Письмо рава Кахане - "Обращение к жителям Земли"

http://www.newswe.com/Israel/israel1.htm

   

Обращение к жителям Земли
Раввин Меир КАХАНЕ

                Дорогие жители Земли!
           Я понимаю, что мы здесь, в Израиле, огорчаем вас. И вправду, вы совершенно огорчены, даже расстроены (или, быть может, возмущены?). Похоже, что мы огорчаем вас каждые несколько лет. Сегодня это "жестокие репрессии против
палестинцев"; вчера это был Ливан; а перед этим - бомбежка иракского
ядерного реактора, война Судного дня и Синайская кампания. Как видно, евреи,
которые триумфально побеждают,и, следовательно, живут, огорчают вас
беспредельно.
         Конечно же, дорогие жители Земли, мы - еврейский народ - огорчали вас
задолго до появления на свет Государства Израиль. Мы рассердили немецкий
народ, который избрал Гитлера,
и мы рассердили австрийский народ, который приветствовал его приход в Вену. Мы постоянно сердили восточноевропейские народы - поляков, словаков, литовцев, украинцев, русских, венгров, румын. А теперь мы вернемся назад долгим-долгим путём сильно "огорченного" мира. Мы огорчали казаков Богдана Хмельницкого, уничтоживших десятки тысяч из нас в 1648-49 годах. Мы огорчали крестоносцев, которые на своем пути к "освобождению" Святой земли были настолько расстроены евреями, что убивали нас в неисчислимых количествах. Мы веками огорчали римско-католическую церковь, которая посчитала наилучшим выяснить свои отношения c нами через инквизицию, но мы огорчали и главного врага этой церкви - Мартина Лютера,  который своим призывом сжечь синагоги и евреев вместе с ними продемонстрировал восхитительный христианский дух.

          Именно потому, что мы стали настолько огорчены тем, что мир огорчен нами, мы  решили покинуть вас и создать еврейское государство. Мы резонно полагали, что, живя в тесном контакте с вами в качестве пришельцев-чужаков в ваших странах, мы огорчаем вас, раздражаем вас и мешаем вам. 

Что же в таком случае может быть лучше решения оставить вас и, таким образом, полюбить вас - а вы бы полюбили нас? И мы решили вернуться домой, на ту самую родину, откуда мы
были изгнаны 1900 лет назад римлянами, которых мы, видимо, тоже огорчали.
Увы, дорогие земляне - вам и впрямь трудно угодить! Оставив вас и ваши
погромы и инквизиции, крестовые походы и холокосты, покинув "большой" мир,  чтобы жить отдельно в своем маленьком государстве, мы по-прежнему огорчаем  вас.

        Вы огорчены тем, что мы плохо относимся к "бедным палестинцам". Вы
расстроены до глубины души тем фактом, что мы не отдаем земли 1967 года,
препятствуя установлению мира на Ближнем Востоке. Москва огорчена, и огорчен. Вашингтон. 

       Не находят себе места от огорчения арабы-"радикалы" и добрые
"умеренные" египтяне.
       Так вот, дорогие народы мира, подумайте о том, как реагирует на это
нормальный еврей из Израиля.
        В 1920, 1921 и 1929 годах не было "территорий" 1967 года, которые
препятствовали миру между евреями и арабами. Не было даже еврейского
государства, которое бы огорчало кого-нибудь. Тем не менее, те самые
"угнетенные и несчастные палестинцы" зверски убили десятки евреев в
Иерусалиме, Яффо, Цфате и Хевроне. За один лишь день в Хевроне в 1929 году
было убито 67 евреев.
            Дорогие народы мира, почему арабы-"палестинцы" убили 67 евреев за один день  в 1929 году? Может, они были рассержаны "израильской агрессией   1967 года"? 

      А почему 510 еврейских мужчин, женщин и детей стали жертвами арабских
"беспорядков" 1936-39 годов? Уж не потому ли, что арабы были огорчены 1967
годом? А когда Вы, народы мира, предложили ООН в 1947 году "план раздела",
по которому рядом с крохотным Израилем должно было быть создано
"Палестинское государство", и арабы завопили "нет!", развязали войну и убили
6,000 евреев - этот очередной приступ огорчения тоже был вызван "агрессией
1967 года"? Кстати, наши соседи по планете, почему мы тогда не слышали
вашего огорченного всхлипывания?
  Несчастные палестинцы, убивающие сегодня евреев взрывчаткой, бутылками с
зажигательной смесью и камнями, - это часть того самого народа, обладавшего
в свое время всей той территорией, которую они сейчас требуют для создания
своего государства, но тогда они не удоволетворились ею, ибо их цель всегда
была - сбросить евреев в море! Те же искаженные злобой лица, та же
ненависть, те же вопли: "йитбах аль-йауд" (убей еврея!) - все, что мы видим
и слышим сегодня, всё это мы видели и слышали тогда. Тот же народ, та же
мечта - уничтожить Израиль. То, что они не смогли сделать вчера, они мечтают
сделать сегодня, - но мы не вправе применять против них "репрессии"...
Дорогие народы мира! Вы молчали, когда гибли 6 миллионов евреев, вы молчали, когда в 1948 году семь арабских государств развязаали войну, которую Лига арабских стран горделиво сравнила с монгольским нашествием. Вы молчали,  когда в 1967 году Насер приказал сбросить евреев в море, и этот призыв с  восторгом скандировали бушующие толпы во всех арабских столицах И вы промолчите завтра, еcли Израиль будет смотреть смерти в глаза.
      

       А раз уж мы знаем, что арабы-"палестинцы" день и ночь мечтают о нашем
уничтожении, мы сделаем всё возможное, чтобы остаться и выжить в своей
собственной стране. И если это вас огорчает, то подумайте о том, сколько раз
в прошлом вы "огорчали" нас. Как бы то ни было, дорогие народы мира,
огорчает вас это или нет, но вы выслушали сейчас еврея из Израиля, которому
нет никакого дела до ваших огорчений.
*15 декабря 1988 года *

Іудейсько - Хозарська історична самоідентифікація української козацької нації !!!

Іудейсько - Хозарська історична самоідентифікація української козацької нації - понад усе !!!
Першим і останнім завданням цієї країни є захист ідентичності, щоб люди, які тут живуть не сумнівалися, що вони українці

 

Олександр Маліков

МІСТЕРІЯ ХАЗАРСЬКА У КИЇВСЬКОМУ КАГАНАТІ

Трагедія на трьох діях, з прологом та епілогом (або короткий історичний лікнеп для чайників, про тисячолітню трагедію вільних хозарських євреїв та козаків у Київському каганаті ще до і після хрещення України - Русі. Про єврейські таємниці народження Київського російського каганату за сто років до першого конунга Хельгі (Олега).

Місце та час дії див. на карті Єврейської держави (каганату) Хазарія в 840 році н.е. - у період закладення стаціонарного перевалочного торговельного граду - фортеці Самбат (Київ) з ​​портом і верф'ю в гирлі Почайни, торговими складами, заїжджими дворами, суботнім торжищем, митницею, військовим гарнізоном та синагогою.

Київ, 2012

        

Атрибути держави, запроваджені у життя Єврейським каганатом на берегах Борисфена:

Хазарський Каганат у VIII столітті карбував монету з легендою: "Моїсей - пророк Бога". Ця монета була засобом платежу в Російському каганаті та Польщі до того часу, коли з'явилася перша київська гривня у XI столітті.

І навіть через 500 років, у 1482 р. – перша корона російського (московського) царя була копією головних уборів хозарських каганів, але про це мало хто тепер хоче згадувати.

Синопсис містерії

Діючі особи: (усі – реальні історичні персонажі, крім Голос Провидіння

Імператриця Візантії Свята Ірина , дочка хозарського кагану єврея Вірхора

Імператор Візантії Лев Хазар, син Ірини, галахічний єврей; Патріарх Візантійський Святий Фотій (з роду хозарських євреїв)

Костянтин – Філософ, з євреїв м.Салоніки, академік імператорського університету при Св. Софії, імператорський посланник в Арабському халіфаті, потім – у Хазарському каганаті, потім – у Моравському князівстві, де переклав Закон Божий з івриту на мову слов'ян за допомогою створеного ним же алфавіту ( кирилиця, що замінив усну глаголицю), за що посмертно був хрещений на ім'я Кирило і удостоєний вищого церковного звання - Рівноапостольний Святий Кирило;

Володимир, князь галахічний єврей, рівноапостольний Святий – хреститель Русі;

Мала, принцеса хозарська, дружина Святослава, мати Володимира.

Добриня Микитович, брат Малки, хозарський воєвода, дядько і вихователь-регент Князя Володимира.

В епізодах та за сценою також діють:

Сталін;

М. Артамонов, історик-хазарознавець;

Лев Гумільов, його учень, сидільець Хрестів та Соловків, син Ахматової та Н.Гумільова (розстріляного чекістами поета);

А. Пушкін, онук фалаші, Пророк Свободи, Російський Геній; М. Лермонтов, теж убитий царем.

