Пакт Путіна-Трампа: Новий розподіл світу?

 Владислав Смірнов.   Пакт Путіна-Трампа: Новий розподіл світу?

Дональд Трамп, вдруге обійнявши посаду президента США, розпочав реалізацію нового глобального переділу, наслідки якого можуть бути катастрофічними для України, Європи та всієї демократичної системи світу. Його риторика, дії та плани вказують на високу ймовірність нового геополітичного пакту між Вашингтоном і Москвою — угоди, яка може стати аналогом Пакту Молотова-Ріббентропа 1939 року. Вже 80 років Росія погрожує світові гаслом "Можем повторить!", і сьогодні Кремль має реальний шанс повторити те, що стало початком найбільшої війни XX століття.

Пакт Молотова-Ріббентропа: Історичний прецедент

Пакт Молотова-Ріббентропа став одним із найганебніших прикладів змови двох тоталітарних режимів – нацистської Німеччини та Радянського Союзу. Він продемонстрував готовність диктаторів порушувати міжнародне право заради територіальних завоювань та стратегічних інтересів.

Його офіційна частина, підписана 23 серпня 1939 року в Москві, декларувала "ненапад" між Третім Рейхом і СРСР, проте справжня суть угоди полягала в секретних протоколах, які фактично перетворили Європу на поле для розподілу впливу між Гітлером і Сталіним. Умови цих домовленостей стали каталізатором глобальної війни та знищення незалежності ряду європейських держав.

Що передбачав пакт?

• Поділ Польщі: Німеччина отримала західні території, а СРСР – східні. 1 вересня 1939 року Гітлер напав на Польщу, а 17 вересня Сталін ввів радянські війська, розділивши країну згідно з домовленостями.

• Передача Балтії та Фінляндії під контроль СРСР: Радянський Союз отримав "право" на окупацію Литви, Латвії та Естонії, а також на агресію проти Фінляндії.

• СРСР забирає Бессарабію (сучасна Молдова) у Румунії.

• Формальний нейтралітет СРСР щодо агресії Гітлера в Західній Європі, що дозволило Німеччині завдати нищівних ударів по Франції та Великій Британії.

Як це стосується сьогодення?

З моменту підписання Пакту минуло понад 80 років, але Росія знову намагається "повторити" цей сценарій – знищення суверенітету сусідніх країн через змови з великими державами.

Вона знову веде експансіоністську політику, використовуючи:

• Погрози силою та військову агресію, як це було проти Грузії у 2008 році, України у 2014 та 2022 роках.

• Шантаж та політичний тиск на Захід, пропонуючи нові "пакти" для розподілу сфер впливу.

• Використання слабкості США для реалізації своїх імперських планів.

Сьогодні Путін бачить у Трампі шанс створити новий пакт, що гарантуватиме йому не лише збереження влади, а й територіальну експансію. Тому історія Пакту Молотова-Ріббентропа не просто актуальна – вона стала керівництвом до дії для сучасного Кремля. Якщо світ закриє очі на новий союз Трампа і Путіна, ми можемо побачити новий 1939 рік – із катастрофічними наслідками для всієї Європи.

Чи можливий сучасний "Пакт Трампа-Путіна"?

Риторика Трампа, який відкрито говорить про угоду з Путіним, нагадує логіку Сталіна у 1939 році. Кремль прагне реваншу та відновлення контролю над пострадянським простором, а Трамп бачить у Росії корисного союзника у великій геополітичній грі.

Основні елементи потенційного "пакту":

• Україна як розмінна монета: Москва отримує контроль над частиною або всією Україною в обмін на припинення війни.

• Розподіл сфер впливу в Європі: США погоджуються на "нейтральний" статус України, а також потенційно відмовляються від активної підтримки Балтії та Польщі.

• Дестабілізація НАТО: США можуть вийти з альянсу або перестати гарантувати безпеку його східного флангу.

• Скасування санкцій проти Росії в обмін на енергетичні та економічні вигоди.

Трамп не просто прагне "домовитися" з Путіним — він переконаний, що може переформатувати світ за власними правилами. І саме тут ми бачимо пряму аналогію з Гітлером та Сталіним: вони не лише поділили Європу, а й створили механізм її знищення, що завершився глобальним конфліктом.

Як неореакціонаризм і рашизм знаходять спільну мову?

Здавалося б, сучасний американський ультраправий неореакціонаризм і класичний російський імперський фашизм не можуть мати нічого спільного, адже один базується на технологічному авторитаризмі і корпоративному управлінні, а інший – на застарілих імперських міфах про «русский мир». Але реальність свідчить про те, що ці дві ідеології знаходять спільну мову, адже їх об’єднує головне – ненависть до демократії, прагнення до концентрації влади в руках вузької еліти та знищення всіх, хто заважає встановленню авторитарного порядку.

