, как и положено при передаче товара. Гости ответили, что в такой ситуации они должны проконсультироваться с начальством, и покинули помещение.
Месяц спустя мы сидели на маленьком банкете в знаменитом в то время ресторане «Арагви». Говорил замдиректора Третьяковки — главный специалист в стране по Шагалу. Заодно ближайший друг семьи и коллекционер.
— И тогда меня вызвали на Лубянку к какому‑то генералу. «Вы знаете картины Марка Шагала коллекционера Раппопорта?» Я говорю: «Конечно, знаю». «У вас есть сомнения в их подлинности?» Я говорю: «Кто я такой, чтобы сомневаться в их подлинности? Никто. Жалкий работник музея. А вот Рувим Борухович — настоящий знаток. И, пожалуй, единственный в стране. Они же вообще дружили до отъезда Шагала из страны в начале двадцатых. И вот если уже он сомневается, значит, это копии. Абсолютно точно. Я бы на вашем месте не рисковал. Вы говорили, что у вас есть возможность взять в подарок президенту две большие вазы раннего севрского фарфора из Эрмитажа. Я думаю, вы не ошибетесь. Это будет прекрасный подарок».
— А я хочу поднять тост за моего внука и его идею. Если бы Саша так не мечтал стать биохимиком, он бы стал прекрасным адвокатом. Как Перри Мейсон. Или даже лучше. И учти, письмо от моего старинного друга Марика, которое подтверждает подлинность его картин, у мамы. В таком месте, что даже я не найду.
— Папа! Здесь ребенок!
Комитет государственной безопасности о нашей семье быстро забыл. Дедушка так и остался завкафедрой, квартиру не забрали, а машина годы спустя еще ездила и ездила. Всем было абсолютно все равно. Кроме, наверное, господина Помпиду.
— Опять ФСБ. Старший следователь Калиниченко. Вас соединять?
— Да, Полина. Соединяй. Что делать.
— Александр Андреевич, добрый вечер. Спасибо, что ответили. Я так рада. Думала, вы не захотите со мной разговаривать. У вас же там одни небожители. Меня зовут Татьяна Степановна Калиниченко, и я ваш большой фанат. Каждый месяц с упоением читаю вас в Tatler. Но сейчас не об этом речь. К сожалению. У меня сложный развод. Вы не могли бы дать мне консультацию? Пожалуйста, я вас очень прошу. Сегодня после работы. Где скажете…
Источник lechaim . ru
Публикация предложена Margarita Kaminsky
вівторок, 14 червня 2022 р.
Заповіт Романа Ратушного
Мирослава Барчук: Про заповіт Роман Ратушний
Загибель Роми розбила серце. Це наскільки страшна, невимовна і несповнима втрата, що сьогодні я скажу те, про що я мовчала під час війни. Мені багато хочеться сказати.
Не лише про те, якою Людиною він був, яке це полум’яне, добре, пристрасне, сміливе серце. Яка це світла, розумна голова. Яке сяйво ішло від цієї Людини. Який це красень. Який боєць. 
Я скажу про майбутнє. Про те, якою Рома бачив Україну. Коли боровся за Протасів Яр, коли йому погрожували вбивством бандити-забудовники, коли рік тому після акції під Офісом президента Рома сидів під домашнім арештом за рішенням корумпованого українського суду за протести проти рішення іншого корумпованого суду у справі Стерненка (до речі, де всі ті подонки, які ці рішення ухвалювали, вдягали йому електронний браслет, приїжджали ночами до нього додому з перевірками?).
Так ось. Зараз нижче дам пост, який Рома написав перед своєю смертю. Це пост людини, яка перебуває в межовій ситуації, передчуває свою загибель і каже прямо, ЗА ЩО вона іде на смерть. Таких постів у нього було багато. Але цей -- його останнє слово. Заповіт нам.
