Мій авторский курс виховання молоді високо Морального духу нації на базі теологічного світогляду і моралі, шляхом ПОВЕРНЕННЯ До Морально - етичних ціннот іудейсько-християнського монотеїзму, як це зробив Великий Америуанській народ США , який проголосив в своєму Гімні, і Конституції священну клятву : In God We Trust !
Шукати в цьому блозі
середа, 25 березня 2020 р.
Краткая история жидобандерства
Антон Василенко
Краткая история жидобандерства: винницкий хрен и все-все-все... Не будем уподобляться имперцам и сделаем обзор совместных моментов украинской и еврейской культуры, ценя именно взаимопроникновение при сохранении обеих культур, а не поглощение и уничтожение....
Читатели, осилившие этот лонгрид, могут перепроверить все приведенные в нем факты и убедиться, что у евреев и украинцев есть большое количество взаимных культурных заимствований, а также вековая традиция борьбы против общего врага – Российской империи, ведущей сегодня войну на территории Украины и у границ Израиля, а также поддерживающей террористические организации ДНР, ЛНР, ХАМАС и Хизбалла. Поэтому в интересах обоих народов решить все спорные исторические вопросы, мешающие дальнейшему сближению, и сосредоточится на позитивных моментах общей истории и общих культурных аспектах, обзор которых мы сделали в этой статье.
Читатели, осилившие этот лонгрид, могут перепроверить все приведенные в нем факты и убедиться, что у евреев и украинцев есть большое количество взаимных культурных заимствований, а также вековая традиция борьбы против общего врага – Российской империи, ведущей сегодня войну на территории Украины и у границ Израиля, а также поддерживающей террористические организации ДНР, ЛНР, ХАМАС и Хизбалла. Поэтому в интересах обоих народов решить все спорные исторические вопросы, мешающие дальнейшему сближению, и сосредоточится на позитивных моментах общей истории и общих культурных аспектах, обзор которых мы сделали в этой статье.
неділя, 22 березня 2020 р.
Почему умрет Россия? Теологический взгляд с позиции Библии
.....“Современная Россия — это страна победившего люмпена. Несмотря на то что количественно люмпены не преобладают, они, безусловно, доминируют сегодня в российском обществе, навязывая последнему свои «правила поведения». А уже как следствие, они являются и политически господствующим классом, распоряжающимся государственной властью, как трофеем. Проще говоря, Россия сегодня — «босяцкое государство», а Путин — «босяцкий царь»”.
Популярн ый российский политолог Валерий Соловей заявил: “У падающих режимов имеется одна очень любопытная особенность – им перестает везти”.
Режиму перестает везти и он падает.
Всякий здравомыслящий человек дает РФ оценку негативную или очень негативную в отношении всех аспектов жизни. А особенно в отношении нравственности, морали, духовности и идеологии. РФ несет миру зло.
А дальше выводы делайте сами.
В отношении вопроса: "Почему умирают ВСЕ империи?", – ответ простой: ""Потому, что ни одна империя не повинуется Христу. Ни одной империи Христос не нужен." Вот потому в какой-то момент Христос объявляет КАЖДОЙ империи: ""И ты мне не нужна". И империя погибает.
P.S. В отношении авторитета Библии. Напомню, все население земли один раз погибло в потопе, затем были Содом и Гоморра. Канули в Лету Вавилон, Моав, Едом, Ассирия и много других царств и империй. Бог изложил Свои принципы в Библии и проиллюстрировал их действие в истории. Библии достаточно для того, чтобы человек сделал для себя правильные выводы. Люди могут принимать или нет принципы и повеления Бога. Бог же не будет приходить в каждом поколении в каждую деревню и объяснять заново Свои законы и принципы.
Подробнее читай здесь :
Валерий Колесник. Геополитика Христа, или Почему умирают империи
Рух Опору Капітуляції : ми вимагаємо від президента Зеленського:
Olexa Meleh
Рух Опору Капітуляції
❗️Чергові поступки Росії посилять кризу під час пандемії коронавірусу: звернення громадськості до Президента України ❗️
У засобах масової інформації з’явилися повідомлення про те, що влада планує запровадити на всій території України надзвичайний стан для боротьби з пандемією вірусу COVID-19. Ми вважаємо, що запровадження надзвичайного стану прийнятне за умови, що ці заходи відповідатимуть Конституції України і будуть супроводжуватися системним захистом українського суспільства від небезпечної недуги.
Ми застерігаємо владу від використання надзвичайного стану у політичних цілях, зокрема для капітулянтських поступок перед Росією та для переслідування опозиції. Такі дії влади неминуче спричинять масштабний протестний вибух. Як це вже було не раз, українські громадяни вийдуть на захист своєї держави, незважаючи на заборони та обмеження. Викликаний діями влади масовий протест ще більше поглибить кризу, зумовлену пандемією та неминучими економічними потрясіннями.
Найбільш зацікавленою в такому сценарії є Росія. Кремлівський режим обов’язково скористається нестабільністю в Україні.
Відповідальність за негативні наслідки такого розвитку подій нестиме персонально президент Зеленський.
У цей непростий час влада зобов’язана бути прикладом мудрості та виваженості. Вся країна має сконцентрувати свої зусилля на подолання трьох загроз: пандемія вірусу COVID-19, відсіч збройній агресії Росії та зменшення негативних наслідків від економічної кризи.
Необхідно категорично відмовитися від розгляду питань, а тим більше ухвалення рішень, які викликають масове суспільне несприйняття.
У зв’язку з цим, ми вимагаємо від президента Зеленського:
✔️ Зобов’язати Леоніда Кучму та Андрія Єрмака відкликати свої підписи під протоколом засідання Тристоронньої контактної групи, що відбулося у Мінську 11 березня 2020 року.✔️ Заборонити українській делегації остаточно підписувати 25 березня 2020 року “Рішення Тристоронньої контактної групи про заснування Консультативної ради (робочої групи)”.✔️ Негайно припинити будь-які переговори щодо створення так званої “Консультативної ради”, як такі що суперечать Конституції, законам та національним інтересам України.
🇺🇦 Київ, 21 березня 2020 року 🇺🇦------------------------------------------------------------------------------------------------------
Заяву підписали:
• Володимир Василенко, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор, з 2006 по 2010 — представник України в Раді ООН із прав людини.
• Йосиф Зісельс, член Ініціативної групи "Першого грудня".
• В’ячеслав Брюховецький, доктор наук, почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», учасник Ініціативної групи "Першого грудня".
• Володимир Огризко, політик, дипломат, Надзвичайний і повноважний посол України, міністр закордонних справ України (2007-2009 рр).
• Сергій Квіт, професор Національного університету "Києво-Могилянська академія", міністр освіти і науки України (2014-2016 рр.).
• Данило Лубківський, дипломат, заступник Міністра закордонних справ України (2014)/
• Михайло Гончар, Президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", провідний експерт в сфері енергетики, консультант Секретаря РНБО України (1996-2000).
• Мирослав Маринович, проректор Українського католицького університету, учасник Ініціативної групи «Першого грудня» та Несторівської групи, дисидент і політв’язень часів радянського режиму.
• Микола Рябчук, почесний президент Українського ПЕН-клубу
• Юрій Щербак, письменник, доктор медичних наук, Надзвичайний і Повноважний посол України
• Вахтанг Кебуладзе, доктор філософських наук, професор кафедри теоретичної і практичної філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, публіцист, перекладач.
• Олексій Гарань, професор Національного університету "Кмєво-Могилянська академія", науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва
• Володимир Єрмоленко, філософ, письменник, директор з аналітики ГО "Інтерньюз-Україна", старший викладач НаУКМА, член Ініціативної групи "Першого грудня"
• Ігор Козловський, релігієзнавець, президент Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків, учасник ініціативної групи "Першого грудня", в'язень сумління т.зв."ДНР"
• Тарас Возняк, редактор Незалежного культурологічного журналу "Ї"
• Леонід Фінберг, директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА, головний редактор видавництва «Дух і Літера»
• Євген Бистрицький, філософ.
• Олексій Панич, філософ, перекладач, провідний науковий співробітник НПО "Дух і Літера".
• Андрій Павлишин, історик, перекладач, викладач УКУ.
• Михайло Басараб, політолог.
• Андрій Левус, народний депутат 8-го скликання, Вільні люди.
• Сергій Висоцький, народний депутат 8-го скликання, телеведучий, журналіст.
• Юсов Андрій, ГО "Школа відповідальної політики".
• Myroslav Hai, керівник Благодійного Фонду Мир і Ко, учасник російсько-української війни.
• Тетерук Андрій, народний депутат 8-го скликання, екс-командир батальйону «Миротворець».
• Игорь Александрович Лапин, народний депутат 8-го скликання, командир штурмової роти батальйону «Айдар».
• Юрій Гудименко, від імені партії, співзасновник політичної партії «Демократична Сокира».
• Олександр Погребиський, учасник російсько-української війни, громадський діяч, ГО Справа Громад.
