МОРАЛЬНО -ПОЛІТИЧНІ ОСНОВИ ДУХУ НАЦІЇ

Мій авторский курс виховання молоді високо Морального духу нації на базі теологічного світогляду і моралі, шляхом ПОВЕРНЕННЯ До Морально - етичних ціннот іудейсько-християнського монотеїзму, як це зробив Великий Америуанській народ США , який проголосив в своєму Гімні, і Конституції священну клятву : In God We Trust !

пʼятниця, 17 лютого 2023 р.

Менторська програма для ветеранів по підготовці професійних політичних діячів місцевої і державної влади

Мій авторський курс, адресований побратимам і посестрам ВЕТЕРАНСЬКОГО БРАТЕРСТВА, які після війни та фронту, обрали для себе шлях політичної ( громадянської і депутатської ) діяльності в місцевій владі самоврядування теріторіальних громад, або - в державних установах (адміністративної, законодавчоїй, судової ) влади в Україні.

ПОЛІТИКА - ПОКЛИКАННЯ, МИСТЕЦТВО, ПРОФЕСІЯ

( авторський курс, присвячений майбутньому поколінню політиків які прийшли з ВЕТЕРАНСЬКОГО БРАТЕРСТВА до місцевої та державної влади в Україні )

Олександр Маліков,

к. ю. н., доцент політичної психології

адреса: olexafreelancer@gmail.com

тел. +38(050)375-9243

Київ, 2008 -2023р.р.

Програма спецкурсу

Курс адресований представникам середнього класу, які усвідомлено стоять на патріотичних громадянських позиціях ОУН-УПА, і які безпосередньо беруть участь у нашій національно-визвольній війні з московською імперією Зла, та у відбудові громадянського суспільства, вільної держави, та вільної економіки в незалежній Україні. Наша місія – допомогти цим людям знайти своє покликання до професії політика.

Мета курсу :

– допомогти визначити орієнтири для формування якостей та знань, необхідних професійному політику;

- визначити різницю між політиком і політиканом, - між політикою та бізнесом (як торгівлею),

- між мистецтвом панувати, правити і директорською професією керуючого підприємством, установою, процесом... .

Методологія курсу .

Ми пропонуємо подивитися на політичну діяльність з позиції боротьби за оволодіння владною посадою (а не технології управління). Ми стверджуємо, що керувати може й найманий керуючий, але володарювати і керувати може лише покликаний, обраний і визнаний народом (або територіальною громадою) ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ.

Зміст курсу.

Ми розглядаємо професію політика як процес напруженої та безперервної, виснажливої « битви без правил » . Ми оголюємо дійсний шлях людини в політиці: «від пелюшок, що погано пахнуть – до мерзотно смердючого савана», шлях, що супроводжується перемогами і поразками, сплесками народної любові і обожнювання, гніву і ненависті, таємними і явними зрадами, підступними замахами, доносами і змовами, маневрами, найвищими злетами та найнижчими падіннями людського духу.

Такий підхід дозволяє нам абстрагуватися від технологічних та формально – юридичних аспектів політичного процесу. Ми прагнемо з'ясувати вплив фундаментальних якостей людської природи на поведінку політика (наприклад – прояви та наслідки гордині, політичної корупції, клептоманії, аморальності тощо).

Ми також з'ясовуємо взаємозв'язки політичної боротьби та терору, політичної розвідки, політичного розшуку, партійної таємниці та внутрішньої безпеки.

Ми спонукаємо до роздумів над вічною проблемою :
- Що вище - політична доцільність, чи формальна законність?

Ми виділяємо морально-політичні, психологічні, ідеологічні, етичні проблеми і намагаємося розкрити методи, притаманні цій боротьбі, дати рекомендації: які особисті якості необхідні політику для успіху, і які призводить його до неминучої поразки.

Лейтмотивом через усі теми курсу є теза про те, що сама по собі політика не буває ні брудною, ні чистою. Такий її роблять люди, які мають відповідні якості.

Методика проблемного навчання стосовно даного курсу рекомендує проводити заняття у формі лекцій, бесід, дискусій, семінарів, ігор (рольового вирішення ситуаційних завдань) з групою 9-15 осіб.

Для молоді, яка не має базової гуманітарної освіти, підготовлено перелік рекомендованої літератури.

Автор не претендує на безперечність викладених поглядів.

Всі теми курсу мають проблемний та дискусійний характер, спрямовані на те, щоб пробудити у слухачів бажання самому розібратися в істинності чи хибності запропонованих на обговорення дефініцій та рекомендацій.

Проект немає комерційної мети. Навчання можна проводити у формі недільної (вечірньої) партійної школи (курсів). Критерій підбору

- Чи може шляхетна мета бути досягнута не зовсім чистими

засобами. І що означає постулат: подумай про засоби, а ціль сама про

себе подбає?