Пересторога совкам у владі, які роздають громадянство Невозрову і «консультуються» щодо українських паспортів друзям і соратникам Путіна Фрідману і Вексельбергу. Цей пост Роми – також попередження мерзотникам, яких історична хвиля випадково винесла на владний Олімп і наділила повноваженнями: не грайте в вогнем, не займайтесь далі рішалінгом під димовою завісою війни (ганьба з САП, ОАСК, закриття каналів, більшовизм гетьманцевих). А навпаки – зважайте на те, чого прагне активна патріотична частина суспільства і єднайтеся з цією частиною. Бо це ваша єдина опора у цій війні.
Отож пост Романа Ратушного 20 травня 2022:
Значить так, враховуючи те як розгортаються події на нашій ділянці, буду писати все що думаю без застережень образити почуття друзів та знайомих
Всі хто дивляться і ретранслюють (а такі люди навіть не відстріллють звідки в їх голові беруться тези, які вони говорять ротом) Максіма Каца, Нєвзорова, Собчак, Тінькова, Дудя, кліп Зємфіри та будь-кого у кого є російське громадянство — автоматично мають вважатись тупими дегенератами, яких треба викидати з України.
Допоки Збройні Сили вбивають русню на фронті, ви нездатні вбити русню в собі. Ви нікчемні, як ті жаби що намагаються підливати воду у висушене болото.
Просто запам'ятайте:
Чим більше росіян ми вб'ємо зараз, тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям.
Ця війна триває більше трьох сотень років. Коли ми її програємо, ми стаємо гарматним м'ясом для росіян. Коли ми її виграємо — ми отримуємо час на відпочинок до наступної фази цієї війни.
Якщо ви приймете цей факт, вам не потрібні будуть рожеві окуляри від Арестовіча чи ваших улюблених аналітиків, які точно знають коли помре черговий російський цар чи коли у русні закінчаться ресурси (спойлер: вони не знають).
Люди, які кажуть що ніхто не міг уявити широкомасштабну війну русні проти України, негідники. Вам про це казали дуже довго і чітко люди, яких ви записували в націонал-патріоти, американські агенти і радикали. Те що ви не слухали, не значить що ви не знали. Ви знали, але хотіли зберегти свій дебільний солом'яний світогляд...
Насправді я ще довго можу трансформовувати свій біль в образи щодо ідіотів, але позаяк це все одно не спрацює на цьому і зупинюсь.
субота, 11 червня 2022 р.
пʼятниця, 10 червня 2022 р.
неділя, 5 червня 2022 р.
!!! הדרך שלי היא תשובה וגיור
Поэтому - סמל מדינת ישראל - герб Сионистского государства Израиль - Священная Менора Иерусалимского Храма - символ Иудаизма !
Возвращение в еврейство – гиюр, невозможно без возвращения к Богу – тшува . Это есть истина в последней инстанции – ТорЕ !
Возвращение. История евреев.
понеділок, 30 травня 2022 р.
Звідки приходить силу духу до молоді
Олександр Маліков,
консультант з питань
ТШУВА І ГІЮРА
(івр.- повернення до Б-га)
СИЛА БОЙОВОГО ДУХУ СВОБОДИ ВІЛЬНОГО НАРОДУ НЕПЕРЕМОЖНА
( план-конспект )
1) Божественна природа феномену духовної сили в протистоянні із силою фізичною (матеріальною)
ДУХ БОЖИЙ.
- Відкіля Дух приходить і куди він дівається;
- В чому його суть і духовна природа: готовність на самопожертву за віру в Нематеріальну Найвищу Цінність - ІДЕЮ БОГА-ТВОРЦЯ, який Єдиний Могутній і Спроможний виводити людей із рабства на свободу!!! (див. 1 Заповідь!)
-Чому в окопах на фронті усі ЩИРО вірують в Бога ?
-Чому усі армії світу уповають на поміч Б-га: - «З нами Б-г!»- карбують на своїх бляхах, кокардах, орденах - медалях;
-Чому сама могутня і ДУХОВНО ЄДИНА ! держава світу на своїй державній печатці і на своїх грошових знаках, ще з 1795 року, друкує Всевидяче Око ПРОВИДІННЯ і напис:
IN GOD WE TRUST
— «На Бога надіймося» — це офіційний девиз США і заключна частина гімну США «Ми Богу вірні».
