«Антисемітизм і ксенофобія завжди йшли поруч. Зараз вони органічно поєдналися в наступі російського великодержавного шовінізму. І тому національні демократи (більшою мірою національні чи більшою мірою демократии) — українські, єврейські, білоруські, російські — не мають іншого вибору, крім єднання», — переконаний дніпропетровський науковець, доктор історичних наук Ігор Щупак, який у межах єврейських студій прочитав в УКУ лекцію «Від "українців-погромників" і "євреїв-комісарів" до дніпропетровських "жидобандерівців": трансформація історичних міфів».
.
Ігор Щупак професійно вивчає історію Голокосту. Основним фокусом його дослідженнь є пошук серед українців та інших мешканців України «праведників народів світу» — людей, які рятували євреїв під час Другої світової війни, які ризикували своїм життям заради інших. Також бере участь у справі польсько-українсько-єврейського єднання, належить до організації «Ковчег», працює в таких наукових ділянках, як історія Другої світової на теренах України та проблеми міжнаціональних відносин, пише підручники світової історії.
Першу частину лекції пана Щупака в УКУ, яка стосувалася до історичних аспектів українського єврейства, «Z» опублікував у рубриці «Минуле». Тепер подаємо до Вашої уваги те, що науковець розповів про єврейство сучасне, зокрема про зміни, які відбулися у цьому неоднорідному середовищі під впливом Революції гідності та внаслідок аґресії РФ.
Формування українського єврейства
В 1991 році про це не можна було говорити. Більшість людей не знали, як себе сприймати. Більшість українських євреїв — зрусифіковані, мали пострадянську ментальність. З іншого боку, почали з'являтися лідери, єврейські громадські діячі, які не говорять українською мовою, але самоідентифікують себе з Україною.
Я народився в Запоріжжі, живу в Дніпропетровську, де більшість людей не говорять українською мовою. Були випадки, коли мене приймали за «оголтелого украинского националиста», я, звісно, наголошував, що до того я ще й жидобандерівець і всяке таке інше. Якісна зміна відбулася після Майдану, але ця зміна не змогла би відбутися без міцного фундаменту таких людей, як Леонід Фінберг, Михайло Гольд, який очолює газету «Хадашот», Віталій Нахманович — київський історик, дослідник Бабиного Яру, Йосиф Зісельс. Окремо, на мою думку, великий внесок зробили духовні особи: Яків Блайх — один з головних рабинів України, і Шмуель Камінецький — головний рабин Дніпропетровська.
Ми, своєю чергою, в єврейському осередку організовували дуже багато програм: «Дніпровський історичний клуб», «Недільний університет», круглі столи, за якими поруч сиділи і українці, і євреї: Віталій Нахманович, професор Ярослав Грицак, професор Пол Роберт Магочій, професор Іван Патриляк. Ці зустрічі дали можливість відчути учасникам причетність до тієї політичної нації, яка формується в Україні.
Фактично за часів «Бандюковича» наш єврейський осередок був одним з небагатьох у Дніпропетровську, в якому українські патріоти могли вільно зустрічатися і спілуватися.
Майдан і євреї
Що стосується Майдану і євреїв. Декілька зауважень. Євреї дуже рідко одностайні, у цьому вони дуже схожі на українців, але у ставленні до Майдану вони були одностайними. Євреї протягом тисячоліть дотримувалися принципу лояльності до влади, тому що це була їхня умова самозбереження і виживання. З іншого боку, є принцип, який реалізувався під час повстання Бар-Кохби чи інших воєн: будь-яка влада від Бога — це добре, але треба боронити Бога від безбожної влади. Якщо влада переходить межу, то стає безбожною і втрачає леґітимність.
Звичайно, євреї мають різні політичні погляди, до Майдану велика частина мала проросійську орієнтацію. Більшість російськомовні, погано знають українську, їхнє розуміння історії побудоване на основі радянських і пострадянських міфів, існують великі застереження щодо українського націоналізму.
Українське суспільство створило Майдан, а Майдан змінив українське суспільство. І так само він змінив і євреїв. Гадаю, що участь євреїв у київському Майдані була абсолютно природна — так само, як для українців українського походження, чи російського, чи якогось іншого. Ми пишаємося і сумуємо, що троє з Небесної сотні — це євреї з походження.
Що стосується інших реґіонів на сході та півдні, велика частина євреїв вичікувала. Люди хотіли зрозуміти, чи має Майдан антисемітський характер. Природно, що для євреїв це мало значення. Всі знали, що на Майдані серед сотень тисяч людей були антисеміти. Але цікавий такий момент, який підкреслили самі євреї на Майдані: антисеміти на Майдані були, проте антисемітизму не було. Про це окремо можна говорити. Є ілюстрації, спогади різних людей, які входили у контакт з «Правим сектором», УНА-УНСО. На Майдані були єврейські сотники, виступали громадські діячі, допомагали волонтери. Тобто євреї поводилися так, як активне українське суспільство. Ми свідомі того, що київська спільнота відрізняється від бердянської чи якоїсь іншої.
Відомо, що антиукраїнські сили розігрували антисемітську карту, мовляв, що ця революція — антисемітська. Путін говорив, що «ми боремся против фашизма, против антисемитизма в Украине». Але звернення до президента Путіна від багатонаціонального народу України, від імені національних меншин, ініціатором якого був Йосиф Зісельс, колишній дисидент і громадський діяч, задекларувало ставлення українського єврейства до Революції Гідності.