Спецкурсом він названий через те, що висвітлює лише одну, спеціальну

- етичну складову професії політика, наголошує на спеціальних,

прихованих від публіки, зв'язках з політичною розвідкою та таємною

політичною поліцією. Тому наш авторський спецкурс представляється

частиною повної програми курсу з навчання даної професії.

учнів – тверда рішучість стати політиком національно – демократичного штибу.

Тематичний план спецкурсу

Тема 1. Введення у спеціальність

Політика як вид діяльності. Політика як професія та покликання (за М.Вебером). Політика як мистецтво керувати (Макіавеллі, Талейран). Категоричний імператив, або три фундаментальні кваліфікаційні вимоги – професіограма придатності політика. Теоретичні основи політики .

Тема 2. Природа влади.

Визначення політики як боротьби за владу та мистецтва панувати. Влада та вплив. Влада та авторитет. Історичні форми влади. Влада сили - грошей, - духу, - закону. Демократія та принцип поділу влади. Політична система.

Тема 3. Філософія політики .

(Гегель, Ніцше, Шопенгауер, Шпленглер). Панування та підпорядкування. Рабство і Свобода (Мойсей виводить увесь народ із рабства). Свобода вибору (Книга Буття). Теософія політики. Чи будь- яка влада – від Бога? Подібність і різницю між царем і тираном (Аристотель, Гегель, М. Лютер). Міфи про доброго царя та злих боярів (Макіавеллі, Талейран).

Тема 4. Історія політичних вчень.

Левіафан (Гоббс). Походження приватної власності, сім'ї та держави. Теорія держави та права про політичну сутність демократичної держави та устрою влади.

Тема 5. Політична економія .

(А.Сміт, К.Маркс). Всесвітньо – історична перемога лібералізму та ліберальної демократії. Кінець історії. Довіра між людьми. (Л. Мезес, Ф. Фукуяма). Глобалізм та глобальна політика. "Велика шахова дошка". Місце та роль України у світі, Європі, Євро-Азії. "Зіткнення цивілізацій" (З. Бжезінський, C. Хантінгтон).

Тема 6. Зміст політичної діяльності. Види та форми політики.

Політика – концентроване вираження економіки. Війна (у т.ч. – громадянська) – продовження політики іншими засобами.

Теорія та практика ненасильницьких революцій та контрреволюція. (Від Ганді до «Солідарності», Гавела, Сахарова та Чорновола...). Непротивлення злу насильством. Жити не брехні (Солженіцин, Сахаров).

Тема 7. Спеціальні форми політики

Політичний терор (державний, міжнародний, революційний, релігійний, етнічний, кримінальний).

Джихад проти християнської цивілізації. Удар у відповідь у серці Ісламської цивілізації. Туреччина (!) у НАТО, ЄС.

Політичні вбивства як спосіб вирішення політичних проблем.

Тема 8. Способи проведення політики у життя Політика – мистецтво можливого.

Політика - мистецтво компромісу. Тема 9. Роль особистості лідера.

«Гамбурзький рахунок» серед політичних лідерів та їхніх команд. Особиста відданість та професіоналізм у формуванні команди політика. Особистий та суспільний інтерес, що вище?

Тема 10. «Свій-чужий» у політиці
Етноцентризм. Роль титульної нації та націоналізму.

Принцип політичного громадянства. Ідеї Липинського. (Феномен Барака Обами). Національна ідея та національні інтереси України.

Факультатив на тему 10:

Євреї в економіці, фінансах та політиці країн Заходу, України та Росії. Роль антисемітизму як жупелу. «Протоколи сіонських мудреців» та «Сіоно-Масонська змова» - 100 років на службі імперії. Чому політика геноциду євреїв, як у давній історії, так і в – сучасній, щоразу приводила владу (в Іспанії, Німеччині, Російській імперії....) до зворотного результату – від наміченого – «остаточного вирішення єврейського питання»???

Тема 11. Інструментарій (засоби) Політика у боротьбі за владу

Закон Божий і Церква на службі можновладців. Політика та мораль.

Політична та партійна етика. Публічність та гласність –

найкращі ліки від політичних хвороб. Чому політика вважається брудною справою? Чи можливий етичний кодекс політика? (Р.Грін, 48 законів влади).

Поняття правової держави – влада закону. Політика і право (законність). Принципи, закони чи ситуативні «договореності» політиків: що вище і надійніше?

Соціологія; Соціальна психологія; (Лебон). Політологія Політична психологія (Д. Ольшанський). Політична ідеологія (Ліберальна демократія, Націонал - соціалізм, Комінтерн, Імперське Самодержавство, Комунізм, Анархія,...)

Пропаганда та політична публіцистика. Маніпуляція суспільною свідомістю неминуча. Ораторське мистецтво – слова дано політикам, щоб зривати свої думки. Мистецтво подобається людям і впливати на них (Карнегі).