Неореакціонаризм і його концепція "керованого світу"

Неореакціонаризм (NRx) є ідеологією, яка відкидає демократію як неефективну і пропонує перетворити держави на корпоративні структури, керовані технократами. У цьому сенсі Дональд Трамп, а разом із ним і його головні політичні союзники, такі як Джей Ді Венс та Пітер Тіль, розглядають світ як арену, де слабкі повинні поступитися місцем сильним.

Основні ідеї NRx:

• Державою мають керувати "ефективні управлінці", а не народ через вибори.

• Демократія – це корупційна система, що веде до хаосу.

• Світ має бути поділений між потужними державами та корпораціями, які визначають глобальні процеси.

• Тотальний контроль інформаційного простору за допомогою технологій штучного інтелекту, що дозволить керувати суспільством на рівні психологічного програмування.

Рашизм: старий фашизм у новому вигляді

З іншого боку, російський фашизм (рашизм) – це реінкарнація класичного імперського тоталітаризму, в якому немає місця для народів, що прагнуть самостійності. Кремль розглядає весь пострадянський простір як власну зону впливу і намагається підірвати будь-які спроби національного самовизначення у сусідніх країнах.

Основні принципи рашизму:

• Росія має право на силове розширення своєї території, бо її "історична місія" – контролювати навколишні країни.

• Демократія – це слабкість, тому Захід повинен бути зруйнований зсередини.

• Гібридні війни, інформаційні атаки та економічний тиск – основні методи дестабілізації.

• Утворення нової геополітичної осі авторитарних держав на противагу США та Європі.

"Понятійний розподіл" Європи між Путіним і Трампом

Кремль завжди діяв за принципом, що світ можна поділити між "великими гравцями", а слабші країни мають лише пристосовуватися. Саме ця логіка лежала в основі Пакту Молотова-Ріббентропа, і саме ця модель зараз відроджується в потенційній угоді між Путіним і Трампом.

Трамп і Путін, обидва будучи автократами у своїх політичних концепціях, дивляться на міжнародні відносини як на бізнес-операцію, де демократія та міжнародне право є зайвими перешкодами. У їхньому розумінні "великим країнам" дозволено ділити світ на сфери впливу, а менші держави змушені приймати цей порядок речей. Саме тому Трамп не бачить проблеми у "домовленостях" з Путіним, навіть якщо це означає фактичну капітуляцію України і переділ Європи.

Яким може бути новий "розподіл"?

Україна стане частиною "російської зони впливу".

США перестануть підтримувати Київ, змушуючи його йти на капітуляцію або так званий "компроміс" на умовах Москви.

Путін отримає змогу легітимізувати анексовані території і, можливо, нав’язати Києву нейтральний статус.

Захід перестане постачати Україні сучасне озброєння, що зробить подальший опір практично неможливим.

Східна Європа позбудеться гарантій безпеки з боку США.

o Трамп може припинити фінансування НАТО або взагалі вийти з альянсу, що позбавить Польщу, Балтійські країни та інших союзників головного фактора стримування Росії.

o Польща, Румунія та країни Балтії можуть стати наступними об’єктами російської агресії або "гібридного тиску" через загрозу вторгнення.

o Прокремлівські політичні сили в Європі отримають додаткові важелі для просування проросійських наративів, виправдовуючи агресію Москви.

Франція та Німеччина будуть змушені або пристосовуватися, або створювати власний європейський порядок без США.

o Європа опиниться перед дилемою: або швидко створити нову систему безпеки без підтримки США, або змушена буде шукати компроміси з Росією.

o Німеччина, як економічний центр Європи, може виступити за відновлення діалогу з Москвою, що створить ризик розколу всередині ЄС.

o Франція, яка традиційно тяжіє до автономної зовнішньої політики, також може шукати альтернативні шляхи, що ослабить єдність Заходу.

Висновок: Не можна повторювати 1939 рік

Світ стоїть на порозі нового великого переділу, який може стати наймасштабнішою зміною геополітичного ландшафту з часів Другої світової війни. Якщо демократичний світ дозволить Трампу та Путіну укласти новий "пакт", наслідки будуть не лише катастрофічними для України – вони стануть загрозою для всієї Європи та основ світового порядку.

Україна має стати не лише учасником міжнародної дипломатичної гри, а й ключовим гравцем, що здатний зірвати цей новий переділ світу. Адже будь-яка угода між Вашингтоном і Москвою означатиме не просто зраду демократичних принципів – це буде легітимізація авторитарного розподілу світу за "поняттями" двох диктаторів.

Валерій Пекар : Хто визначає сучасну американську політику? - ось ті шість сил у новій адміністрації.

  

Валерій Пекар.        

Хто визначає сучасну американську політику? Розглянемо шість сил у новій американській адміністрації. Довгочит.

Спостерігаючи за різкими змінами у внутрішній та зовнішній політиці США, можна було б об'їстися попкорну, якби від того не залежали доля світу та наші з вами життя. Тому так важливо розуміти причини цих змін.

