Шукати в цьому блозі

неділя, 10 серпня 2025 р.

"Мегилат Эстер"! Что ставит этот свиток на один уровень со Святыми Книгами ТорЫ?

 



                       
    

Світок "Мегилат Эстер" является составной частью Пятикнижия Моисея - в разделе Пісанія .  

 Здесь, в форме исторической хроники одного из  трагических  событий при дворе самого могучего из персидских царей Артаксеркса, излагются формы и методы применения      Вечных законов жизни евреев в галуте.  1) Глава иудейской общины в галуте, находясь на царской службе- таможенной, налоговой, или торгово-финансовой, обязан Чесно и Добросовесно  заботся о царской казне и безопасности  царя от заговорщиков , 2) Вносить и проводить в жизнь законы, позволяющие еврейской общине Вооруженное сопротивление  антисемитским погромщикам. 


          Так, Світок цариці Естер (Мегілат Естер) входить до книг Танаху, а саме до розділу Ктувім (Писання). Він є одним з п'яти свитків (Мегілот), які читаються під час свята Пурим

          В Танаху, який є єврейською Біблією, книги розділені на три частини: Тора, Невіїм (Пророки) та Ктувім (Писання). Книга Естер належить до розділу Ктувім. 

        Світок Естер описує події, пов'язані з порятунком євреїв у Персії від знищення, та є основою для святкування Пуриму. 

              Кни́га Есте́р, або Кни́га Єсфи́рі також Сувій Естер (івр. מְגִלַּת אֶסְתֵּרтрансліт. Меґілат Естер) — одна з книг Старого Завіту й ТаНаХу. У православному каноні Біблії розміщена між книгами Юдифи та Йова. Її автор невідомий, традиційно ним вважається Мордехай — дядько Естер. Вона написана пізньою біблійною єврейською мовою з домішками перських і арамейських слів.

Хоча в єврейському тексті книги жодного разу не зустрічається ім'я Бога, вона цілком пройнята глибоким релігійним духом. Деякі дослідники вважають Книгу Естер не реальною історією, а свого роду притчою або псевдоісторичною повістю; інші — правдивою, через докладний опис царського побуту, характеру царя Артаксеркса, особливості мови, велику кількість справжніх перських і зендських імен.

     Зміст книги.

           Головною героїнею книги є Естер — родичка і вихованка юдеянина Мордехая, що жив у перському місті Сузи, та одного разу врятував життя царя Артаксеркса. Коли перед царем постала проблема вибору нової дружини (замість покинутої ним Вашті), вибір його впав на Естер.

            Один з придворних Артаксеркса, Гаман — амалекітянин був украй роздратований тим, що Мордехай відмовлявся схилятися перед ним. Інтригами Гаман домігся згоди царя на знищення всього єврейського народу.

         Дізнавшись про це, Мордехай зажадав від Естер, щоб та вступилася перед царем за свій народ. Всупереч суворому придворному етикету, порушення якого загрожувало їй втратою свого становища і самого життя, Естер з'явилася до Артаксеркса без запрошення і переконала його відвідати підготовлений нею бенкет, під час якого й звернулася до нього з проханням про захист євреїв.

         Дізнавшись про інтриги Гамана, Артаксеркс наказав повісити його на тій же шибениці, яку він приготував був для Мордехая, а в додаток до указу про винищення євреїв був розісланий новий указ: про їхнє право противитися виконанню попереднього. В результаті євреї зі зброєю в руках повстали на захист свого життя і знищили безліч ворогів, у тому числі десятьох синів Гамана. На згадку про це у євреїв було започатковано свято Пурим.

             " У дванадцятий місяць, тобто в місяць Адар, у тринадцятий день його, в який припав час викона­ти повеління царя й указ його, у той день, коли вороги юдеїв сподівалися взяти владу над ними, а вийшло навпаки, що самі юдеї взяли владу над ворогами своїми, ....."

         Опыт  Мордехая и царицы Эстер при дворе персидского царя 

     Этот опыт эффективно работает во Славу Господа с  340 г. до Р.Х. – и вплоть до наших дней.

 

Сказали наши мудрецы, что после прихода Мошиаха, будут отменены все Книги Пророков и Писаний — за исключением Книги Эстер, существование которой столь же незыблемо, как и существование пяти Книг Торы.

Каждый мужчина и каждая женщина обязаны прослушать чтение книги Эстер («Мегилат Эстер» или Свитка Эстер) в Пурим дважды — ночью и утром.


       Что же такого, сверхважного, содержится в Мегилат Эстер, чтобы ставить этот свиток на один уровень со Святыми Книгами ТорЫ?    

        Теперь, когда мы получили возможность читать свиток на иврите, и понимать ту   неадекватность, особенно, русско -латинско - греческого перевода, мы можем себе позволить высказать свою  версию ответа на поставленный выше вопрос. 

