Бабин Яр має стати місцем української пам’яті

Бабин Яр має стати місцем української пам’яті: звернення до президента Володимира Зеленського
ВІТАЛІЙ НАХМАНОВИЧ
СЕРПЕНЬ 2020




Володимире Олександровичу,

нещодавно Ви публічно підтримали проєкт спорудження Меморіяльного центру Голокосту «Бабин Яр», зініційований та спонсорований російськими олігархами єврейського походження. У такий спосіб Ви відверто знехтували думкою сотень видатних представників української інтеліґенції, які вже багато місяців закликають Вас підтримати державну Концепцію комплексної меморіялізації Бабиного Яру, розроблену українськими істориками на замовлення українського Уряду.

Я також був серед тих, хто намагався вплинути на Вашу позицію. Я звертався до Вас як громадянин до президента і як історик до режисера та актора. Тепер я хочу звернутися до Вас як єврей до єврея. Я хочу спробувати пояснити Вам, чому Ви маєте підтримати українську концепцію не лише як президент України, а й як український єврей.

Насправді я не знаю, ким Ви почуваєтеся: євреєм, українцем, росіянином чи взагалі «радянською людиною». Адже наш народ протягом минулого століття пережив не лише Голокост, а й брутальну радянську асиміляцію, що позбавила нас тисячолітньої віри, мови, традиції та культури. «Євреями мовчання» називали нас у світі. І коли ми нарешті заговорили, виявилося, що нам нічого сказати, крім слів про унікальний Голокост, український антисемітизм та велику російську цивілізацію, частиною якої ми себе досі щиро вважаємо. За тридцять років ми так і не вивчили нічого іншого. Саме тому проєкт Центру «Бабин Яр» став таким, яким він є. Бо вигадали його радянські євреї-олігархи, очолив радянський єврей-дисидент, а втілювати має радянський єврей-режисер.

Зважаючи на це, я маю розповісти Вам дещо важливе про Радянський Союз. Адже він не був великою країною, що надала євреям рівноправ’я та врятувала їх від повного винищення. Це також не була країна, що провела успішну модернізацію, перемогла фашизм і досягла небачених вершин у науці та культурі. Ні! Це була країна, де сімдесят років панував жорстокий тоталітарний режим, який виморював голодом, розстрілював, депортував і засилав до концтаборів мільйони людей та цілі народи. Це була країна, де послідовно знищували й переслідували все, що не вкладалося в прокрустове ложе комуністичної ідеології, та всіх, хто був хоч трохи вищий за рівень загальної сірости. Сімдесят років панування комуністичної партії виховали людей, які не здатні взяти на себе відповідальність за життя своє і власної країни й очікують усього від держави та чудодіїв на її чолі.

Та це ще не все. Саме радянський режим і комуністична партія винні у приході нацистів до влади та розв’язанні Другої світової війни, що й уможливило Голокост. Саме вони розпочали по війні розгнуздану антисемітську кампанію, що під виглядом «антисіонізму» не припинялася до самого кінця існування СРСР. Саме вони забороняли вшановувати пам’ять єврейських жертв нацизму, знищили Бабин Яр і поставили в ньому блюзнірський пам’ятник «Радянським громадянам і військовополоненим». Саме у боротьбі з ними відроджувався сіонізм та єврейський культурницький рух. Й одним із найважливіших місць, де відбувалося національне пробудження радянських євреїв, був Бабин Яр. Він же був місцем, де радянський режим усіма засобами прагнув придушити наше відродження. Тому в єврейській історії радянська доба має залишитися чорною плямою, а співпрацю багатьох євреїв із комуністичним режимом маємо згадувати лише зі смутком, а не з гордістю. Тому плекання історичної пам’яті, що в будь-який спосіб намагається виставити СРСР жертвою аґресії чи рятувальником євреїв від нацизму, є абсолютно неприйнятним, як і подальше культивування серед євреїв прорадянських сентиментів.

Бабин Яр назавжди залишиться місцем єврейського болю і єврейської пам’яті. І євреї ніколи не примиряться із його сьогоднішнім занедбаним станом. Саме тому раз у раз виникають єврейські проєкти спорудження тут чогось ґрандіозного, на кшталт общинного чи меморіяльного центру. До того ж вони брутально нехтують давньою забороною будувати на похованнях, адже люди, які їх вигадують, навчені радянської зневаги до могил. Я із жахом дивлюся на це, адже якщо, боронь Б-же, один із цих проєктів усе-таки буде втілено, це відкриє скриньку Пандори по всій Україні. Бо як можна буде вберегти сотні єврейських цвинтарів та місць масових поховань, якщо самі євреї почнуть щось на них будувати?

Утім, такі проєкти виникатимуть і надалі, якщо Українська держава, яку Ви тепер очолюєте, не візьме на себе нарешті реальну відповідальність за Бабин Яр. І тут постає питання, для кого це все робитиметься. Невже тільки для іноземних туристів, як наголошують спонсори Меморіяльного центру «Бабин Яр»? Я не можу пристати на таку позицію. Адже я хочу, аби саме українці пам’ятали про півтора мільйона своїх єврейських сусідів, друзів та родичів, розстріляних по всій Україні. Я ні від кого не прагну каяття чи вибачень. Людей, які брали участь у злочинах, уже немає серед живих, а народи мають спокутувати свої провини лише перед Б-гом. Ми це не раз робили протягом тисячоліть, і тому не нам вимагати, аби хтось ставав перед нами на коліна. Я просто хочу, аби українські діти інколи приходили на єврейські могили, а коли виростуть, пам’ятали, що долі тих, хто в них лежить, є частиною української долі й української історії. Цього не можна навчити з-за кордону. Тому саме українські історики і музейники, архітектори та художники мають створити меморіял у Бабиному Яру. Створити його для своїх дітей.

Але як єврей я хотів би, щоб у цьому меморіялі українські діти почули про деякі вічні речі. Я хочу, аби Голокост став символом того, що несе із собою заперечення тисячолітніх моральних цінностей та спроба людини «в науковий спосіб» перетворити світ. І нацизм, у підґрунті якого лежав «науковий расизм», у цьому сенсі нічим не відрізнявся від соціялізму, в підґрунті якого був «науковий комунізм». Обидва проголошували необхідність позбутися «зайвих», «шкідливих», «ворожих» рас чи класів. Відкидання Б-га також мало наслідком відкидання універсальної релігійної етики, створення штучної расової чи класової моралі, а відтак леґалізацію масового знищення «неповноцінних» рас чи «некорисних» класів. І я хочу, аби українські діти знали, що саме юдаїзм приніс у світ ідеї абсолютної цінності людського життя і рівности людей перед Б-гом, які згодом лягли в основу християнства та інших світових релігій. Саме наші мудреці тисячі років тому проголосили: «Хто вбиває одну душу, руйнує цілий світ. Хто рятує одну душу, рятує цілий світ». Тому ми маємо дивитися на Голокост не як на унікальну єврейську трагедію, а як на символ усіх геноцидів і масових убивств минулого, а пам’ять про єврейські жертви Бабиного Яру має бути невіддільною від пам’яті про його жертви серед ромів, українців, росіян та інших народів. І не має згасати пам’ять про Праведників!

Зі щирим сподіванням на те, що Ви мене почуєте,

Віталій Нахманович

Про автора



Віталій Нахманович
Історик, етнополітолог
Київ, Україна
Історик і етнополітолог, провідний науковий співробітник Музею історії м. Києва, відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру. Закінчив історичний факультет Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова. Автор десятків статей, присвячених...