- Чому сильних духом громадян і бійців багаточисельні вороги можуть вбити, але не можуть перемогти і підкоритися своїй волі?
Приклади такої сили бойового Духу:
- Йєрушалаїмський Храм і фортеця «Массада» під час Іудейської війни в 65-73 роках від Р.Х. ;
-«300 спартанців» — героїчна оборона греками у 480 р. до н. е. Фермопільського гірського проходу від перської армії царя Ксеркса;
- армія Олександра Великого - це вільні люди, професійні воїни ( їх закон - один за всіх і всі за одного) 32 тисяч піших воїнів та 5 тисячами кінних висадився з галер до Азії через протоку Геллеспонт у 333 до н. е.
Сили персів - до 600 тисяч, - це підневільні Царю ополченці набрані із числа селян тих племен, які були ним завойовані. Олександр, знаючи що слабке місце в армії азіатів -це відсутність бойового духу, духовного братерства і тиранія царя ….. І він сам повів свою фалангу в саме серце ворога – особисто на царя Дарія…. І той побіг, а за ним і усе його військо….
- «Талібан» («Учні Єдиного Б-га Аллаха») в Афгані…
- ЦАХАЛЬ - армія оборони держави Ізраїль;
- УПА ОУН (1942 – 1959 р.р.);
-«Кіборги» 8 місяців 2014 року тримали оборону Донецького аеропорту.
-Три місяці бійці полку «Азов», в складі 1,5 тис. гарнізону міста, тримали героїчну оборону заблокованого рашистами Маріуполя. Росія залучала до штурму Маріуполя 12-14 тисяч особового складу російських збройних сил, без урахування флоту та авіації. Тримісячна оборона Маріуполя відтягнула на себе елітні підрозділи рашки і поламала усі плани «бліцкрігу» на Київ і Херсон .
2) Від кого залежить формування світогляду дітей та юнацтва
- Від батьків -вдома, пастирів в церкви, і вчителів в школі . Вони формують світогляд (або картину світу) у дітей та юнацтва.
Два полюси філософії воюють на світовій арені за право володіння над людськими душами і їх світоглядом.
Єврейська Ідеалістична Філософія -Теософія.
І світська атеїстична (безбожна) матеріалістична філософія (або марксистсько -ленінська діалектика).
Історично першим є природне, просте і повсякденне, матеріалістичне освячення оточуючих людину природних сил і явищ первобутною людиною в своєму родо-племіному середовищі . Виготовлення тотемів і поклоніння камьяним і деревьяним ідолам своєї землі-території, і поклоніння своїм Кумірам ( Бааль -вождь -батько роду, і золотим тельцям і царям, фараонам або - тиранам, які терором, як біблійний Німрод, примушували народ поклонятися і служити собі як божеству (Ідолопоклоніння). Отаке собі «лоскутне покривало» безбожної картини світу …
Так було 30 тис. років в усьому Оламі . І так досі існує в середовищах африканських і азійських племін і народів, які перебувають родо- племенном стані і в первісно – общинному економічному укладі своїх суспільств.
Але так перестало бути в середовищі країн і народів між Нілом і Єфратом. Вони 5-6 тис. років тому почали переходити до осідлог спосібу життя і землеробства і домашньго тваринництва….до розділення праці і виробництва не тільки продуктів для власного споживання, а – товарів для обміну з іншими виробниками ….
Перші такі племена з’явилися на Ближньому Сході в Малій Азії на торговому шляху між двома царствами Єгіптом і Вавілоном.
Тоді й було створено перше в історії людства Ідеалістичне вчення релігійного Монотеізму (автор - пророк всіх пророків Моше Рабейну ). Це Теософія, - їй вже 3 тис. років!.
Ця Ідеалістична філософія стала наріжним фундаментом філософії сучасного капіталістичного суспільства. Її видатним і загальновизнаним викладачем і популяризатором став Великий вчений доктор Гегель (його докторська дисертація «Життя Ісуса Христа»).