         Если все книги ТорЫ и Пророков адресованы еврейскому народу и дают ему принципы и законы его жизни и общения с Элогимом, то книга Эстер описывает модель поведения галутной еврейской общины в ее политических и экономических взаимоотношениях  с местной властью и средства и способы вооруженной самозащиты в случае возможного геноцида и погромов. 

             Общеизвестная истина о  том, что еврейские жены галутных царей и самодержцев, султанов и халифов, и коммунистических вождей, и председателей Политбюро приносят им еврейских детей -  наследных принцев. 

      И следующий, после  Артаксерса, царь – его сын Дарий, был уже генетическим евреем, а не персом ! 

     А вот о вооруженной борьбе еврейских общин против погромщиков в разных странах и в разные века   не написано почти ничего. 

     И об экономических взаимоотношениях – очень мало….

           И только одна Святая Книга  - «Мегалит  Эстер» дает четкие и установки  еврейским общинам в любом галуте,  на все времена: создавайте вооруженную охрану для самообороны еврейской общины, легализуйте ее с центральной  галутной  властью. 

       И, в случае крайней необходимости, в порядке самообороны, убейте своих врагов. Мордехай повесил Амана и десять его сыновей на центральной площади персидской  столицы города Сузы!   

   

       Когда Еврей  Мордехай  и Еврейка, - царица персов,  Эстер умерли, то они были вместе  погребены в персидском городе Хамадан, в особом   Мавзолее - Гробнице, который вот уже 2 тысячи лет, охраняется законом на территории Ирана как священный мемориал. Царский указ об этом и сегодня  показывает туристам глава семейства, которое в поколениях  охранят памятник.  

                                         

                                         

            Сегодня мы хотим обратить внимание только на один аспект этих вечных законов жизни евреев в галуте. 


При дворе персидского царя Ахашвероша (Ксеркса), в Шушане, находился один сановник, по имени Аман, который ненавидел евреев. Однажды он сказал царю:   

          "Есть один народ, рассеянный и разбросанный ее всех областях царства твоего; обычаи его отличаются от обычаев других народов, а царских законов он не исполняет.    

Если царю угодно, пусть будет отдан приказ уничтожить всех евреев. 

И 100 тысяч талантов серебра я положу в царскую казну!".   

           Ахашверош  издал указ, разрешающий персам грабить и убивать евреев, живущих в городах персидского государства. Евреям в Персии грозило полное истребление. Тогда в защиту гонимого народа выступил Мордохай, один из почетнейших евреев Шушана, стоявший близко к царскому двору и некогда оказавший царю важную услугу. У Мордохая была племяница – ПРИНЦЕССА ИЗ  ИУДЕЙСКОГО ЦАРСКГО РОДА САУЛА , по имени Эстер (Эсфирь), которая с его помощью и благодаря своей красоте попала в царский дворец и сделалась любимейшей женой Ахашвероша.    

  Мордехай сообщает новость Эстер и велит идти к царю умолять отменить указ. Та отвечает, что, по закону, тот, кто явится к царю без вызова, будет немедленно казнен, а царь не звал ее к себе уже тридцать дней. 

На это Мордехай говорит: «Не думай, что ты одна спасешься, когда всех нас будут уничтожать. Как знать, может ради такого момента ты и стала царицей!».

Эстер устроила рандеву Мордехая с  царем.  Эстерь просила царя отменить указ об избиении евреев, причем открыла ему все злодейские козни Гамана. 

      А Мордехай сумел популярно разьяснить царю, что Аман толкает его совершить невероятную и самоубийственную глупость — зарезать курицу, которая несет для царя золотые яйца.!!!! И гарантировал царю  - вместо разового пополнения казны за счет ограбления евреев, - постоянное её пополнение на эту же сумму, - но ежегодно! То есть, сделал предложение, от которого нельзя отказаться. И царь его принял,  и вспомнил о предыдущих  заслугах Мордохая перед царем, и исполнил просьбу любимой царицы: он велел повесить зачинщика зла - Амана, а евреям специальным указом разрешил устроить повсюду самооборону (прецедент, однако!) против антисемитов,  которые готовили им гибель. Кончилось тем, что в день, назначенный Аманом для разгрома евреев (Жребий (ПУРИМ ), брошенный Аманом –  выпал на дату погрома - 13 Адара), последние с оружием в руках напали на погромщиков и уничтожили их как в провинции, так и в столице Шушане. 

А Мордехай занял место премьера при царском дворе. Что было  весьма полезно как  для казны империи, так и еврейскому народу, имеющему такое высокое  властное  покровительство!  

Миссия достойная еврея при любом царском дворе! И достойная любого, как Ахашвейрош, но - мудрого царя. Амен!


            Почему-то большинство комментаторов Пурима как-то стыдливо обходят стороной суть ответа на вопрос: почему вдруг царь изменил свой указ об уничтожении Всех евреев и ограблении их имущества?       

    Читаем свиток: 

"......(9) Не угодно ли будет царю (дать) предписание уничтожить их?

