БОГ ЗА ВИКЛИКОМ.
Пройшло дві тисячі років цивілізаційного розвитку людства під благословенням Мессії з Назарету ! Але сутність розмови біля трону імперського залишилась без змін. Понтій Пілат питає : Так це ти цар іудейський ? А рав Ієгошуа із Назарета (Криворіжжя) йому відповідає : - Ні , владико, це ти сказав …..
Бог за викликом
Автор: Віталій Портников • 2 березня 2025 р.
У серіалі «Бригада», яким захоплювалися
пострадянські бізнесмени кінця 1990-х, мені
запамʼяталася тільки одна сцена. Головний
герой стрічки направляє «на перемовини»
до такого ж бандита, як і він сам, власного
юриста – і прекрасно при цьому усвідомлює,
що посилає людину майже на вірну смерть.
Але доля виявилася «щедрою»: юриста не
вбили, а тільки покалічили. І коли до
головного героя приходить мати його
колишнього співробітника, тепер інваліда,
він щиро не розуміє її претензій. Я ж вам
заплатив грубі гроші! – відповідає він
нещасній жінці.
Для мене цей епізод був насамперед
демонстрацію моральної нерозбірливості, ба
більше – смерті моралі в критичні моменти
історії. Але я про нього, напевно, забув би,
якби не сніданок із двома знайомими,
пострадянськими бізнесменами високого
рівня, «справжніми» мільярдерами з усіх
можливих списків і рейтингів. Як часто буває
на зустрічах людей, досить далеких за
інтересами, заговорили про суспільні
хвороби, зміни у 1990-х, мораль. Тут я на
свою голову і пригадав епізод з «Бригади»,
щиро впевнений, що такі поважні люди аж
ніяк не будуть публічно асоціювати себе з
гопником із часів своєї молодості.
– Так він же заплатив гроші! – здивовано
сказав один із моїх співрозмовників.
– Він же їм допоміг! – підтримав його інший. –
Які взагалі можуть бути претензії?
Про аморальність самого рішення дати
людині смертельне доручення, не
намагаючись пояснити його наслідки і не
переймаючись долею посланця, вони навіть і
не згадували. Що, своєю чергою,
переконало мене в абсолютній
недоцільності подальшої дискусії. Вимір
моральності грошима є абсолютно іншою
етичною категорією, через яку ти не можеш
прорватися. Ми підсвідомо вважаємо, що
живемо в світі декалогу – тобто у світі, де
люди розуміють невідворотність розплати за
зло. Але до світу декалогу був зовсім інший
світ, у якому люди розраховувалися за зло
зовсім в іншому, буквальному розумінні
цього слова – грошима або майном. Або,
можливо, власною свободою, рабством, але
тільки не страхом перед підлим вчинком –
який, звичайно, можна було б назвати
страхом перед Богом, але назвімо його
сумлінням. Якщо ти знаєш, що просто
заплатиш за зло, то думаєш не про сумління,
а про кількість грошей. Приблизно так у
Трампа бажають домовитися із Путіним:
припини війну – й у нас будуть
привілейовані економічні взаємини. І ніхто
не згадуватиме, що ти когось там убив чи
покалічив, якщо в нас буде спільний бізнес.
Так що сьогодні ми опинилися в головних
серіях «Бригади», коли герої навіть не
намагаються приховати, хто вони, ба більше
– пишаються тим, що гроші дозволяють
робити все, що заманеться. Парадокс
ситуації в тому, що головні герої «нашого»
серіалу оголошують свою релігійність майже
не головною чеснотою – аж до молитов
перед початком засідання уряду.
Але їхній Бог – це Бог за викликом, вони не
бояться його гніву, а намагаються
використати його – і чужу віру в нього – для
досягнення власних інтересів, суто
меркантильних. Це теж абсолютно не нова
історична ситуація, через яку проходила не
одна релігія (і християнство серед них) у
минулих сторіччях. Аллах іранських аятол чи
ватажків ХАМАСу також не є Богом, у якого
вірять, але Богом, якого використовують.