Епіграф
(Читає за сценою Голос Провидіння)

Ні, ми не скіфи
Ні, ми не скіфи, ми давніші, Ми вкраплені між багатьма расами,

Ви знаєте, що ми євреї,
але що ви знаєте про нас? Чи відомо, навіщо дотепер
Ми вірність минулому зберігаємо, Навіщо століттями на чужині

Нам мріє Єрусалим?
Навіщо не відданий забуттю
У двадцятому столітті знову звучить Від покоління до покоління Збережений Біблією іврит?
Ні, вам не відомі відповіді
І поклик століть не знайомий,
Граючи долями планети
Ви нас поставили на кон...
Ну що ж, великі прорахунки
У спадок не тільки вам дані,
Не раз нам пред'являли рахунки - У війні, а частіше без війни.
Наш фатальний і
зухвалий геній Відшліфувався як алмаз.
Ви пам'ятаєте – у вашу зоряну годину Він засяяв над барикадою,
І рівноправність для нас
Недовгою випала нагородою...
Але час розвінчав міфи
І обернув у порох ідеї,
Сьогодні ви, як і раніше, скіфи, А ми, як і раніше, – юдеї.
Що скіфам – ми? А нам вони? У нас несхожі дороги,
Нам світять різні вогні

І різні нам слухають Боги.

(Хаїм Соколін, Червень 1967, після перемоги у Шестиденній війні – всупереч надіям та планам Кремля)

Пролог

(від літописців Нестора – Баяна) Галахічний єврей – хреститель Русі

Хрестителем Русі був галахічний єврей (це ж треба!) Володимир. Воєвода Добриня Микитович та його сестра Малка були з царського єврейського роду Хазарії та служили при Київському кяжому дворі. Добриня був візиром князя Святослава, і вихователем – регентом княжого сина Володимира.

А сестра Добрині - Малка (малка - "цариця", "принцеса" - давньоєвр.) служила економкою-ключницею у княгині Ольги-бабусі Володимира.

І була коханою дружиною – наложницею її сина Великого князя Святослава Ігоровича (Малуша Любечанка).

«Володимер бо бе від Малуші, ключниці Ользини, сестра ж бе Добрині, батько ж бе іма Малик Любечанин, і бе Добриня
уй Володимиру» (Повість временних літ).

Легенда, що обернулася буллю

(і вкотре підтвердила святість божественних пророцтв Тори)

У російському літописі говориться, що в 986 році євреї з Хазарії - "Жидове Козарстії" - приїхали до великого князя Володимира, щоб схилити його до прийняття іудаїзму. "А де земля ваша?" - Запитав їх князь Володимир. "В Єрусалимі", - відповіли євреї. "А ви хіба там живете?" "Ні, - сказали вони, - бо розгнівався Бог на предків наших і розсіяв нас країнами за наші гріхи..." Тоді Володимир сказав: "Як же ви інших навчаєте, коли самі відкинуті Богом і розпорошені? Якби Бог любив вас, то ви не були б розкидані чужими землями.

Минуло лише якихось десяток століть, і тепер уже не євреї йдуть на уклін до київського сатрапа, а він - зі смиренно опущеною головою, на колінах стоїть в Єрусалимі біля Стіни Плачу і просить Господа, щоб євреї милосердилися над ним убогим, і дозволили МВФ дати йому, - київському автократу, кредит, без якого йому ну ніяк не утримати осоромлену владу.

А в Єрусалимі йому так ласкаво і відповідають: так ти спершу

визначтеся: якому богу молишся? (або хрест зніми, або труси одягни, дядечко), а тоді і звертайся до нас. А Бог, - Він обов'язково допоможе, і нам дасть знак, як поводитися і куди вкладати наші капітали - в Батурин, в Межигір'я, або - відразу всю суму - в "Залізний купол", що рятує від ваших небесних подарунків - С-300 і "Кольчуг", і АКМ ...., вироблених на наші голови у Вашій Богом забутій околиці?

Хазарська параноя Сталіна

1951 р. Сталін під пседонімом «П. Іванов» публікує в «Правді» погромну статтю «Про одну помилкову концепцію» проти професора М. Артамонова та його концепцій щодо Хазарського каганату та ролі хозарських євреїв в історії Східної Європи.

Сталін обурюється. Адже Артамонов дозволив собі мислезлочин:

Без дозволу партії, він ..... відверто говорив про хозарське походження Русі ... стверджував, що на російсько-слов'янські племена мали пануючий вплив «козаре», що слов'янські племена запозичували від хозар початок державності ......, що Хазарська держава – це найважливіша умова утворення Київської Русі», що Хазарський каганат виступав нібито «як держава, майже рівна за силою та політичним значенням Візантії та арабському халіфату».

Щоб припинити цю брехню і крамолу, Тиран виніс остаточний вирок: "Помилковість цієї концепції очевидна. Така концепція не може бути прийнята радянською історичною наукою" (кінець цитати). Наукова суперечка закрита. Артамонов, якщо взагалі хоче жити, має виправити свої помилки. Що він потім і зробив...)

А в історії вивчення хозар у Росії тон був заданий ще Карамзін, прихильником освіченого охорони. Карамзін протиставляв хозарське "легке ярмо" важкого татаро-монгольського.

Єврейство хозар дуже мало займало російських істориків ХІХ століття.

Майже всі російські історики визнавали позитивну роль Хазарського каганату в російській історії та у виникненні російської держави. В. Ключевський вважав, що хозари відкрили східним слов'янам доступ до світових торгових шляхів та сприяли розвитку російської торгівлі, захищаючи слов'ян від нападів кочівників.

Але коли виникало питання про затвердження права євреїв вважатися в Росії повноправними громадянами, а не закордонними інородцями, не

маючи батьківщини, в істориків та інших імперців - слов'янофілів, та й західників, наступав ступор.

А віротерпима і освічена Хазарія, у дусі описів Карамзіна і Григор'єва, виявлялася загальним історичним надбанням євреїв і росіян, при цьому малася на увазі певна частка єврейської переваги, від якої євреї, як старший брат, були готові благородно відмовитися на користь своїх молодших і вітальних росіян. .

Але "теоретична" атака на жидо-хазарських "безрідних паразитів" із викресленням їх з історії Києва та Київської Русі була лише маленькою частиною тотальної стратегії деспоту.

Сталін був спантеличений і впав у повну параною антисемітизму відразу ж після того, як було проголошено державу Ізраїль, і до нього нарешті дійшло, що нова держава євреїв не буде ні соціалістичною ні прорадянською, а Чехія з подачі Москви, забезпечила євреїв зброєю, яким вони здобули перемоги в першій арбо-ізраїльській війні.

Мікоян вирушає до Праги, заарештовує генерального секретаря ЦК КПЛ Рудольфа Сланського (Зальцмана) та 14 його соратників – євреїв: міністр закордонних справ Владо Клементіс; завідувач міжнародного відділу ЦК партії Бедржих Геміндер; головний редактор газети "Руде право" Андре Сімон; заступник міністра оборони Бедржих Райцин, інші євреї, які обіймали важливі партійні та державні пости.

На інспірованому НКВС у Празі сталінському судилищі прокурором було офіційно заявлено, що "причетність до сіонізму слід розглядати як один із найтяжчих злочинів проти людства".

У ході судилища заявлено, що євреї – організатори та керівники більшості шпигунських антирадянських центрів у світі та підсудні проводили ворожу для Чехословаччини діяльність за їхнім завданням. Стверджувалося також, що ізраїльські представники встановили "злочинні зв'язки зі Сланським та іншими звинуваченими, систематично втручалися у внутрішні справи Чехословаччини, домагаючись вигідних для Ізраїлю та грабіжницьких для Чехословаччини торгових угод,

.

Хоча добре відомо, що чехословацькі постачання зброї Ізраїлю

і організували таємний, суперечливий

національним інтересам вивіз із країни зброї для ізраїльської

армії"

здійснювалися за безпосередніми вказівками Москви, яка розраховувала цим використовувати їх задля встановлення свого політичного впливу у щойно проголошеному єврейському державі.

Бо йдеться не про «окремі» євреї, чи то кремлівські лікарі, чи генерали МДБ. Мова

йдеться про генерального секретаря правлячої компартії та його товаришів по багаторічній підпільній боротьбі та членів Політбюро ЦК КПЛ, які нібито зрадили комуністичну справу на догоду не «буржуазії» чи «американському імперіалізму», а на догоду «сіонізму» та Ізраїлю, тобто своїм одноплемінникам. . (!!)

Це – історичний момент відлучення євреїв від радянської комуністичної «церкви»; відлучення не за класовою, а за суто расовою ознакою.

Прірва між радянським комунізмом і євреями, хоч би як розумілося саме слово «євреї», з роками неухильно розширюватиметься. Жодні зусилля з десталінізації не зможуть подолати антисемітизм, що став іманентним, під назвою «антисіонізм». З умиранням радянського та європейського комунізму «антисіонізм» успішно перекочує в ліві та ліберальні кола, які рішуче засуджують при цьому старий, «реакційний» антисемітизм.