       А я отвешу в руки служителей (царя) десять тысяч талантов серебра, чтобы внести в казну царскую.

   (10) И снял царь перстень свой с руки своей, и отдал его Аману,... 

  (11) И сказал царь Аману: серебро это отдано тебе, а также народ, чтобы ты поступил с ним, как тебе угодно."                                   

          Так вот, Мордехай, который «сидел у городских ворот» (то есть, работал на царской таможне сборщиком налогов и был финансистом царской казны, получив через Эстер рандеву с царём, популярно ему пояснил, что  евреи из 127  провинций его царства, которое раскинулось - от Индии до Испании, ежегодно платят налоги - 120 тысяч талантов и наполняют казну. А если царь позволит Аману уничтожить всех евреев и разграбить их имущество, и получить 10 тысяч талантов серебра , одноразово, то после этого, казна на долгие годы останется пустой, и царь - банкрот, быстро потеряет свою власть и даже жизнь... А если он не даст Аману такой возможности, то Мордехай гарантирует поступление ежегодных налогов в размере десятикратно превышающем сумму, названную Аманом....... И потому завершается книга Эстер таким ЧУДЕСНЫМ аккордом:

            "10 (1) И обложил налогом царь Ахашвэйрош страну и острова морские.

          (2) А все деяния могущества его и доблести его, и подробный рассказ о возвышении Мордохая, о том, как возвеличил его царь, – все это вписано в книгу летописи царей Мадая и Параса,

       (3) Потому что Мордохай Йеудей был вторым (после) царя Ахашвэйроша, и великим среди Йеудеев, и любимым у множества братьев своих, добиваясь добра народу своему и говоря ко благу всего рода своего." )     

        И еще два важнейших аспекта поведения евреев при царских дворах в галуте детально описаны в Мегалит Эстер. 

  Почему царь поверил  Мордехаю о заговоре Амана против царя?               Да потому, что в недалеком прошлом Мордехай, имеющий «глаза и уши» среди дворцовой охраны и обслуги,  разоблачил перед царем заговор, который готовили царские телохранители (в переводе текста на греческий ,  их назвали просто  евнухами, но дело в том, что по традициям тех времен, телохранителями царя были, именно, - евнухи…  ).  Заговорщики были казнены после следствия … И такие услуги по обеспечению  безопасности жизни царских особ, наиболее честно и качественно, всегда и везде в галуте , выполняли евреи -  врачи и царские  финансисты которые превзошли любые разведки мира своими возможностями и способностями  . 

(Иосиф Флавий описывает один из таких примеров.   Когда войска Рима уже взяли Иерушалаим и  окружили Храм, то к командующему армией Титу явился первосвященник Иоханан и  попросил у него разрешить  ему создать  школу из пяти учеников в Бат Яме.   Но сделать это только после того как сбудется его предсказание  о том, что через месяц  Тит Флавий станет Императором Рима.  

Эту дату тайно передал священнослужителю его брат – личный врач императора Веспасиана – отца Тита .  Пророчество сбылось  - день в день Веспасиан умер, для всех, неожиданно заболев быстротечной лихорадкой   !  )


Операция “Першинг-2.0”: нам есть чем ответить / Трамп и Путин: хотелки и...

субота, 9 серпня 2025 р.

Встреча Трампа с Путиным. Что вы знаете об Аляске? Алиев, Пашинян. Лука...

Ігаль Левін : Мы уже тысячи лет одни, даже в часы войны за Независимость, оружие покупали Сами, без скидок и поблажек

@yigal_levin.      


Ігаль Левін -Военный обозреватель. Родился в Одессе, вырос в Израиле. Служил  с 2005 по 2010. Офицер АОИ в запасе.





Уже все, наверное, видели эту новую обложку The Economist: "Израиль один".   

Я думал написать простыню по этому поводу, но потом махнул рукой. 


Только напомню своим братьям и сестрам по крови, когда мы не были одни? 


Даже в самые темные часы Войны за независимость, а затем в 50-е и 60-е годы, к нам никто не пришел на помощь. 


А то оружие, которое нам позволяли покупать, мы именно покупали сами, за полновесную монету, без скидок и поблажек. 


Начиная от первых "Мессершмиттов" в 1948 году и заканчивая "Миражами", "Скайхоками" и "Фантомами" во второй половине 60-х. 


Нас наебывали и кидали, как французы, так и британцы, с самолетами и танками. 


Всегда пихали палки в колеса и хотели, чтобы мы лучше исчезли и больше не существовали. 


А если смотреть шире, то мы уже тысячи лет одни. 


Эта обложка особенно сильно выглядит на фоне одной из тем журнала — ось Китай, Россия и Иран против Запада. 


На фоне приближающейся большой войны Запад, одержимый местечковыми интересами своей улицы и мигрантов, не понимает, в какую яму он сам себя загоняет.