• Костянтин Сігов, філософ та громадський діяч, керівник Центру європейських гуманітарних досліджень НаУКМА
• Анна Ленчовська, психологиня, директорка ГО Освітній центр "Простір толерантності"
• Микола Княжицький (Mykola Kniazhytsky), народний депутат ВР України
• Олександр Павліченко, виконавчий директор УГСПЛ.
• Ольга Ходаківська, доктор економічних наук, голова Об'єднаного штабу захисту української землі.
• Юрій Гончаренко, громадський діяч, блогер, співзасновник Національно-консервативного руху.
• Тарас Стецьків, Голова Зарваницькоі ініціативи. Народний депутат України 5- ти скликань.
• Сергій Пархоменко, директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД ім. Олександра Никонорова, головний редактор газети "Говорить Донбас".
• Павло Білоус, учасник російсько-української війни.
• Репік Сергій, голова секретаріату Молодіжного Націоналістичного Конгресу
• Соломія Фаріон, Голова Молодіжного Націоналістичного Конгресу.
• ГР Відсіч .
• Oleksandr Ivanov, ініціатива "Переходь на українську".
• Валерій Пекар, викладач бізнес-школи НаУКМА.
• Євген Магда, доцент НТУУ КПІ імені Ігоря Сікорського, директор Інституту світової політики
• Олексій Голобуцький, політтехнолог, політичний експерт, Агентство моделювання ситуацій.
• Віталій Бала, політичний експерт, директор Агентство моделювання ситуацій.
• Олександр Антонюк, політичний експерт, керівник аналітичної групи "Реальна політика".
• Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства.
• Ярослав Яцків, академік НАН України, Голова Українського міжнародного комітету з питань науки і культури при НАН України, член Ініціативної групи"Першого грудня"
• Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва.
• Михайло Лебідь, учасник ради засновників руху "Межа".
• Святослав Маринін, учасник ради засновників громадсько-політичного руху Межа.
• Микола Марченко провідний експерт Асоціації українських правників, кандидат юридичних наук.
• Ігор Артюшенко, народний депутат України 8-го скликання, МБУ "Центр Національного Відродження.
• Ігор Луценко, народний депутат України 8-го скликання.
• Віталій Мартинюк, виконавчий директор Центру глобалістики "Стратегія ХХІ "
• Нестор Воля , Українська Спілка Блогерів.
• Владислав Василь, журналіст, співзасновник Національно-консервативного руху.
• Тарас Гребеняк, ГО «Українська справа».
• Богдан Устименко, юрист-міжнародник та громадський діяч.
• Кирило Сидорчук, експерт у сфері публічного права, член правління ГО "Мінзмін".
• Дмитро Харьков, офіцер безпеки міжнародної гуманітарної місії, запорізький координатор мережі Вільні Люди.
• Сергій Поярков, художник, блогер, журналіст, громадський активіст, співзасновник руху "Автомайдан".
• Оксана Горкуша , к.філос.н., філософ-релігієзнавець, с.н.с. ВР ІФ НАНУ.
• Олександр Снігурський, доктор фізико-математичних наук,
професор Ужгородського Національного університету,
завідувач відділу Інституту Електронної фізики Національної Академії наук України .
• Тетяна Калита, генеральний директор ГО Міжнародний інститут культурної дипломатії.
• Назар Паньків, засновник onelightsystem OLS.
• Борис Бабін, професор, доктор юридичних наук, юрист-міжнародник, експерт Кримськотатарського ресурсного центру, Української незалежної морської профспілки.
• Олександр Малишкін , доктор економічних наук, професор Державного університету інфраструктури і технологій.
• Світлана Вєтрова , підприємець Донецька область.
• Олександра Матвійчук, керівник Центру Громадянських Свобод.
• Karl Volokh, блогер.
• Олександр Підкова, адвокат, директор Адвокатського бюро «Олександра Підкови».
• Роман Чайка, тележурналіст, ТРК "5 канал".
• Михайло Галишин, учасник російсько-української війни, член партії "Демократична Сокира".
• Наталія Луковська, координатор Рух Опору Капітуляції в м.Стрий, волонтер.
• Тарас Марусик, експерт з питань мовної політики, публіцист, журналіст, заступник ТО перекладачів Національної спілки письменників України.
• Ілля Кононов, заступник голови Київської міської організації Української Галицької Партії.
• Володимир Іваненко, професор, доктор, координатор міжнародної Ініціативи Будапештського формату, президент Українського Університету та Міжнародної Фундації Лідерства (США)
• Юрій Яремко, провідний науковий співробітник Інституту фізики конденсованих систем Національної Академії Наук України.
• Анжеліка Близнюк, директорка Експертного Бюро, координаторка Міжнародної платформи інноваційних знань, розвитку та комунікацій
• Василь Зілгалов, історик, журналіст (США).
• Світлана Зілгалова, член Українського Руху Спротиву (США).
• Андрій Маринюк, головний редактор інформаційної агенції "Гал-інфо".
• Наталія Склярська, ГО "Соціальний Капітал".
• Олександр Ленгауер, Директор CEC-Ukraine.
• Остап Стасів, ГО "Відкритий Університет Майдану" (ВУМ)
• Андрій Васильченко, логік, філософ, головний редактор української версії "Європейського Словника філософій".
• Дмитро Сінченко, голова ГО "Асоціація Політичних Наук".
• Сергій Мельникофф, засновник Міжнародного благодійного фонду "Душа України" (США)
• Ігор Сидоренко, Директор ТОВ "А.Дельвантеез".
• Володимир Пилипчук. науковець, політичний і громадський діяч, нардеп 1-го, та 2-го скликань ВРУ.
• Микола Лазарович, професор, доктор політичних наук, професор кафедри інформаційної та соціокультурної діяльності, директор Центру інформаційної аналітики Тернопільського національного економічного університету, доброволець російсько-української війни.
• Катерина Листван , науковий співробітник, біолог, громадський активіст.
• Віталій Масненко, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.
• Віталій Панок, доктор наук, професор, член-корр НАПН України.
• Роман Онишкевич, голова ГО "Центр експертних досліджень "Тема".
• Анатолій Мазницький, д. т. н., професор Білоцерківського національного аграрного університету.
• Олег Бай, Надзвичайний і Повноважний Посланник України.
• Олександр Рудик, провідний інженер Інституту ядерних досліджень НАН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
• Borys Potapenko, голова РУДОС.
• Михайло Іллєнко, кінорежисер.
• Георгій Манчуленко, народний депутат України 2 - 4 скликань, підкорювач Північного полюсу.
• Мар'ян Слабінога, заступник директора інституту інформаційних технологій ІФНТУНГ.
• Леонід Фросевич, головний редактор видання "Український репортер".
• Ігор Прус, голова правління ГО КПЦ Салим та президент БФ Салим.
• Олександр Піскун, нардеп І скликання ВРУ.
• Валентина Піскун, доктор історичних наук.
• Олександр Голубенко, доцент кафедри теоретичної і практичної філософії імені професора Й. Б. Шада, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна.
• Ярослав Кендзьор, народний депутат 6-ти скликань, дисидент.
• Михайло Косів, народний депутат 5-ти скликань, письменник, дисидент.
• Анна Федченко, керівник ГО " Фонд громади Білоцерківщини".
• Богдан Ажнюк, директор Інституту мовознавства ім. Олександра Потебні НАН України, доктор філологічних наук, професор.
• Олександр Дем'янчук, доктор політичних наук, завідувач кафедри міжнародних відносин Національного університету "Києво-Могилянська академія".
• Ігор Оржицький, Доктор філологічних наук, латиноамериканіст, доцент кафедри романської філології та перекладу Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.
• Степан Курпіль, генеральний директор ТОВ «Видавничий дім «Високий Замок».
• Ігор Набитович, доктор філологічних наук, професор, професор Університету ім. Марії Кюрі-Склодовської в Любліні.
• Анатолій Русначенко, доктор історичних наук, професор Таврійського національного університету.
• Андрій Дахній, доктор філософських наук, завідувач кафедри історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка.
• Олег Романчук, PhD, шеф-редактор журналу “Універсум”.
• Юрій Чернецький, доктор соціологічних наук, кандидат економічних наук, професор-завідувач кафедри соціально-реабілітаційних технологій ЖЕГІ Університету "Україна".
• Володимир Крижанівський, віце-президент Асоціації народних депутатів України, Надзвичайний та Повноважний посол України.
• Рустем Аблятіф,голова "Арбій вє Ватанпєрвєрлік Бірлігі "Девлєт Ґірай єдек такими",доброволець ДК "Вікінг".
• Олександр Саляєв, редактор газети Інформатор.
• Тарас Тимо, викладач Українського католицького університету.
• Олександр Лебідь, керівник Запорізького обласного осередку ПП "Демократична Сокира", керівник правліня ГО "Суспільна альтернатива".
• Сергій Борщевський, письменник, дипломат, експерт Центру дослідження Росії.
• Петро Цимбал, політолог, Харків.
• Дмитро Огороднійчук, ГО Оновлена Країна.
