Цю публікацію ми зробили в нашому першому болозі - на своїй сторінці в ФБ ще 14 травня 2010 р.
ЖИДОМАСОН, АГЕНТ ЦРУ, ЗРАДНИК РОСІЙСЬКОГО НАРОДУ, ОЛЕКСАНДР ЯКІВЛІВ ПРО СУМІРКИ РОСІЇ І НАШОЇ З НУЮ СУМІСНОЇ ДОЛІ.
Ми готуємо матеріал на тему: «Політична, Культурна та Духовна самоідетніфікація українських громадян і покаяння вождів , які як бики-провокатори на бойні , вкотре привели народ до провалу української державності».
Попередньо пропонуємо учням нашої школи ознайомитись із духовним заповітом ідейного Предтечі ліберальної демократії у нашому Гулазі-СНД .
Це, тим більше, актуально для молодого покоління українських громадян, яке окупаційною владою кремлівської п'ятої колони буде загнано в зону імперської бійні і поховано в « братській » могилі ненависті до самостійних націонал - демократів – «бандерівців», які не бажають повернення до рабство до «старшого брата» і віддають перевагу смерті кайданам.
Майже випадково виявили ми прекрасну статтю про людину, діяльності якої присвятили свій сайт. Стаття безіменна, хоча за стилем і вмінням тримати перо, автор чудовий."Земний мій шлях завершується,
тому лукаві ігри з історією
і зигзагами власного життя мені ні до чого.
Тільки не знаю, як заспокоїти душу свою..."
Клацали замки, запори, замикалися наглухо віконниці.
Примарі неймовірно пощастило: знайшлися добрі, чуйні люди, щедро відчинили двері, вікна, провели гостя до столу і посадили його на чолі, визнавши за господаря, за володаря своїх душ, що м'яться.
Примарі неймовірно пощастило: знайшлися добрі, чуйні люди, щедро відчинили двері, вікна, провели гостя до столу і посадили його на чолі, визнавши за господаря, за володаря своїх душ, що м'яться.
"В епоху імперіалізму соціалізм зможе перемогти спочатку в небагатьох чи навіть в одній, окремо взятій, капіталістичній країні".
Аутсайдер, що століттями плутається в хвості, раптом у двадцятому столітті затрубив слоном і кинувся стрімголов назустріч примарі, тупцюючи слоновими ногами, затоптуючи все, що траплялося під його шалений біг. "Треба вплутатися в бійку, а там видно буде".
Адже зовсім недавно за історичними мірками (
У Росії в цей час з азіатською покірністю марширували на плацу солдатики, а на полях вколювали, нарівні з мовчазною худобою, селяни-кріпаки.
"Прощавай, немита Росія,
Країна рабів, країна панів,
І ви, мундири блакитні,
І ти, їм відданий народ".
Скажи їм про Декларацію прав людини і громадянина, очі витріщили б, перехрестилися, та чого доброго, і ребра перерахували. За брехню вільнодумську, сатанинську, що бентежить благочестивого, православного парафіянина сільської церковки, чий старанний лоб працює по недільних службах з одвічною зневагою до шишаків і тумаків.
Одні зневажають рабство, інші зневажають побої та приниження, з тріумфуванням оголюються, підставляючи під батіг вигнуті спини. "Бог терпів, і нам велів".
Від язичницьких ідолів відхрестилися останніми, та всіх випередили, всю освічену Європу за пояс заткнули в осягненні Духа Святого і виконання завітів Божих:
"Всяка душа нехай буде покірна вищим владам; бо немає влади не від Бога; існуюча ж влада від Бога встановлена. Тому противник влади противиться Божому настанови . але і по совісті ”.
Совість у покаянні спокою шукає. Чи знаходить?
Не схильні до жартів бородаті крутолобі чоловіки, з поглядом, сповненим вогненної віри, говорять про тисячолітню історію, як про єдиний піднесений людський і християнський досвід, невідомий іншим племенам і народам.
З якоюсь фатальною неминучістю останні стають першими в усьому, що не прижилося, саме усохло по інший бік далеких і ближніх рубежів, від чого обережний розум європейця, розгадавши біду, відмовився в страху за майбутнє своїх поколінь.