@yigal_levin


  

Эта обложка напоминает вот эту иллюстрацию из 1940 года, когда Великобритания оказалась одна против нацистской Германии, покорившей всю Европу и заключившей мощный дружеский и экономический пакт с СССР. 


США были далеко и в стороне, Япония шла маршем по Китаю, больше не оставалось никого, кто мог бы бросить вызов Берлину, и Великобритания не капитулировала и не пошла на соглашения с Германией, как того хотел Берлин, а мобилизовалась, ополчилась, приготовилась к поту, крови и слезам и приняла неравный бой. 


"Ну что же, один," — дерзко говорит британский солдат, стоя в одиночестве на острове посреди морской пучины и наблюдающей приближающуюся тьму самолетов Рейха. 


Иллюстрацию, к слову, нарисовал новозеландец, тем самым, как бы показывая британцам, что Содружество по-прежнему с Лондоном в этой страшной войне.


@yigal_levin



☝🏼Вот эти две публикации с весны прошлого года снова актуальны на фоне сегодняшней трусости Европы и Австралии, которые, впустив к себе толпы мигрантов, теперь ссутся разгневать их, буквально боятся своей улицы.


Оставим это на их совести — они не маленькие. 


Когда леваки, фрипалестинцы и мигранты спалят им очередной военный склад или завандалят очередную военную базу, кто же им судья будет, если не они сами?


Братьям и сестрам, а также друзьям напомню: Израиля не должно было существовать, его решили задушить еще тогда, в зародыше, и никто в мире не пошевелил и пальцем, чтобы помочь. 


Даже купленное оружие у Чехословакии в 1948 году было именно куплено.


Никто ничего бесплатно не давал и не оплачивал, наоборот — только строили козни и вставляли палки в колеса, вроде тех же США, наложивших оружейное эмбарго, чтобы Израиль не мог купить оружие.


Был приложен буквально титанический труд и усилия ебического уровня, чтобы Израиль рассыпался и прекратил свое существование. 


Эва, СССР, вообще будучи уверенным, что это беспроигрышный план, снабдил арабов тысячами передовых танков и самолетов.


Это все к тому, что Израиль существует не вследствие договоров или по воле каких-то сильных держав, а существует по факту, существует вопреки, существует назло, существует потому, что еврейский солдат отдал свою жизнь ради этого.


Поэтому он многих так люто бесит, особенно неумех — у тех, у кого ничего не вышло, у тех, кто довел свои страны до состояния failed state, у тех, у кого постоянно кто-то другой тайком срет в их же штаны.


К слову, это весьма показательно: Европа прогибается под давлением мигрантов, которых, ирония, вообще не волнует эта самая Европа и ее будущее, а вот будущее всяких газоватов, террористов, детоубийц — да, очень волнует.


На Европу и ее будущее им, по большому счету, насрать.


@yigal_levin


неділя, 3 серпня 2025 р.

Сценарій "керованого хаосу" Медведчуку надав путлер... А потім агент "Соколовський" став фельмаршалом гарячої війни

 


        

У вмілих руках маніпулятора масовий психоз каналізується в "керований хаос", створює передумови для радикальних суспільних трансформацій у заздалегідь зазначеному руслі. Він може бути перетворений і в гнів, коли переляканому народу вказують на "дійсні" джерела небезпеки".

Нічого не нагадує? Особливо із останніх подій – і коментарів "темникових" каналів до них.

"Українська правда" опублікувала один з проектів, який, за даними видання, було запропоновано Медведчуку російськими політтехнологами в листопаді 2003 року.

"Апокаліптичний сценарій повинен стати українською реальністю.»



"Керований хаос " – метод стабілізації неоколоніального режиму в Україні: як цього уникнути

Середа, 27 жовтня 2004, 12:38
Колись, за часів Дикого Заходу, у американських салунах висіла табличка-застереження для занадто емоційних відвідувачів: "Не стріляйте в піаніста. Він грає, як уміє". Ця приповідка спадає на думку, коли спостерігаєш, яким чином українська влада і наближені до неї технологи організовують свою виборчу кампанію.

Справді, "грають, як уміють". З усіма знайомими з радянських часів атрибутами: адміністративним тиском, перекрученням інформації, монополією на ЗМІ, провокаціями, звинуваченнями опонентів у всіх смертних гріхах.

От тільки ціна поганої гри – не зіпсований настрій, а доля великої країни в центрі Європи і, не побоїмося гучних фраз, посткомуністичного регіону в цілому.

Крім названих порушень чинного законодавства і принципів вільних, чесних і рівних виборів, кампанія у виконанні чинної влади має одну нову рису: увесь час у суспільній уяві підтримується загроза застосування якогось "таємного сценарію", що його адміністрація президента от-от дістане з-під подвійного дна валізи, де зберігаються плани. І тоді усі попередні проблеми видадуться квіточками.