Політична (та партійна) розвідка. Політичний розшук (чи таємна політична поліція).

Політичні репресії. Люстрація – плюси та мінуси. "Гебізм" як прихована та глибоко занедбана хвороба "совкового" політикуму. Конспірологічні теорії змови і зовнішнього ворога на службі влади.

Політичний аналіз та прогноз. (Ситуаційні кімнати, моделювання політичних ситуацій).

Тема 12. Специфіка партійно-політичної роботи.

Політика опозиційних та правлячих парламентських партій. Ідеологія партії. Її соціальна опора.

Партійна пропаганда та агітація; контрпропаганда. Політична (партійна)

публіцистика. Роль експансії у партійній політиці. Фінансування партії та політична корупція. Партійна таємниця. Надійність партійних кадрів – гарантія внутрішньопартійної безпеки. Складові надійності кадрів. Подібність та відмінності між партійним

Джерела фінансування партії

характеризують її справжню ідеологію та мораль.

функціонером та державним чиновником.

- Яке судження істинне: - «Політика - божественне покликання», чи - «Політика – диявольське мистецтво, угода з дияволом»?

Політична діяльність – безперервна боротьба з політичними противниками. "Змова, зради та візантійщина – це три основні елементи української політики". Тюремні університети – найвища школа політичних лідерів. Падіння та політична смерть: не можна переоцінювати себе, не можна недооцінювати супротивника. Вбивства політиків, журналістів це – плата за свободу слова, чи – це невідворотно чинний закон- «Омерта»?

Трагізм політичної діяльності (відображення у світовій літературі та театрі, Шекспір, Булгаков...). Чи потрібно так політику продавати душу дияволу? Робота політика над роллю та робота над собою (Станіславський).

Чому мистецтво політики не може мати твердих та точних правил, придатних на всі часи? Але чому в усі часи та у всіх народів діє однотипний категоричний імператив, що дозволяє безпомилково визначати: хто є Політик за покликанням, а хто політика, виразник інтересів компрадорської буржуазії?

Після ознайомлення з тематичним планом спецкурсу додам пару слів від себе:

- Навіщо вам це потрібно? – питали мене друзі та деякі слухачі семінару після вступної бесіди.
- По-перше, для самореалізації в умовах свободи слова, яку ми з такою надією і виборювали. І не лише свободи слова, а й свободи від тиску навколонаукових та непрофесійних, та аморальних чиновних авторитетів. І тому головна свобода в тому, що можу собі дозволити розкіш говорити та писати, що думаю, а не те – «чого бажаєте».

- Кому це все потрібне?
- Тим молодим, які шукають і ставлять собі запитання: - Чи веде ця дорога до Храму? Допомогти їм швидше вийти на цю дорогу, застерегти іх не наступати на ті самі «граблі», що ми .....

Тема No 13. Заключна дискусія: Чи може політик досягти

шляхетної мети з використанням шахрайських, брудних, аморальних

засобів ?

КОНСПЕКТИ І ТЕЗИСИ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ СПЕЦКУРСУ

ТЕМА No1. Політика як вид діяльності.

Так, нічого нового ми не відкриваємо, все це було відомо і володарям та їхнім мудрецям та їхнім патріархам вже на зорі Іудео – Християнської цивілізації Заходу, на зорі становлення Ліберальної Демократії, як політико – економічного способу розвитку цієї цивілізації.

Але зі зростанням цивілізованості всі ці 2000 років постійно виникало і так чи інакше вирішувалося

Візьміть будь-яку революцію, чи війну, зокрема, -громадянську. Відгриміли баталії. Королеві відрубали голову .... Або розстріляли ... всю царську родину. Аристократи, дворяни подалися на еміграцію, хто встиг... Революціонери сіли у крісла міністрів. А народ, піднятий ними на боротьбу? У нього завжди була, є і буде тільки одна дорога – назад у забої шахт, у пекло мартенів, у гній свинарників. А куди ж йому подітися, окрім як відновлювати зруйноване важкою працею і примножувати капітали нових Власників – Господарів життя.

І все повертається на свої кола. Але вже на новому витку, за нових умов. Основна маса робочих бджіл має працювати і створювати ВВП, без якого всі загинуть. Царі (або імператори, королі, князі, герцоги, барони і т.п. володарі) повинні царювати, бо без їхнього сакрального владарювання все перестане крутитися і втратить сенс.

Релігія та Церква, або Атеїзм та політична теологія та політруки забезпечують прямий та зворотний зв'язок між Владою та Народом. Бджоли-воїни повинні виконувати свою життєво необхідну суспільству функцію. Трутні – свою. І так далі - за ієрархією. (Писарєв, Бджоли)

Єдина концепція, яку не ми перші висунули, але ми спробуємо зняти покриви з нібито таємного вчення, розгорнути і показати справжні та різновекторні мотиви. Еліти – до влади, Народу – до підпорядкування, чи бунту. Покажемо справжні мотиви цих двох протистоячих і взаємозалежних суб'єктів історії та цивілізації, які ненавидять один одного.

