Екзистенційна війна

 Вівторок, 11 травня 2021 18:46

Екзистенційна війна

Юрій Сиротюк

На одному геополітичному просторі не можуть мирно співіснувати дві великіНа одному геополітичному просторі не можуть мирно співіснувати дві великікраїни, які кардинально відрізняються за своєю суттю: імперська Росія, якаскладається із багатьох завойованих народів, з одного боку і національнадержава Україна – з другого.

Україна – це найбільша держава, що розташована в ключовій точці Євразії на перетині європейського і азійського світів і водночас – на перетині півночі і півдня, тобто християнського і мусульманського світу. Це фактично серце Євразії. Той, хто володіє Україною, матиме змогу впливати на долю як Європи, так і Азії. Якби війська НАТО розташовувались на східному кордоні нашої держави, то це був би страшний сон для Московії, адже звідти дуже близько до всіх її стратегічно важливих пунктів, в тому числі й до столиці. Водночас війська РФ на західному кордоні України – це уже екзистенційна загроза для Європи.

Міф про європейськість Росії побудований на приналежності України до Московії. Не просто так після окупації України в часи козацтва Москва вкрала нашу минувшину, веде історію свого походження від Київської Русі, а історію церкви – від нашого хрещення у 988 році. Тому-то сам факт існування незалежної України завжди буде загрозою для Москви, а отже – агресія щодо нашої країни була цілком передбачувана.

Цю війну передбачили американські розвідники ще на початку 2000-х років. Американська приватна розвідувально-аналітична організація «Stratfor» у своїх прогнозах на найближчі 100 років писала про те, що в 2013-2014 роках Москва нападе на Україну. Аналітики передбачили, що це відбуватиметься шляхом ведення гібридної війни – тобто це буде неоголошена війна. Також спрогнозували, що агресія реалізовуватиметься через так званих добровольців, зокрема на підставі захисту російськомовної меншини. Передбачили й те, що США не втручатиметься у це військове протистояння.

Професор Чиказького університету і спеціаліст з міжнародних відносин Джон Міршаймер в 1990 році писав про те, що війна Росії проти України неминуча. Він говорив, а після російської агресії 2014 року повторив свої слова про те, що ані США, ані Європа не збираються воювати за Україну. Мовляв, вони не готові воювати з ядерною державою, тож навіщо обнадіювати українців, кажучи їм неправду.

Але найголовніше те, що перебіг цієї війни передбачив ще Степан Бандера. Зокрема, у його праці «Питання атомної війни і визвольна революція» йдеться про те, що після того, як Україна здобуде незалежність, Росія неодмінно нападе, однак зробить це непрямо. Ворог проводитиме ступеневу агресію – крок за кроком. Буде використовувати добровольців і партизанів, і війна не матиме прямих фронтів. Франція і Німеччина, які виконуватимуть роль миротворців, будуть на боці Росії.

Потрібно усвідомити і змиритись з тим, що все те, що сьогодні відбувається в Україні – це математичний геополітичний закон. По-іншому не могло статись.

Військовому вторгненню передує тривала ідеологічна війна

Війни 20-го і 21-го століть не ведуться на повне винищення нації. Такої мети собі не ставлять і московити. Вони не прагнуть відкрито завоювати всю Україну. Вже сьогодні вони мають величезні проблеми з анексованим Кримом, який став для них валізою без ручки. Так, наш півострів – це корона імперії, однак вона потребує постійних фінансових вливань, натомість РФ не отримує жодних економічних і матеріальних дивідендів. Москва навіть не хоче завойовувати весь Донбас, бо якщо Крим – це валіза без ручки, то Донбас – це камінь на шиї плавця.

Якби Путін ставив собі за мету приєднати до складу РФ Донбас, то сьогодні там би розвивали окуповані території, відновлювали виробництво, вливали кошти. Натомість Москва перетворила економічний потенціал цього регіону на випалену територію. Сьогодні там проживає дуже багато людей з бойовим досвідом і кримінальною поведінкою. Вони їдуть у Росію, аби якось застосувати свої знання і набуті навички, однак там їм ніхто не радий.

Отож, Путін не ставить собі за мету завоювати всю нашу країну військовим шляхом, однак він прагне, аби Україна була частиною геополітичного простору Москви. Мовляв, України як самостійної держави не існує, а українці – не окрема нація, а лише зіпсуті росіяни. У своїй пропаганді Путін одразу стикнувся з доволі серйозною проблемою. Річ у тому, що за переписом 2001 року в Росії проживало три мільйони людей, які називали себе українцями, 75 % з яких називали українську мову рідною. Три мільйони українців навіть в умовах суворої асиміляції називали себе українцями…

Цю проблему Путін почав дуже швидко вирішувати. Вже перепис населення 2010 року показав, що в Росії мешкає лише 1,9 мільйона українців. Путін у своїй війні проти українства пішов іще далі. Перед війною він зачистив будь-яке культурне життя українців Росії. Єдина церква Київського Патріархату була захоплена в Підмосков’ї, єдине визнане Росією об’єднання українців Росії, попри його поміркованість, було заборонене на території РФ. Сьогодні немає жодного культурного представництва українців на території РФ.

Росія розуміла, що це екзистенційна війна двох просторів – українського простору свободи і російського простору рабства. Тому до цієї війни Москва готувалась довго і ретельно. Мета Росії в 2014 році і її мета сьогодні одна і та ж – знищити незалежність України.

