ми правдиво можемо вважати митрополита Андрея предтечею європейського екуменізму. Феномен Шептицького для мене в суперпозиції. У різних вимірах свого життя він належав до двох реальностей водночас і це не стало причиною внутрішнього розколу. Відбулась якась квантова (мета)фізика – митрополит вміщав у себе дві полярності, і це лише дозволяло йому охопити життєві процеси повніше, пришвидшити їхній перебіг. Нічогенький суперкомп’ютер, правда ж?
Спадковий граф, син заможного землевласника. Шептицький, як твердять, «був дуже багатим, напевно, як сьогоднішні мільярдери» [2]. Здобув щонайкращу освіту – навчався на юридичному факультеті у Ягелонському та Вроцлавському університетах, в тому ж Ягелонському отримав ступінь доктора наук. Опісля він продовжив вивчення права та філософії у Мюнхені та Відні. Словом, маємо всі підстави припустити – у світському житті ще тоді Романа Шептицького чекав шалений успіх. Але у 1888 р., приймаючи ім’я Андрей, він вступає у чин отців-василіян [3, ст. 110-111]. Здавалося б, почалося зовсім інше життя: послушники ж бо віддалені від земних турбот, думають іншими мірками, чи ж не так?