• Олесь Шевченко, голова ВО Українська Гельсінська Спілка.
• Олена Файнберг, виконавчий директор Київського товариства політв'язнів та репресованих.
• Юрій Фінклер, доктор філологічних наук, кандидат соціологічних наук,
професор, професор кафедри журналістики Чорноморського національного
університету імені Петра Могили.
• Олександр Вуйцік, голова ГО "Єдина громада", виконавчий директор асоціації "Самоврядні територіальні громади".
• Ольга Гейко, дисидент і політв’язень часів радянського режиму
------------------------------------------------------------------------------------------------------
Заява відкрита до підписів.
Для того, щоб підтримати (підписати) це звернення, надішліть на поштову скриньку: forcegap@pm.me лист, в якому вкажіть:
1. Ім'я та Прізвище підписанта.
2. Посаду та Організацію, яку підписант представляє.
Долучайтесь і поширюйте!
• Йосиф Зісельс, член Ініціативної групи "Першого грудня".
• В’ячеслав Брюховецький, доктор наук, почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», учасник Ініціативної групи "Першого грудня".
• Володимир Огризко, політик, дипломат, Надзвичайний і повноважний посол України, міністр закордонних справ України (2007-2009 рр).
• Сергій Квіт, професор Національного університету "Києво-Могилянська академія", міністр освіти і науки України (2014-2016 рр.).
• Данило Лубківський, дипломат, заступник Міністра закордонних справ України (2014)/
• Михайло Гончар, Президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", провідний експерт в сфері енергетики, консультант Секретаря РНБО України (1996-2000).
• Мирослав Маринович, проректор Українського католицького університету, учасник Ініціативної групи «Першого грудня» та Несторівської групи, дисидент і політв’язень часів радянського режиму.
• Микола Рябчук, почесний президент Українського ПЕН-клубу
• Юрій Щербак, письменник, доктор медичних наук, Надзвичайний і Повноважний посол України
• Вахтанг Кебуладзе, доктор філософських наук, професор кафедри теоретичної і практичної філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, публіцист, перекладач.
• Олексій Гарань, професор Національного університету "Кмєво-Могилянська академія", науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва
• Володимир Єрмоленко, філософ, письменник, директор з аналітики ГО "Інтерньюз-Україна", старший викладач НаУКМА, член Ініціативної групи "Першого грудня"
• Ігор Козловський, релігієзнавець, президент Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків, учасник ініціативної групи "Першого грудня", в'язень сумління т.зв."ДНР"
• Тарас Возняк, редактор Незалежного культурологічного журналу "Ї"
• Леонід Фінберг, директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА, головний редактор видавництва «Дух і Літера»
• Євген Бистрицький, філософ.
• Олексій Панич, філософ, перекладач, провідний науковий співробітник НПО "Дух і Літера".
• Андрій Павлишин, історик, перекладач, викладач УКУ.
• Михайло Басараб, політолог.
• Андрій Левус, народний депутат 8-го скликання, Вільні люди.
• Сергій Висоцький, народний депутат 8-го скликання, телеведучий, журналіст.
• Юсов Андрій, ГО "Школа відповідальної політики".
• Myroslav Hai, керівник Благодійного Фонду Мир і Ко, учасник російсько-української війни.
• Тетерук Андрій, народний депутат 8-го скликання, екс-командир батальйону «Миротворець».
• Игорь Александрович Лапин, народний депутат 8-го скликання, командир штурмової роти батальйону «Айдар».
• Юрій Гудименко, від імені партії, співзасновник політичної партії «Демократична Сокира».
• Олександр Погребиський, учасник російсько-української війни, громадський діяч, ГО Справа Громад.
• Костянтин Сігов, філософ та громадський діяч, керівник Центру європейських гуманітарних досліджень НаУКМА
• Анна Ленчовська, психологиня, директорка ГО Освітній центр "Простір толерантності"
• Микола Княжицький (Mykola Kniazhytsky), народний депутат ВР України
• Олександр Павліченко, виконавчий директор УГСПЛ.
• Ольга Ходаківська, доктор економічних наук, голова Об'єднаного штабу захисту української землі.
• Юрій Гончаренко, громадський діяч, блогер, співзасновник Національно-консервативного руху.
• Тарас Стецьків, Голова Зарваницькоі ініціативи. Народний депутат України 5- ти скликань.
• Сергій Пархоменко, директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД ім. Олександра Никонорова, головний редактор газети "Говорить Донбас".
• Павло Білоус, учасник російсько-української війни.
• Репік Сергій, голова секретаріату Молодіжного Націоналістичного Конгресу
• Соломія Фаріон, Голова Молодіжного Націоналістичного Конгресу.
• ГР Відсіч .
• Oleksandr Ivanov, ініціатива "Переходь на українську".
• Валерій Пекар, викладач бізнес-школи НаУКМА.
• Євген Магда, доцент НТУУ КПІ імені Ігоря Сікорського, директор Інституту світової політики
• Олексій Голобуцький, політтехнолог, політичний експерт, Агентство моделювання ситуацій.
• Віталій Бала, політичний експерт, директор Агентство моделювання ситуацій.
• Олександр Антонюк, політичний експерт, керівник аналітичної групи "Реальна політика".
• Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства.
• Ярослав Яцків, академік НАН України, Голова Українського міжнародного комітету з питань науки і культури при НАН України, член Ініціативної групи"Першого грудня"
• Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва.
• Михайло Лебідь, учасник ради засновників руху "Межа".
• Святослав Маринін, учасник ради засновників громадсько-політичного руху Межа.
• Микола Марченко провідний експерт Асоціації українських правників, кандидат юридичних наук.
• Ігор Артюшенко, народний депутат України 8-го скликання, МБУ "Центр Національного Відродження.
• Ігор Луценко, народний депутат України 8-го скликання.
• Віталій Мартинюк, виконавчий директор Центру глобалістики "Стратегія ХХІ "
• Нестор Воля , Українська Спілка Блогерів.
• Владислав Василь, журналіст, співзасновник Національно-консервативного руху.
• Тарас Гребеняк, ГО «Українська справа».
• Богдан Устименко, юрист-міжнародник та громадський діяч.
• Кирило Сидорчук, експерт у сфері публічного права, член правління ГО "Мінзмін".
• Дмитро Харьков, офіцер безпеки міжнародної гуманітарної місії, запорізький координатор мережі Вільні Люди.
• Сергій Поярков, художник, блогер, журналіст, громадський активіст, співзасновник руху "Автомайдан".
• Оксана Горкуша , к.філос.н., філософ-релігієзнавець, с.н.с. ВР ІФ НАНУ.
• Олександр Снігурський, доктор фізико-математичних наук,
професор Ужгородського Національного університету,
завідувач відділу Інституту Електронної фізики Національної Академії наук України .
• Тетяна Калита, генеральний директор ГО Міжнародний інститут культурної дипломатії.
• Назар Паньків, засновник onelightsystem OLS.
• Борис Бабін, професор, доктор юридичних наук, юрист-міжнародник, експерт Кримськотатарського ресурсного центру, Української незалежної морської профспілки.
• Олександр Малишкін , доктор економічних наук, професор Державного університету інфраструктури і технологій.
• Світлана Вєтрова , підприємець Донецька область.
• Олександра Матвійчук, керівник Центру Громадянських Свобод.
• Karl Volokh, блогер.
• Олександр Підкова, адвокат, директор Адвокатського бюро «Олександра Підкови».
• Роман Чайка, тележурналіст, ТРК "5 канал".
• Михайло Галишин, учасник російсько-української війни, член партії "Демократична Сокира".
• Наталія Луковська, координатор Рух Опору Капітуляції в м.Стрий, волонтер.
• Тарас Марусик, експерт з питань мовної політики, публіцист, журналіст, заступник ТО перекладачів Національної спілки письменників України.
• Ілля Кононов, заступник голови Київської міської організації Української Галицької Партії.
• Володимир Іваненко, професор, доктор, координатор міжнародної Ініціативи Будапештського формату, президент Українського Університету та Міжнародної Фундації Лідерства (США)
• Юрій Яремко, провідний науковий співробітник Інституту фізики конденсованих систем Національної Академії Наук України.
• Анжеліка Близнюк, директорка Експертного Бюро, координаторка Міжнародної платформи інноваційних знань, розвитку та комунікацій
• Василь Зілгалов, історик, журналіст (США).
• Світлана Зілгалова, член Українського Руху Спротиву (США).
• Андрій Маринюк, головний редактор інформаційної агенції "Гал-інфо".
• Наталія Склярська, ГО "Соціальний Капітал".
• Олександр Ленгауер, Директор CEC-Ukraine.
• Остап Стасів, ГО "Відкритий Університет Майдану" (ВУМ)
• Андрій Васильченко, логік, філософ, головний редактор української версії "Європейського Словника філософій".
• Дмитро Сінченко, голова ГО "Асоціація Політичних Наук".
• Сергій Мельникофф, засновник Міжнародного благодійного фонду "Душа України" (США)
• Ігор Сидоренко, Директор ТОВ "А.Дельвантеез".