Попередній допис був присвячений довгостроковим трендам, що сформували запит на нову американську політику. Тепер настав час розглянути різні групи, з яких складається неоднорідна нова американська адміністрація.

1. America First – так ми назвемо першу групу. Була спокуса назвати її MAGA, але це гасло об’єднує набагато ширше коло. Мета когорти America First – посилення американського гегемонізму. Можна назвати їх економічними націоналістами. Їхня програма викладена у документі "Проєкт-2025" від Heritage Foundation. Ключові його тези: посилення влади президента, скорочення державного апарату й підвищення його ефективності, дерегуляція економіки, викопне паливо як основа енергетики, повернення виробництва в США, скорочення міграції, скорочення фінансування медицини, захист консервативних цінностей, а в зовнішній політиці – жорстке протистояння з Китаєм, обмеження міжнародних зобов’язань та участі в міжнародних організаціях.

Типові представники: Джей Ді Венс (JD Vance), Рассел Вот (Russel Vought), Том Хоман (Tom Homan), Джон Реткліф (John Ratcliffe), Піт Геґсет (Pete Hagseth), Тулсі Ґаббард (Tulsi Gabbard), Меджорі Тейлор Ґрін (Marjorie Taylor Greene), Такер Карлсон (Tucker Carlson), Стів Беннон (Steve Bannon).

2. Техноолігархи – власники найбільших технологічних корпорацій. Їхнє прагнення – руйнування державних інституцій як таких. Можна було би подумати, що вони техноанархісти – противники будь-якої влади. Але при уважнішому розгляді вони виявляються технофашистами – тобто вони противники будь-якої влади, але прагнуть влади для себе. Це люди з інженерним мисленням, але, як правило, досить слабко розвинені з гуманітарної точки зору (грубо кажучи, вони не володіють інструментарієм для розуміння соціальної реальності). Їхня мета – послабити та роз’їсти державні інституції, замінивши її непідзвітними залаштунковими агенціями (на кшталт Маскової DOGE). Їхня мрія – тоталітаризм, керований ШІ-технологіями, який не знає кордонів та держав у традиційному розумінні. Криптовалюта для них – інструмент боротьби проти централізованого контролю держави та фінансових інституцій, шлях до нової парадигми економічної свободи, втілення мрії про світ, де індивідуальна автономія та приватність захищені математикою, а не законами та урядовою волею.

Типові представники: Елон Маск (Elon Musk), Пітер Тіль (Peter Thiel), Дейвід Сакс (David Saks). Ідеолог – Кертіс Ярвін (Curtis Yarvin).

3. Нові хрестоносці – представники радикальних релігійних течій, що останнім часом неймовірно набрали вплив в США. Ці харизматичні містичні релігійні організації, які часом називають Нова Апостольська Реформація, мають вплив на понад 40% американців, яким вони надають сенс буття (хоча американське суспільство в цілому стало більш секулярним, водночас християни радикалізувалися). Їхня мета – Царство Боже тут і зараз (настали останні часи перед його приходом!), для чого треба подолати Сатану та його демонічні сили й встановити контроль над “сімома пагорбами” (Seven Mountains Mandate): уряд, бізнес, освіта, сім’я, мистецтво, медіа та релігія. Їхній супротивник – сучасна демократична секулярна держава, яка має бути демонтована й замінена теократією. Ця група отримала вплив на призначення в федеральні суди та регуляторні органи, що займаються питаннями освіти, охорони здоров'я та релігійних прав, через що матиме можливість посилювати консервативний соціальний курс у питаннях релігійних свобод та сімейних цінностей. Економічна політика нових хрестоносців – лібертаріанство, максимально вільний ринок. Емігрантів радо приймають, якщо вони приєднуються до віри.

Типові представники: Майк Джонсон (Mike Johnson), Пола Вайт-Кейн (Paula White-Cain), Самуель Аліто (Samuel Alito), Джек Пособіек (Jack Posobiec), Ланс Валнау (Lance Wallnau).

4. Когорта помсти. Їхня мета проста: помститися “глибинній державі” та ключовим інституціям за те, що “не давали” Трампу працювати в першу каденцію; прокурорам та суддям – за приниження Трампа під час імпічментів та за “вкрадену перемогу” в 2020 році; іншим політикам – за злорадство у період президентства Байдена; а також конкретно місту Вашингтон – за те, що історично голосує проти нього (під час останніх виборів в 2024 році Трамп отримав тільки 5,4% голосів виборців). У цієї групи немає позитивної програми, яку вони хотіли би впровадити в майбутньому; вони сконцентровані на відплаті за минуле.

Типовий представник: Дональд Трамп-молодший (мстить за тата).