Сталін хотів організувати у Москві публічний судовий процес, у якому «сіоністський змова» було б представлено як кремлівськими лікарями- євреями, а й генералами МДБ — з Абакумовым на чолі.

«Сіоністська змова» стала вінцем двох «марксистських» теоретичних пошуків Сталіна: політекономічного та хозарського.

Grand design: сіоністи-генерали, сіоністи-атомники, сіоністи-лікарі

Але найсумніше для національної пам'яті та розвитку історичної науки (у частині хозарознавства) відбулося вже після смерті Сталіна. Його жертви - благополучний директор Ермітажу Артамонов, і в'язень ленінградської в'язниці «Хрести», що багаторазово арештовувався, норильський зек, син розстріляного Миколи Гумільова і

Тільки через 36

років після публічної повішення Сланського та його

товаришів (3

грудня 1952 року), у Радянському Союзі почали згадувати про

цій справі. Тим часом йдеться про подію епохального значення, навіть у

рамках «повсякденного» сталінського терору.

«Антисіонізм» - єдиний атрибут сталінізму, що успішно вижив.

та після розпаду Радянського Союзу.

розтоптаної Анни Ахматової - Лев Гумільов,

постсталінські (а Гумільов

- навіть у пострадянські) часи

тим, хто загубив Хазарію і перетворив її на джерело «хазарського ярма» над слов'янськими народами, про яке писалося в «Правді» в 1951 році.

Атомний проект Сталіна

Виникнення атомного проекту у США та плани створення паралельного проекту в СРСР знову зіштовхнули Сталіна з необхідністю залучити на свій бік євреїв. Євреї домінували як серед творців атомної бомби, і серед агентури, покликаної принести атомні секрети. А на вирішальних напрямках це були ті самі люди! Справа в тому, що радянський шпигунство в США базувався на компартії США та її так званому «нелегальному апараті», більшість членів якої у 1930-1940-і роки складали євреї – вихідці зі Східної Європи, емігранти першого та другого поколінь. Їх вирізняв комуністичний фанатизм, симпатії до Радянської Росії та ненависть до Гітлера. З наростанням масштабів винищення євреїв Гітлером саме це почуття ставало основою мотивації як за допомогою якнайшвидшого створення атомної бомби, так і в готовності сприяти Радянському Союзу. Так, єврейська мотивація Юліуса Розенберга відображена в першому, французькому, виданні мемуарів Феклісова, але в російському виданні, що послідувало за ним, зникає.

Отже, хоча апарат розвідки був значною мірою очищений від євреїв, в очах Сталіна у центральних питаннях вона все ще від них залежала. Найкраще це видно з документів, підготовлених для великої наради у Сталіна, що відбулася 9 січня 1946 року: у них незмінно вказується єврейська національність провідних вчених-атомників (Роберта Оппенгеймера, Рудольфа Пайєрлса, Клауса Фукса).

Суд в Англії над Клаусом Фуксом, засудженому до 14 років в'язниці, а трохи пізніше - смертний вирок Розенбергам, нарешті замкнули коло, розпочате 10 років раніше.

Тепер Сталін міг взятися за євреїв, які перебувають поза службистським істеблішментом та його безпосередньою агентурою. Але це мало зробити МДБ, і Сталін має один спосіб змусити МДБ зробити те, що він хоче – відправити у в'язницю міністра та його підлеглих. Це й відбувається у липні 1951 року, причому Абакумову ставиться у вину саботаж саме у справі Етингера (майбутньому справі лікарів)

головним злом,

оголосять у

- Іудаїзм

та у справі єврейської антирадянської молодіжної організації. Але новий міністр держбезпеки не виявляє належної завзятості: і справа ЄАК, справа «єврейської антирадянської молодіжної організації» і справа Етінгера не рухаються. Сталін, безсумнівно, відчував прихований опір, що триває, і взявся за справу власноруч. У жовтні він дає вказівку «прибрати всіх євреїв із МДБ». У листопаді грудні зазнають арешту ряд генералів, а також Григорій Менделевич Хейфец, один із найуспішніших радянських розвідників усіх часів, колишній секретар вдови Леніна Н.К. Крупський та заступник відповідального секретаря ЄАК у 1947-48 роках.

Але Сталіну як теоретику мало відлучення нинішніх, поки що живих, використовуючи його власне вираження, євреїв. Він твердо вірив, що євреї не можуть мати жодних прав не тільки на вплив у сучасній, комуністичній історії — неприпустимі наміри приписати євреям будь-яку участь у виникненні Київської Русі.

Отже, інтерес Сталіна до давньої історії замикається з його політичною програмою, яку він з останніх сил реалізовуватиме в 1952 р. У його наукоподібному історіософському маніфесті за підписом П. Іванова немає слова «євреї», а лише «хазари», але його зміст усім абсолютно зрозумілий.

Замість «сучасності, зверненої в минуле», історія стає давньою інструкцією боротьби з євреями, актуальною і для сучасників. Додамо до цього, що

Тим часом 1954 р. США виходить капітальна монографія Д.М. Данлопа, The History of the Jewish Khazars.

Артамонов перекладає назву книги як «Історія юдейських хозар».

Знайдено ворог, який занапастив улюблену Артамоновим Хазарію, цей «прообраз Російської імперії». Це не ворожі миролюбним слов'янам орди, не кочовий уклад, це паразитичне та безрідне.

Крім того, смертний вирок Розенбергам для Сталіна – це

щось набагато значиміше. Він підвів жирну остаточну межу

під цілою епохою в історії радянської розвідки та всієї радянської

політичної еліти

— епохою, яку можна було б назвати

«інтернаціоналістської» чи «космополітичної» і яку

значна частина противників більшовизму називала «єврейською».

Сталінський терор

зруйнував цей апарат майже повністю.

Якщо в них і була

якась роль в історії, то виключно

шкідлива.

60 років минуло після смерті

Сталіна, а складена ним антисіоністська російська національна ідея

живе і живе в умах і серцях його луб'янсько-кремлівських

спадкоємців.

іудійство. Ці тенденції наростають у наступних роботах підтримуваного Артамоновим Гумільова, досягнувши піку в його книзі “Давня Русь і Великий степ” (1989), де було здійснено справжній синтез «дикої кочової орди» П.Іванова та «юдейства» Артамонова в «блукаючий суперетнос».

Так інтелектуальна юдофобія зустрілася з націонал-більшовизмом, так сталінський інтелектуальний антисемітизм виявився сумісним із антисемітизмом антикомуністичним.

Дивовижним чином гумілівська міфологізація фантома блукаючих хозар зачарувала розум багатьох радянських людей і

Гумільов має єдину мету: не лише применшити, а й демонізувати хозарський вплив. Чарівність Генераліссимуса продовжувала діяти, і в цьому сенсі норильський зек Гумільов, безумовно, послідовник сталінського всеосяжного монізму. Взагалі весь радянський (після «наметочки» в «Правді») і пострадянський дискурс про хозарів заряджений і заражений сталінським порядком денним про ворогів народу: хто винен і що робити з цими ворожими вихорами, які зло зло гнітять.

Колесо історії зробило ще один оборот і повернулося в ту саму точку, з якої все і почалося: "Якщо в крані немає води..."

наблизилася до того, щоб стати претенденткою на статус «російської

національної ідеї». (!?)

Дія 1.

Єврейська держава Хазарія

- предтеча Російського каганату у геополітиці

Хазарська імперія, контури якої повільно проступають з темряви минулого, набуває властивостей найжорстокішої містифікації,

будь-коли затіяною Історією.

На початку VIII століття світ був суворо розділений між двома наддержавами, які уособлювали християнство та іслам. Їхні ідеологічні доктрини знаходили вираз у силовій політиці, що здійснювалася класичними методами пропаганди, силового тиску та військових захоплень.

Хазарська імперія являла собою "третю силу", що довела свою рівність двом іншим і в ролі супротивника, і в ролі союзника. Але зберегти незалежність Хазарія могла, лише уникнувши прийняття християнства чи ісламу, інакше, вона була підпорядкована влади візантійського імператора, чи багдадського халіфа.

"Не викликає сумнівів, що до прийняття іудаїзму правителя схилили політичні міркування. При переході в магометанство він потрапив би в духовну залежність від халіфів, які намагалися нав'язати хазарам свою релігію, а в християнстві полягала небезпека перетворитися на церковного васала Візантійської імперії. , священні книги якої шанувалися і християнами, і магометанами, він піднімав його над неосвіченими варварами і одночасно гарантував від втручання халіфа та імператора.

Єгуда Галеві написав свою знамениту колись книгу "Хазари"; вона має підзаголовок: "Книга аргументів і доказів на захист зневаженої віри". Це філософський трактат, головна думка якого в тому, що єврейський народ виступає єдиним посередником між Богом та рештою людства. Наприкінці історії всі народи будуть перетворені на іудаїзм; звернення хозар він розцінює як знак чи знамення цього зумовленого результату.

