Джон Болтон, "Кімната, де це сталося"
ДЖОН БОЛТОН: "КІМНАТА, ДЕ ЦЕ СТАЛОСЯ". РОЗДІЛ 14: КІНЕЦЬ ІДИЛІЇ
Джон Болтон, "Кімната, де це сталося", 23.06.2020
РОЗДІЛ 14. КІНЕЦЬ ІДИЛІЇ
Україна є мало схожою на поле бою для зазіхання на американське президенство, та саме так сталося у 2019 році, коли все просто вибухнуло буквально через кілька днів після моєї відставки. Мій вибір часу для відставки не міг бути кращим. Я не лише був учасником і свідком великої частини катастрофи, коли вона розгорталася, але я також, здавалося, ризикував фігурувати (заради чи то добра, чи то зла) у лише четвертій серйозній спробі імпічменту президента в історії Америки. Протягом мого перебування у Західному крилі (Білого Дому) Трамп хотів робити те, що хотів, виходячи з того, що знав і що бачив як свої найкращі особисті інтереси. І з України він, здавалося, нарешті міг це все витиснути.
Україна перебуває під інтенсивним московським політичним та економічним тиском. У 2014 році Москва організувала нелегітимну анексію Криму після військового втручання, це перша після 1945 року зміна европейських кордонів за допомогою військової сили. Московські війська залишилися дислокованими по всій території Донбасу на сході України, підтримуючи і фактично керуючи там сепаратистськими силами. Цей важливий московсько-американський диспут доводить, що через відмову вчасно прийняти України до НАТО ця велика, критично важлива країна залишилася вразливою до зусиль Путіна відновити московську гегемонію на теренах колишнього Радянського Союзу. На саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року Адміністрація Буша намагалася запросити Сакартвело й Україну до членства в НАТО, але проти цього виступили европейці, особливо Німеччина та Франція. Трагічні наслідки стали очевидними вже в серпні, коли московські війська вторглися в Сакартвело, фактично залишивши дві провінції під контролем Москви, і такими вони залишаються донині. Страждання України почалися пізніше, але схема була такою ж. Відповіддю стали західні санкції, але Московія за Адміністрації Обами не відкликала військ і не змінила своєї войовничої поведінки, відчуваючи ту помітну слабкість, яку Обама проявив у всьому світі. Трамп успадкував це фіаско, але він приділяв йому дуже мало уваги в перші два роки свого перебування на посаді, принаймні офіційно. У 2017 році Рекс Тіллерсон призначив Курта Волкера, колишнього офіцера закордонної служби, якого я знав і раніше, спеціальним представником з питань перемовинв щодо України. Моя перша зустріч з Волкером у цій ролі відбулася 10 травня 2018 року, коли він описав своє завдання та пріоритети. Тоді він виступав за "політику невизнання" анексії Криму Московією та її військової присутності на Донбасі та їхніх “кордонів”. Протягом усього мого перебування в Білому домі Волкер був його постійним відвідувачем, регулярно повідомляючи про свої зусилля. Коли я співпрацював зі своїми европейськими колегами щодо України та пов'язаних з нею питань, я зрозумів, що він корисний професіонал.
Моя перша велика зустріч з самою Україною в Адміністрації Трампа відбулася в 2018 році, коли я прилетів до Києва, щоб відзначити 24 серпня річницю проголошення незалежності України від Радянського Союзу у 1991. Джим Маттіс (міністр оборони) відвідував таку церемонію в 2017 році, відчуваючи, як і я, наскільки важливо демонструвати рішучість США на підтримку подальшої незалежності та життєздатності України. Зважаючи на односторонню анексію Криму, а також очевидну допомогу Московії та контроль над "опозиційними" силами на сході України, ця стурбованість була далеко не гіпотетичною.
Я приїхав зі Женеви напередодні вночі, після зустрічей з американсько-московських питань з Ніколаєм Патрушевим, моїм московським візаві, де я з радістю сказав їм, що лечу зі Швейцарії в Україну на урочистості. Тоді всі посміхнулися. На побажання Московії чи всупереч, Україна була одним з останніх питань порядку денного з Патрушевим, і ми майже не мали часу на це, до того як обидвоє виїхали з Американської місії до Женевського аеропорту. Замість справжньої дискусії, але все ж, щоби підкреслити те, наскільки ми серйозно налаштовані щодо України, я сказав: «Я тут підтверджую все, про що ми заявляли раніше, і ми досі так вважаємо!» Патрушев нічого не сказав.