Маркс і Ленін ненавиділи батька ідеалістичної філософії і списали гори бумаги на її критику. Головна наукова книга Леніна присвячує цьому погрому 600 сторінок («Матеріалізм і емпіріокритицизм»).
–В епоху Просвітництва матеріалістична = безбожна філософія взяла на себе роль вихователя «толерантних» до зла і аморальних політиків і ділків, а також озброєних найманців, з числа підданих тирана-самодержця, рабів – холопів і транснаціональних мафіозних професійних бандитів - вбивць – грабіжників… .
Сучасна світська філософія замість Бога - Творця духовного світу людей, який є головною діючою особою в Теософії, поставила Людину –«Цара природи». І яка для свого панування в сфері духовного життя суспільства і народу створила у своєму уявленні міфологічну фігуру Отця Небесного ….Отак, замість Творця невидимого і недоступного для людського впливу і пізнання, став такий собі добрий дідусь з бородою, який сидить на хмарці і пасе людське стадо з поміччю ангелів, які виконують його доручення… або не виконують і саботують…або передоручають посланцям Сатану… Так святе Небо і престол Божий перетворилося в дзеркальне відображення гріховного земного царства. А гріхи людські стали відпускатися як гнилий товар за гроші….
А Творець наділив людину своїм Духом – духовністю (якість, яка зовсім відсутня в тваринному світі). Людина стала носієм частинки Божої Душі – Совісті (Сумління ), яка дозволяє кожній людини відрізняти Добре від Злого і вільно обирати свою поведінку між цими двома протилежностями.
Сучасна матеріалістична філософія, яка сформована атеїстами, стверджує що Бога нема. А якщо Бога - наглядача нема, то усе, що твоя група-компанія-партія-банда -мафія… вважає доцільним для себе, то - можна !
Так комуністичне вчення стверджує, що «релігія – опіум для народу».
Тому ленінська влада, заборонила діяльність усіх церков і конфесій в Росії, і почала кривавий процес тотального грабунку і фізичного знищення усіх храмів і усіх священників…
«Грабуй награбоване!», - призвала ленінська компартія. І Ленінська державна репресивна машина ВЧК-ОГПУ-НКВД-КГБ-ФСБ-ГРУ вже 100 років проводить нечувану в світовій історії терористичну грабіжницьку компанію проти капіталістів і буржуазії .
К. Маркс: «буржуазія повинна бути знищена як клас». Маніфест компартії : «…В цьому розумінні комуністи можуть виразити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності. »
Річард Пайпс: «Сегодня, в конце 20 века, только четверть россиян считают, что собственность священна. В Америке такой ответ дали бы около 90 процентов населения.
Как же связаны понятия собственности и свободы? Для того, чтобы почувствовать себя свободным, нужно в первую очередь почувствовать себя свободным от государства, что невозможно в том случае, если у человека нет права владеть, пользоваться и распоряжаться базовыми материальными благами.
В Америке, в отличие от России, мы рассматриваем государство в качестве зависимого от граждан, а не наоборот.
Принцип «собственность священна» должен найти воплощение в системе права, а также прочно укорениться в государственной и гражданской идеологии.»
Висновок
Що нам потрібно робити
Уся совкова наукова та навчальна література по суспільствознавству базується на брехливій марксистко-ленінській філософії матеріалістичній діалектиці. Яка є неправда в принципу.
А уся сучасна література Національної академії педагогічних наук України і досі наповнена цією отрутою для молоді.
Тому не можна виховувати молодь на базі аморальної безбожної ідеології. Не буває світлих аспектів в темній і брудній псевдонауковій філософії.
Інакшими словами, це не лише війна темряви проти світла – це війна мертвячини проти життя, неіснуючого проти життєдайного. Це війна моргу проти едему. І тому вона не має жодних шансів якраз на базовому ціннісному рівні.
Війна ленінської раші – тотально поразкова якраз на рівні концептів.