Однак, звідки, взагалі, взялися між Доном і Волгою євреї, які створили таку потужну і цивілізовану державу-імпрерію (де пан традиційно називався тюркським ім'ям "каган")?

Усі казки церковно- царських і сталінських істориків про напівдиких кочівників хозарів - для неписьменних лохів. А факти такі.

У VI столітті до нової ери на території середньоазіатського регіону мешкали такі іраномовні хорезмійці та інші. Перси їх завоювали.

ЗВІДКИ ВЗЯЛАСЯ ЄВРЕЙСЬКА ДЕРЖАВА В

ПРИЧОРНОМОР'Я?

Єврейський народ проживав у Нововавилонському царстві в Месопотамії у статусі бранців . Перси завоювали Нововавилонське царство в 539 році до нової ери і звільнили іудеїв з полону (книга Есфр).

Перська імперія зберегла арамейську мову , як офіційну мову імперії. Іудеї до цього часу з івриту вже перейшли арамейською мовою як розмовною мовою. Внаслідок цього і внаслідок повної лояльності персам, іудеї залучалися на службу до державного апарату . Як службовці і торговці вони з сім'ями і з'явилися в середньоазіатських сатрапіях.

Про те, що перси залучали юдеїв до служби на благо держави - факт історії та Біблії (так, глава єврейської громади в столиці персів Сузах ( Шушані) - Мордехай служив цареві при дворі, а свою племінницю Естер влаштував царицею - дружиною Ахашвероша, і сам став першим візиром після страти Амана та всіх його прихильників-юдофобів.

Найраніша згадка про проживання юдеїв у середньоазіатських сатрапіях наводиться побічно в Книзі Естер , яка описує події, що відбувалися в IV столітті до нової ери.

Євреї тоді становили близько 20% від 50 млн. населення Перської імперії.

Пройшло 8 століть ... наприкінці V ст. н. е. Персія була вражена посухою, сараною та голодом. Щоб погасити народні хвилювання Візир Маздак, одружений з єврейкою, фаворит шаха Кавада, здійснює державний переворот 491 року і запропонував «свою» програму виходу з кризи: відібрати багатство у багатих і роздати його бідним. На повстання Маздака «приєдналася» бідна частина єврейської громади. Маздакіти, розгорнувши терор, почали завзято забирати і ділити добро та жінок. Смута, закінчилася лише 529 р., коли принц Хосрой Нуришван, син халіфа Кавада, скинув з трону батька, повісив Маздака, а захоплених прибічників його наказав живими закопати у землю.

Євреї - маздокити з коліна Симонова бігли на Північний Кавказ і осіли в долинах рік Терека та Сулака. Вони склали кістяк майбутнього Хазарського каганату на Північному Кавказі, в районі Чечні була їхня перша столиця Семендер і в Дагестані - місто Белінжер.

- У цей час (VI ст.) у Середній Азії процвітав Хорезм, який був заснований на Великому шовковому шляху принцом "Нарсе, сином єврейки", тут процвітала велика та багата єврейська громада. Це був центр усієї (!) Євро-Азійської торгівлі. "Європу зі Сходом пов'язувала торгівля, що повністю знаходилася в руках єврейських купців".

На початку YIII століття Хорезмі були бунти, придушені військами Арабського халіфа. .... Великий Бируні пише: "і всіма способами

розсіяв і знищив Кутейба всіх ... вчених іудеїв, що були серед
них ". Ці вчені фігурували під ім'ям "хабр" (множ. "ахбар"), що означало арабською - єврейський вчений, учений рабин.

Високий рівень цивілізації Хазарського каганату пов'язаний з тим, що найвищі посади в цій державі займали євреї хорезмійці-емігранти, вихованці однієї з найрозвиненіших на той час культур. Їх визнали і єврейські громади грецьких торгових колоній, які з незапам'ятних часів існували в портових чорноморських містах Криму та Кавказу.

Відносини Хазарії з Візантією

Ставлення візантійських імператорів до євреїв вагалося в залежності від того, чи вдавалося євреям "знайти підхід" до вінценосця, чи не вдавалося. Були періоди відносного спокою (Y століття), були періоди обмежень свободи іудаїзму, періоди гонінь. Євреї проходили школу виживання, лавірування, "вінсерфінгу".

Візантійські імператори часто одружувалися з дочками хозарських каганів. Наприклад, «Юстиніан II одружений з дочкою кагана, яка отримала в хрещенні ім'я Теодора.

Тіберій II теж одружується з дочкою кагана і повертається з Хазарії до Константинополя 708 року з хазарською (тобто з козацькою — авт.) дружиною.

У 732 р. імператор Лев III Ісавр одружив свого сина Костянтина з сестрою кагана на ім'я Чичак (квітка). У хрещенні вона зведена до рангу - Свята Ірина.

Її син, галахічний єврей, - Лев Хазар правив у "золоте" століття Візантії! Єврейська громада Хазарії зуміла висунутися на політичну авансцену у Каганаті, а й у Другому Римі.

У ІХ столітті візантійські імператори створюють при дворі хозарську (козацьку — авт.) гвардію. Багато хозарських воїнів піднялися і отримували високі чини в імператорській армії та в адміністрації».

А коли імператор Лев III Ісавр видав едикт про насильницьке хрещення всіх юдеїв, що знаходяться в межах його імперії. Частина їх вирушила у пошуках "землі обітованої" знову ж таки в Хазарію.

Живим символом могутності Єврейської Хазарської держави став візантійський імператор Лев Хазар, який правив у Візантії

Ці "хабри" були ідеологами повстання Хурабада і після

розгрому останнього в 712 р. вони, бігши на північний Кавказ і спираючись

на племінних вождів булгар і хозар і створили "новий Хорезм" на Волзі

у вигляді міста Ітіля. Сюди ж перенесли євреї-чеченці свою столицю

Семендер.

775-780 рр., прозваний так по матері, хозарській принцесі Чичак, творець нової придворної моди на віротерпимість і повагу до материнської релігії християн - юдаїзму.

Наступні імператори Костянтин V1, 780 - 797, імператриця Візантії, красуня Ірина, 797 - 802 гг. (яка заради особистої влади засліпила свого сина, але була зведена церквою в ранг святих), всі вони продовжували та розвивали торговельно-економічне та військово-політичне співробітництво з Єврейською Хазарською державою та мали зносини з усіма його торговими центрами у причорноморських степах.

Євреї Візантії були у фаворі у імператора Михайла II (820-829 рр.) та його сина Феофіла (829-842 рр.).

Михайло II був онуком хрещеного єврея, уродженцем м. Аморія, "в якому здавна мешкало багато юдеїв... Через постійне спілкування і тісне з ними сусідство отримував у свій будинок учителем і наставником єврея, якому повіряв не тільки душевні, а й домашні турботи та віддавав в управління своє господарство...

Фотій – константинопольський патріарх;

Фотій здобув блискучу освіту. Кар'єра його почалася в царській гвардії та

тривала у державній канцелярії. У будинку Фотія збиралися вершки суспільства. Навіть згодом, коли він обіймав патріарший престол, його будинок продовжував бути осередком розумової діяльності. Фотій стояв на чолі церковного та національного руху проти Риму. Фотій зводився до патріархів прямо з мирян. В очах прихильників скинутого патріарха Фотій був узурпатором. Почалася повна трагізму боротьба між ігнатіанами та фотіанами.

А в Хазарії Сабріель (Булан, Савриїл) - знаменитий хозарський полководець, політичний і релігійний діяч у 718 р. захопив у арабів Дербент. У 721-2 здійснив похід на Вірменію та Азербайджан, здобувши низку великих перемог. Так, у Вірменії він розбив військо мусульман на чолі із Зубайтом на Нахрані. Після цього він під впливом своєї релігійної дружини Серах вирішив відновити єврейську релігію, багато в чому забуту (до цього хазари обмежувалися лише обрізанням та святкуванням Шаббата). Він видалив ідолопоклонників та віщунів. Він також запровадив серед хозар вивчення "книг закону Мойсеєва". Вів диспути з християнами та мусульманами, з яких вийшов переможцем. Проголошений царем. Уклав мирний договір із аланами. Цей перший хазарський письмовий мирний договір, що дійшов до нас.

Повною мірою іудаїзм переміг за царя Обадії, онука Булана. "Він поправив царство і зміцнив збори і будинки вчених і зібрав безліч ізраїльських мудреців..." .

За юдейських царів Хазарія досягла піку своєї могутності. З

хазарин по

походженням, найбільша фігура у Візантії IX ст.

цим згодні всі історики, включаючи таємних та явних юдофобів. Наприкінці YIII століття, тобто. вже за Обадії, починається зміна способу життя - від кочового до землеробства і до ремісничого виробництва. Склалася культура, названа салтово-маяцькою. Будуються, не без допомоги Візантії, фортеці Саркел, Семікамори, а на античних руїнах Гермонаси - Самкерц (грец.- Таматарха, російськ.- Тмутаракань) та Керч (за Йосипом К-р-ц). Столицею Хазарії стає місто Ітіль у пониззі Волги.