Про це вже неодноразово говорили і писали, називаючи такі сценарії по-різному: чи то "дестабілізацією", чи зривом виборів, чи "керованим голосуванням" або й "підготовкою вічного третього терміну". Сам факт очікування такого "сценарію" дещо говорить про українську політику: недовіру до можновладців, до їх здатності грати за правилами, очікування неприємних сюрпризів.

Усе це вкладається в концепцію, яка, на наш погляд, лежить в основі дій сьогоднішніх стратегів від влади – і тому потребує окремого дослідження. Концепцію "керованого хаосу".

"Керований хаос": історія хвороби

Концепція "керованого хаосу" належить до класу ідей, придуманих теоретиками-суспільствознавцями (не без допомоги практиків-маніпуляторів) у спробі спрямовувати суспільні процеси в потрібному напрямку. Численні російські політтехнологи: Антон Суріков, Сергій Шакарянц, Павло Клачков, Василь Анісімов, Станіслав Белковский, Сергій Кургінян, Сергій Гріняєв, Олександр Неклесса, Сергій Сидоренко та інші – останні роки експлуатують цю провокаційну тему.

Одним із перших, у 1990 р. російське розуміння цієї концепції сформулював Сергій Кургінян, який разом із співавторами опублікував книгу "Постперестройка" ( М.: Политиздат, 1990. - 93 с. ISBN 5-250-01463-1). У цій книзі "керованим хаосом" названо тодішню ситуацію в Росії.

Основа цієї ідеології викладається в такій посилці:

Не урегульовані до кінця конфлікти з зовнішньою участю поступово вибудовуються в єдиний типологічний ряд, утворюючи нову реальність: світ контрольованого і керованого хаосу. Організатори хаосу, роздмухуючи конфлікти (але утримуючи їх у стані "тління", не доводячи до непередбачуваного вибуху), тримають і населення, і суб’єктів прийняття рішень у постійній напрузі, таким чином, звужуючи їм свободу маневру і підштовхуючи їх до вигідних для організаторів рішень.

Апологети цієї теорії стверджують, що з 1985 року Росія буцімто зіштовхнулася із такою стратегією, "заснованою не на лікуванні, а на профілактиці.

" Як пише Кургінян: "Правитель не чекає, коли в суспільстві сформується якийсь небезпечний для влади ідейний напрямок, для того, щоб потім його кровожерливо репресувати, - а намагається попередити його виникнення на ранній стадії. Найбільш природний для цього шлях – загальна дезорієнтація.

Для правителів країни, що знаходиться в кризі, таке поводження здається дивним, якщо ми вважаємо їх дійсними правителями. Але усе відразу встає на місця, якщо ми приймемо, що дійсні правителі знаходяться десь поза країною, а той, хто себе таким декларує – поставлений отут просто від них "смотрящим", він настільки сервільний, що не вправі приймати якісь рішення, мати якусь думку, прагнути до якихось цілей.

Основна його задача, для якої він сюди поставлений – стежити, як би чого не вийшло, як би не утворилася б у країні якась група, що має якусь мету, крім як жити сьогоднішнім днем".

Такі риси приписувалися політиці США та інших "країн Заходу" до СРСР і Росії. У перші роки після розвалу СРСР було модним звинувачувати у цій події не економічну кризу і неминуче банкрутство планової системи, не падіння світових цін на нафту, не корумпованість керівництва, не девальвацію ідеології і навіть не прагнення народів союзних республік до створення власних держав – а "змову західних урядів", які буцімто застосовували проти СРСР якісь новітні соціальні технології. Назви цим технологіям знаходилися різні – і чільне місце серед них посідала якраз теорія "керованого хаосу".

Звинувачувати потужного зовнішнього ворога завжди легше, ніж визнавати власні помилки. Тому розробки в цьому напрямку в Росії стали доволі популярними.

Звісно, вірогідність таких припущень – тема окремої розмови. Однак, якби провідні особи, які визначають політику західних країн, довідалися про те, в яких складних схемах їх підозрюють певні російські автори, вони були б вельми здивовані. Найцікавіше, що країнам Заходу, які будують свою зовнішню політику для реалізації економічних інтересів, вигідніше не хаос (хай керований), а передбачуваність, а отже, – стабільність.

Варто згадати "промову боягуза" (chicken-speech) Буша-старшого в Києві 1990-го, який умовляв українців почекати із проголошенням незалежності, аби поставити під сумнів теорію "змови проти СРСР". Але залишимо теоретизування на цю тему на совісті російських авторів.

Для нас нині важливіше інше: в певних колах у Росії мода на концепції на кшталт "керованого хаосу" зберігається до сьогодні. Ба, більше, теоретичні пошуки щодо методів, які приписують геополітичним суперникам, активно застосовуються у власній політичній практиці.

Активізація російського впливу на Україну, тривале заробітчанство російських політтехнологів при дворі можновладців (здається, серед наших олігархів утримувати "московського піарщіка" стало частиною джентльменського набору), послідовна діяльність цих технологів на українському політичному полі дозволяють стверджувати: в Україні пізнього Кучми на практиці відпрацьовуються ідеї, розроблені російськими фахівцями для штучного керування суспільними процесами.