5. Конвенційний бізнес, який завжди підтримував республіканців: нафта, сталь, фарма, хімія, ВПК, фінансовий сектор (“Wall Street”) тощо. Конвенційний бізнес традиційно підтримує республіканців через їхню політику зниження податків та дерегуляції, що обіцяє нижчі витрати і більшу свободу підприємництва. Великі корпорації також цінують консервативний підхід республіканців до трудового законодавства, що часто обмежує права профспілок. Окрім того, республіканська партія послідовно виступає за ринкові рішення замість державного втручання, що резонує з бізнес-інтересами, які надають перевагу мінімальному урядовому регулюванню. Аналогічно Уолл-стріт підтримує республіканців через послідовну політику дерегуляції фінансових ринків та податкові пільги для інвестиційної діяльності, що безпосередньо збільшує прибутковість фінансових установ. Великі банки та інвестиційні компанії особливо цінують республіканську прихильність до мінімального втручання держави у фінансовий сектор, що дозволяє їм максимізувати прибутки та обмежити витрати на дотримання регуляторних вимог. Найменше цій групі потрібні торгові війни та високі тарифи. Найбільше їй потрібна передбачуваність.

Типові представники: Скотт Бессент (Scott Bessent), Тімоті Мелон (Timothy Mellon), Річард Уйлін (Richard Uihlein), Філ Руфін (Phil Ruffin), Міріям Адельсон (Miriam Adelson), Вівек Рамасвамі (Vivek Ramaswamy).

6. Класичні консервативні республіканці. Ця група традиційно відстоює фіскальний консерватизм, виступає за обмежений уряд, низькі податки та бюджетну дисципліну як шлях до економічного процвітання. У питаннях зовнішньої політики вони підтримують сильну міжнародну присутність США, надійні союзи та важливість американського лідерства у глобальній безпеці. На соціальному рівні класичні республіканці схиляються до традиційних цінностей, проте віддають перевагу поміркованому підходу до соціальних питань, наголошуючи на важливості особистої відповідальності та повазі до конституційних принципів. Вони думають і відчувають, що Трамп “вкрав” або “хакнув” (hijacked) їхню “Велику Стару Партію” (GOP), як її називають в США. Тож їхня мета – перечекати та спробувати повернути свою партію собі. Водночас вони насолоджуються перемогою Республіканської партії у важкій боротьбі проти демократів. Очевидно, що Байден був для них більшим “ворогом”, ніж Трамп.

Типові представники: Джон Тун (John Thune), Ліндсі Грем (Lindsey Graham), Мітч МакКоннелл (Mitch McConnell), Мітт Ромні (Mitt Romney), Браян Фітцпатрік (Brian Fitzpatrick), Марко Рубіо (Marco Rubio).

Якщо перші три групи націлені на злам старого порядку, дві останні прагнутимуть скоріше його збереження.

Окремо треба зупинитися на постатях президента та віце-президента. Дональд Трамп ближче до економічних націоналістів із першої групи, але готовий користуватися послугами всіх, кого об’єднав, не особливо роздумуючи над їхніми суперечностями (див. нижче). Його завдання полягає у досягненні максимальної величі тут і зараз, що пояснюється, між іншим, його поважним віком.

Натомість Джей Ді Венс, так само нині проявлений як економічний націоналіст, буде вправно й спритно маневрувати між групами, розуміючи їхні суперечності, з метою забезпечити собі сильну владу в тій політичній конструкції, яка складатиметься в результаті. Він непогано себе почуває з хрестоносцями, водночас, кажуть, намагається знайти спільну мову і з традиційними республіканцями, і з бізнесом. Саме Джей Ді Венс був на AI Саміті в Парижі. І його відома вже промова в Мюнхені – це значно більше, ніж повторення мантр Трампа. Очевидно, що 40-річний політик починає будувати платформу для своєї майбутньої тривалої політичної кар’єри.

Важливо розуміти, що всі вищезгадані групи мають між собою непримиренні суперечності. Економічні націоналісти з America First хочуть зруйнувати світовий порядок, але посилити американську державу, щоб вона домінувала у світі. Технофашисти хочуть зруйнувати все, в тому числі й американську державу. Ця суперечність відображається у протилежному ставленні до оподаткування, держслужбовців, спецслужб тощо. Окрім того, America First проти міграції, а техноолігархи її потребують заради імпорту талантів. Економічні націоналісти мріють про минулу індустріальну велич Америки, техно-праві – про утопічний ідеал, керований ШІ. Перші є популістами, другі елітістами. Перші – антиглобалісти, другі – крайні глобалісти. Одні хочуть краху Кремнієвої долини, інші її домінування. Перші проти багатіїв, інші самі багатії та мріють про глобальну теплу ванну для себе. Перші апелюють до тих, кого технологічна революція викидає на узбіччя, інші – до невеликої глобалістської еліти, яку вона піднесла. Перші піклуватимуться про долар, другі мріють витіснити його криптовалютами. Перші остерігаються інших держав, які можуть зашкодити Америці, другі, здається, загалом їх не бачать.