Совість у покаянні спокою шукає.
І знаходить:
"Мільйони - вас. Нас - темряви, і пітьми, і пітьми.
Спробуйте, воювати з нами!
Так, скіфи - ми! Так, азіати - ми,
З розкосими і жадібними очима"!
З книги Олександра Яковлєва "Сутінки":
"У 16 столітті Росія воювала 43 роки,
у 17-му – 48 років,
у 18-му – 56,
у 19-му – понад 30".
у 17-му – 48 років,
у 18-му – 56,
у 19-му – понад 30".
Бумеранг
Щось у закликах до колективного покаяння є декоративно-картинне, не природне за природою і не уявне умоглядно. Одна на всіх відповідальність знищує відповідальність індивідуальну, звалюючи, як правило, всю провину на обраного колективом цапа-відбувайла. Комфортний зручний вибір, до якого ми звикли, який нас усіх влаштовує. Пророки у своїй вітчизні, як відомо, не в пошані, та й ніхто не удостоїться насміливого зазіхнути на громадський спокій званням пророка. Вискочкою назвуть франкмасоном, агентом ЦРУ, зрадником російського народу.
Всі ці епітети лавиною обрушилися на колишнього члена ЦК КПРС, ідеолога Перебудови Олександра Яковлєва, лавина мчить далі…
Русі слідопити обрискали всі села на Ярославщині в пошуках єврейського коріння «зліпача», бо російська, ну ніяк не могла стати демократом, це «чисто». хохми». Докопалися до церковних книг, де чорним по білому написано: родом із села Королево, по отцю Яковлєви походили з селян-кріпаків ярославських поміщиків Молчанових, по матері з селян-кріпаків поміщиків Майкових. Плюнули та не змирилися, так і гуляє чутка світом: з жидів.
Але ... до грамотних фронтовиків зверху придивлялися зацікавлено і упереджено, "кадри вирішують все", та тільки з однією лише грамотністю нікого в той обраний ешелон не пускали, ще деякими якостями треба було сподобатися пильним соколам ленінсько-сталінської гвардії: готовністю та зайвих питань не ставити.
Щось у закликах до колективного покаяння є декоративно-картинне, не природне за природою і не уявне умоглядно. Одна на всіх відповідальність знищує відповідальність індивідуальну, звалюючи, як правило, всю провину на обраного колективом цапа-відбувайла. Комфортний зручний вибір, до якого ми звикли, який нас усіх влаштовує. Пророки у своїй вітчизні, як відомо, не в пошані, та й ніхто не удостоїться насміливого зазіхнути на громадський спокій званням пророка. Вискочкою назвуть франкмасоном, агентом ЦРУ, зрадником російського народу.
Всі ці епітети лавиною обрушилися на колишнього члена ЦК КПРС, ідеолога Перебудови Олександра Яковлєва, лавина мчить далі…
Русі слідопити обрискали всі села на Ярославщині в пошуках єврейського коріння «зліпача», бо російська, ну ніяк не могла стати демократом, це «чисто». хохми». Докопалися до церковних книг, де чорним по білому написано: родом із села Королево, по отцю Яковлєви походили з селян-кріпаків ярославських поміщиків Молчанових, по матері з селян-кріпаків поміщиків Майкових. Плюнули та не змирилися, так і гуляє чутка світом: з жидів.
Але ... до грамотних фронтовиків зверху придивлялися зацікавлено і упереджено, "кадри вирішують все", та тільки з однією лише грамотністю нікого в той обраний ешелон не пускали, ще деякими якостями треба було сподобатися пильним соколам ленінсько-сталінської гвардії: готовністю та зайвих питань не ставити.
"Система стихійно, без будь-яких керівних директив продовжувала і після Сталіна працювати як гігантський фільтр, пропускаючи нагору, як правило, людей поступливих (як Ющенко-ред.) і приблизно одного розумового рівня (як Янукович-ред.) . Свавілля, самодурство, всілякі патології і відверто кримінальні схильності, віра в насильство незмінно лаялися саме в одягу так званої принциповості, рішучості, щоб твердо протистояти «внутрішньому та іноземному ворогові».