Експерименти з такими теоріями на "країні, якої не шкода" – неоціненний матеріал для спецслужб. А оскільки в Росії, яку будує Путін, політтехнологам і їхнім "заморочкам" (на кшталт маніпулювання виборами чи створення "керованого громадянського суспільства") не місце, їх відрядження в Україну – зручний і взаємоприйнятний спосіб їх позбутися.

Від теорії до практики

Деякі з російських експертів, що спеціалізуються на українській проблематиці, холодно констатують, що їм від АП України надійшло замовлення на розробку й упровадження моделі керування в умовах "активного хаосу" на період президентських виборів.

Це замовлення експерти намагаються укласти в такий собі геополітичний контекст. Мовляв, Україна все одно приречена підпасти під чийсь вплив – як на Росії, то Заходу (який, звісно, буцімто тільки і мріє, як би нашкодити Росії). Наприклад, Бєлковский пише: "Справді, для Заходу дуже вигідно мати деякий проміжний простір, таке собі болото, що розділяє Європу й Азію, де б панував керований хаос.

Питання лише в одному – щоб фігуранти хаосу, що палають жагучою злістю одне до одного, у фатальну хвилину зверталися за посередництвом до Сполучених Штатів – і ні до кого іншого. У цьому і складається філософія світового панування"
. (Белка в колесе).

Як ув'язується теза про потребу Заходу в "проміжному просторі" і інтеграція практично всієї Центральної Європи (традиційного "санітарного кордону" в термінах класичної геополітики) до Європейського Союзу – інше питання. Однак для російських технологів неважливо, наскільки їх викладки щодо політики Заходу відповідають дійсності. Важливіше інше: ці викладки слугують виправданням... для якраз такої політики Росії (чи, принаймні, певних кіл у її керівництві) щодо її сусідів.

На жаль, якраз створення штучних конфліктів і "посередництво" Росії у їх вирішенні – значна частина політики Кремля щодо "ближнього зарубіжжя". І тут до традиційних прикладів Абхазії, Придністров’я тощо ризикує бути долученою Україна.

"Українська правда" опублікувала один з проектів, який, за даними видання, було запропоновано Медведчуку російськими політтехнологами в листопаді 2003 року.

Від себе додамо, що тільки провал політреформи частково паралізував дії виконавців даного сценарію. Нагадаємо його основні пропозиції:

"Апокаліптичний сценарій повинен стати українською реальністю.

… сценарій виборчої кампанії – це керований конфлікт.
… президент призначає 5-7 відверто неприйнятних для населення губернаторів у західних областях країни. Це приведе до масового невдоволення і збурювання населення в цих областях. І це добре, тому що необхідно нам для дестабілізації обстановки у країні.

…Нам необхідний особистісний конфлікт Ющенко і Януковича, що автоматично перетворився в конфлікт схід - захід. У медіа ми наочно показуємо можливість розвалу країни. Боротьба Ющенко і Януковича як уособлення конфлікту, реальні погрози соціальній, етнічній, релігійній згоді в країні, де все перераховане вище – це вже реальність."


Далі наводяться плани створення штучних, "спеціально розігрітих існуючих територіальних, етнічних чи релігійних конфліктів". Тут і Крим, і цвинтар Орлят, і церковні комплекси (зокрема, в Чернігові). Правда, нагадує перелік місцевостей, які зринали в новинах протягом року в контексті якогось конфлікту?

Планувалися також "конфлікти навколо власності, клановий переділ і страйки трудових колективів". У них повинні були б бути втягнені підприємства, що належать близьким до Ющенка людям. Чи не нагадує це про опереткові випади "братчиків" Корчинського проти підприємств, зокрема, Жванії? Про постійну увагу правоохоронних і фіскальних органів до близького до "нашоукраїнців" бізнесу годі й говорити.

Натхненникам цього сценарію також потрібна була дестабілізація парламенту. Він мав би виглядати "божевільним". Маневри фракцій колишньої більшості, що почали поводитися, як не найкраща опозиція, цілком можуть бути віднесені до цього сценарію. От тільки більшості парламентарів вистачило здорового глузду не піддатися на провокації і не бути "додатками до кнопок", як про тих (буцімто) зневажливо говорять в адміністрації президента.

Усе це мало би відбуватися на тлі "страшилок – втрати територіальної цілісності й остаточного виходу кризових ситуацій з-під контролю". І мав повернутися до активного публічного життя Кучма. Весь у білому, як у тому анекдоті. І рулити, як мінімум, іще, принаймні, півроку (до повторних виборів) – а краще, принаймні, іще один строк. Разом із Медведчуком.