Лібертаріанський ідеал потребує малого слабкого уряду й невтручання в особистий простір громадянина, тоталітарний ідеал – сильного уряду з максимальним втручанням. (Водночас є вражаючий варіант знаходження спільної мови між ними: коротко кажучи, безмежна свобода для сильних і концтабір для слабких, див. статтю у коментарях.) З іншого боку, як лібертаріанський, так і тоталітарний ідеали суперечать прагматичному патримоніальному підходу (щоб довго не пояснювати, це як режим Орбана в Угорщині: своїм все, чужим трохи грошей на життя, аби не лізли куди не треба), який набагато простіше й дешевше встановити й підтримувати.

Аналогічно, виглядає так, що засновники великих американських технологічних компаній (Джефф Безос, Марк Цукерберг, Сергей Брін, Сем Альтман) об'єднались із Маском для формування спільних регуляторних підходів до нових технологій, щоб запобігти надмірному державному втручанню. Але між ними і Маском більше протиріч та конкуренції, ніж спільного. Безос конкурує з Маском у космічній галузі, де Blue Origin намагається догнати SpaceX, а також на ринку супутникового інтернету, де Project Kuiper протистоїть Starlink. Марк Цукерберг розходиться з Маском у питаннях соціальних медіа та ШІ, особливо після придбання Маском Twitter (X) та критики Meta. Сергей Брін і Google розробляють безпілотні автомобілі через Waymo, що конкурує з Tesla, а також змагаються за таланти у сфері ШІ. Сем Альтман стикається з Маском на полі битви за розвиток ШІ, де OpenAI та xAI представляють різні філософії щодо безпеки та відкритості ШІ. Крім того, публічна риторика Маска та його рішення часто демонструють бажання дистанціюватися від "технологічної еліти" Кремнієвої долини, оскільки він позиціонує себе як аутсайдер, який змінює світ власними методами, незалежно від схвалення чи підтримки інших індустріальних титанів. Всі ці хлопці йому просто не потрібні на його Олімпі, тому конфлікт там неминучий.

В дечому інтереси й прагнення вищезазначених шести груп перетинаються. Наприклад, всі вони виступають за скорочення ролі держави в суспільстві та економіці: менше податків, менше державних витрат, менше державної регуляції. Але в цілому групи скоріше попутники, ніж союзники.

Беззаперечно всі ці групи об’єднує сьогодні лише одне – вони обрали своїм лідером Дональда Трампа як людину, яка здатна зламати старий порядок. Але що постане натомість, це питання. І перше питання – хто стане цим будівничим, який з конкуруючих кланів добереться до керма? Поки що саме Трамп є одноособовим обличчям змін: кожен із інших політиків у своїх промовах повинен згадати ім’я президента і підкреслити, що це саме його ідея, мінімум 5-6 разів, а то й більше (іноді здається, що вони навіть конкурують між собою за кількість згадок). Але так буде не завжди. І хоча ідеї "Проєкту-2025" непогано розписані на довгий період, суперечності неминучі, тож важливо, хто матиме більшу вагу при формуванні політик завтра.

Сьогоднішня ж політика нової адміністрації, яку ми спостерігаємо, є певною суперпозицією прагнень різних груп (хоча, звичайно, класичні республіканці нині далі від формування політичних рішень, ніж інші). Саме тому іноді ухвалені рішення виглядають хаотично: кроки по роззброєнню суперечать крокам по озброєнню, а політика “перезавантаження” відносин з росією суперечить політиці її стратегічного стримування тощо.

Що буде далі? По-перше, відбуватиметься природна конкуренція за доступ “до тіла”. Представники America First, техноолігархи та нові хрестоносці зараз ближче до системи ухвалення рішень в адміністрації Трампа. Класичні республіканці та бізнес – трохи осторонь. Але важливо розуміти, що в наступні місяці ми також побачимо багато прикладів мімікрії, коли різні індивідууми будуть намагатися показати себе більшими прихильниками MAGA, ніж вони є насправді. Так умовні Скотт Бессент, Марко Рубіо або навіть Кіт Келлоґ потрапили на радари Трампа – вони почали дуже агресивно публічно підтримувати ідеї America First.

По-друге, накопичуватимуться суперечності, які потребуватимуть певних механізмів вирішення. Вже пішли чутки про конфлікт між Маском та Рубіо щодо звільнення держслужбовців. Традиційний американський бізнес починає піднімати голос щодо тарифів. Їм також не дуже близька ідея масштабного зниження державних витрат – адже вони є постачальниками держави й просто починають втрачати гроші. Так само і Wall Street не дуже позитивно реагує на останні економічні рішення. Але поки що проблеми можна списати на медовий місяць Трампа – перші 100 днів його критикувати ніхто навіть і не подумає. А якщо суперечності стануть нерозв’язними? Тоді чиясь точка зору домінуватиме, і переможці скинуть переможених з Олімпу, де завжди бракує вільних місць.