Вся ця ленінська бурда спирається на вульгарний монізм, згідно з яким матерія первинна, а дух – вторинний. Це і є рускій крах. Бо їхні літаючі консерви не спроможні зламати дух, як би пафосно це не звучало. Наша метафізика – це «ДУХ, що тіло рве до бою». У нашій міфологізованій матриці ДУХ – не лише первинний, але й наскрізний. Уся руска інтервенція нейтралізовується передусім ДУХОМ.
Їм, матеріалістичним пітекантропам із заточеними списами, цього не понять, тому вони вже програли. Це поразка на всіх базових, фундаментальних, світоглядних рівнях. Це поразка на рівні світотлумачень. Між нами вже навіть не прірва (бо всяка прірва є розламом суміжної горизонталі) – ми вже два різні світи. Два окремі світи.
Тільки повна декомунізація навчально- виховного процесу дасть необхідний українському суспільству ефект виховання патріотичної вільномислячої і високоморальної відповідально діючої і стійкої духом молоді .
субота, 28 травня 2022 р.
Убийство которое изменило Украину
Вот вам ответ на вопрос: почему Запад и США не не могли и не желали помогать Украинской политической элите в битве с империей Зла РФ ни после Оранжевого Майдана ни после РЕволюциъъ Гидности : " ....Верховная Рада остановила деятельность следственной комиссии по делу Гонгадзе, не сумев привлечь к ответственности генпрокурора Пискуна за его роль в препятствовании в расследовании дела, также как и не добилась расследования возможного участия спикера парламента Литвина и бывшего президента Кучмы в организации преступления. От- ношение парламента к делу Гонгадзе за последние пять лет, а также к другим делам, в том числе Александрова, Ельяшкевича и Подольского, показали миру, что украинская политическая элита разрешает находиться в своих кругах преступникам, обвиняемым в совершении убийств и физических нападений на граждан Украины."
Книга: Гонгадзе. Убийство которое изменило Украину. - отвечает на этот вопрос !
https://library.khpg.org/files/docs/1392642655.pdf.
неділя, 22 травня 2022 р.
План лекцій "Природа козацького Духу Свободи і Єдності в боротьбі з ворогом"
Олександр Маліков,
консультант з питань
буття Духу Божого в Україні
План – конспект курсу лекцій
« Природа вільного козацького Духу Свободи і Єдності в боротьбі з ворогом»
Перша лекція. ДУХ БОЖИЙ
- Відкіля Дух приходить і куди він дівається….
- в чому його суть і духовна природа,
-Чому в окопах на фронті усі вірять в Бога, нема безбожників і атеістів .
-Чому усі армії світу уповають на поміч Бога:- «З нами Бог!»- карбують на своїх символах і відзнаках;
- Чому бойові загони сильних духом непереможні скрізь і завжди їх змогли і не зможуть перемогти найсильніші армії світу?
Приклади такої сили Духу:
- 300 спартанців ;
- або маленької армії (30 тис.) Олександра Великого, яка десантувалася на Азійське побережжя і перемогла 10-кратно більшу армію персів і завоювала саму велику імперію в світі ;
-або армія грека Гарибальді;
- або Талібан в сучасному Афгані…
Я вже не буду казати про всесвітньо відому супер- переможну ЦАХАЛЬ армію оборони Ізраїлю, яка вже 75 років безперервно веде переможні битви з мільйонними ордами арабських мусульманських і радянських терористичних держав і джихадистів…
Друга лекція . БОГ (Єдиний для всього людства ЕЛЬ (Елогім) ГОСПОДЬ = ОТЕЦЬ НЕБЕСНИЙ, АЛЛАХ АКБАР )
Все залежить від того, хто формує наш світогляд (картину світу, або Оламу -світу людей ).
Два вчення : Історично перше
– Теософія - 3 тис. років!
– Філософія - 300 років.
ЕЛЬ-Бог, (ЕЛОГІМ- наш Бог) – духовний Творець природи сучасної людини, вже не родової і племінної, або етнічної організації суспільства і держави, ІДЕАЛЬНО ПРАВЕДНОЇ =ТЕОЛОГІЧНОЇ! (без Бога і КНИГИ ЗАКОНУ ( Біблії ) неможливо розумно і справедливо правильно керувати державою).