Та чи це головне в книзі Олександра Яковлєва, та й у долі його? Та й чи варто було б братися за цей матеріал, аби лише повторити за ненаситними патріотами: франкмасон, агент ЦРУ, зрадник російського народу?
Хто надихається однією злістю, тому краще не брати до рук перо – злість самовикривальна: розум обкопує, дурістю обдаровує.
Хто надихається однією злістю, тому краще не брати до рук перо – злість самовикривальна: розум обкопує, дурістю обдаровує.
Очевидець
Ніщо не зрівняється з досвідом очевидця. Цінність підлого досвіду ціни не має, подарунок рідкісний, майже унікальний. Гордий чоловік. А радянський і в лахмітті гордий, і в ганьбі, і до стінки ставив з гордістю, і країну покривав колючим дротом з гордістю, і з гордістю дивився на Захід через "залізну завісу", плутаючи безбожно клітку з волею.
І тепер спадкоємці радянського чванства, одні на білому світі, б'ються державно ніби над національною ідеєю , а з усіх щілин, з пробоїн хльосить тухла вода старих забобонів, всім зрозумілих, давно відомих. Національна вада .
Позбавте ближнього свого від судом ганебної потреби, ось і вся ідея.
Дочекаєшся від такого покаяння…
Яковлєв намагається перетравити власний досвід, який, навіть за його особистої порядності, не може бути ніяким іншим, як тільки підлим.
Не можна залишитися травоїдним у зграї вовків.
Тим, як то кажуть, і цікавий. Не так часто вдається дізнаватися про колишнє з перших рук, частіше з третіх, п'ятих, десятих.
Секрети стережуть по-кащеєвськи пильно, архіви неприступні, відпускають правду по крихтах, медичною ложечкою, безпечною дозою. І наш автор не до всяких таємниць допускався, не дивись, що з цековських, але в порівнянні з нами, пішаками та гвинтиками, йому, звичайно, дозволялося знати більше. І цим він також, безумовно, цікавий.
І осмисленням нашої історії теж цікавий Олександр Яковлєв, тому що розум його не лінивий, око спостерігальне, а вухо часто виявлялося там, де, знаючи наслідки, його неодмінно позбавили б чутливості якимсь мало привабливим, але ефективним способом.
Ця книга, "Сутінки", на мій погляд, могла б стати підручником з історії радянської та пострадянської держави для учнів старших класів. Але немає жодних ілюзій – не стане. Довго ще не стане. А шкода, приблизний урок був би для молоді: картинки млявої дурниці, цинізму та вульгарності.
З книги Олександра Яковлєва:
Ніщо не зрівняється з досвідом очевидця. Цінність підлого досвіду ціни не має, подарунок рідкісний, майже унікальний. Гордий чоловік. А радянський і в лахмітті гордий, і в ганьбі, і до стінки ставив з гордістю, і країну покривав колючим дротом з гордістю, і з гордістю дивився на Захід через "залізну завісу", плутаючи безбожно клітку з волею.
І тепер спадкоємці радянського чванства, одні на білому світі, б'ються державно ніби над національною ідеєю , а з усіх щілин, з пробоїн хльосить тухла вода старих забобонів, всім зрозумілих, давно відомих. Національна вада .
Позбавте ближнього свого від судом ганебної потреби, ось і вся ідея.
Дочекаєшся від такого покаяння…
Яковлєв намагається перетравити власний досвід, який, навіть за його особистої порядності, не може бути ніяким іншим, як тільки підлим.
Не можна залишитися травоїдним у зграї вовків.
Тим, як то кажуть, і цікавий. Не так часто вдається дізнаватися про колишнє з перших рук, частіше з третіх, п'ятих, десятих.
Секрети стережуть по-кащеєвськи пильно, архіви неприступні, відпускають правду по крихтах, медичною ложечкою, безпечною дозою. І наш автор не до всяких таємниць допускався, не дивись, що з цековських, але в порівнянні з нами, пішаками та гвинтиками, йому, звичайно, дозволялося знати більше. І цим він також, безумовно, цікавий.
І осмисленням нашої історії теж цікавий Олександр Яковлєв, тому що розум його не лінивий, око спостерігальне, а вухо часто виявлялося там, де, знаючи наслідки, його неодмінно позбавили б чутливості якимсь мало привабливим, але ефективним способом.