Нарешті, не забуваймо, що всі ці групи представляють лише половину країни. Окрім того, серед виборців Трампа, постраждалих від нової політики (фермери, профспілки, держслужбовці, правоохоронці тощо), накопичуватиметься невдоволення, яке також впливатиме на ситуацію. Та й списувати демократів не варто: вони дочекаються кінця медового місяця та дадуть новій адміністрації наробити якомога більше помилок, а потім можуть вийти зі своїм словом – не забуваймо, що демократи непогано працюють в опозиції, а в обох палатах Конгресу у Трампа зараз дуже тоненька більшість, яка дозволить йому проводити закони виключно за рахунок 100% явки та дисципліни всередині всіх своїх груп підтримки. А якщо суперечності стануть нерозв’язними?

Українські завдання незмінні:

1. Пріоритет вирішенню наших внутрішніх проблем, що сприятиме зростанню обороноздатності.

2. Фокус на європейських союзниках.

3. Співпраця з нашими друзями в США, включаючи класичних республіканців.

4. Просування ідеї неможливості “перезавантаження відносин” з росією та відриву її від Китаю.

Щиро дякую всім друзям, які допомагали в підготовці цього матеріалу. Кілька корисних посилань на джерела ви знайдете в коментарях.

Тумбалалайка

SOPRANO Турецкого – Все, что было (Кремль, Юбилей Маэстро)

Одесские рассказы – Исаак Бабель | Читает Зиновий Гердт | Аудиокнига для...

США пытаются предотвратить катастрофу гражданской войни в РФ – ценой Украины....

 ☝🏼Важная ремарка – такие ситуации это нормально во время гражданской войны ("нормально").

Гражданские войны – это вообще самый жестокий вид войн. Не дай бог в это скатиться нормальному государству.

И это вдогонку к теме, почему США сейчас спасают РФ.

Они до усрачки боятся там гражданки – и боятся давно, еще с момента развала СССР.

Тогда у Штатов был не просто легкий режим тряски, они срочно побежали закидывать Россию гуманитаркой в начале 90-х, разоружать бывшие республики, ту же Украину, например.

Не просто так Штаты обосрались, когда Пригожин устроил марш на Москву, и просили Украину ему не помогать.

США прекрасно понимают, что "сириизация" (или "балканизация") России будет в 100 раз ебанутее и кровавее, чем то, что можно видеть в Сирии.

Особенно с учетом русской любви к бессмысленному и беспощадному.

«Не приведи Бог видеть русский бунт – бессмысленный и беспощадный! Те, которые замышляют у нас невозможные перевороты, или молоды и не знают нашего народа, или уж люди жестокосердные, которым чужая головушка полушка да и своя шейка копейка».

Именно это имел в виду Трамп, когда еще месяц назад сказал, что экономика России в говне, и если не прекратить войну, то будет катастрофа.

Вот они эту катастрофу и пытаются предотвратить – ценой Украины.

При этом, геополитически-стратегическая цель самой Украины – это как раз-таки "сириизация" России, в той или иной степени.

Единственный реальный вариант, чтобы русские отъебались от Украины, – это чтобы они начали жрать друг друга у себя дома.

Реален ли этот сценарий? Более чем.   

 

 Знаєте, чим відрізняється Майдан від бунту?

      - Майдан – це виступ непереможених. 

      - А будь-який колишній і можливий майбутній бунт у Росії – переможених.         

        Усе дуже просто. На Майдан вийшли ті, хто хотів чесного життя і прозорої влади, ті, хто не втратив волі до свободи. 

Люмпен, як і раб, теж здатен на повстання. Але він, зазвичай, виступає не за власне благополуччя, а проти чужого, а раб – не за свободу інших, а за те, щоб мати своїх рабів. Якщо в Росії колись і відбудеться бунт, повстан­­ня, виступ (не важливо, як його назвати), це буде бунт скривджених, голодних і переможених. І навіть віддалено він не буде схожий на Майдан. 

  (https://tyzhden.ua/liumpeny-bez-majdanu/)

  

@yigal_levin

⚡БАБЧЕНКО предсказал следующее РЕШЕНИЕ ТРАМПА. Вопрос Украины закроют бе...

Почему христианство разделилось на две части? История религий

Антанта : тепар ми воюємо зі сталінським рашизмом, якому допомогає американський зрадник . Слава Україні !

 Сенатор Клод Малюре, голова правоцентристської групи LIRT у Сенаті Франції:

«Тепер ми воюємо з диктатором, якому допомагає зрадник».

“Пане прем’єр-міністре, шановні міністри, дорогі колеги, Європа стоїть на критичному роздоріжжі своєї історії. Американський щит руйнується, Україна ризикує залишитися без підтримки, Росія – зміцнитися. Вашингтон перетворився на двір Нерона: імператор-палій, покірні придворні та блазень, одурманений кетаміном, який відповідає за чистки в державному апараті.

Це трагедія для вільного світу, але передусім – для самих США. Послання Трампа однозначне: бути союзником Америки безглуздо, бо вона не захистить вас, введе проти вас мита, вищі за санкції проти її ворогів, і буде погрожувати захопленням ваших територій, підтримуючи диктаторів, які на вас нападають. “Король угод” насправді демонструє мистецтво капітуляції.