• Володимир Пилипчук. науковець, політичний і громадський діяч, нардеп 1-го, та 2-го скликань ВРУ.
• Микола Лазарович, професор, доктор політичних наук, професор кафедри інформаційної та соціокультурної діяльності, директор Центру інформаційної аналітики Тернопільського національного економічного університету, доброволець російсько-української війни.
Заява відкрита до підписів.
1. Ім'я та Прізвище підписанта.
2. Посаду та Організацію, яку підписант представляє.
неділя, 15 березня 2020 р.
РЫЦАРЬ ТШУВЫ: ОТ БЕЗБОЖНИЧЕСТВА К ВЕРЕ (Натан БИРНБАУМ)
Натан БИРНБАУМ (1864 - 1931). Уроженец Вены. Писатель и философ, один из создателей сионистской идеологии, автор самого термина ..сионизм”. После первого сионистского конгресса порвал с Сионистским движением и стал глашатаем “национализма в диаспоре”. После 1912 г. вернулся к религиозному образу жизни. С 1919 г. занимал пост генерального секретаря всемирной организации Агудат-Исраэль.
Его портрет читай здесь : РЫЦАРЬ ТШУВЫ
ОТ БЕЗБОЖНИЧЕСТВА К ВЕРЕ (Цюрих, 1909г.) Освобождение от уз материализма, избегающего малейшего соприкосновения с религией, было для меня началом великих открытии. Я вдруг оказался лицом к лицу с могущественнейшим и абсолютным явлением духа, источником культуры отдельных народов и всего человечества, колоссальным культурным массивом. Поразительно, как мог я, невежда, пройти мимо всего этого, занимаясь сбором мелких фактов и доказательств”? Меня мутит, когда я вспоминаю плоские материалистические суждения о религии, сводящие могучую религиозную идею к талисманам, ладанкам и ворожбе, мне случалось склонять голову даже перед богами древних греков, хотя они чужды всему моему существу, только потому, что усматривал в них тоску человека по царству духа. Где-то в глубине души я понимал, что не рассудок, а дух даровал ответ ищущему человеку, однако считал, что это не важно: вопрос и ответ сами по себе обогатили историю человечества.
Но настоящее потрясение я испытал лишь при встрече с той единственной подлинной духовной революцией, которую принес с собой иудаизм — религия, освободившая человека от власти идолов, чтобы вывести его на дорогу, ведущую к Богу и вместе с Богом — навстречу миру.
Тогда впервые я ощутил и грань, отделяющую иудаизм от вышедших из его лона христианства и ислама. Безмолвный стоял я перед матерью религий, религией единственной и великой — именно в своем одиночестве. Это было сильнейшее потрясение — предо мною открылись сокровища, превосходящие все мыслимые исторические масштабы, религиозное бытие одного народа, оплодотворившее мир и вобравшее его в себя. Моему духовному взору открылась ось всех осей, центр, вокруг которого тысячелетия вращаются судьбы мира.
Понятно, что раз я пришел к этому убеждению, у меня не возникло ни малейшего желания оградить его всякими ,,но” и “однако” — новомодными или Древними. Тем более, я не мог довольствоваться бесстрастным божеством, которое не устанавливает единых нравственных законов, не формирует человеческую историю и равнодушно к человеческой культуре. Разве для того удостоились мы чести, сказал я себе, первыми узнать Господа Бога, чтобы пустить это познание по ветру, как пыль или изобрести в своей гордыне какое-нибудь особенно хитроумное определение, будто бы ставящее нас на одну ступень с Ним.
Я не мог согласиться и с бесплодным девизом. Не для того был призван наш народ служить Богу, чтобы сегодня мы отказались от индивидуального служения Ему. Именно в этом идея избранности еврейского народа. Если в мире есть Бог — а для меня это столь же несомненная истина, как солнечный свет -и если верно, что еврейский народ не отступил перед обстоятельствами, которые были роковыми для судеб других народов, и вопреки соблазнам сохранил свои отличия от всех иных народов и языков; если верно, наконец, что он первым узнал Творца — а это тоже истина, то нет сомнения, что именно Всевышний повелел нам быть авангардом монотеизма и отвел нам особое место, даровав Тору и мицвот.
А раз так, то ясно, что все сообразно нашему избранничеству отпущенное нам в качестве средства, метода и цели и прежде всего — не есть лишь национальная литература, а есть нечто большее — удостоверение нашей родословной, удостоверение, которое Всемогущий даровал своему народу в знак его избранничества и вытекающих из этого обязанностей и прав.
Раз так, то Тора, письменная и устная, верна в каждом своем слове. И отмечена печатью истины настолько, что не пристало Богу обращать внимание на наглый лепет сбившихся с пути поколений. Нет заслуги в том, что я, по своей “милости” согласился признать Бога. Это мой долг — примкнуть к верующим сынам моего народа. Отныне в их ряду должен я следовать Его порядкам и стремиться к Его цели.
Источник
пʼятниця, 13 березня 2020 р.
Владимир Зеленский – идиот или предатель?
13.03.20
Владимир Зеленский – идиот или предатель? Или кое-что о Ермаке, Таране, Баканове и прочих «сивухах» .
(https://postivka.blogspot.com/2020/03/zelenskij-idiot-ili-predatel-ili-koe-chto-o-tarane-bakanove-i-prochih-sivuhah.html?m=1&fbclid=IwAR3mYQ-dX_vBrTM8v55L5dWV4bklrLSLfZ0lhfShTM4cYwO9QybTV7GUPJc)
Именно этот вопрос появляется у граждан после той антигосударственной ахинеи, которую несут назначенные им, Президентом люди.
Начнем с менее значимого. С Сивохи. Для чего было вытаскивать в политику этого тупого ватника? Для того, чтобы он во всеуслышание заявил о том, что у нас оказывается «внутренний конфликт», а не война с РФ? И что из-за этого «внутреннего конфликта» нас в НАТО не возьмут и пытаться не надо. За что, совершенно закономерно этот советник секретаря СНБОУ получил по сивушным щам. И, надо полагать, не в последний раз, если не исчезнет. Это у вас такая «платформа примирения», господин Президент? Или просто недостаток серого вещества, из-за которого вы назначаете своих одноклассников, товарищей по игранию членом на рояле – государственными чиновниками?
Кстати, почитайте ответ бывшего вице-премьера и министра иностранных дел Вадима Пристайко вашему другу-алкоголику: «Вице-премьер и бывший министр иностранных дел Вадим Пристайко опровергает, что основополагающие документы Североатлантического Альянса запрещают странам с конфликтом присоединяться к нему.
Источник: Twitter-сообщение Пристайко и заявление советника секретаря Совета национальной безопасности и обороны Сергея Сивохо в эфире канала “Наш“, которое ему предшествовало
Прямая речь Пристайко, который возглавлял миссию Украины при НАТО в 2017-2019 годах:
“Пора избавиться от мифов, навязанных нам! В основополагающих документах НАТО нет положения о невозможности вступления страны с конфликтом. Политическое решение по вступлению Украины будет зависеть от нашего развития: реформ, обеспечения демократии и верховенства права”.Но в случае с Сивохо как и с дурачком Бакановым можно еще подумать, что вы просто идиот – Владимир Александрович. Недалекий жлоб, который привел во власть своих друзей – таких же недалеких жлобов. И это простительно. Но вот случай с назначением Андрея Тарана министром обороны Украины – заставляет подумать о том, что вы все-таки предатель. Завербованный агент.
Читайте также: Вода в Крым, куры и Паниковский. Зачем ЗЕ-команда косит под д@рачков. Почему они все время врут?
Не верю, что вам не рассказывали о том, как Таран фактически развалил работу СЦКК будучи главой украинской стороны. Не верю, что вам не рассказывали о его давних и плотных контактах с российскими спецслужбами. Не верю, что вы не анализировали его грустный послужной список. Да и само назначение 65-летнего инфарктника министром обороны воюющей страны как-то дико выглядит. Но, тем не менее, вы его назначили. Ермак приказал, а вы выполнили? А Ермаку приказал Козак? Так может стоит вам уже называться просто генерал-губернатором Украины в составе РФ? По крайней мере, на эту мысль наталкивают первые слова Тарана после назначения на пост министра:
«Вместо амбициозной, но недосягаемой цели — адаптации всех Вооруженных Сил к стандартам НАТО, у нас должна быть реальная цель — максимальное обеспечение способности ВСУ взаимодействовать с силами Альянса».Как это понимать? Таран решил отменить Конституцию Украины?
Вот что по этому поводу пишет народный депутат Украины Борислав Береза:
«В Конституции Украины четко прописано, что определение основ внутренней и внешней политики — это реализация стратегического курса государства на получение полноправного членства Украины в Европейском Союзе и в Организации Североатлантического договора(НАТО). Но это явно не нравится обитателям Кремля и их прислуге в Украине.