24 серпня я поснідав з прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом, обговоривши питання економіки України та посилення спробу Московії втрутитися в майбутні українські вибори 2019 року. Гройсман стверджував, що Україна є червоною лінією Путіна, і якщо він зможе її успішно перетнути, він відчує безкарність за свої дії в усій Европі та в усьому світі, що викликало цілком законні занепокоєння у США. Марі Йованович – наш посол в Україні – та декілька співробітників посольства також були на тому сніданку, і були зі мною протягом усього дня. Після сніданку ми вирушили до оглядового стенду параду на Хрещатику, де проходили демонстрації Евромайдану 2013–2014 років, які спричинили падіння промосковського режиму Януковича. Я стояв на платформі разом з президентом Петром Порошенком та вісьмома чи десятьма членами його уряду, поруч з генеральним прокурором Юрієм Луценком (як іронія, з огляду на події згодом). Незважаючи на те, що парад нагадував першотравневу урочистість на Красній площі Москви під час Холодної Війни, політично він був зовсім іншим. Виступ Порошенка був надзвичайно антимосковським, і найгучніші оплески йому пролунали, коли він пообіцяв створити автокефальний (незалежний від Москви) Український православний церковний патріархат.
Під час параду Порошенко кілька разів дякував мені за надане США обладнання і зброю, яку було видно прямо на параді, та за підрозділ Національної гвардії штату Теннессі, який крокував з іншими вояками НАТО, дислокованими в Україні для підготовки місцевих вояків. Після цього ми поїхали до Маріїнського палацу, спочатку побудованого для Катерини Великої та нещодавно відреставрованого дружиною Порошенка, щоби стати місцем проведення великого прийому, влаштованого Порошенком. Там опівдні я зустрівся з Порошенком, міністром закордонних справ Павлом Клімкіним, радником з національної безпеки Костею Єлісєєвим та іншими. Ми обговорили політику безпеки України, особливо стосовно Московії та різних загроз, які вона несе не лише у військовому плані, а також зусилля Москви зірвати вибори в Україні у 2019 році. Порошенко хотів придбати більше зброї в США, а ми пояснили свою стурбованість тим, що українські компанії продають сучасні конструкції двигунів літаків в Китай — занепокоєння, які лише загострилися протягом року до мого наступного візиту до Києва.
Після зустрічі Порошенко відвів мене до іншої кімнати поговорити тет-а-тет, де він попросив США підтримати його кампанію з переобрання на посаду. Він також попросив мене про деякі інші речі, які я вже згадав тут, і це дозволило мені, не будучи занадто грубим, сказати "ні" на його прохання підтримати на виборах. Порошенко дійсно хотів, щоб Америка ввела санкції проти Ігоря Коломойського, українського олігарха, який підтримував Юлію Тимошенко; вона, принаймні на той момент, була головною конкуренткою Порошенка на виборах 2019 року. І хоча в тій розмові ми про це не згадували, Коломойський також підтримував Володимира Зеленського, який тоді лідирував у опитуваннях, але його не сприймали серйозно, бо, зрештою, він був просто актором ... (для ліберальних читачів — це жарт. Рональд Рейґан, один з найбільших президентів Америки, також був актором). Я сказав Порошенкові, якщо у нього є докази на Коломойського, він має надіслати їх до Міністерства юстиції. Я розповів Йованович про цю розмову, коли ми їхали на наступну подію — прес-конференцію з українськими ЗМІ.
Остання зустріч була в 14:45 — кава в офіційній резиденції Йованович з різними лідерами парламенту, зокрема з Тимошенко, з якими я зустрічався ще в адміністрації Буша та пізніше. Державний департамент не хотів, щоби я зустрічався з Тимошенко окремо, бо вони вважали, що вона є занадто близькою до Московії, і хоч це типово для методів цього відомства, та як правило вони про це прямо не кажуть. Ця зустріч була моєю найближчою до Тимошенко, адже я не міг потрапити на окрему зустріч з нею, хоча це несуттєво, бо Тимошенко, як єдиний кандидат у президенти серед лідерів парламенту, звісно, домінувала у тій розмові. Вона нагадала мені, що прочитала мою книгу «Покірність — це не варіант», а це завжди хороший спосіб привернути увагу автора будь якої книги, і згадала поради сенатора Кіла — продовжувати рухатися і продовжувати стріляти, як великий сірий лінкор. Гарно приготувалася. На той момент лише Зеленський добре почувався в опитуваннях, а всі інші кандидати мали на меті хоча би пройти у другий тур, аби вийт на фінішну пряму. Після цієї зустрічі ми попрямували до аеропорту, а потім вилетіти до авіабази Ендрюс в штаті Меріленд..
Майже три місяці я знову не брав великої участі у справах українців, аж до полудня в неділю, 25 листопада, коли мені надійшло повідомлення про інцидент у морі між Московією та Україною. Українські військові кораблі та супутній буксир намагалися проникнути в Азовське море через Керченську протоку, вузьку смугу води, що відокремлює Кримський півострів від власне Московії, і над якою Московія нещодавно збудувала міст. Нашою початковою інформацією було те, що московське військово-морське судно протаранило українське судно, але пізніша інформація свідчила про те, що московити вели обстріл, можливо, попереджувальними пострілами, один чи більше з яких влучили в українські кораблі. Ніщо з цього не могло бути випадковим. Московити захопили всі три українські кораблі та їхні екіпажі (при цьому деякі з моряків отримали поранення), хоча не було зрозуміло, у чиїх водах вони перебували, коли їх захопили. Більшість цієї інформації надходило через наше київське посольство, тому ми, принаймні спочатку, чули історію лише з боку України.