Він думає, що налякає Китай, плазуючи перед Путіним, але Сі Цзіньпін, спостерігаючи за цим крахом, напевно прискорює підготовку до вторгнення на Тайвань. Ніколи в історії США президент не капітулював перед ворогом. Ніколи ще глава Білого дому не підтримував агресора проти союзника.

Ніколи раніше президент не зневажав Конституцію так зухвало: незаконні укази, звільнення суддів, які могли б йому протистояти, миттєва зачистка військового керівництва, підрив усіх механізмів стримування та противаг, узурпація контролю над соцмережами. Це не просто “ілюзія авторитаризму” – це спроба узурпації демократії. Достатньо згадати: на знищення Веймарської республіки пішов всього місяць, три тижні і два дні.

Я вірю в стійкість американської демократії, і протести в країні вже почалися. Але лише за місяць Трамп завдав Америці більше шкоди, ніж за всі чотири роки свого попереднього президентства. Ми вели війну проти диктатора – тепер ми воюємо з диктатором, якому допомагає зрадник.

Вісім днів тому, коли Трамп поплескував Макрона по спині в Білому домі, США голосували в ООН разом із Росією та Північною Кореєю – проти Європи, яка вимагала виведення російських військ. Через два дні в Овальному кабінеті “ухилист” Трамп повчав морально і стратегічно героя війни Зеленського, а потім відіслав його, як недбалого лакея, заявивши: “Підкоряйся або йди”. Сьогодні вночі він зайшов ще далі – зупинив постачання зброї, які вже були обіцяні.

Як реагувати на цю зраду? Відповідь проста: дати відсіч. Перш за все – не помилятися. Поразка України стане поразкою Європи.

У списку Кремля вже значаться балтійські країни, Грузія, Молдова. Мета Путіна – повернення до Ялти, де пів-Європи було віддано Сталіну. А країни Глобального Півдня чекають результату цього конфлікту, щоб вирішити: поважати ще Європу чи вже можна її топтати.

Путін прагне знищити порядок, встановлений 80 років тому США та їхніми союзниками, головний принцип якого – заборона захоплення територій силою. Сьогодні Америка голосує за агресора і проти жертви, бо “трампізм” збігається з світоглядом Путіна. Повернення до сфер впливу, де великі держави вирішують долю малих країн.

“Мені – Гренландія, Панама і Канада, тобі – Україна, Балтія і Східна Європа, йому – Тайвань і Південно-Китайське море”.

У колах олігархів Мар-а-Лаго це називається “дипломатичний реалізм”. А в реальності це означає одне: ми залишилися самі.

Але твердження, що Путіну неможливо протистояти, – брехня. Навпаки, попри кремлівську пропаганду, Росія слабшає. За три роки її “друга армія світу” змогла відвоювати лише крихти у країни, яка втричі поступається їй за чисельністю населення.

Підтримка Путіна з боку США – найбільша стратегічна помилка в історії воєн. Але цей удар протверезив Європу.

Тепер у нас три першочергові завдання:

1. Прискорити постачання зброї Україні – компенсувати зраду Америки та зміцнити її оборону.

2. Будь-яка угода має передбачати повернення викрадених дітей, звільнення полонених та абсолютні гарантії безпеки.

3. Створити європейську оборону, відновлену після 1945 року та підірвану після розпаду СРСР.

Європа знову стане військовою державою, тільки якщо поверне собі статус промислової наддержави.

Але головний фактор європейського переозброєння – це моральна мобілізація.

Слава вільній Україні! Хай живе демократична Європа!»

Крутой поворот. Трамп. Зеленский. Вэнс. Маск. Путин. Война. Опричнина. О...

Бог за викликом !

БОГ ЗА ВИКЛИКОМ.     

       Пройшло дві тисячі років цивілізаційного розвитку людства під благословенням Мессії з Назарету ! Але сутність розмови біля трону імперського залишилась без змін. Понтій Пілат питає : Так це ти цар іудейський ? А рав Ієгошуа із Назарета (Криворіжжя) йому відповідає : - Ні , владико, це ти сказав ….. 