Третя лекція. ЛЮДИНА -цар природи…
Людина – органічна частина матеріального світу і «Цар природи», яку Творець, окрім природних інстинктів наділив ще і нематеріальним СВІДОМОСТЬЮ, яка дозволяє моделювати природні явища в абстрактних поняттях і математичних формулах -ІДЕЯХ в голові….!.
А також Творець наділив людину своїм Духом – духовністю (це якість, яка зовсім відсутня в тваринному світі) , і вона стала носієм частини Божої Душі – Совісті (Сумління ), яка дозволяє кожній людини відрізняти Добре від Злого і вільно обирати свою поведінку між цими двома протилежностями.
частина. Духовна людина в соціально різному етнічному і політичному середовищі керується розпізнавальною системою «Свій - Чужий». Кожен визначає із Своєю Національною Ідеєю, яка є явищем не матеріальним а енергетично – духовним = ідеологічним . Українська ідея природно виростає з української історії, в якій виділяється виразна національна риса – воля до свободи.
Коли наша "еліта" плямкає губами під час виконання Національного гімну, вона мимоволі повторює квінтесенцію української національної ідеї". Народы, основавшие государства, которые порабощали и властвовали над другими народами, имели имперскую, цивилизаторскую идею.
А народы, которые попадали в рабство, в зависимость, в "младшие братья" и т.п., вырабатывали в своем общественном сознании противоположную национальную идею – национального освобождения – идею Исхода из Египта к вольной жизни "запануєм і ми, браття, на своїй сторонці".
Евреи, - первый в истории народ, который основал и вот уже три с половиной тысячи лет непрерывно празднует освобождение от рабства как самый главный и самый святой праздник – Пейсах. Причем только у евреев свято соблюдается ритуал – внушение детям сути этого праздника. А суть состоит в том, что евреи должны помнить, и это напоминание делается ежегодно, и обязательно, каждому – с младенчества и до самой смерти: "Помни, что мы были рабами в Египте... Тяжко трудились и бедно жили. Надсмотрщики фараона били нас. Бог вывел нас из плена. Тяжек был путь, питались горькой травой и манной небесной. Роптали, но веру не потеряли. Помните об этом во все века и передавайте детям".
Эта ТРАДИЦИЯ живет в народе 3500лет. Она утверждает, что высшей ценности и цели, чем свобода, у народа, который побывал в рабстве, нет и быть не может.
Психология людей вещь чрезвычайно консервативная. И меняется очень медленно. Моисей знал это и потому водил 40 лет – два поколения. Чтобы умер последний человек, который родился в рабстве, а значит помнил, что он раб.
В землю обетованную могли войти только полностью освободившиеся от духовного рабства люди.
И кроме того, раб и свободный отличаются психически. Свободный человек смело берет на себя ответственность за семью, за род, за народ, за свои слова и обещания. И готов платить собственной жизнью за неисполнение своих обязанностей, обещаний.
Раб, априори, не способен нести ответственность, с него нельзя спросить за его поступки. Если бы было не так, он не был бы рабом.
https://narodna.pravda.com.ua/nation/49d625c963b6f/.
А коли незалежність було здобуто, то перед народом стала слідуюча ціль (вона і є національная ідея) – це розбудова Держави. Знову ж таки – на своїй землі, силами синів власного народу и для цього народу.
Та от, на відміну від тих, кого ми називаємо пятою колоною, сини нашого народу як і в ОУН-УПА 20 ст., так і бойскаутах 21ст., готові на самопожертву в разі потребі захисту інтересів України.
Говорят, что в войнах, битвах побеждает сильнейший. Это и так и не так. Смотря что называть победой. И в какой перспективе. Ближайшей или отдаленной.
Мы хотим выделить роль морального фактора. В стратегической перспективе побеждает (даже если погибает сейчас в неравной борьбе, как 300 спартанцев) всегда тот, на чьей стороне справедливость, вера в себя, в свой народ, в свою правду на своей земле.