Певно, така влада не буде легітимною в очах демократичних країн. Єдиним джерелом легітимності, підтримки залишатиметься Росія. Звісно, підтримка надаватиметься не задарма. Так і виходить, що реалізація сценарію "керованого хаосу" – прямий шлях до утвердження в Україні неоколоніального режиму, стабілізуюча опора якого знаходитиметься за межами держави.

Українській владі вистачило чи мудрості, чи обережності не реалізувати цей сценарій сповна (зрештою, на західні країни припадає понад 40% зовнішньої торгівлі, саме на тому напрямку зосереджені бізнес-інтереси основних олігархів і кланів).

Однак деякі його елементи активно використовуються – і не факт, що сценарій цей остаточно списано з рахунків. Тим більше тепер, коли українські можновладці фактично запросили російського президента бути арбітром і гарантом своїх внутрішніх розборок. Приблизно так у XVII-XVIII ст. козацька старшина шукала одне на одного правди в московського царя. Із відомими історичними наслідками.

Суть згаданих провокаційних пропозицій московських політтехнологов – створення в країні атмосфери хаосу – гранично ясна. І не дивно, що стиль і фразеологія виступу Кучми перед спецназівцями в Криму 7 вересня, неодноразові звернення-погрози щодо "рішучої відсічі" підбурювачам "суспільного спокою" (читай – спокою нинішньої влади), заклики фактично ліквідувати депутатську недоторканність цілком збігаються з цією провокаційною ідеологією і являють собою спробу перевалити відповідальність із хворої голови на здорову.

Промови Кучми, заяви силовиків, "троєщинскі терористи", обвинувачення у "тероризмі" організації "Пора" (хто наступний?), напад перевдягнених силовиків на беззбройних людей біля ЦВК і подібні "акції" підтверджують, що в дію вступає найстрашніша частина сценарію московських політтехнологов і спецслужб. А саме – провокування терористичних актів як способу тримати населення в стані перманентного страху.

Анатолій Гуцал, Сергій Недбаєвський ("Дзеркало тижня" № 38(362), 29 вересня 2001) з приводу подій 11 вересня писали: "Страх – найбільш токсична і згубна емоція. Жах, як крайній прояв страху, супроводжується надзвичайно високим рівнем порушення нервової системи, що змушує організм працювати на грані зриву. У вмілих руках маніпулятора масовий психоз каналізується в "керований хаос", створює передумови для радикальних суспільних трансформацій у заздалегідь зазначеному руслі. Він може бути перетворений і в гнів, коли переляканому народу вказують на "дійсні" джерела небезпеки".

Нічого не нагадує? Особливо із останніх подій – і коментарів "темникових" каналів до них.

А от що пропагує на "Україні кримінальній" Станіслав Речинський: "В силу загального притуплення почуттів єдиною дійсною новиною, яка запам'ятовується, є убивство. Це давно знають і використовують піартехнологи в передвиборчих кампаніях, граючи замахом на своїх клієнтів.

Цікаво, що, приміром, рейтинг Папи Римського блискавично зріс саме через удалий замах. Однак, замаху через часте використання девальвувалися. Рішучому кандидату буде потрібно в ході передвиборчої кампанії жертвувати, можливо, кимось із своїх родичів і грати чудесний порятунок.

Усе це покликане викликати не тільки жалість, але і стійке запам'ятовування, тому що пов'язане зі смертю. …Як бачимо, політична реклама повинна буде, усе-таки, розвиватися по шляху убивств. На початку одиничних, а потім, у силу природного притуплення почуттів – убивств масових"
.

Як таке коментувати в умовах нагнітання владою передвиборчого психозу?

Про авторство цих сценаріїв робить припущення кандидат у президенти України Михайло Бродський, який в інтерв'ю "Україні молодій" (1.09.2004) зазначив: "Я припускаю, що ескалація напруженості в Україні, у тому числі вибухи і пов'язані з ними масові акції на троєщинському ринку, - це цілком може бути розробка Павловського і Гельмана. Дуже вже троєщинські події нагадують почерк цих політтехнологів".

"Ці панове вже давно ведуть у нашій країні деструктивну діяльність, - вважає Бродський. - І Україні було б набагато спокійніше, якби вона була від них ізольована. Я думаю, вони заслуговують оголошення їх персонами нон-грата. Вони несуть моральну відповідальність, а карну відповідальність понесуть безпосередні організатори і виконавці терактів, замовлених владою".


Відповідь про справжнє авторство передвиборчих провокацій, сподіваємось, отримаємо уже після виборів. Однак для цього вони самі мають відбутися спокійно, а не в атмосфері хаосу. Проте інший російський технолог, Шувалов, у відомому інтерв'ю на "Громадському радіо" обіцяв на вибори "багато цікавого"...

Як боротися?

Як і будь-яка соціальна технологія, створення "керованого хаосу" має свої межі.

З одного боку, завжди зберігається небезпека того, що творці "хаосу" не втримають його під контролем. Як у тій байці про учня чаклуна, що викликав монстра і став його жертвою.