А теперь министр обороны Украины публично задекларировал, что считает невозможным адаптации украинской армии под стандарты НАТО. Это полностью совпадает с моим прогнозом о том, что главной задачей для нового министра будет сорвать или саботировать реформы в украинской армии в вопросе перехода на стандарты НАТО для того, чтобы Украина не получила специальный статус партнера Североатлантического альянса с расширенными возможностями этой осенью, как планировалось ранее. Да, эта задача стоит перед новым министром. Это то о чем я предупреждал перед его назначением. Это то о чем предупреждал ГУР (Главное управление разведки) Министерства обороны Украины. Но Зеленский все же внес его кандидатуру в ВР. За назначения Тарана министром обороны проголосовали тогда 285 нардепов из 386 зарегистрированных в сессионном зале. Кремль сделал это руками полезных идиотов. От “Слуги народа” за это проголосовали 239 депутатов, от “Оппозиционной платформы — За жизнь” — 0, от “Европейской солидарности” — 0, от “Батькивщины” — 0, от “Голоса” — 0, от группы “За будущее” — 17 от группы “Доверие” — 17, внефракционных — 12. Даже насильник Иванисов, которого привел в ВР Зеленский под флагом “Слуги народа”, отдал свой голос за назначение Тарана. И разве кто-то удивлен? Ведь именно для этого его держат в ВР, чтоб давал свой голос для любого голосования.
Когда человек заявляет, что полеты в космос невозможны, потому что космический корабль разобьётся о небесную твердь, то становится понятно, что он болен слабоумием и его надо лечить. Когда министр обороны заявляет, что стандарты НАТО для нас недостижимы, то он противоречит Конституции Украины и показывает, что он профессионально не компетентен, а значит, как минимум, он подлежит снятию с должности. Но я сомневаюсь, что бездумные бараны, которые за него проголосовали и те простофили, которые его защищали, инициируют этот процесс. Не для того Кремль хотел поставить Тарана на эту должность в МО, чтоб теперь его сняли.
Но и молчать нельзя. Жду, что депутаты оппозиции заявят с трибуны ВР о недопустимости подобного и обратятся в СБУ с требованием дать определение заявлению министра обороны, который непосредственно несет опасность национальной безопасности Украины и прямо противоречит Конституции. Мы вновь в 2010 году, когда министром обороны был россиянин Дмитрий Саламатин. И вновь Россия пытается взять под контроль Украину расставляя свою агентуру на разные высокие должности в Украине. Уже понятно, что по итогу Таран сбежит в Россию. Но надо будет не забыть и тех, кто сделал его министром. И не забыть тех, кто промолчит сейчас. Потому что предательство начинается именно с молчания, трусости и малодушия. И чтоб было легче помнить, вот список тех, кто отдал голос за Тарана, который должен был протаранить сотрудничество Украины с НАТО. И пока это у него получается.
А Украину будем защищать. Всеми возможными способами. Всеми, без исключения.»Кстати, а действительно, где СБУ? Баканов, ты уже занялся «этим чортом»? Ты уже спросил Левченко, готовы ли материалы по Тарану? Хотя да, Левченко спрашивать бесполезно. Человек, фактически уничтоживший военную контрразведку СБУ до сих пор занимает свою должность. Почему так? Наверное, потому что РФ так выгодно. Убрать воевавших, оставить вату и идиотов и поназначать на высокие должности откровенную агентуру РФ. И ведь работает. С назначением Ермака эта работа перешла уже в активную фазу. Он уже не стесняется ездить к Козаку за инструкциями, не стесняется создавать некий «орган» для прямых переговоров с боевиками захваченных РФ территорий. А медведчуковские «нардепы» уже не стесняясь ездят к Путину и создают некое «межпарламентское объединение» со страной агрессором. А ваш друг Баканов – молчит. И открывает доступ в Украину очередным россиянам. И в упор не видит активизацию деятельности посольства РФ в Украине. Владимир Александрович, это уже не похоже на идиотизм. Это похоже на предательство. И не стоит удивляться тому, что ваших друзей уже начинают бить. В нашей стране богатые традиции борьбы с предателями и захватчиками. Погуглите как-то истории, к примеру товарища Майлова или пана Перацкого. Традиции есть. И обстоятельства обязывают. Против моновласти монобольшинства агентуры РФ других методов нет.
Сергей Никонов, «ОРД»
Именно этот вопрос появляется у граждан после той антигосударственной ахинеи, которую несут назначенные им, Президентом люди.
Начнем с менее значимого. С Сивохи. Для чего было вытаскивать в политику этого тупого ватника? Для того, чтобы он во всеуслышание заявил о том, что у нас оказывается «внутренний конфликт», а не война с РФ? И что из-за этого «внутреннего конфликта» нас в НАТО не возьмут и пытаться не надо. За что, совершенно закономерно этот советник секретаря СНБОУ получил по сивушным щам. И, надо полагать, не в последний раз, если не исчезнет. Это у вас такая «платформа примирения», господин Президент? Или просто недостаток серого вещества, из-за которого вы назначаете своих одноклассников, товарищей по игранию членом на рояле – государственными чиновниками?
Кстати, почитайте ответ бывшего вице-премьера и министра иностранных дел Вадима Пристайко вашему другу-алкоголику: «Вице-премьер и бывший министр иностранных дел Вадим Пристайко опровергает, что основополагающие документы Североатлантического Альянса запрещают странам с конфликтом присоединяться к нему.
Источник: Twitter-сообщение Пристайко и заявление советника секретаря Совета национальной безопасности и обороны Сергея Сивохо в эфире канала “Наш“, которое ему предшествовало
Прямая речь Пристайко, который возглавлял миссию Украины при НАТО в 2017-2019 годах:
“Пора избавиться от мифов, навязанных нам! В основополагающих документах НАТО нет положения о невозможности вступления страны с конфликтом. Политическое решение по вступлению Украины будет зависеть от нашего развития: реформ, обеспечения демократии и верховенства права”.Но в случае с Сивохо как и с дурачком Бакановым можно еще подумать, что вы просто идиот – Владимир Александрович. Недалекий жлоб, который привел во власть своих друзей – таких же недалеких жлобов. И это простительно. Но вот случай с назначением Андрея Тарана министром обороны Украины – заставляет подумать о том, что вы все-таки предатель. Завербованный агент.
Читайте также: Вода в Крым, куры и Паниковский. Зачем ЗЕ-команда косит под д@рачков. Почему они все время врут?
Не верю, что вам не рассказывали о том, как Таран фактически развалил работу СЦКК будучи главой украинской стороны. Не верю, что вам не рассказывали о его давних и плотных контактах с российскими спецслужбами. Не верю, что вы не анализировали его грустный послужной список. Да и само назначение 65-летнего инфарктника министром обороны воюющей страны как-то дико выглядит. Но, тем не менее, вы его назначили. Ермак приказал, а вы выполнили? А Ермаку приказал Козак? Так может стоит вам уже называться просто генерал-губернатором Украины в составе РФ? По крайней мере, на эту мысль наталкивают первые слова Тарана после назначения на пост министра:
«Вместо амбициозной, но недосягаемой цели — адаптации всех Вооруженных Сил к стандартам НАТО, у нас должна быть реальная цель — максимальное обеспечение способности ВСУ взаимодействовать с силами Альянса».Как это понимать? Таран решил отменить Конституцию Украины?
Вот что по этому поводу пишет народный депутат Украины Борислав Береза:
«В Конституции Украины четко прописано, что определение основ внутренней и внешней политики — это реализация стратегического курса государства на получение полноправного членства Украины в Европейском Союзе и в Организации Североатлантического договора(НАТО). Но это явно не нравится обитателям Кремля и их прислуге в Украине.
А теперь министр обороны Украины публично задекларировал, что считает невозможным адаптации украинской армии под стандарты НАТО. Это полностью совпадает с моим прогнозом о том, что главной задачей для нового министра будет сорвать или саботировать реформы в украинской армии в вопросе перехода на стандарты НАТО для того, чтобы Украина не получила специальный статус партнера Североатлантического альянса с расширенными возможностями этой осенью, как планировалось ранее. Да, эта задача стоит перед новым министром. Это то о чем я предупреждал перед его назначением. Это то о чем предупреждал ГУР (Главное управление разведки) Министерства обороны Украины. Но Зеленский все же внес его кандидатуру в ВР. За назначения Тарана министром обороны проголосовали тогда 285 нардепов из 386 зарегистрированных в сессионном зале. Кремль сделал это руками полезных идиотов. От “Слуги народа” за это проголосовали 239 депутатов, от “Оппозиционной платформы — За жизнь” — 0, от “Европейской солидарности” — 0, от “Батькивщины” — 0, от “Голоса” — 0, от группы “За будущее” — 17 от группы “Доверие” — 17, внефракционных — 12. Даже насильник Иванисов, которого привел в ВР Зеленский под флагом “Слуги народа”, отдал свой голос за назначение Тарана. И разве кто-то удивлен? Ведь именно для этого его держат в ВР, чтоб давал свой голос для любого голосования.