А що була можливою ескалація, то я вирішив зателефонувати Трампові. Я хотів бути впевненим, що він знає – ми стежимо за ситуацією, на випадок, якщо журналісти почнуть задавати питання. Його першою реакцією була "А що европейці роблять з цього приводу?" відповіддю на яку, звісно, було “Нічого”, тобто те саме, що робили ми (згодом Европейський Союз виголосив заяву, але це була звичайна «водичка».) Першою думкою Трампа було, що Україна сама це спровокувала, що було, принаймні, можливим, враховуючи майбутні президентські вибори. Але можливо також, що московити шукали протистояння, мабуть, намагаючись таким чином узаконити свою "анексію" Криму, яку мало хто визнав серед інших країн. Трамп не був зацікавленим робити щось швидко, навіть якщо Московія була винною. Увечері Порошенко видавався готовим оголосити воєнний стан, що здавалося дивною реакцією на інцидент у морі. Держдепартамент хотів виступити з сильною антимосковською заявою, яку я заблокував через те, що почув від Трампа кількома годинами раніше. Мало того, існували всі перспективи майбутнього засідання Ради Безпеки ООН (за іронією, засідання скликала Московія), під час якого, очевидно, була би виголошеною заява США, а це дало б нам більше часу для з’ясування фактів.
Ян Геккер (радник Меркель з іноземних справ) зателефонував мені в понеділок о 7:30 ранку, і першим питанням, яке він згадав, був інцидент у Керченській протоці. Німці були обережними, і в мене склалося враження, що Геккер вважав, що Порошенко зовсім не був нещасливим через те, що сталося — через можливі політичні вигоди, які він передбачав; адже він виступав як сильний антимосковський кандидат, припускав Геккер, зазначивши, що Верховна Рада мала приблизно через дві з половиною години проголосувати за законопроект, запропонований Порошенком щодо оголошення воєнного стану на 60 днів. Законопроект передбачав активізацію 100,000 резервістів для навчання, а також виключав будь-яку політичну діяльність, поки діє воєнний стан. А що інший український закон вимагає, щоби перед національними виборами проходило щонайменше 90 днів агітації, то законопроект Порошенка гарантував би, що вибори 31 березня буде перенесено, що, безумовно, пішло б йому на користь, враховуючи його низьку позицію у опитуваннях громадськості. Німеччина — проти відкладання виборів, сказав Геккер; на той час Україна та Московія давали взаємосуперечливі пояснення про цей епізод, але факти залишалися незрозумілими. Меркель мала негайно поговорити з Порошенком, і насправді, як ми й казали, Геккера викликали до офісу Меркель, щоби послухати, і він мені заявив, що він знову подзвонить, коли все закінчиться.
Тим часом Помпео сказав мені, що він щойно розмовляв з Трампом про брифінг, який він і Маттіс мали дати Конґресові через кілька днів — щодо законодавства, яке забороняє допомогу Саудівській Аравії, пов'язаній з війною в Ємені. Під час цього заклику Трамп підняв питання Керченської протоки, сказавши, що Порошенко, можливо, щось спровокував у політичних цілях. "Нехай европейці займаються цим," — сказав Трамп, — я не хочу цим займатися". Помпео не звертався з проханням до Трампа про заяву від імені Білого Дому, але сказав йому, що його співробітники намагаються «розмити» чорновик виступу Ніккі Гейлі для Ради Безпеки ООН, де вона категорично виступала проти Москви через цей інцидент (вона мала обмаль виступів на камеру, і її час в Нью-Йорку вже спливав). Помпео сказав Трампові, що ось і він, і я переконаємося, як Гейлі виконує його вказівки. Я запропонував використати заяву Гейлі як засіб передачі єдиної, остаточної позиції США замість декількох, і він погодився. Помпео сказав, що він зателефонує Гейлі та скаже їй "не виходити за рамки", що звучало правильно. Потім я зателефонував Трампові та розповів йому, що саме ми з Помпео вирішили щодо заяви Гейлі, яка йому сподобалася, а також ознайомив його з реакцією Німеччини та українським військовим законодавством.
Поки я чекав, коли Геккер передзвонить, я спробував зв’язатися зі Седвіллом у Лондоні та Етьєном у Парижі, щоби побачити, як вони оцінюють ситуацію. Етьєна не було в Парижі, але Седвілл досить швидко передзвонив, і ми порівняли свої нотатки про те, що ми знали. Седвілл вже чув, що Канада, голова G7 до кінця 2018 року, готує проект заяви, хоча ніхто з нас її ще не бачив. Я розповів Седвіллу, що казав Трамп протягом останніх двадцяти чотирьох годин, щоби британці могли це взяти до уваги.....
Далі читай тут :
Немає коментарів:
Дописати коментар