Тобто йде на північ цивілізаційна експансія і євреї її надихають та здійснюють.

Відносини Хазарії зі слов'янськими племенами

Хазарія багатіє від збору данини з навколишніх васальних племен і, особливо, від транзитної торгівлі. Після арабських воєн, за правління іудейських царів експансія Хазарії спрямована на північ - даниною обкладаються слов'янські племена: галяві, жителі півночі, в'ятичі, радимичі. Сказано про це в російському літописі: "Хазари брали данину з полян і з жителів півночі, і з в'ятичів, брали по срібній монеті і по білку з диму".

Хазарські відносини стають головним історичним тлом розвитку Київської Русі. За свідченням царя (кагана) Йосипа данина береться також з буртасів, ерзі, черемисів (мордовсько-мерянських племен), болгар, сувар. Як бачимо, географія данини дуже велика. У IX-X століттях ситуація характеризувалася наступним єврейським текстом про хозарських єдиновірців, що мешкають в "країні Козраїм, в далечині від Єрусалиму... Вони незліченні і забирають вони данину від 25 держав, і з боку ісмаїльтян платять їм данину через страх і хоробрості їх".

Друге джерело збагачення - це транзитна торгівля предметами розкоші - шовком, прянощами та золотом, митний податок з якої осідав у царській скарбниці. Відомий шовковий шлях від Червоного моря до Китаю, освоєний єврейськими купцями, налічував близько 200 денних переходів. У період халіфату Аббасидів шлях зрушувався в обхід Каспійського моря з півночі через столицю Ітіль.

ПЕРШИМИ КУПЦЯМИ НА РУСІ БУЛИ ХАЗАРСЬКІ ЄВРЕЇ!

Раніше їх звали Ра(х)доніти, тепер називають олігархами, але суть творців м/н торгових шляхів не змінюється: що «з варяг — у греки», що з Великої Перми та Великого Булгара – аж до Іспанії, що з Китаю – Індії - через Бухару - Ітіль - Саркел - Київ - Кодак - Тмуторкань - Корсунь - Константинополь - Салоніки в Італію - Іспанію ... у Священну Римську імперію франків, Данію, Англію, або в обидві «єврейські торгові республіки» - Венецію та Нідерланди, та далі - в обидві Америки...

Арабський географ Ібн Хордадбех у своєму трактаті « Книга шляхів та країн » у IX столітті описав маршрути єврейських купців, яких він називав раданітами. Походження цього терміна
від перського «знають дорогу»: "Шлях купців-євреїв раданітів,

сходу на захід морем та сушею. Вони возять євнухів, служниць,

"

Київ був вузловою станцією на торговому шляху, і в єврейських джерелах цих купців називали "голхей русія" - що йдуть в Русь.

Було чотири основні торгові маршрути, які використовували раданіти в їх поїздках.
Усі чотири починалися в Європі та закінчувалися у Китаї.

-Морем із Франції до Суеца, звідти по суші на верблюдах до узбережжя Червоного моря, потім на кораблях до Індії та Китаю. По дорозі назад відвідували Константинополь;

-Морем із Франції до Лівану, через Ірак та Перську затоку до Індії та Китаю;

-морем з Іспанії чи Франції через Гібралтарську
протоку до Єгипту, звідти через Ліван та Ірак до Персії та Індії;

-Через Центральну Європу в землі слов'ян і Хазарський каганат, в акваторію Каспію, потім в Мавераннахр і Балх (Середню Азію), і Китай.

Вкрай ризиковані торговельні подорожі обов'язково спиралися на потужне військове прикриття та державну базу, що забезпечує стабільність торгової монополії.
Такою державною базою був для євреїв Хазарський каганат, який тривалий час перебував під контролем єврейської громади.

Напівкочове плем'я хозар, осідаючи на цих землях і вступаючи з євреями в союз, легко погодилися з тим, що управляти новоствореною державою будуть етнічні євреї. Спілка євреїв і хозар проіснувала кілька століть, оскільки найбільшою мірою відповідала інтересам обох етнічно відокремлених один від одного народів!

Отже, - князі, королі, халіфи і султани, царі та імператори отримували кошти для поповнення своєї скарбниці від євреїв - рахдонітів, які в такий спосіб купували у влади заступництво.

Історія торговельних шляхів говорить нам про закон прогресивного розвитку цивілізації за наявності та активної ролі в цьому процесі такого реагенту як рахдоніт та єврейська громада.

які говорять по-перськи, по-румськи, по-арабськи, по-франкски, по-

андалузькою, слов'янською: вони подорожують із заходу на схід і з

хлопчиків, шовк, хутра та мечі... На зворотному шляху вони беруть мускус, алое,

камфору, корицю та інші твори східних країн.

Організація цього гігантського, навіть за сучасними мірками,

бізнесу вимагала різноманітних навичок та якостей, серед яких

мужність була не на останньому місці через часті напади

розбійників.

1. Основою військовою силою каганату була наймана армія чисельністю від 10 до 40 тисяч осіб. Добре оплачуючи працю найманців, царі забороняли їм лише одне - зазнавати військових поразок. 2. Віротерпимість! - Порушувалася тільки ексцесами, що провокуються ззовні - з Арабського Халіфату та Візантії. (Ну, як зараз в Україні).Незвичайним явищем у середні віки був народ хозарський. Оточений племенами дикими і кочуючими, він мав усі переваги країн освічених: влаштоване правління, велику, квітучу торгівлю і постійне військо. держава хозарська славилася правосуддям і віротерпимістю, і гнані за віру стікалися в неї звідусіль.Як яскравий приклад блищала вона на похмурому обрії Європи..."

3. Правосуддя. Там "суддів було багато і судили вони за різними законами: християн - по-християнському, мусульман та іудеїв - за Кораном і Торою, язичників - за... законами громади".

Приклад: у помсту за руйнування синагоги в м. Дар-ал-Бабунадж в 922 р. каган наказав стратити муедзінов, заявивши:

. Загалом же заколотів типу селянських воєн чи воєн на релігійній основі у Хазарії відзначено

не було.

Взаємини Хазарського каганату з Руссю майже не датовані і не документовані через державну юність слов'янських племен, з яких "знатнішими були поляни, не стільки військовими справами, як торгами, які проводилися з греками, що жили з давніх-давен у великих, ними населених містах по Дніпру ".

У 838 р. з Русі до Константинополя прибули перші посли "російського кагану", що були, природно, норманами.

"У рік 842 ..., коли почав царювати Михайло II (У Царгороді), почала називатися Руська земля",

У листі до візантійського імператора датованого 871 р., згадуються два каганати Східної Європи - хозарський і російський.

У 882 р. влада у Російському каганаті переходить до Олега.

Київ стає стольним містом Русі, "матір'ю міст росіян". У 883 р. Олег "примучив" древлян, що воювали з галявинами, і обклав їх даниною по чорній куниці з диму.

(Кінець I дійства)

країнах ісламу не залишиться жодної незруйнованої синагоги, я

"Якби я не боявся, що в

обов'язково зруйнував би і мечеть"

Дія 2

НАРОДЖЕННЯ РОСІЙСЬКОГО КАГАНАТУ У КИЄВІ

Довідка з Вікіпедії:
" Російський каганат - назва державної освіти в

чолі з русами в IX столітті, що хронологічно передувало Київській Русі".

У всіх історичних джерелах IX-XII століть правитель русів називався каганом (хаканом). Але після прийняття християнства використовувався неофіційно, як панегірик, оскільки не був християнським.

Найраніше повідомлення про це відноситься до 839 року, коли ще не існувало Київського (князівства) Рюриковичів.

Каган - тюркський титул, який носили верховні правителі кочових імперій. Руси запозичили його в хозар.

Ось справжній давньоруський текст: «І віра у всі мови простягнеться і до нашої мови російської та похвала Кагану нашому Володимиру, від нього ж хрещення бихом».

Отже великий князь Володимир називався каганом. І називався не якимось напівграмотним переписувачем, а главою церкви Іларіоном. Каган - це староросійський титул, еквівалентний слову "цар" або "хан". Ми ще скажемо, що насправді Хазари (чи козари) — це давня форма козацького слова.

Але для антисемітської православної Росії це завжди був і є абсолютно неприйнятним фактом, тому владі залишається одне – переписати історію. Що й робилося ними з давніх часів, і робиться досі. І винні, як завжди, євреї...

А справжні вчені повинні дати народу відповідь – то хто ж ми є? (Навіть убогий Путін у сьогоднішньому посланні до ФС заявив, що немає важливішого держзавдання, ніж "Формування загальноросійської ідентичності народу").
Ну вони нехай там формують собі що хочуть, а нам, щоб стати вільним українським народом, кров із носа, необхідно відновити, під контролем Господа Бога, історичну пам'ять таку, як вона формувалася насправді, а не ту, яку намагаються нав'язати владні сталінські кощі. .