Ця книга, "Сутінки", на мій погляд, могла б стати підручником з історії радянської та пострадянської держави для учнів старших класів. Але немає жодних ілюзій – не стане. Довго ще не стане. А шкода, приблизний урок був би для молоді: картинки млявої дурниці, цинізму та вульгарності.
З книги Олександра Яковлєва:
"За день до своєї смерті у червні1937 р Якір надсилає покаяний лист Сталіну з проханням залишити йому життя. Резолюція наступна: "У мій архів. Негідник і повія. Сталін. Цілком точне визначення. Молотов.
Мерзотник, сволота і блядь - одна кара - смертна кара. Каганович".
Старшокласників, думаю, лихослів'ям не збентежиш, а з пісні слів не викинеш.
"У Внуково Хрущова зустрічав Семичастний. Підрулив літак, з якого вийшов Хрущов і, як потім розповідав Семичастний, запитав його: - А де ж усі інші бляді"?
Два крихітні фрагментики, але якимось дивом створюють закінчені портрети не лише особистостей, а й часу: безглуздого, недорозвиненого, карикатурно-анекдотичного, божевільного. Здається, такого не може бути, тому що не може бути ніколи.
"У Внуково Хрущова зустрічав Семичастний. Підрулив літак, з якого вийшов Хрущов і, як потім розповідав Семичастний, запитав його: - А де ж усі інші бляді"?
Два крихітні фрагментики, але якимось дивом створюють закінчені портрети не лише особистостей, а й часу: безглуздого, недорозвиненого, карикатурно-анекдотичного, божевільного. Здається, такого не може бути, тому що не може бути ніколи.
Але було! Все було так і набагато гірше, огидніше.
Давно вивчена властивість пам'яті – торкаючись минулого чарівною паличкою, вона страх перетворює на суху статистику. Вбивство однієї людини – це злочин, вбивство мільйонів – статистика. Ліс рубають, тріски летять. Держава все, людина ніщо. Гвинтівка. Так і живемо.
Завдання для простаків
Я довго придивлявся до фін, намагаючись виявити в них щасливу перевагу над росіянами, що дозволило їм без якихось вулканічних потрясінь облаштувати своє життя на заздрість східним сусідам. Що вони влаштовано негаразд?
Руки золоті? Та й на Русі в умільцях-чарівниках ніколи не бракувало, і блоху підкувати праці не становило.
Череп інакше скроєний? Чи на Русі розумних голів менше, ніж у Фінляндії? Маячня ...
У всьому вони такі ж, як росіяни, як всі інші. Також пиво п'ють, люблять, також їдять, також на роботу йдуть.
То в чому загадка? Де відповідь?
Фіни правильно вибудували систему, з розумом, незамореною ідеологією, розставили механізми, важелі, зв'язали між собою, запустили, конструкція запрацювала, конструкція стала САМОДОСТАТОЧНОЮ. Це потрібно зробити один раз, далі входить автомат, далі потрібно лише не допускати збоїв, вчасно натискати кнопки.
Раб непродуктивний, жебрак і голодний неспроможний до праці. Фіни насамперед задушили бідність. Не росіяни, а фіни скористалися ідеями П. А. Столипіна, про які з важким серцем згадує у своїй книзі Олександр Яковлєв: "бідність, на мене, найгірше з рабств. Смішно говорити цим людям про свободу або про свободи. Спочатку доведіть рівень їхнього добробуту". до тієї, принаймні, найменшої грані, де мінімальне достаток робить людину вільною”.
Столипін, ймовірно, уважно читав Гоголя, як пізніше читав його небайдуже автор книги "Сутінки", який звернувся до письменника, як не можна до речі: "У другій частині "Мертвих душ" Костанжогло каже: "Думають, як просвітити мужика! Та ти зроби його раніше багатим та добрим господарем, а там він сам вивчиться”.
Зробили колективним неробою, а багатих і добрих відправили до Сибіру.
Не росіяни, які першими видали Декрет про землю, а фіни віддали землю селянам у власність. Росіяни досі у Думі засідають.
Ось і відповідь на це нехитре (для нормального світу) завдання.