Бог за викликом
Автор: Віталій Портников • 2 березня 2025 р.
У серіалі «Бригада», яким захоплювалися
пострадянські бізнесмени кінця 1990-х, мені
запамʼяталася тільки одна сцена. Головний
герой стрічки направляє «на перемовини»
до такого ж бандита, як і він сам, власного
юриста – і прекрасно при цьому усвідомлює,
що посилає людину майже на вірну смерть.
Але доля виявилася «щедрою»: юриста не
вбили, а тільки покалічили. І коли до
головного героя приходить мати його
колишнього співробітника, тепер інваліда,
він щиро не розуміє її претензій. Я ж вам
заплатив грубі гроші! – відповідає він
нещасній жінці.
Для мене цей епізод був насамперед
демонстрацію моральної нерозбірливості, ба
більше – смерті моралі в критичні моменти
історії. Але я про нього, напевно, забув би,
якби не сніданок із двома знайомими,
пострадянськими бізнесменами високого
рівня, «справжніми» мільярдерами з усіх
можливих списків і рейтингів. Як часто буває
на зустрічах людей, досить далеких за
інтересами, заговорили про суспільні
хвороби, зміни у 1990-х, мораль. Тут я на
свою голову і пригадав епізод з «Бригади»,
щиро впевнений, що такі поважні люди аж
ніяк не будуть публічно асоціювати себе з
гопником із часів своєї молодості.
– Так він же заплатив гроші! – здивовано
сказав один із моїх співрозмовників.
– Він же їм допоміг! – підтримав його інший. –
Які взагалі можуть бути претензії?
Про аморальність самого рішення дати
людині смертельне доручення, не
намагаючись пояснити його наслідки і не
переймаючись долею посланця, вони навіть і
не згадували. Що, своєю чергою,
переконало мене в абсолютній
недоцільності подальшої дискусії. Вимір
моральності грошима є абсолютно іншою
етичною категорією, через яку ти не можеш
прорватися. Ми підсвідомо вважаємо, що
живемо в світі декалогу – тобто у світі, де
люди розуміють невідворотність розплати за
зло. Але до світу декалогу був зовсім інший
світ, у якому люди розраховувалися за зло
зовсім в іншому, буквальному розумінні
цього слова – грошима або майном. Або,
можливо, власною свободою, рабством, але
тільки не страхом перед підлим вчинком –
який, звичайно, можна було б назвати
страхом перед Богом, але назвімо його
сумлінням. Якщо ти знаєш, що просто
заплатиш за зло, то думаєш не про сумління,
а про кількість грошей. Приблизно так у
Трампа бажають домовитися із Путіним:
припини війну – й у нас будуть
привілейовані економічні взаємини. І ніхто
не згадуватиме, що ти когось там убив чи
покалічив, якщо в нас буде спільний бізнес.
Так що сьогодні ми опинилися в головних
серіях «Бригади», коли герої навіть не
намагаються приховати, хто вони, ба більше
– пишаються тим, що гроші дозволяють
робити все, що заманеться. Парадокс
ситуації в тому, що головні герої «нашого»
серіалу оголошують свою релігійність майже
не головною чеснотою – аж до молитов
перед початком засідання уряду.
Але їхній Бог – це Бог за викликом, вони не
бояться його гніву, а намагаються
використати його – і чужу віру в нього – для
досягнення власних інтересів, суто
меркантильних. Це теж абсолютно не нова
історична ситуація, через яку проходила не
одна релігія (і християнство серед них) у
минулих сторіччях. Аллах іранських аятол чи
ватажків ХАМАСу також не є Богом, у якого
вірять, але Богом, якого використовують.
Тому що віра в Бога закінчується там, де
закінчується готовність відповідати його
заповідям – навіть якщо ти при цьому
проводиш тижні в пості й молитвах. При
цьому такі люди щиро не усвідомлюють, що
жодні апеляції до Бога не замінять доброї
справи, що Бог – це не ритуал, Бог – це
повага до життя іншого, а не зацікавленість у
капіталі чи марнославство.
Тому, як і в середньовіччі, ми знову
зустрічаємося з відмовою від моралі на
користь влади і грошей. Віцепрезидент США
зі щирим презирством говорить про
«моралізаторство» опонентів, а спробу
зупинити зло й дезінформацію називає
атаками на свободу слова. Із президентом
України розмовляють як із нерозумною
дитиною, що має зрозуміти: коли на тебе
нападає хтось сильний, ти маєш
капітулювати, а не ризикувати війною – і, що
найважливіше, чужими заощадженнями.
Звісно, це шокує. І викликає питання: чи
можна навʼязати аморальним людям
мораль?
Відповідь на це питання, очевидно, буде
негативною. Відсутність моралі означає
якраз відсутність сумління і відсутність
страху: знаменита фотографія Трампа після
невдалого замаху могла б нас у цьому
переконати. Єдина можливість реакції на
тих, хто вірить у свою владу над Богом, – це
згуртованість і солідарність тих, хто ще
памʼятає про мораль і совість.
Я розумію, що з точки зору того, хто сьогодні
тріумфує і вірить у власний успіх, цей рецепт
звучить наївно, навіть по-дитячому. І так, на
боці нових великих грішників – велика влада
і великі гроші.
А на моєму боці – просто досвід
тисячоліть людської історії. Зрештою, юдеї
й перші християни вижили саме тому, що
вірили у світ, насичений моральними
нормами – у той час, як їхні вороги, володарі
імперій і ватажки найсильніших армій
давнини, втратили цілу велику цивілізацію.
Цивілізацію, що не знала докорів сумління.