Когда человек заявляет, что полеты в космос невозможны, потому что космический корабль разобьётся о небесную твердь, то становится понятно, что он болен слабоумием и его надо лечить. Когда министр обороны заявляет, что стандарты НАТО для нас недостижимы, то он противоречит Конституции Украины и показывает, что он профессионально не компетентен, а значит, как минимум, он подлежит снятию с должности. Но я сомневаюсь, что бездумные бараны, которые за него проголосовали и те простофили, которые его защищали, инициируют этот процесс. Не для того Кремль хотел поставить Тарана на эту должность в МО, чтоб теперь его сняли.
Но и молчать нельзя. Жду, что депутаты оппозиции заявят с трибуны ВР о недопустимости подобного и обратятся в СБУ с требованием дать определение заявлению министра обороны, который непосредственно несет опасность национальной безопасности Украины и прямо противоречит Конституции. Мы вновь в 2010 году, когда министром обороны был россиянин Дмитрий Саламатин. И вновь Россия пытается взять под контроль Украину расставляя свою агентуру на разные высокие должности в Украине. Уже понятно, что по итогу Таран сбежит в Россию. Но надо будет не забыть и тех, кто сделал его министром. И не забыть тех, кто промолчит сейчас. Потому что предательство начинается именно с молчания, трусости и малодушия. И чтоб было легче помнить, вот список тех, кто отдал голос за Тарана, который должен был протаранить сотрудничество Украины с НАТО. И пока это у него получается.
А Украину будем защищать. Всеми возможными способами. Всеми, без исключения.»Кстати, а действительно, где СБУ? Баканов, ты уже занялся «этим чортом»? Ты уже спросил Левченко, готовы ли материалы по Тарану? Хотя да, Левченко спрашивать бесполезно. Человек, фактически уничтоживший военную контрразведку СБУ до сих пор занимает свою должность. Почему так? Наверное, потому что РФ так выгодно. Убрать воевавших, оставить вату и идиотов и поназначать на высокие должности откровенную агентуру РФ. И ведь работает. С назначением Ермака эта работа перешла уже в активную фазу. Он уже не стесняется ездить к Козаку за инструкциями, не стесняется создавать некий «орган» для прямых переговоров с боевиками захваченных РФ территорий. А медведчуковские «нардепы» уже не стесняясь ездят к Путину и создают некое «межпарламентское объединение» со страной агрессором. А ваш друг Баканов – молчит. И открывает доступ в Украину очередным россиянам. И в упор не видит активизацию деятельности посольства РФ в Украине. Владимир Александрович, это уже не похоже на идиотизм. Это похоже на предательство. И не стоит удивляться тому, что ваших друзей уже начинают бить. В нашей стране богатые традиции борьбы с предателями и захватчиками. Погуглите как-то истории, к примеру товарища Майлова или пана Перацкого. Традиции есть. И обстоятельства обязывают. Против моновласти монобольшинства агентуры РФ других методов нет.
Сергей Никонов, «ОРД»
неділя, 8 березня 2020 р.
Точка невозврата: Украина устоит - Москва сломает зубы
Национальная идея Украины победила империю, когда народ признал своих национальных героев -УПА! Душа народа проснулась , а власть уже никуда не денется! Слава Богу! и Слава Украине! После 300- летней войны, главная победа украинского народа уже произошла! Именно , в эти пять военных лет 2014 -2019 годы! Подробнее слушай здесь:
вівторок, 3 березня 2020 р.
Нації виходять з кризи завдяки культурі, релігії, ідеї державності
Джерело: CREDO:
З останнього моноінтерв’ю Сергія Борисовича Кримського, українського філософа і культуролога, незадовго до його смерті (2010 рік).
Нація — це історична особистість. Етнос перетворюється на націю тоді, коли стає суб’єктом історичного розвитку. І Україна саме в XVII столітті, коли формується українська нація, стає суб’єктом світової історії. Козаки були головною військовою силою Європи в захисті проти турків. Майже при всіх європейських дворах як військова сила і охорони були козаки. У мене є прижиттєве видання Вольтера «Козаки при дворі Людовіка XIV». І хоча цей твір не перекладався, та моя дружина добре французьку знала. Вона й допомогла прочитати. Так от, якось Людовіку донесли, що козаки випивають, гуляють і взагалі багато собі дозволяють, що пора привести їх до норми. І тоді французький король влаштував змагання для всіх військових, що були при його дворі. Найвправнішими вояками виявилися козаки. Вона завоювали всі перші місця! Зрештою їх залишили в спокої і дозволили жити так, як вони хотіли… Тарас Бульба читав Горація в оригіналі У нас модно зараз казати: «Ось економіка виведе нас із всіх криз…» Я нічого не маю проти економіки, але в жодну епоху, в жодній країні нація не виходила з кризи завдяки виключно економічним чинникам. Лише завдяки культурі, релігії, ідеї державності та національних інтересів. Дивіться: XIV століття, найстрашніша епоха в історії Європи, чорна смерть (чума) викосила половину її населення, повсюди страшна продовольча криза — немає хліба… Чим відповідає людство? Ренесансом! Небаченим підйомом культури! Те ж саме і в Україні після війн Богдана Хмельницького. З Руїни як виходять? Організовується Києво-Могилянська академія. В освіті здійснюється перехід на латину (її навіть у сільських школах викладають!). Коли до Тараса Бульби приїжджають сини з Києва, він каже: «І я Горація читав в оригіналі». У Котляревського інколи важко відрізнити, де українська мова, а де латина. От послухайте: «Енеус ностер магнус панус і славний Троянорум князь блукав по світу, як циганус, ад те, о рекс, прислав нунк нас». Перехід на латину насправді був переходом на загальноєвропейську мову культури. І саме тоді набуває поширення концепція Феофана Прокоповича про синтез західноєвропейської культури і слов’янської (потім цією ідеєю скористався Петро I). Колишній чеський президент Гавел висловився таким чином: «За сталінської диктатури ми сиділи в клітках, нас випустили — і ми опинилися в джунглях». Як подолати оці джунглі? Лише високою духовністю. Духовність я розумію не лише як розвій культури. Духовність — це створення свого власного внутрішнього світу, своєї особистості, тому що Бог розмовляє з людьми через їхню особистість. Архетипи української нації Коли ми говоримо про націю, то тут потрібен дуже точний науковий аналіз, який має базуватися на тому, що я називаю архетипами. Архетипи — це наскрізні символічні структури, які є на всіх етапах розвитку тієї чи іншої нації, від початку і до нашого часу. Вони прокреслюють шлях вперед. Якщо говорити про архетипи української нації, то це насамперед кардіоцентризм, тобто філософія серця. Вся аргументація персонажів і героїв української історії базується на аргументах серця. Саме серце розглядається П. Кулішем як джерело національної ідеї, як джерело премудрості Божої. Премудрість Божа іде тільки через серце людини. Ця аргументація спостерігається ще в «Слові о полку Ігоревім». Князь Ігор перед тим, як здійснити свій похід, «нагострив мужністю серце». Аргументація філософії серця була постійною в українській літературі, духовності, менталітеті. І це — архетип, тобто наскрізна символічна структура. Ще однією такою структурою є ідея софійності. У греків ідея мудрості була пов’язана з Логосом, із головою. В українській ментальності мудрість зв’язана не тільки з головою, є ще й мудрість самих речей. Ця мудрість речей і зветься софійністю.
Православна релігія — теїстична, в її центрі не субстанція, не енергія, не якась матеріальна основа, як, скажімо, у індусів, а особистість Бога. Бог є особистістю православ’я, такою ж особистістю, як кожен із нас.
Але якщо Бог особистість, а не субстанція і не енергія, то, в такому разі, як Його зв’язати зі світом? Тоді й згадали про античну концепцію софійності. Виходили з тієї ідеї, що речі і світ — це текст Бога. Це Божі слова, якими були створені усі ці речі. Вони зберегли інформацію про Боже слово. Тому вивчення речей зовнішнього світу прилучає нас до Божественної мудрості. Цей світ є книгою Бога, мовою Бога. І треба тільки зуміти дійти до цих божественних смислів. Звідси й така дуже рідкісна (відмінна від інших націй) наша особливість. Всі народи обожнюють зовнішній світ і природу. В Україні інакше. Зовнішній світ і природа акомпанують людині, відповідають на її запити, на її бажання, на її молитву. Ще однією особливістю українського менталітету є розуміння слова як духовної зброї.
В XVII столітті видатний український релігійний і громадський діяч Лазар Баранович пише книгу «Меч духовний», де порівнює слово з козацькою шаблею. Слово розумілося як зброя, більше того — відбувалося освячення слова як духовної батьківщини. Обожнення слова спостерігається на всіх етапах української історії. Це також архетип. Шевченко їде в заслання, беручи з собою рідну мову. Таким чином він Батьківщину з собою носить. І він створює молитву слова: Пошли мені святеє слово, Святої правди голос новий! І слово розумом святим І оживи, і просвіти! (…) Подай душі убогій силу, Щоб огненно заговорила, Щоб слово пламенем взялось, Щоб людям серце розтопило І на Украйні понеслось, І на Україні святилось Те слово, божеє кадило, Кадило істини. Амінь. Це молитва слова.