Эта вера, дух удесятеряет и силы и дает победы. Почему Солдаты древней Спарты (а все граждане ее были её солдатами) за 800 лет существования славного государства не проиграли ни одного сражения, ни один спартанец не был пленен и превращен в раба. А формула проста. Спартанца можно было убить, но нельзя – победить и пленить.
Идем дальше: если человек или народ готов к тому, чтобы отдать свою свободу в обмен на жизнь раба, то он уже до сражения эту войну проиграл МОРАЛЬНО. И наоборот: Захватчик, агрессор считает: сколько жизней своих солдат и материальных ресурсов придется положить, чтобы покорить вышедших из повиновения рабов. И какой эффект это даст в будущем, если население этой территории будет постоянно восставать.
С другой стороны, следует четко понимать, что моральные ценности воспринимаются только своими.
В нашем, широком, случае "свои" – это граждане Западной (іудейско - христианской) цивилизации, представленные в Украине конфессиями: УПЦ , греко-католиками, католиками, протестантами, иудеями, мусульманами.
Им противостоят "чужие" украинскому народу - это граждане, которые духовно преданные агрессивной великодержавной идее имперской Москвы как Третьего Рима, или Русской православной (НЕ УКРАИНСКОЙ) церкви – Московского патриархата.
Поэтому имеем дело с цивилизациооным разломом. А беда наша в том, что вожди наши, и в этом отношении, исповедуют двойную -византийскую, мораль. И бояться, и потому не могут, как в свое время делали Константин Великий или Святой Владимир, (оба – равноапостольные) – объявить в Украине единую поместную церковь (государственной) религией. Например, на базе первых четырех конфессий. Со всеми вытекающими последствиями.
Но те потому и стали великими, что не знали рабского страха.
Чем быстрее произойдет окончательная самоидентификация большинства русскоговорящего населения с ценностями своей земли и своего народа, а не соседа, тем больше мы получим истинных патриотов.
И поскольку у лжи много путей, а у правды всего один, то им (русскоговорящим украинцам) предстоит в течение жизни нынешнего поколения перейти на общение родным – украинским языком.
Свобода и единство народа – два необходимых условия пути к цивилизации от варварства, рабства и невежества.
Истина не раскрывается рабам и сердцам, отчужденным друг от друга.
И надо ясно понимать, что духовное не идет в отрыве от материального. И своя земля означает не только географическое понятие, но – милое сердцу каждого, – частное – собственное, владение Наделом, Уделом, Угодьем, Участком этой Кормилицы!
Что, на наш взгляд, станет решающим в этом деле?
Кто найдет в себе силу воли и действительно раздаст землю своим гражданам?
Крестьянам, и – не только.
Нет большего фактора патриотизма, чем частная собственность на землю.
Отдайте людям землю и Вы получите весь народ, готовый перегрызть глотку любому, кто посягнет на самое святое – его Землю!
А тот народный герой, который сумеет это сделать, – войдет в историю как её Великий Отец-основатель!
Це було опубліковано нами на сторінках «УП» тринадцять років тому . А сьогодні - у 2022 році, ми можемо додати до істинного і святого слова тільки одне : НАШ НАРОД ПІДНЯВСЯ З КОЛІН НА МАЙДАНІ, СТВОРИВ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ГІДНИХ І ВІЛЬНИХ ДУХОМ ГРОМАДЯН.
А В ЧАС ЗАГАРБНИЦІКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ НАВАЛИ ОРДИНСЬКИХ ЧУЖИНЦІВ, МИ ВСІ ЯК ОДИН ВСТАЛИ ДО ЗСУ І ДО ЗБРОЇ В ЗАГОНИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ САМОБОРОНИ.
Тепер перемогти народ, який взяв в руки зброю –
неможливо! Ні теоретично, ані практично.
А після перемоги над зовнішнім ворогом УКРАЇНСЬКИЙ ВІЛЬНИЙ І ПОГОЛОВНО ОЗБРОЄНИЙ НАРОД ТРИУМФАЛЬНО ЛЮСТРУЄ політичну, економічну і духовну ВЛАДУ І ОБЕРЕ ІЗ «СВОГО» ІСТИНОМОРАЛЬНОГО ІУДЕО – ХРИСТИЯНСЬКО -ІСЛАМСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА СВОЮ ДЕМОКРАТИЧНУ ПАТРІОТИЧНУ ВЛАДУ УСІХ РІВНІВ .