І якби в давнину хозарські євреї не залишили б не лише в крові, а й у культурі, мові, у топономіці та побуті українських козаків такої глибокої спорідненої пам'яті, то хто б згадував про них? Здається, що – не частіше, ніж про берендеї, і не більше ніж про печенігів!

А об'єктивно, і незалежно від волі та бажання будь-яких володарів і народів, єврейство здійснює в нашій юдео-християнській цивілізації накреслену йому місію каталізатора прогресу,

творення та підняття народів з первісних «котлованів» дикості та безпросвітної дрімучості до світла та знань, до свободи від рабства.

Так, саме так – незалежно від волі та бажання народів Ойкумени, Народ Книги – Торговий Народ виступає як каталізатор прогресу, каталізатор, який у моральному розумінні виконує місію вчителя людства! Навчити за допомогою Слова Божого - Тори, як своїм життям наблизиться до образу та подоби Божої.

Голос Провидіння ( воно говорить словами російського філософа Володимира Соловйова):

« Єврейське питання є питання християнське. Проходячи через всю історію людства, з самого її початку і до наших днів (чого не можна сказати про жодну іншу націю), єврейство є як би вісь всесвітньої історії. Внаслідок цього центрального значення єврейства в історії людства всі позитивні, а також усі негативні сили людської природи виявляються у цьому народі з особливою яскравістю». До цього голосу приєднуються голоси Льва Толстого, Володимира Короленка, Миколи Бердяєва, Володимира Соловйова, Сергія Булгакова, Георгія Федотова та інших корифеїв Духа та моральних авторитетів православного народу.

Київський каганат!
Ну, гаразд, – спочатку князь називався запозиченим титулом – каган (хакан). Але звідки в нього взялася матеріальна, фінансова, бюрократична, юридична, військова база для державної освіти - хоч як ти його не називай свою державу: каганатом, ханством, князівством, царством, королівством...?
Та й без писемності, і приватної власності, без правопорядку і судів, без митниці та торгівлі, створити державу, нехай навіть у союзі племен - не можливо!
Тоді ще не було в Подніпров'ї ні слов'янської писемності, ні християнства, ні державності. Ще не покликані на правління варяги з військовими дружинами.

А Хазарія вже карбувала гроші і забезпечувала ними протягом трьох століть всю територію слов'ян та Польщу, включно.

Шеляг (камін, шелег, др.-русск. щьлёгъ) -

грошова одиниця у Стародавній Русі та Польщі .

Ця грошова одиниця згадується в «Повісті Тимчасових років»

під 885 та 964 роки. На Кавказі податки досі називаються схожим терміном - «челюзок».

Ставила фортеці - вірніше, укріплені та охоронювані торгові перевалочні центри єврейських купців з Хазарії - рахдонітів вже стояли: на Дону, у початку волока на Волгу - фортеця Саркел, на Дніпрі

Хазарська монета - ШЕКЕЛЬ із легендою по колу: « Мойсей — пророк Бога» була знайдена біля порогів - на островах Байда і Хортиця, і на київському високому березі, біля північного кордону каганату - фортеця Самбат.

А в цих фортецях стояли сторожові гарнізони хозарських (хорезмські найманці) воїнів, що вартували і супроводжували зібрану данину, основний товар того часу - рабів (челядь, сакаліба, кощеїв...), хутрові та шовкові товари, бурштин... Вони обслуговували Великий шовковий шлях у північну Європу на цьому відрізку між Каспієм та Дніпром. Це сталося тому, що Ісламський Халіфат перекрив торгові шляхи для Християнської Візантії, Риму та Європи з Індією та Китаєм. І єврейські рахдоніти тут же створили новий шлях і забезпечили хозарську державну охорону на всьому його протязі від Каспію до Ольвії, Тамані, Каффи, Чуфут-Кале, Херсонеса та Києва – Новгорода. ,

прикордонна фортеця Самбатас чи Київ була заснована хозарами у 840 році і названа на ім'я Куйа – начальника хорезмійської гвардії хозарського царя.

Звичайно, на місці Києва було і більш давнє поселення з язичницьким капищем, священним деревом та бовванами Перуна. У "Повісті временних літ" сказано: "Іни ж необізнано, вирішивши, що Кий є перевізник. У Києва бо бяше перевоз тъгда з оно країни Дніпра - тема дієслову: "на перевоз київ". Перевоз у Києва, являв собою човен, пліт або пором, що переміщуються за допомогою київ.У найкращі часи Перевоз перетворювали на понтонний міст.Подібні споруди були відомі з давнини.Євреї
привнесли в цю місцевість свої міські заняття, поняття та назви.
Перші, з відомих науці, письмові згадки про київську фортецю Самбат збереглися в таких авторитетних першоджерелах як архів царських книг - записів діянь візантійських імператрів.
У візантійських написах імператорських книг назва київської фортеці - Самбат, як ім'я Києва, перегукується з івритом, зі значенням "верхнє зміцнення", "висока фортеця", що відповідає реальному положенню Києва.
Чому імператор Візантії вживає саме єврейську назву поряд із Києвом. А "російська" назва звідки могла б у нього взятися? Він русів і не міг знати - їх там ще не стояло. А хозарських євреїв він знає. Вони торговці відомі – і всі назви місцеві знають!

На єврейське походження засновників Києва однозначно вказує також ім'я одного з трьох легендарних братів та гори

Києві на якій він осів - Хорив. Етимологія тут однозначна –
це синайська гора Мойсея, гора – Божий Хорив (Вих.3:1).
Таки да! - Засновниками укріпленого торгового пункту -
фортеці Самбат, що стояв на високому березі, у закруту Дніпра були рахдоніти, єврейські купці, піддані могутній імперії 8-10 століть, яка називалася Хазарський каганат (або Єврейська Хазарія).

На цьому зручному місці, біля надійно захищеного суботнього ринку розрослося багате місто Київ у напрямках трьох своїх
кінців: Козарі, Жидові та Коварі (Копирів кінець). Усі ці три назви мають єврейську етимологію.

Те, що тільки хрещення Русі сталося відразу, -
це цікавий епізод у всій світовій історії християнства.
Грунт був добре добрив хозарськими євреями - за три століття до християнства в Києві працювали як мінімум три синагоги, які обслуговували громади козар. Але жили разом, асимілювали і об'єктивно несли світло слова божого в дрімучі маси варварів. Єврейська топоніміка на Дніпрі

До речі, і назви дніпровських порогів та островів Байда, Хортиця теж хозарського походження.

Коли центр Хазарського каганату перемістився на північ, столицею стала ал-Байда - острів у дельті Волги, з якої незабаром виросло місто Ітіль.

На заході Кордон хазарського каганату проходив по Дніпру. Інакше з якого дива острів БАЙДА на Дніпрі отримав ту саму назву, що й столиця хозар на острові в гирлі Волги?
Та й увесь хозарський Крим переповнений "байдарськими" долинами, брамами тощо. топонімами зі значенням "білий, світлий". Топонім "Хортиця" - від тюркського "орт, орта" - "середній, розташований посередині" річки.

Слово ГРАД походить від давньоєврейського кореня Г-Р (“проживати”), ГРАТ – “обжите, житлове”, місце, стан на торгових шляхах, обладнаний для стоянок купців і торгових караванів.
Слова 'Терем' (там, де чекають) походять від івритського слова Тер-еМ “ще не.., перш, ніж...” - будинок, де чекали, куди привозили і де зберігали-охороняли- берегли товар купці.

МІСТО, ГРАД вимагалося огородити, обгородити огорожею для забезпечення захисту від розбійників міцним частоколом, що й дозволяло називати такий терем за о-град-ою, містом.

(кінець 2 дійства)

ДІЯ 3. ЄВРЕЙСЬКІ ХАЗАРСЬКІ КОЗАКИ
Нащадки та спадкоємці єврейських козар - запорізькі "старі козаки"

Самі козаки вважали, що вони є нащадками хозар. (Хоча їх правильніше характеризувати як нащадків -ашкеназов, бо як основних спадкоємців вільного бойового духу скіфів - хазар).

Це підтверджує Л. Толстой: «Весь наш народ хоче бути козаками (!),

...та й самі козаки говорили, що вони з хазароруського народу, і на часто які мають на увазі неросійські прізвиська типу козарлюги, казара, казарра не ображаються, їх не соромляться і широко використовують як свої етноніми ".

- самоназва козаків – це перетворена назва «козар». Так величали люди з військового (сторожового) стану (касти) Каганата. Козак став у багатьох народів назвою сильної, вільнолюбної військової людини - козарлюги (- в Україні), казару, казарру (-на Уралі)...

- козак означав не походження, а статус, а й слово «хазари»
( -«козари»), як і «мішарі», теж означало вільних людей, чи найманих правоохоронців, працівників, на відміну холопів, челядинів та інших рабів.

-зачіска козаків «оселедець» взята у хозар;
- жовтоблакитна символіка взята у хозар і т. д. і т. п..
- мова козаків, рясна запозиченнями з івриту та тюркського.