Мова — не лише спосіб спілкування, це, насамперед, форма культури, якою ми живемо, це спосіб мислення. А значить — і спосіб діяння. Уже в Київській Русі була мова, схожа на нашу… Академік Булаховський, видатний мовознавець, провів експеримент. Він проаналізував помилки в написах старослов’янською мовою періоду Київської Русі і довів, що їх могли зробити тільки люди, які мислили українською. Мова не виникає менш ніж за 500 років. Кажуть, що Шевченко створив українську мову. Це ж не так! Уже Котляревський писав українською!.. Це така ж дурниця, як і те, що українська культура селянська. Українці є чи не єдиною нацією, яка витримала натиск степу. Навіть китайці його не витримали. Україну називали Гардарикою, країною городів, себто міст. Чому? Витримати натиск степу могли тільки укріплені міста-фортеці. Українська культура народжувалася в містах.
Про кілька умов щастя Вище ми казали про високу духовність, яка базується на вірі, надії й любові. Але не тільки на цьому. Едгар По виділив кілька умов людського щастя.
- Перша — це спілкування з природою. У «Тріумфальній арці» Ремарка якийсь російський емігрант каже: «Всі наші нещастя від чотирьох стін». Якщо у вас депресія і ви залишитесь дома — вона у вас посилиться. Вийдіть у ліс, у поле, до моря… І перед тим, що вище вас, що є абсолютним, перед чим ви можете преклонити коліна, вам стане легше. Це розмагнічує і дає вихід.
- Друга умова — це любов.
- Третя умова — це повна відсутність марнославства. Марнославна людина не може бути щасливою. Марнославна людина — раба своїх бажань. Вона робить кар’єру, а всяка кар’єра описується відомим у соціології принципом Пітера. Людина бажає все нових і нових посад, поки не досягає рівня своєї некомпетентності. Всяка кар’єра закінчується розчаруванням. Тому марнославна людина не може бути щасливою.
- І, нарешті, потрібно мати духовні цілі. Щастя від цього також залежить. Чим масштабніші духовні завдання ви собі ставите, тим більше у вас умов для щастя. Це напряму пов’язано з питанням смислу життя людського. І це не складно, а, навпаки, дуже просто. Сенс людського життя полягає в тому, щоб зробити щасливою хоч одну людину. І тоді ви виконаєте своє призначення в цьому світі. Один польський ксьондз був в Парижі. І коли він опинився на мосту Самогубств (так його прозвали парижани, бо з нього часто кидаються в Сену самогубці), побачив людину, що, перехилившись через перила, приречено дивилася у воду. Було зрозуміло, що чоловік хоче стрибнути вниз. Ксьондз підійшов до нього і сказав: «Я не буду вас змушувати відмовлятися від вашого бажання, це ваша справа. Але у вашій кишені, напевно, є якісь гроші, вони вам більше непотрібні. Он там на розі стоїть жебрак — віддайте гроші йому». Людина пішла і більше не повернулася. Вона зробила маленьке добро іншому, і це врятувало її.
Сенека пише: «Якщо хочеш бути доброчинною людиною, зроби якомога більше добра багатьом людям. Якщо не можеш багатьом — зроби частині людей. Якщо й цього не можеш — зроби ближнім. Якщо й це важко — зроби добро самому собі».
Якщо ти не полюбиш самого себе, якщо не сформуєш самого себе — ти не зумієш полюбити й інших.
За матеріалами: Віктор Ціон, ZN,UA
Джерело: CREDO: https://credo.pro/2015/04/133233?fbclid=IwAR0GIn1QUgTsVehPwQ2O4ZDnMa6cBrOxinAJu-A6kYdXvn87iPkKhdpS5qo
Национальная идея Израиля сегодня - это РЕЛИГИЗНЫЙ СИОНИЗМ !
П. Полонский
РАВ А. И. КУК - СОЗДАТЕЛЬ ФИЛОСОФИИ РЕЛИГИОЗНОГО СИОНИЗМА
Религиозный сионизм не был изобретением 20-го века. Уже в 16 веке р. Ицхак Лурия считал возрождение материальной еврейской жизни в Эрец-Исраэль началом мессианского процесса, а в 1840-60 гг., задолго до Герцля (1897 г.) и даже до Первой Алии (1882 г.), раввины Калишер, Гутмахер и Алкалай призывали немедленно начать деятельность по созданию еврейского государства в Палестине. Но настоящее цельное выражение современная философия религиозного сионизма - со всеми проблемами нерелигиозного государства, западной культуры, социальных и политических переворотов нашего века - получила в работах и в деятельности рава Авраама-Ицхака hа-Коhена Кука (1865-1935 гг.), выдающегося религиозного авторитета, философа и каббалиста. Последователями р. Кука являются на сегодня практически все вязаные кипы, составляющие около 15% еврейского населения Израиля - причем одну из наиболее активных, социально и религиозно мотивированных его частей. Уже этот факт должен был бы привлечь наше внимание к раву Куку, философия которого лежит в основе всей современной религиозно-сионистской деятельности.
А. И. Кук родился в 1865 г. в маленьком литовском местечке в раввинской семье и получил классическое религиозное образование. Звание раввина он получил в крупнейшей в Литве Воложинской иешиве, глава которой, р.Н.Ц.И.Берлин, активно поддерживал Первую Алию. (Кстати, его сын, раввин Меир Берлин, ивритизировавший впоследствии свою фамилию на Бар-Илан, был одним из основателей университета, носящего сегодня его имя.)
Еврейский народ не удивишь вундеркиндами. Однако даже на этом фоне А.-И. Кук был совершенно феноменальным явлением. В возрасте 11 лет он написал свое первое произведение - и не что-нибудь, а комментарий к Песне Песней (книге, предназначенной в общем-то для взрослых). Во время учебы в иешиве он изучал по 60 (!) страниц Талмуда ежедневно. (Для справки: средний ученик в состоянии изучить 2-3, хороший - 5-7, гений - 10 страниц Талмуда в день.) В Яффский период своей жизни (1904-1914 гг.) рав Кук каждую неделю приходил в местную еврейскую библиотеку, брал все свежеизданные книги и журналы на иврите и в следующий раз возвращал их прочитанными.
После окончания иешивы рав Кук в течение 16 лет был раввином в маленьких литовских городках, а в 1904 г. переехал в Землю Израиля, где стал раввином сионистского движения. В 1919 г. он стал главным раввином Иерусалима, а в 1921 г., в связи с образованием Главного Раввината, был избран на пост первого ашкеназского Главного раввина Земли Израиля, который он занимал до своей смерти в 1935г.
Встретив этого человека на улице, мы по одежде и внешнему виду не отличили бы его, возможно, от обычного хареди из Меа-Шеарим. Однако этот пунктуальный во всех вопросах еврейского закона ортодокс произвел в иудаизме революцию гораздо более глубокую, чем та, которую пытались сделать наивно упрощающие Тору реформисты.
Обладая своей концепцией сионизма, рав Кук удивительным образом находился в оппозиции к каждому из существовавших в то время политических и религиозных течений - и в то же время имел с каждым из них нечто общее, что делало его как бы точкой пересечения всего еврейского населения страны. Он не боялся открыто отстаивать свое мнение и даже вступать в конфликт, и вокруг его имени постоянно кипели страсти.
Рав Кук активно поддерживал сионистов-социалистов Второй и Третьей Алии (1904-1925 гг.), несмотря на их ярко выраженную, а порой даже фанатичную антирелигиозность. В то же время он объяснял им, что сионизм не может по-настоящему расцвести в отрыве от религии; что неприятие ими иудаизма вызвано не отрицанием его сути, с всего лишь несогласием с его внешними проявлениями- при том, что они сами не осознают, насколько будущее сионистского движения будет переплетено с развитием иудаизма. Рассказывают, что однажды, при обсуждении какого-то вопроса текущей еврейской жизни, когда нерелигиозные деятели культуры стали объяснять, почему они выступают против этой устаревшей и примитивной религии, рав Кук, выслушав их, сказал: Дорогие друзья! Вы совершенно правы. Если бы и я полагал, что иудаизм таков, как думаете о нем вы, - то я и сам был бы атеистом.