Незважаючи на привабливість теорії "керованого хаосу" для любителів розповідей про "світові змови", "закулісні уряди" та інші подібні речі, історія свідчить: хаос практично не буває керованим. Він найчастіше веде до руйнування самої системи, у якій виник.

Звісно, рано чи пізно ситуація в суспільстві знову стабілізується – але це може бути вже інше суспільство. І зовсім не те, яке воліли б бачити творці хаосу.

Втім, якщо хаос створюється ззовні, "агентами впливу", кінцевий результат їх може не цікавити. Згадувані російські технологи, здається, із задоволенням перекладуть турботу про налагодження стосунків із Україною, у стані хаосу і після нього, на офіційний російський уряд. А самі знайдуть собі нову іграшку. Адже ламати – не будувати.

Це, так би мовити, песимістичний сценарій.

З іншого боку, існує і сценарій оптимістичний. Достатньо стабільна система може успішно протистояти спробам занурити її в хаос. Нині стоїть питання: чи достатньо зміцніло і консолідувалося українське суспільство, аби його "больовий поріг" був достатньо високим?

Робота політтехнологів полягає значною мірою у створенні віртуального світу – і нав’язуванні його аудиторії. Однак часто ця діяльність має зворотній ефект: самі технологи втрачають контакт із реальністю, починають жити у створеному ними ж міфі.

Судячи з фіаско російських технологів на парламентських виборах, адекватно оцінювати ситуацію в Україні вони не навчились. Втім, остаточну відповідь дадуть результати виборів – як відбуватиметься голосування, підрахунок і оголошення його результатів.

Існує чимало підстав сумніватися у цивілізованому завершенні виборів. Ситуація в дільничних комісіях, злива бруду в ЗМІ, масові обшуки в громадських організаціях, залякування людей на робочих місцях у рамках "адмінресурсу", відверті провокації, гра м'язами силовиків – усе це може скласти формулу вироку українській демократії і привести до "керованого" (а згодом – некерованого) хаосу.

Дійшло до того, що люди бояться говорити соціологам про підтримку кандидатів: від знайомих інтерв’юерів не раз доводилося чути, що фраза "ви напишіть, що я за Януковича" – занадто поширений варіант відповіді, за яким люди ховають справжні уподобання.

Однак поряд із цим з'являються повідомлення, які вселяють деякий оптимізм. Опозиція вперше серйозно і системно підійшла до підготовки членів виборчих комісій і спостерігачів.

За опитуванням фонду "Демократичні ініціативи", понад 2/3 респондентів не довіряють матеріалам ЗМІ про опозицію (непрямо про це свідчить і факт зростання підтримки кандидата президенти Ющенка – незважаючи на потік бруду, який виливається на нього ЗМІ).

Із правоохоронних органів доходять сигнали про те, що далеко не всі готові виконувати злочинні накази. Обертаються фарсом провокації і обшуки. Не поставлено остаточно хрест на українській судовій системі – існують, принаймні, деякі суди, які виносять рішення за законом, а не "поняттями"; Верховний Суд останнім часом задовольнив понад два десятки позовів кандидата Ющенка щодо порушення владою і "темниковими" каналами виборчого законодавства.

Люди неочікувано масово заходилися перевіряти наявність своїх прізвищ у списках виборців – що свідчить про бажання таки скористатися із свого конституційного права на вибір. Зрештою, мітинги, які проводить Ющенко (лідер опозиції, яку в чому тільки не звинувачують), незважаючи на вельми творчу протидію влади, збирають десятки тисяч людей в усіх регіонах.

І все ж ми далекі від беззастережного оптимізму. Українське суспільство муситиме визначитись, яка з груп факторів візьме гору – і тим остаточно зробити вибір: або довести свою зрілість і відкинути провокації "апологетів хаосу", або розпастися на "хати з краю" і дозволити робити із собою все, що забажає вигадлива уява політтехнологів.

Річ у тім, що в рамках теорії "керованого хаосу" людям, громаді відводиться роль інструмента, "залежної змінної": вони мають реагувати на подразники так, як бажає маніпулятор, і у потрібний йому момент виконувати певні дії.

Натомість теорії і практики "хаосу" розпадаються, якщо люди починають діяти як суб’єкт – мирно, але впевнено. Прийти на дільницю, проголосувати відповідно до своїх переконань, а не тиску і навіяних маніпуляторами міфів. Пересвідчитись, що порушень не допущено, а голоси підраховано і результати оголошено відповідно до закону.

Громадяни України у неділю зроблять вибір майже за Достоєвським: між положенням "тварі тремтячої", яку смикають за мотузки, і правом на вчинок з власної волі. Сподіваємось, маніпуляторів-апологетів "хаосу" чекає сюрприз від українського суспільства.

Читайте також

Третій термін Кучми. Як це повинно було бути. Частина 3, заключна

Третій термін Кучми. Як це повинно було бути. Частина 2

Третій термін Кучми. Як це повинно було бути