Цікавий момент пов'язаний з Дніпропетровськом. Люди довший час не розуміли, що відбувається, хто наші, а хто не наші, як ставитись до Майдану, до «антимайдану», Путіна, Росії і таке інше. Рабин Камінецький, який в місті має величезний авторитет, звернувся несподівано до людей, які прийшли до синагоги, і він сказав такі речі: «Шановні друзі-євреї! Ви боїтеся Майдану. Я зараз скажу ті речі, які багато хто з вас не буде сприймати, особливо ветерани. Але запам'ятайте: нам нема чого боятися українського національного руху, "Правого сектору" чи ще чогось. Це наші друзі і союзники... В історії євреїв ми знаємо Амана, який намагався знищити єврейський народ. Гітлера вважають втіленням Амана, сьогоднішній Аман — це Путін, головний ворог євреїв і українців».
Луганськ і Донецьк
Існував й існує різний Луганськ. І Донецьк. Є проукраїнський, який нас радо зустрічав і в якому ми читали лекції про український національний рух і єврейське питання. Так, звісно, спочатку нам казали: «Говоріть про євреїв, що завгодно, тільки не про Бандеру». Але як говорити про євреїв і не говорити про Бандеру? Ми говорили те, що хотіли, і нас абсолютно нормально сприймали.
Але є ще Луганськ і Донецьк радянські, які кількісно переважають. Наприклад, в музеї радянської міліції є спеціальна експозиція, присвячена Щолокову, а екскурсовод підкреслює, що «это очень достойный человек, его ни за что осудили». До слова, в тому ж таки музеї є експозиція, присвячена Захарченку. Найбільш характерним був момент, коли в одному з музеїв висів портрет Сталіна. Саме на таких міфах виховане покоління, яке сьогодні бореться за «ДНР» і «ЛНР».
Був епізод, коли в Донецьку ДНРівці поширювали антисемітську листівку. У ній було написано: «В связи с тем, что лидеры еврейской общины в Украине поддержали бандеровскую хунту в Киеве и враждебно настроены против православной Донецкой республики и ее граждан, главный штаб Донецкой республики постановил следующее: всем гражданам еврейской национальности старше 16 лет … необходимо явиться к Комиссариату для регистрации». Наступний крок: «Всем евреям явиться для регистрации. Стоимость регистрации — $50».
Потім намагалися спростувати, казали, що це фейк, але я особисто знаю людину, яка жила в Донецьку, ходила на абсолютно всі мітинґи, щоби збирати матеріали для наступного Нюрнбергського процесу. Він підтвердив, що особисто знає автора цієї листівки. Це природний українофоб і антисеміт.
Чому в Дніпропетровську відбувся патріотичний вибух?
Чому патріотичний вибух стався в Дніпропетровську, а набагато меншою мірою — в Донецьку і Луганську? Проросійські настрої в Донецьку не були сильнішими, ніж в Дніпропетровську. Але ми розумні заднім числом, тому пояснюємо ті події, які вже відбулися. Володимир Головко (історик, досліджує процеси становлення національної ідентичності), підкреслює низку особливостей. По-перше, Дніпропетровськ — це не шахтарська столиця. Це місто з наукомістким виробництвом, оборонними підприємствами. По-друге, є конкуренція дніпропетровської політико-економічної еліти та донецької. І нарешті, Дніпропетровськ має свої особливості. Символ Дніпропетровська — міст між Сходом і Заходом. І те, що «Дніпропетровськ — це не перше місто в Україні, але й не друге». Мені подобається теза професора Ярослава Грицака, що Дніпропетровськ на сході починає відігравати ту саму роль, що і Львів на заході країни.
Я точно знаю, що Коломойський починав справу збереження Дніпропетровська від «русского міру» не на порожньому місці, а на основі того, що там було напрацьовано громадськими діячами. Як наслідок, хвиля сепаратизму зупинилася саме в Дніпропетровську. І для цього були задіяні дуже рішучі заходи, радикальні. Дещо буде відомо пізніше. Його команда — це колишні бізнесмени. І серед них є праворуч Борис Філатов, росіянин, який народився в Росії, але є українським патріотом. Або Геннадій Корбан, який є євреєм. Він працював у групі «Приват». Він є українським євреєм. Або Олійник. Це люди (це не всі, звичайно), які створили команду, що за підтримки населення створила це «дніпропетровське диво».
Ще хочу сказати таку річ. Серед моїх друзів багато українських патріотів — байдуже, якої вони національності. І, звичайно, ми ведемо діалоги-дискусії. Нещодавно я пожалівся Олегу Репану, що в Дніпропетровську половина людей — це «совки» з відповідною ментальністю. Він відповів: «Це дуже добре. Тому що колись 90% населення були “совком”. Глянь, які зміни відбулися за рік–два».
А щодо людей, які представляють той наш так званий «жидобандерівський світ». Серед моїх знайомих є релігійні євреї, які воюють в зоні АТО, а коли мають можливість — відвідують синагогу. Дуже красномовно сказав рабин Камінецький, що одна людина у військовій формі на фронті робить більше, ніж усі ці пісні й танці.
Антисемітизм і ксенофобія завжди йшли поруч. Зараз вони органічно поєдналися в наступі російського великодержавного шовінізму. І тому національні демократии (більшою мірою національні чи більшою мірою демократии) — українські, єврейські, білоруські, російські — не мають іншого вибору, крім єднання.
Підготували Олег БУДЗІНСЬКИЙ, Ігор САДЖЕНИЦЯ
Знимка Олега Будзінського
18.03.2015