Будучи во многом нормальным раввином из иешивы, рав Кук был очень близок к Старому Ишуву (т.е. к харедим, поселившимся в Эрец-Исраэль еще до сионистов). Но при этом рав Кук из-за своего отношения к сионистам был со Старым ишувом в длительном и остром конфликте. Ибо раввины Старого Ишува смотрели на нерелигиозный сионизм извне и потому замечали в нем только нарушение заповедей, формальный отказ от еврейского наследия и нежелание верить в Бога. А рав Кук смотрел на него изнутри, и потому, в дополнение к его внешнему атеистическому облику, он видел глубокую привязанность сионистов к ценностям ТаНаХа, их любовь к Эрец-Исраэль и страстную жажду реализации еврейской души. Потому и отношение рава Кука к антирелигиозным сионистам отличалось от отношения к ним раввинов Старого Ишува. На возмущенные высказывания харедим о том, что Эти сионисты даже не накладывают тефиллин! - рав Кук, перефразируя его слова, отвечал: Зато они укладывают камни на строительстве еврейского государства. Харедим придавали значение только соблюдению индивидуальных заповедей каждым человеком в отдельности (уровень частного - прат), и потому они считали этих сионистов исключительно грешниками и преступниками. Рав Кук же, в дополнение к прат, видел еще и клаль (общность)- т. е. соблюдение общенациональных заповедей всем обществом как единым целым - а это включает освоение Эрец-Исраэль, установление социальной справедливости и т.п.; и потому он видел в сионистах-социалистах одновременно и грешников (в смысле индивидуальных заповедей), и в то же время праведников (в смысле заповедей общенациональных). В каком-то смысле каждый из них в отдельности был грешником, но как единое целое они были праведником.
Совершенно феноменальной была терпимость рава Кука, не имевшая ничего общего с компромиссом (т. е. взаимными идеологическими уступками со встречей посредине). Результатом терпимости должен быть не компромисс, а синтез. Будучи однозначно ортодоксальным раввином, отстаивая полный, а не половинчатый иудаизм, рав Кук при этом с самым глубоким вниманием, уважением и симпатией относился ко взглядам всех окружавших его людей, даже самых воинствующих атеистов. Обычная, нерелигиозная терпимость формулирует свое кредо следующим образом: У каждого есть право на свою собственную истину (то самое ежедневно произносимое радетелями израильского плюрализма Коль эхад ве-hа-эмет шело). Однако, религиозно обоснованная терпимость рава Кука была гораздо более глубокой и серьезной. Он не только считал, что у каждого есть своя собственная истина, но и что Божественная истина бесконечна, а потому никакая ограниченная человеческая истина не может объять ее целиком, а каждая партикулярная истина ухватывает лишь часть общей Божественной картины. И поэтому для того, чтобы продвинуться в моем понимании Божественного, в моей истине, - я должен научиться у тебя той частице истины, которую ты видишь лучше меня. Поэтому я не только признаю твое право на истину, но и хочу понять тебя, хочу научиться у тебя и обогатить свою истину за счет этого познания. Иными словами, в философии рава Кука нет ни религиозно ограниченной монополии на истину, ни атеистической разобщенности и отсутствия единой для всех истины вообще. Ее основой является мистика полисубъективного единства в Боге, столь созвучная экзистенциальному подходу 20-го века.
... При жизни он был легендой. Кроме Бялика, не было в Эрец Исраэль в 1920-30 годах человека, которым бы так восхищались и которого бы так почитали. Только у рава Кука, кроме почитателей, было и множество противников, каких не было у Бялика, ибо тот не был полемистом, а рав Кук вступал в конфликт, не страшась преследований и обид. (проф. Б. Иш-Шалом)
В 1934 г., когда после убийства Х.Арлозорова (одного из лидеров партии Мапай), руководители рабочего движения по чисто политическим причинам развернули кампанию травли сионистов-ревизионистов (последователей Жаботинского), обвинив их в этом убийстве, - рав Кук, не побоявшись пойти на конфликт, резко выступил против всего руководства социалистов. Эта критика привела к острой конфронтации рава Кука с рабочим движением и с партийно-политическим государственным руководством еврейского Ишува страны. На стенах его дома в Иерусалиме хулиганствующие сторонники рабочего движения писали красной краской: Позор раввину, защищающему убийц - но рав Кук не отступил и не успокоился, пока не добился того, чтобы ложно осужденный на смертную казнь Ставский был оправдан. Пожалуй, только сегодня - приобретя опыт того, какую общественную атмосферу создает подобная политическая травля с ложным обвинением целого общественного движения в убийстве - мы можем оценить гражданское мужество Главного раввина Эрец-Исраэль.
Идеи рава Кука совершили переворот в области еврейской религиозной мысли. Он смог представить альтернативу существовавшим и зашедшим в тупик религиозным и философским системам путем реинтерпретации действительности, человека и самой религии. Он смог осознать религиозный смысл исторической и социальной действительности и выразить этот смысл в близких современному человеку понятиях.
Мы привыкли воспринимать понятие Божественного откровения как некое особое, не встречающееся в будничной жизни, прямое и открытое вмешательство Бога в мировой порядок. Божественное откровение зачастую понимается нами только как чудесное, сверхъестественное событие или как явное пророчество.
Развивая подход Каббалы и применяя ее взгляд для понимания социальных процессов, идущих и в еврейском обществе - т. е. воспринимая еврейский народ (а также и человечество в целом) как органическое и структурное единство, как цельный космос и распространяя на него поэтому понятия Каббалы, - рав Кук резко изменил привычное нам понимание концепции Божественного откровения. Он учил видеть Божественное откровение не только в чудесах, но также и в трансцедентальном измерении обычной, естественной реальности. Иными словами, рав Кук подчеркивал, что Бог открывается нам не только в Торе, в чуде, через пророка или в природе, - но также и в обычных науке, технике, культуре, социальной жизни, в творческой деятельности человека вообще и в творчестве и деятельности Израиля в особенности. И потому мы обязаны искать неизреченное, но явленное нам Божественное слово во всех спонтанных проявлениях духа народа Израиля - ибо даже если внешне они совершенно антирелигиозны, все равно они несут в себе Божественные тайны.
Поэтому познание Торы - поскольку целью его является познание Бога - невозможно ограничить лишь обучением в иешиве. Тора в полноте своей содержится не только в книгах, стоящих на полке, в уроках и лекциях раввинов и мудрецов - она содержится также в реализации в обычной жизни духа народа Израиля. Еврейский народ является коллективным носителем Божественного откровения, и потому невозможно продвигаться к Богу, не обогащая себя той частью Его откровения, которая содержится в других (на сегодня от иудаизма формально отличных), но несомненно являющихся еврейскими по своей глубинной сути идей и социальных движений.
Таким путем рав Кук создал новую концепцию, которая позволила, в частности, осознать нерелигиозное сионистское движение и современное Государство Израиль, при всем его светском характере, как составные части религиозного мессианского процесса.
Наша жизнь в очень большой степени определяется тем, как мы интерпретируем деятельность различных сил в обществе вокруг нас. От этого зависят наши действия по отношению к этим силам, наше сотрудничество или, наоборот, вражда с ними.
Рав Кук реинтерпретировал действительность вокруг себя. Получив признание- или, по крайней мере, уважение,- его идеи изменили психологический настрой сотен тысяч, если не миллионов евреев в нашем веке; они повлияли на общественные силы, школьные программы, политические партии, поселенческие движения и т.д. Просто поразительно, что концепция, которая, в сущности, целиком базируется на Каббале и глубокой мистике, оказала такое громадное влияние на развитие жизни нашего народа в цинично-прагматичном XX веке.
До рава Кука в религиозных кругах господствовало восприятие секулярных еврейских движений как чего-то не только принципиально неправильного, но и тупикового, как какой-то больной ветви, которая должна засохнуть или отмереть при последующем магистральном развитии еврейского народа, - подобно тому, как это происходило в прошлом с другими подобными ответвлениями: с садукеями, караимами, первохристианами или последователями лже-мессианских течений XVII века. В свою очередь, нерелигиозные круги похожим образом относились к религиозным, считая их отмирающей группой средневековых мракобесов, которая в ближайшем светлом будущем, с развитием просвещения, техники, либерализма, социализма и т.п. непременно совершенно исчезнет. Даже то сотрудничество, которое существовало тогда между религиозными и нерелигиозными- например, в Первой Алие 1880-х-1900-х гг. или между религиозными и светскими фракциями в Сионистской организации Герцля- было сотрудничеством вынужденным, браком по необходимости, ввиду практической невозможности сдвинуть горы в одиночку. У каждой из сторон не было внутреннего уважения к тому духовному содержанию, которое несла противоположная сторона.
Рав Кук, реинтерпретировав действительность, выдвинул концепцию, новую для обеих сторон - объяснив, что оба направления являются составными частями единой Божественной Торы и, призвав их к полноценной интеграции, он воплотил в себе точку их духовного, а не просто практического соприкосновения. Вначале обе стороны воззрились на него с удивлением, и это вызвало его конфликт со всеми; и лишь по прошествии многих лет его концепции стали принятыми во многих кругах, и заставили обе стороны измениться.
По сути, философия рава Кука сегодня, более чем через 60 лет после его ухода от нас в высший мир, только еще набирает обороты в своем влиянии на жизнь еврейского народа. При жизни рава Кука получили известность его многочисленные статьи и письма, но большинство его философских работ, в том числе наиболее революционные из них, еще не были опубликованы. Сегодня из них опубликовано лишь немногим более половины. Остальные ждут своего часа в сейфе иешивы Мерказ hа-Рав. Я надеюсь, что все мы, еврейский народ Эрец-Исраэль, проходя через трудности и кризисы, духовные срывы, но снова с обновленным духом возрождаясь - постепенно дорастем до них.
Підписатися на:
Дописи (Atom)