Та тільки сумнів бере мене, що ця відповідь влаштує гордий розум російського патріота. Аж надто правдиво звучать сумні слова Олександра Яковлєва:
Я довго придивлявся до фін, намагаючись виявити в них щасливу перевагу над росіянами, що дозволило їм без якихось вулканічних потрясінь облаштувати своє життя на заздрість східним сусідам. Що вони влаштовано негаразд?
Руки золоті? Та й на Русі в умільцях-чарівниках ніколи не бракувало, і блоху підкувати праці не становило.
Череп інакше скроєний? Чи на Русі розумних голів менше, ніж у Фінляндії? Маячня ...
У всьому вони такі ж, як росіяни, як всі інші. Також пиво п'ють, люблять, також їдять, також на роботу йдуть.
То в чому загадка? Де відповідь?
Фіни правильно вибудували систему, з розумом, незамореною ідеологією, розставили механізми, важелі, зв'язали між собою, запустили, конструкція запрацювала, конструкція стала САМОДОСТАТОЧНОЮ. Це потрібно зробити один раз, далі входить автомат, далі потрібно лише не допускати збоїв, вчасно натискати кнопки.
Раб непродуктивний, жебрак і голодний неспроможний до праці. Фіни насамперед задушили бідність. Не росіяни, а фіни скористалися ідеями П. А. Столипіна, про які з важким серцем згадує у своїй книзі Олександр Яковлєв: "бідність, на мене, найгірше з рабств. Смішно говорити цим людям про свободу або про свободи. Спочатку доведіть рівень їхнього добробуту". до тієї, принаймні, найменшої грані, де мінімальне достаток робить людину вільною”.
Столипін, ймовірно, уважно читав Гоголя, як пізніше читав його небайдуже автор книги "Сутінки", який звернувся до письменника, як не можна до речі: "У другій частині "Мертвих душ" Костанжогло каже: "Думають, як просвітити мужика! Та ти зроби його раніше багатим та добрим господарем, а там він сам вивчиться”.
Зробили колективним неробою, а багатих і добрих відправили до Сибіру.
Не росіяни, які першими видали Декрет про землю, а фіни віддали землю селянам у власність. Росіяни досі у Думі засідають.
Ось і відповідь на це нехитре (для нормального світу) завдання.
Та тільки сумнів бере мене, що ця відповідь влаштує гордий розум російського патріота. Аж надто правдиво звучать сумні слова Олександра Яковлєва:
"А злидні, лінь і розгильдяйство ми любили і любимо пояснювати таємничими, досі нерозгаданими особливостями російського характеру, властивими виключно піднесеній російській душі".
Знайомо це мені, надто добре знайоме. Звідси й сумніви.
Боротьба під містечком Перебудова
"На закупівлю зерна за кордоном витрачалися величезні суми, водночас радянське сільське господарство хиріло на очах. Половина вирощеного врожаю гинула при збиранні, перевезеннях та зберіганні. Керівництво як би цього не помічало і витрачало тонни золота на покупку. Тільки у 1984 році, тобто за рік до Перебудови, Радянський Союз закупив на Заході понад 45 мільйонів тонн зерна та зернопродуктів, 484 тисячі тонн м'яса, більше одного мільйона тонн олії тваринної та рослинної».
"На закупівлю зерна за кордоном витрачалися величезні суми, водночас радянське сільське господарство хиріло на очах. Половина вирощеного врожаю гинула при збиранні, перевезеннях та зберіганні. Керівництво як би цього не помічало і витрачало тонни золота на покупку. Тільки у 1984 році, тобто за рік до Перебудови, Радянський Союз закупив на Заході понад 45 мільйонів тонн зерна та зернопродуктів, 484 тисячі тонн м'яса, більше одного мільйона тонн олії тваринної та рослинної».
За рік до Перебудови країна вже з усім своїм народом сіла на нафтову трубу, промислове виробництво, верстати, обладнання, технології, порівняно із Заходом, відстали, як висловився один японський бізнесмен, "назавжди".
"СРСР проґав, проспав і пропив дві технологічні революції. Цьому вирішальною мірою сприяв ще Сталін, який оголосив кібернетику "чужою марксизму наукою".