«Старим козаком» літописці називали Іллю Муромця (саме ім'я Ілля запозичене у хозарських євреїв. Причому в багатьох билинах збереглася вимова «Муровець», а місто Мурів дорогою з Чернігова до Києва було населене козарами).

До речі, каган (князь) Святослав не був хрещений, і це християнське ім'я отримав уже в літописах посмертно.

Рід Святослава був династичною частиною як варяг так і роду хозарських каганів. Після загибелі ітільських каганів Святослав був одним із законних спадкоємців влади у каганаті. І одна з його дружин - Малка (мати князя Володимира) тільки в пізніх російських літописах названа ключницею княгині Ольги. А в тюркських хроніках вона значиться як хозарська принцеса, дочка кагана, яка перебуває у династичному шлюбі зі Святославом. А її брат, воєвода Добриня, служив візиром і міністом фінансів при дворі Святослава.

Рюриковичі вели свій родовід не лише від легендарного варяга. Так, англійський посланець при царському дворі Джильс Флетчер видав «OF THE RUSSE COMMON WEALTH» («Про державу Руську»), де описав гуннське походження київських каганів, вказав на загальне

походження київських та угорських правителів.

Анали булгарської "Газі-Барадж таріхи" теж дають уявлення про походження київських князів.

Так, Рюриковичі були прямими нащадками і Святослава, і Ігоря Рюриковича. Тільки Ігор Рюрикович, який правив слідом за Віщим Олегом, до легендарного Рюрика, що прийшов із братами через море в 862 році, має скоріше міфологічне ніж історичне відношення.

У третьому та четвертому поколіннях Рюриковичі вже були наполовину нащадками булгарських та хозарських правителів.

Але українські козаки як народ реально вийшов на історичну сцену за часів великого переселення народів, з приходом на цю землю хозарських євреїв. Саме цю Концепцію історії продовжив Артамонов слідом за своїм учителем, затаврованим Сталіним "акад.Марром".

Фактичне створення на західних кордонах Хазарського каганату регулярної варти у вигляді козацтва має принципове значення, бо знімає в українській національній свідомості проблему «свій – чужий» щодо своїх же власних хозарських пращурів!

Про існування хозарського гарнізону та єврейської громади
в Києві говорить топоніміка: урочище Козари у гирлі Почайни на Подолі, і село Козаровичі – вище за Вишгород – існують донині. У Києві була організована хозарська митниця Біля воріт (Жидівських) та цілий міський квартал – Жидовичі, в якому існувала синагога.

Костянтин Багрянородний, "Про управління імперією", називає Київ Самбатасом. За єврейськими оповідями міфічна річка Самбатіон була крайнім рубежем поширення зниклих 10 колін ізраїлевих, якими вважали себе київські хозари.

Тому спочатку єврейські назви з'явилися у топоніміці Києва: гора Хорив – це івритське ім'я Синайської гори. Ну, хто окрім євреїв міг дати назву на івриті горі в центрі нової фортеці, де християнство та писемність з'явилися лише через 2 сторіччя після цієї події?
Або ще документ. З київської хозарської громади виходить найдавніший в історії Києва документ – «Київський лист», написаний на івриті. У ньому міститься прохання про збір коштів, необхідних для викупу з боргової неволі одного з членів громади.

Єврейська громада початкового Києва була могутньою не лише в економічному, а й інтелектуальному відношенні.

«На землях між Доном і Волгою з одного боку та Кавказькими горами з іншого боку живе з давніх-давен змішаний слов'яно-тюркський народ — козаки /Черкаси/. Будучи народом

войовничим та заповзятливим, починає зі своєї метрополії розселятися на всі боки:
- Каракалпаки — Черкаси /чорні клобуки/ доходять до річки Буга та утворюють у районі Дніпра Запорізьке військо,

-інші козаки /черкаси/, рушивши на північ, утворюють Уральське, Оренбурзьке та інші козачі війська,
-частина козаків /черкасів/ змішавшись у теперішньому Туркестані з киргизами, утворюють киргис-козацьку орду.

Назва "черкеси" використовувалося тюркськими народами, а також російськими. Замість «касог» поступово з'являється новий екзоетнонім «черкеси», потім – «козаки».

То чому ми серед народу(ів)- етносів, що жили на цій землі обітованій вздовж Дніпра виділяємо як своїх предків хозарських козаків?

Саме їх – купців хозарських євреїв та вартових – хозарських козаків, що осіли біля Дніпровських порогів – від Хортиці до гирла Самари, Черкасах, Києві, Козаровичах, Жидовичах…. як купців і воїнів – вартових Хазарського Каганату на торговому шляху по Танаїсу та Борисфену з Китаю в Ітіль - Візант - Корфу - Рим, а також - з Волзького Булгара, з Новгородських і Київських Варяг-Русів - до Греків (на ринки Середземномор'я).

Козаків слід вважати окремою нацією, оскільки козаки взагалі не слов'яни....!?!

Початок історії українського козацького народу лежить за часом набагато раніше за появу Російського каганату.
Батько російської історичної науки Н. М. Карамзін вважає, що

«...козацтво древнє батиєвого нашестя; лицарі ці жили вільними громадами, не визнаючи над собою влади ні поляків, ні росіян, ні татар. !!!

Багато старовинні козачі оповіді починаються зі слів: «Від крові сарматської, роду-племені черкаського, дозвольте брати-козаки слово говорити не про загибель Відара Великого та походи сина його Куди-Ярого, славного тисячника і улюбленця Батиєва».

У цьому етносі ще вирувала кров "царських скіфів", що жили тут до козаків. Їхні набіги досягали Єгипту та Ассирії... Скіфські воїни, предтечі козаків, брали участь у штурмі ассирійської столиці Ніневії. Вони панували над Мідією.

«Скіфи... своїми надмірностями і буянням розорили та спустошили всю Азію, — писав Геродот. — Крім того, що з кожного народу вони стягували накладену ними данину, скіфи робили набіги і грабували все, що той.

чи інший народ мав у себе».

Козацький Дух витає в Геррах - у дерева життя Ігграсиль, чия таємниця канула надовго в темних водах у Ревуна та Ненаситця.

Цей Геррос, загадковий, невловимий Геррос, який приховує багатства перших скіфських царів та козацьких гетьманів, так і не знайдено. Геродот писав, що царський некрополь Герри лежали у районі дніпровських порогів.

Був ще один – академік Дмитро Яворницький – великого розуму та сили козацького духу людина. Він осяяв нас вічним і незламним духом волі та свободи у Запорізькому козацтві.

Наприкінці 20-х, за агентурними даними ГПУ, таки знайшов у підземних святилищах та сховищах запорізьких козаків якусь інформацію про таємницю їхнього Древа життя та вільного Духа... Але сталінський режим та його охоронка – ГПУ вважали Яворницького ідеологом українського націоналізму.

Чекісти заарештували і катували академіка щодо вивідати в нього таємниці підземних храмів і Дерева життя. Після тортур він незабаром і помер.

Але таємниці вічного життя козацького духу, яке він пізнав, своїм катам не видав. Він заповідав її нам з Вами, якщо ми будемо гідні її прийняти...

Але й це не судилося (поки що) українцям. Книга про нього – «Козацький батько» (1995 рік), стараннями влади вже незалежної України залишилася непоміченою. А жаль. Але владі не до того - вони зайняті пошуком національної ідеї.... Та вже якщо Бог хоче когось покарати, то позбавляє його розуму.

Не можуть громадяни України відчувати її, своєї неньки, сакральний дух, не знаючи її серця. Київ – столиця, але не серце. А серце та дух – там де

Язичницький Жертовник — Святилище на високій скелі під могутнім дубом, (давній символ древа життя) на Хортиці, біля самого краю дніпровських порогів, де день і ніч Ревун сповіщав всю округу про вдачу могутнього бога річки....(до речі, це місце поховання Київського кагану Святослава, який, на відміну від варязьких князів мав вигляд, одяг, зброю та спосіб життя хозарських козаків і Хортиця була його передовою фортецею - базою з якої він здійснював набіги на Волгу - Ітіль - Дербент - Керч - Крим - Цареград - Молдову - Карпати-Венгрів-

Ляхов... )
Острів Хортиця і вся зона кам'яних порогів і бродів століттями була природною незлочинною фортецею, що стоїть на артерії життя.

Дніпро. Це давня енергетична точка, "зони сили" річки Борисфена, яка дає життя, яке формує козацьку генетичну складову українського народу та нації. А «Кам'яна могила» була жрецьким центром - "Стоунхендж" царських скіфів.

.

У козацькі часи лише віщун та - характе́рники, (хімородники, галдовники) знали шляхи до секретних підземних храмів, які використовувалися також для надійного зберігання скарбниці Запорожської січі та сокрубив гетьманів.

Але головний скарб який передали (навчили) козаків хозарські юдеї – це гідність вільної людини (не раба) та почуття вільних людей у ​​їхніх товариствах – січова козацька вольниця. Відбери її у козака і не потрібна йому буде його жалюгідне життя в рабстві.