Тому що віра в Бога закінчується там, де
закінчується готовність відповідати його
заповідям – навіть якщо ти при цьому
проводиш тижні в пості й молитвах. При
цьому такі люди щиро не усвідомлюють, що
жодні апеляції до Бога не замінять доброї
справи, що Бог – це не ритуал, Бог – це
повага до життя іншого, а не зацікавленість у
капіталі чи марнославство.
Тому, як і в середньовіччі, ми знову
зустрічаємося з відмовою від моралі на
користь влади і грошей. Віцепрезидент США
зі щирим презирством говорить про
«моралізаторство» опонентів, а спробу
зупинити зло й дезінформацію називає
атаками на свободу слова. Із президентом
України розмовляють як із нерозумною
дитиною, що має зрозуміти: коли на тебе
нападає хтось сильний, ти маєш
капітулювати, а не ризикувати війною – і, що
найважливіше, чужими заощадженнями.
Звісно, це шокує. І викликає питання: чи
можна навʼязати аморальним людям
мораль?
Відповідь на це питання, очевидно, буде
негативною. Відсутність моралі означає
якраз відсутність сумління і відсутність
страху: знаменита фотографія Трампа після
невдалого замаху могла б нас у цьому
переконати. Єдина можливість реакції на
тих, хто вірить у свою владу над Богом, – це
згуртованість і солідарність тих, хто ще
памʼятає про мораль і совість.
Я розумію, що з точки зору того, хто сьогодні
тріумфує і вірить у власний успіх, цей рецепт
звучить наївно, навіть по-дитячому. І так, на
боці нових великих грішників – велика влада
і великі гроші.
А на моєму боці – просто досвід
тисячоліть людської історії. Зрештою, юдеї
й перші християни вижили саме тому, що
вірили у світ, насичений моральними
нормами – у той час, як їхні вороги, володарі
імперій і ватажки найсильніших армій
давнини, втратили цілу велику цивілізацію.
Цивілізацію, що не знала докорів сумління.
Бог за викликом
Автор: Віталій Портников • 2 березня 2025 р.
У серіалі «Бригада», яким захоплювалися
пострадянські бізнесмени кінця 1990-х, мені
запамʼяталася тільки одна сцена. Головний
герой стрічки направляє «на перемовини»
до такого ж бандита, як і він сам, власного
юриста – і прекрасно при цьому усвідомлює,
що посилає людину майже на вірну смерть.
Але доля виявилася «щедрою»: юриста не
вбили, а тільки покалічили. І коли до
головного героя приходить мати його
колишнього співробітника, тепер інваліда,
він щиро не розуміє її претензій. Я ж вам
заплатив грубі гроші! – відповідає він
нещасній жінці.
Для мене цей епізод був насамперед
демонстрацію моральної нерозбірливості, ба
більше – смерті моралі в критичні моменти
історії. Але я про нього, напевно, забув би,
якби не сніданок із двома знайомими,
пострадянськими бізнесменами високого
рівня, «справжніми» мільярдерами з усіх
можливих списків і рейтингів. Як часто буває
на зустрічах людей, досить далеких за
інтересами, заговорили про суспільні
хвороби, зміни у 1990-х, мораль. Тут я на
свою голову і пригадав епізод з «Бригади»,
щиро впевнений, що такі поважні люди аж
ніяк не будуть публічно асоціювати себе з
гопником із часів своєї молодості.
– Так він же заплатив гроші! – здивовано
сказав один із моїх співрозмовників.
– Він же їм допоміг! – підтримав його інший. –
Які взагалі можуть бути претензії?