Навіть кремлівські консерватори розуміли, що довго труба не витримає, що хочеш, не хочеш, а щось міняти треба. Способів пожвавити гине господарство не знав і не розумів ніхто. За плечима був лише досвід радянської планової економіки. Порочною та безглуздою.
Моя пам'ять зберігає чимало абсурдних історій, які не могли трапитися ніде, окрім як у нашій соціалістичній вітчизні, але всі вони, порівняно з історіями Яковлєва, з іншої опери: якщо в мене розповідь йде про ідіотизм директорів, начальників, прокурорів, то в Яковлєва про перших осіб держави.
Як багато, якщо не про все, свідчать ці короткі замальовки, "ягідні місця", помічені Олександром Яковлєвим.
"1954 р . Хрущов у Владивостоці. Заповнюють сейнери рибою, але на березі її не приймають через брак переробних виробництв. Рибу викидають у море і знову ловлять. Деколи по чотири-п'ять разів. Хрущов кричав, погрожував, стукав кулаком по столу. "Ось воно, планове господарство!" - вирував Микита Сергійович. Відчитав присутніх тут же Мікояна, зателефонував до Москви Маленкову, дав вказівку закупити обладнання для переробки риби, спеціальні кораблі. Енергія лилася через край. Потім, повернувшись до Москви, я поцікавився, що було виконано з його вказівок. Виявилося, нічого, зовсім нічого.
На жаль, це не окремий випадок. Це радянський стиль. Так само будуватиме "світле майбутнє" Брежнєв, Андропов, Черненко, Горбачов.
Німецький кредит на модернізацію легкої та харчової промисловості. Згодом Горбачов ставить нескромне запитання заступнику Рижкова Степану Сітаряну.
"Горбачов: де гроші?
- Не знаю, - відповів Сітарян.
- Але як ти сам думаєш?
- Думаю, що розподілили по республіках, підгодували ВПК та заткнули деякі дірки в економіці".
"Державно-мафіозна структура в системі імпорту зерна. Десятої частки золота, витраченого на закупівлю зерна, вистачило б на створення ефективної інфраструктури сільського господарства, що призвело б до різкого скорочення втрат при збиранні, перевезенні, зберіганні та переробці сільгосппродукції. Коли
власність ті, хто розпоряджається нею, практично безконтрольні, народжується унікальна злочинна структура, в якій мафія зрощується з державою.
(За цей же висновок автору зарубали публікацію монографії та захист докторської дисертації вже в нібито незалежної та демократичної України, яку керує партноменклатура Кравчука, Кучми…-авт.)
Точніше, сама держава, чим далі, тим більше перетворюється на мафію – і за методами діяльності, і стосовно людини, народу загалом. І навіть у своїй психології".
"Високими орденами нагороджували без розбору. Одного разу я в порядку жарту вніс до списку нагороджуваних свого заступника Георгія Смирнова за вирощування хмелю. Він любив хмільне. Отримав орден Трудового Червоного Прапора. Так от і пустували. Ніхто з секретарів ЦК з цих списків бо не знали, хто і кого вписав. Члени ПБ активно додавали своїх улюблених холуїв".
"Чорнобиль. Розмова з Язовим, який відправив підрозділ солдатів на земляні роботи:
- А де ж знайшли спецкостюми, їх, як повідомляють, немає?
- Так без костюмів.
- Як же так можна, Дмитре Тимофійовичу?
- Вони ж солдати, зобов'язані виконувати свій борг".
Але біда, вічна біда Росії - цар царює, чиновництво править. Цар хоче, а бояри можуть. гіпертрофованої позамежної значущості держави у суспільному житті. Злидні і безправ'я – дві сторони однієї й тієї ж медалі.
28 з'їзд КПРС. Текст доповіді для Горбачова підготував Яковлєв. Фрагмент із доповіді:
"Занедбаність сільського господарства та переробної промисловості, вона що, виникла вчора, після 1985 року? Жалюгідний стан наших лісів, річок, мільйони гектарів затоплених родючих земель у результаті колишньої політики в галузі енергетики – це що, дії останніх років? Тяжка екологічна ситуація – більше сто міст у зоні лиха, понад тисячу зупинених через це підприємств, драми Байкалу, Арала, Ладоги, Азова, Чорнобиль та інші аварії, катастрофи на залізницях та газопроводах – хіба все це не наслідки політики, що проводилася в останні десятиліття? структура економіки, в якій лише одна сьома частина виробничих фондів зосереджена на випуску товарів народного споживання, не склалася ще у тридцяті роки?