Очікуваний підсумок досягнення цієї мети може варіюватись, залежно від обставин. Вони можуть залишити псевдодержавне утворення на зразок УССР, себто зберегти певні формальні елементи державності на першому етапі. А можуть цілковито знищити українську державність, реалізувавши концепцію «Failed state», довівши країну до стану, коли вона не зможе підтримувати своє існування як життєздатна політична та економічна одиниця. Аби реалізувати задумане, вони підриватимуть всіляко нашу економічну й енергетичну безпеку.

В сучасних війнах застосування зброї починається на останньому етапі. Цьому етапу передує тривала ідеологічна, інформаційна й світоглядна війни. Завоювати частину Донбасу Путін зумів лише після того, коли там цілковито запанувала російська мова, коли позакривались українські школи, коли всі преференції отримала виключно російська церква, коли інформаційний простір поглинула кремлівська пропаганда. Водночас Москва фінансувала численні проросійські сили та козачі бойові організації, спецслужби й армія були інфільтровані російською агентурою, а економіка цілком і повністю зав’язана на російський олігархат. Тамтешнє суспільство опинилося в полоні російських ідеологем. Сучасні війни починаються тоді, коли країна-окупант формує в країні, проти якої вона воює, так звану опозицію, критичну масу громадян, які ненавидять власну державу і готові проти неї воювати. Після цього Росія приходить у статусі визволителя.

Москва ніколи не йшла на територію України відкрито, як окупант. Вона завжди «визволяла», так би мовити, «надавала братську допомогу». Для цього потрібно було створити підґрунтя – фейкові органи влади. Спершу російська мова та російська церква, далі ворожа агентура наводнює органи влади своїми кадрами, які в потрібний момент захоплюють владу й озвучують заклики і прохання до Путіна про допомогу. Пригадайте, Путін свого часу навіть «прикривався» папірцем із закликом Януковича ввести війська.

Московсько-українська війна триває в нинішній фазі з 24 серпня 1991 року. З першого дня нашої незалежності Росія воювала проти України – дипломатично, економічно, енергетично, фінансово й ідейно-світоглядно. Надважливий етап, який зробив можливим військове вторгнення росіян, трапився 1994 року, коли Росія і США за згодою тодішньої української влади позбавили нашу країну третього в світі ядерного потенціалу.

Після цього Москва готувала підґрунтя для військового вторгнення. У нас тоді забрали надважливий елемент стратегічного протистояння, адже ніхто сьогодні не нападає на ядерні держави. Що б там не говорили США про Північну Корею, які б погрози не озвучували, вони не наважаться на військову операцію, боячись удару у відповідь.

Концепція створення обороноздатного суспільства

Україна сьогодні має право відновити свій ядерний потенціал. Водночас ми розуміємо, що це доволі тривалий процес, на який потрібні величезні фінансові затрати. Також це може призвести до погіршення відносин із нашими міжнародними партнерами. Потрібно визнати і те, що Україна сьогодні не може економічно утримувати армію, яка за чисельністю була б рівноцінна російській армії. Тому потрібно йти третім шляхом.

Головна ідея цієї концепції полягає у тому, що сама лише українська армія не може виграти війну з РФ. Війну має вести вся нація разом з українською армією проти Москви. У постанові йдеться про заходи підвищення обороноздатності, де ми передбачили, зокрема, відновлення військових і військово-медичних кафедр при університетах, що було зроблено. Також у концепції йдеться про необхідність загальнострілецьких вишколів для всього населення країни. Йдеться й про піврічний вишкіл всіх хлопців і дівчат призовного віку. Вони мають пройти стрілецьку бойову підготовку, набути навичок і знань про те, як надавати меддопомогу, про цивільну оборону, навчитись воювати у малих групах. На основі цього масового вишколу за швейцарським зразком повинна будуватися територіальна оборона, про яку всі говорять.

Але починати потрібно, і ми про це постійно говорили ще 2014 року, з військово-патріотичного виховання. Необхідно, аби діти входили у військово-патріотичні організації, а старші класи здійснювали польові виїзди, набували навичок дій у бойових умовах. Кожен українець у 18 років повинен пройти базовий стрілецький вишкіл, аби потім стати частиною територіальної оборони.

Ми також пропонували ухвалити закон про цивільну зброю і боєприпаси, коли люди могли б зберігати вдома зброю, а представники територіальної оборони – стрілецьку зброю, в тому числі важку стрілецьку зброю, як це сьогодні є в тій же Швейцарії. За таких умов українці перетворилися б в мирну, до зубів озброєну націю. Путін розумів би, що якщо нападе на Україну, то в його солдатів стрілятимуть з кожної хати. За сім років війни з Путіним майже нічого з цього не було зроблено.

Так, сьогодні ми маємо певну частку населення, яка воювала: ветеранів, що повернулись з фронту, набули бойового досвіду й готові у разі потреби знову взяти в руки зброю, також частина складу ЗСУ – це люди з безцінним бойовим досвідом, який вони набули на сході. Проте широка мобілізаційна база досі не створена, стратегія ефективної територіальної оборони не підготовлена.

Для того, аби реалізувати позитивні зміни й запровадити ефективну систему територіальної оборони, потрібно повернути владу українцям в Україні. Без політичної волі керівників держави реалізувати ці кроки дуже і дуже важко. Сьогодні важливо говорити не так про те, що робить і що планує Москва чи як на це реагує Захід, а потрібно натомість обговорювати те, що зобов’язані зробити ми. Саме ми – єдина держава світу, яка успішно воює з росіянами сім років. Сьогодні ніхто у світі, окрім українців, не зможе зупинити і перемогти Московію».