Про аморальність самого рішення дати
людині смертельне доручення, не
намагаючись пояснити його наслідки і не
переймаючись долею посланця, вони навіть і
не згадували. Що, своєю чергою,
переконало мене в абсолютній
недоцільності подальшої дискусії. Вимір
моральності грошима є абсолютно іншою
етичною категорією, через яку ти не можеш
прорватися. Ми підсвідомо вважаємо, що
живемо в світі декалогу – тобто у світі, де
люди розуміють невідворотність розплати за
зло. Але до світу декалогу був зовсім інший
світ, у якому люди розраховувалися за зло
зовсім в іншому, буквальному розумінні
цього слова – грошима або майном. Або,
можливо, власною свободою, рабством, але
тільки не страхом перед підлим вчинком –
який, звичайно, можна було б назвати
страхом перед Богом, але назвімо його
сумлінням. Якщо ти знаєш, що просто
заплатиш за зло, то думаєш не про сумління,
а про кількість грошей. Приблизно так у
Трампа бажають домовитися із Путіним:
припини війну – й у нас будуть
привілейовані економічні взаємини. І ніхто
не згадуватиме, що ти когось там убив чи
покалічив, якщо в нас буде спільний бізнес.
Так що сьогодні ми опинилися в головних
серіях «Бригади», коли герої навіть не
намагаються приховати, хто вони, ба більше
– пишаються тим, що гроші дозволяють
робити все, що заманеться. Парадокс
ситуації в тому, що головні герої «нашого»
серіалу оголошують свою релігійність майже
не головною чеснотою – аж до молитов
перед початком засідання уряду.
Але їхній Бог – це Бог за викликом, вони не
бояться його гніву, а намагаються
використати його – і чужу віру в нього – для
досягнення власних інтересів, суто
меркантильних. Це теж абсолютно не нова
історична ситуація, через яку проходила не
одна релігія (і християнство серед них) у
минулих сторіччях. Аллах іранських аятол чи
ватажків ХАМАСу також не є Богом, у якого
вірять, але Богом, якого використовують.
Тому що віра в Бога закінчується там, де
закінчується готовність відповідати його
заповідям – навіть якщо ти при цьому
проводиш тижні в пості й молитвах. При
цьому такі люди щиро не усвідомлюють, що
жодні апеляції до Бога не замінять доброї
справи, що Бог – це не ритуал, Бог – це
повага до життя іншого, а не зацікавленість у
капіталі чи марнославство.
Тому, як і в середньовіччі, ми знову
зустрічаємося з відмовою від моралі на
користь влади і грошей. Віцепрезидент США
зі щирим презирством говорить про
«моралізаторство» опонентів, а спробу
зупинити зло й дезінформацію називає
атаками на свободу слова. Із президентом
України розмовляють як із нерозумною
дитиною, що має зрозуміти: коли на тебе
нападає хтось сильний, ти маєш
капітулювати, а не ризикувати війною – і, що
найважливіше, чужими заощадженнями.
Звісно, це шокує. І викликає питання: чи
можна навʼязати аморальним людям
мораль?
Відповідь на це питання, очевидно, буде
негативною. Відсутність моралі означає
якраз відсутність сумління і відсутність
страху: знаменита фотографія Трампа після
невдалого замаху могла б нас у цьому
переконати. Єдина можливість реакції на
тих, хто вірить у свою владу над Богом, – це
згуртованість і солідарність тих, хто ще
памʼятає про мораль і совість.
Я розумію, що з точки зору того, хто сьогодні
тріумфує і вірить у власний успіх, цей рецепт
звучить наївно, навіть по-дитячому. І так, на
боці нових великих грішників – велика влада
і великі гроші.
А на моєму боці – просто досвід
тисячоліть людської історії. Зрештою, юдеї
й перші християни вижили саме тому, що
вірили у світ, насичений моральними
нормами – у той час, як їхні вороги, володарі
імперій і ватажки найсильніших армій
давнини, втратили цілу велику цивілізацію.
Цивілізацію, що не знала докорів сумління.
Немає коментарів:
Дописати коментар