Під містечком Перебудова російський народ зазнав нищівної поразки.
Переможні лаври дісталися бандитам, яких помилково називають політиками та олігархами. Весь злочинний зміст дев'яностих років уміщається одне слово – "сім'я". Воно народжене не випадковою фантазією дотепника, воно наповзло на смутні часи неминуче і невідворотно, як справедливий народний вирок. На жаль, не судовий.
Він робить страшний за своєю суттю висновок:
"Я довго копався в самому собі, згадував численні сумніви та розчарування, поки мене самого не приголомшив моє ж питання, а чи були якісь погляди в їхньому осмисленому вигляді"?
« У нас, друзі, із самого початку не було шансів. Ми були приречені. За штурвалом нашого літака сиділи камікадзе».
Острів невдачі
"Росія тисячу років страждала від жебрацтва і безправ'я. Не до романтичних мрій, коли стоїш на краю прірви.
"Страшно подумати, що нам уготована доля печенігів, скіфів, інків, ацтеків та багатьох інших, загадково зниклих народів. Якщо не проведемо оголошені реформи, то зникнемо і ми, але на відміну від давніх зовсім без загадок. Бо ми ще раби, але з претензіями, які у третьому тисячолітті нікому не потрібні, просто смішні. Тому як хворі на гординю без гідності .
- ось що турбує "франкмасона, агента ЦРУ, зрадника російського народу" із села Королево ярославської губернії.
Острів невдачі в океані цивілізацій, тисяча років дикунського життя: чаклуни, відьми, змови, байки та байки. Солов'я ними не годують, а російській людині, схоже, насолоду і насолоду.
І хмуриться небо темними бровами, і доносить вітер із патріархальної домотканої глушині - православ'я, монархія, народність. І розчулюються, що йдуть під хоругвами, творячи благодатну молитву. У вухах дзвін, очі на потилиці.
Ні, - упирається Яковлєв і пропонує іншу формулу - свобода, достаток, законність.
Формула для тих, хто зневажає рабство. Та тільки рабство легко, а свобода важка, як сказав Бердяєв, а тому є своя краса залишатися дикуном на острові невдачі.
"Капризи і чудасії історії! Ось вона, російська "справедливість і логіка"! П'ємо безпробудно, але п'яниць не любимо. Крадемо ось уже тисячу років, але злодіїв не поважаємо. Брешимо невпинно, але брехунів зневажаємо. Багатих ненавидимо, але самі працювати не хочемо і обожнюємо жити за чужий рахунок. Мріємо про зміни, але відкидаємо реформаторів. Наша мрія: змінити все, нічого не змінюючи.
"Омертвили народ. До сьомого коліна, а нинішнє коліно - тільки четверте. Тож Русь по-справжньому олюдниться, потіти нормально почне років десь через 40-50, через три покоління", - до такого невеселого висновку приходить автор наприкінці своєї книги.
Не хотілося б з цим погоджуватися, але як подивишся на непримиренне російське суспільство, на розбрат і душевний роздрай, на громадянське, але майже військове, протистояння, то немає втіхи думам тривожним, і здаються слова Олександра Яковлєва пророчими, і немає сил не погодитися з його словами.
Ні, не навчилися ми ще поважати ближнього свого, бо не поважаємо самих себе. Ось і їмо один одного, радісно прицмокуючи.
Не хотілося б з цим погоджуватися, але як подивишся на непримиренне російське суспільство, на розбрат і душевний роздрай, на громадянське, але майже військове, протистояння, то немає втіхи думам тривожним, і здаються слова Олександра Яковлєва пророчими, і немає сил не погодитися з його словами.
Ні, не навчилися ми ще поважати ближнього свого, бо не поважаємо самих себе. Ось і їмо один одного, радісно прицмокуючи.
Проте вірив Пастернак:
...прийде час,
Силу підлості та злості,
Здолає дух добра».