У рабстві козаки живуть і розмножуються. Козак у неволі - абсурдне поняття. Цю велику таємницю, яку навчив їхній Закон Мойсея, козаки виклали у своїй катехезі: «Секрети старого козака. (Заповіти козацтва)»
Перемогти в собі раба — найскладніша і найважливіша битва воїна духу – козака!..
Ось Вам і відповідь на всі питання про відмінність козаків від усіх інших народів та соціальних груп, серед яких вони жили. І тут же – відповідь на сучасне запитання: чому прахом йдуть усі старання реанімувати козацтво в Україні, на Дону, на Кубані...? Раби, - у що їх ряди, ніколи не стануть козаками, допоки вони є невільники ... і не володіють своєю землею як власники.

І першими, хто навчив цьому створінням новий етнос запорізьких козаків, були хозарські євреї - воїни, які принесли на береги Дніпра ідею Свободи -Тору, де лейтмотивом проходить визволення народу з "єгипетського" рабства. Ця ідея, яку реалізують усі покоління євреїв у всі віки і в усіх країнах вигнання, і в землі обітованій, і присягаються у вірності цій ідеї Господу, який вивів народ із рабства на волю, у кожне свято Песах і навчають цьому своїх дітей у всіх поколіннях. .

Козак Мамай   

Ви не замислювалися чому головний герой Козак Мамай у своєму канонічному зображенні сидить на землі та грає на КОБЗІ, а зброя та кінь поруч відпочивають? Що це за воїн такий задумливий і безтурботний, як поет-менестріль?

У всій юдео-християнській культурі та цивілізації є лише один прототип такого героя, вождя, музиканта, псалмоспівця. Це - цар-пастух Давид з таким самим музичним інструментом у руках.

Про хазарсько-єврейський генеза основного епічного героя запорізьких

козаків — КОЗАКА МАМАЙ.      

У всіх інших народів, окрім єврейського та українського, національні герої були зі зброєю в руках у бойових обладунках тощо.

Попередником кобзи є невеликий лютнеподібний інструмент єврейського походження. «Цей музичний інструмент дуже давній, він згадується в Торі під назвою «псантерин». Слово «сантур» представляє іншу фонетичну форму цієї назви». У Туреччині до нього також застосовувалась родова назва для подібних інструментів - копуз/кобуз. Слово "кубзã" по-тюркськи означає "грати на кобизі", а слово "кубзãр" є формою теперішнього часу цього дієслова.

Духовними сердями козацтва були воїни-характерники та співці-кобзарі. Часто ці функції поєднувалися в одній людині. Яскравим уособленням воїна-характерника та співця-кобзаря став Козак-Мамай, вірними супутницями якого були сабля та кобза. Духовна функція співця-відуна, носія благословенної мудрості, було проведення, пророцтво, тлумачення світу та вільного світогляду. Вони були зберігачами генетичної пам'яті запорізького козацтва.
Символіка народних картин, що зображують козака Мамая, призводить до таких висновків.

Зображалися: спис, якого прив'язаний кінь, шапка, пляшка, сумка, шабля. Спис - це Світова Вісь, аналог Світового Дерева життя - символічного зображення триярусної моделі світу.
До речі, часто поряд з списом є і саме дерево життя (трапляються навіть автентичні малюнки, де символ дерева життя зображений корінням вгору і кроною вниз - як і мислилося на початку часів..).

До цієї осі прив'язаний кінь. На дереві висить герб і шабля, що є символом історичних подій і битв. На цій народній картинці немає жодної випадкової деталі.
Мамай сидить без шапки: "Козак не знімає шапки не перед ким, тільки перед богом...". Козак молиться богові. Точніше, він співає псалми (хвалить бога), так само, і тими самими словами (у перекладі з івриту), як це робив єврейський цар Давид, - під акомпанімент кобзи - стародавнього ритуального інструменту семітських народів.

Таких героїв національного епосу, такого роду сакральних атрибутів і дій, як у Козака Мамая, немає в жодного зі слов'янських, варязьких, європейських, татарських та інших сусідніх і «братських» народів, особливо великоросів.

Тільки у хозарських євреїв була сприйнята запорізькими козаками - черкасами ця символіка та й сам обаз та образ героя національного епосу. Тож скажіть мені, люди добрі: якщо й форма та зміст головного героя національного епосу українців єврейко-хазарські, то як може український народ бути за природою юдофобом?

Правильно – ніяк.
Все, що провокаційно привноситься юдофобського і вооще ксенофобського в душу українського народу, йде не від бога, а від Воланда, що засів у царських палатах Третього Риму в Кремлі.

А легендарні Хазари нікуди не зникали, як це вважається у романівській історії. Вони й досі живуть на своїх колишніх землях під своїм же ім'ям Козаки!

Епілог.
Духовний суїцид нащадків Козака Мамая

призвів до повної деградації української національної ідеї, яка як нездійсненна мрія про Землю

та Волі останні три століття переслідує козацький народ.

Не буде Вам ні землі ні волі, доки козаки та євреї не побратаються на цій землі благодатній.

Московські царі, Гітлери-Сталіни, Голодомори, Соловки, Гулаг,

Сибір... довершили справу знищення козацтва та викорінення його Духа

із національної пам'яті українців. (А нинішні, - ряжені, тільки

підтверджують цю гірку правду).

Дуже досягла успіху в цьому корчуванні національної пам'яті

православна церква, яка за визначенням зобов'язана несамовито

викорінювати дух вольності козаків. Попи та дяки оголошували перевертнями та

віщун ов-характерників на чолі з образом козака Мамая,

нечистою силою

який висів у кожній хаті поряд з образами божими. Церква гнала

их как чертей из среды казачества. А ведь эти люди, как раз и были

носителями козацкого духа и тайных Знаний. Они были душой народа.

Убери душу — и нет народа.

Народ, теряющий свою идентификацию, не в состоянии выжить.

Без своей уникальной идентификации народ мертв. Это понимает любой

народ, и когда он начинает ощущать потерю идентификации, он

выходит на баррикады. А это ведет к гражданской войне...

Мы, патриоты формирующейся украинской политической нации -

стоим за сохранение единой иудейско-христианской духовности в

обществе. Как едина Книга Старого и Нового Завета.

Сплачивающая общество иудео-христианская духовность основана

на признании свободы, обретенной в Исходе из Египта, должна

восторжествовать и в Украине . Иначе мы становимся на путь многих

народов прошлого, ушедших «в лету» из-за неспособности сохранить и

защитить свою идентичность.

Таким образом, если мы хотим покончить с Руиной и предотвратить гражданскую войну, мы должны вспомнить уроки Исхода

евреев из Египта. Начать исход из духовного рабства в "русском мире", в который заталкивает нас Путин-Кирилл-Янукович. стать на путь духовной свободы, куда зовет нас Господь Бог. И если Бог не поможет, то самостоятельно украинскому народу не выбраться из котлована.

А Пророк Пушкин знает, почему народ обречен на вечное рабство:

Там Царь Кащей над златом чахнет; Там русский дух... там Русью пахнет!

( Кащей - "пленник, раб» от тюркского kоšči «невольник», "Ту Игорь князь выседе из седла злата, а в седло кощиево" (- "седло пленника"). Половецкий хан Кончак также назван в "Слове" "поганым кощеем" (естественно, уже не значении "пленник", ибо пленник здесь - князь Игорь). В летописном контексте "кащей" означает слугу, раба, ставшего князем - "из грязи в князи"(как Янукович). Поэтому Владимир Даль связывает имя Кащея не со словом "кость", а с понятием "касть" ("кась"), - сокращением более понятного для современного читателя слова "пакость". Отсюда и весь смысловой "букет", который автоматически накладывается на образ Кащея - "мерзость, гадость, скверна, паскуда, нечисть, поганьё" и т. п.

Певец Свободы и Великий Пророк Пушкин был великим знатоком русского языка и создателем его литературной, современной нам, версии. Он прекрасно знал о чем писал с большой буквы: на Руси правит "царь Кащей" - мол это такой Русский Дух - мерзкопакостный..... так было и так будет всегда... вплоть до рыбьеглазого Путина)

И Лермонтов вторит своему предтече:

"прощай немытая Россия - страна рабов, страна господ, и вы мундиры голубые (т.е. - питерские православные чекисты), и ты - им преданный народ...."

А що ж залишається цікавому читачеві? На що можна спертися в роздумах про нашу історію? А ось що: "Пісня про Речого Олега" А.С. Пушкіна та билина "Ілля Муромець і Жидовін". Та про те, чому на Русі правитиме завжди Цар Кащій Безсмертний?! І ніколи - хоч і православний, але "жидівство" - граф Толстой, князь Бакунін, князь Кропоткін, князь Волконський, полковник Пестель ... Більш точних і прекрасних слів про справи давно минулих днів вчені-хазароведи все одно не напишуть.

(Багато допомагає зрозуміти книга Бориса Альтшулера "Хазарський Епос" ) Амен!