Амен ! СЛАВА БОГУ ! Брух аШем! Алах Акбар!
Заключна лекція. Повна декомунізація суспільної науки і педагогики.
Уся совкова наукова та навчальна література по суспільствознавству базується на брехливій марковій філософії -матеріалістичній діалектиці. Тому не можна виховувати молодь на базі аморальної безбожної ідеології. Не буває світлих аспектів в темній і брудній псевдонауковій філософії.
Сатаніст ленін з усім набором псевдонаукової матеріалістичної діалектики. Інакшими словами, це не лише війна темряви проти світла – це війна мертвячини проти життя, неіснуючого проти життєдайного. Це війна моргу проти едему. І тому вона не має жодних шансів якраз на базовому ціннісному рівні.
Війна ленінської раші – тотально поразкова якраз на рівні концептів.
Ворог базується на діалектичному Законі єдності протилежностей. Канібал щиро вірить, що навіть попри західний вибір Україна все одно належить до однієї й тієї ж рускої суті. Сторони, які взаємовиключають одна одну, не можуть існувати одна без одної – в цьому вся суть руского імперіалізму. Це його база. І це – фатальний самообман. Бо насправді в Україні розгорнувся протилежний принцип – принцип заперечення, принцип антитези, принцип одностайного спротиву проти рускої суті. Це неможливо відмотати взагалі ніяк. Тому йде мова не лише про поразку путіна, але про крах цілого концепту імперіалізму.
Ворог діє по формі. Для нього форма домінує над змістом, і це – програш вже на старті. Ворог наївно вірить, що, за канонами діалектики, «кількісні зміни поступово переростають в якісні». Інакшими словами: треба брати міста, навіть якщо ці взяття неякісні. Це – тупєйший тупняк, позаяк Україна діє за цілком протилежною логікою: лише зміст продукує форму і ніяк не навпаки. Тобто: ви можете взяти хоч 10 Херсонів, але ця форма має 0 шансів перерости в якість. Формальні взяття міст – це максимум свій аквафреш встромити на дах мерії. Кількість у якість не переростає, бо діє закон відштовхування інородного тіла.
Те саме з діпфейками, кібер-фальшивками про капітуляцію тощо: ворог усю свою диверсійну роботу базує на примітивному видаванні бажаного за дійсне, тобто недолугою формою підмінює анти-зміст. І це не працює від слова «взагалі». Свіжий приклад – дебілоїди, які хотіли номінально проголошувати якісь-там «республіки» Зх.України. Їй-богу, більш убогих занять годі придумати, бо по змісту при 120% ненависті в населення навіть теоретично не можливі формальні самопроголошення! Але по формі, канєшно, рускі можуть усьо. Убожество! Форма без змісту – це суперпорожнеча, якою і є росія.
…. Вся ця ленінська бурда спирається на вульгарний монізм, згідно з яким матерія первинна, а дух – вторинний. Це і є рускій крах. Бо їхні літаючі консерви не спроможні зламати дух, як би пафосно це не звучало.
Наша метафізика – це «ДУХ, що тіло рве до бою». У нашій міфологізованій матриці ДУХ – не лише первинний, але й наскрізний. Уся руска інтервенція нейтралізовується передусім ДУХОМ. Їм, матеріалістичним пітекантропам із заточеними списами, цього не понять, тому вони вже програли. Це поразка на всіх базових, фундаментальних, світоглядних рівнях. Це поразка на рівні світотлумачень. Між нами вже навіть не прірва (бо всяка прірва є розламом суміжної горизонталі) – ми вже два різні світи. Два окремі світи. Тільки повна декомунізація навчально- виховного процесу дасть необхідний українському суспільству ефект виховання патріотичної вільномислячої і високоморальної відповідально діючої і стійкої духом молоді !