одне делікатне питання в діаді з двома

полюсами розвитку людської популяції - Влади та Народу

Це - владна еліта (верхівка піраміди: еліта роду, території, громади, країни, народу, суспільства, нації, союзу держав, і т.п. людських спільнот)
І це - народ - основа піраміди.

Ми вважаємо, що вони живуть у різних світах, за різними законами. Люблять і ненавидять один одного, знищують та відновлюють один одного, не можуть жити один без одного.

«Влада – Народ» – це Ін та Янь організації суспільного життя людських спільнот. Але головна містифікація – у цьому, що влада притримуючі правителі використовують вірування, надії, релігію народу (рабів) як найефективніший спосіб владарювання і управління ними, чи, ще краще – добровільного і фанатичного підпорядкування- схиляння і обожнювання своїх володарів.

П'ятикнижжя Мойсея + Християнство (Старий і Новий завіти Єдиного Господа Бога нашого -ЕЛОГІМА), як ідеологія Цивілізації Заходу (Золотого мільярда) дає яскраві приклади використання догматів Церкви владою як духовної ідеології в управлінні рабами, які уявили себе вільними людьми. Але, по -справжньому, вільними людьми може ставати тільки влада, яка володіє приватною власністю, - достатньою, щоб не потрапляти в матеріальну залежність від будь- кого.

Вони об'єктивно складають еліту суспільства та живуть за своїми неписаними законами. Їхньою ідеологією та релігією є лише Влада та Золоте теля. Поняття про добро і зло, про страх божий їм невідомо і не потрібно.

А народ має свої закони і т.зв. «загальнолюдські цінності», у т.ч. - і християнські. І ніхто за 2 тис. років не спростував сформульовану та перевірену життям за 1000 років Римської імперії Істину:

•- Що означає політика як покликання та професія? - Які якості потрібні професійному політику?
- Політпрацівник, партпрацівник, (комісар, замполіт).

- принцип «трьох П»: Патріотизм, Професіоналізм, Порядність – імперативні якості будь-якого політика та державного службовця.

Середній клас - буржуазія - У СИЛУ ТОГО, ЩО ЙОМУ НЕОБХІДНО ЗАХИСТИТИ СВОЮ ВЛАСНІСТЬ І СВОЇ ПРАВА, створює інститути громадянського суспільства, які змушують державу працювати на цей шар власників.

Щоб

правити, Влада має забезпечити народу дві речі – Хліба та Видовищ!

Олігархічна держава змушує люмпенізоване суспільство працювати на себе, і створена олігархічними кланами політична система не зацікавлена у становленні громадянського суспільства.

- Політичним фундаментом громадянського суспільства є правова держава.
- поведінка людини визначається її власними інтересами і на неї лягає відповідальність за всі свої дії. Така особистість понад усе ставить власну свободу.

До цих особистостей майбутнього в Україні і звернене наше слово із сьогодення, аби словом та ділом прискорити процеси завоювання політичної влади в країні представниками середнього класу.

Чому ми, українці, так і не досягли «країни обітованої»?
Будь-яка країна та держава успішно розвиваються за однієї умови: коли більшість чоловічого населення готова зі зброєю в руках воювати за незалежність та свободу своєї країни. Якщо цього немає, всі інші ідеї та концепції – порожній звук.

Що ми розуміємо під політикою?

- Самостійне керівництво, або надання впливу керівництву партії державою.

Але що є суттю "держави"?

- Насильство. "Будь-яка держава заснована на насильстві" і тримає монополію легітимного фізичного насильства. Єдиним джерелом права на насильство вважається держава.

- Тобто, перше та головне у політичній діяльності на державному рівні – вміло застосовувати засоби насильства.

Хто займається політикою, той прагне влади: або до влади як засобу, підпорядкованого іншим цілям (ідеальним чи егоїстичним), або до влади “заради неї самої”, щоб насолоджуватися почуттям престижу, яке вона дає.

Політика як професія та покликання

(за мотивами доповіді М. Вебера)

- обов'язкова умова виникнення громадянського суспільства -

завоювання громадянами рівних прав та можливостей, реальної

економічної самостійності на базі приватної власності.

- зосередження зусиль саме на загальних проблемах, потребах розвитку певної партії, атрибутів чи інститутів держави, її стратегії, ідеології тощо;
- розгляд держави, її інтересів як основні пріоритети вирішення цих проблем;

-Перш ніж прийняти рішення і почати діяти, політик зобов'язаний тверезо прорахувати:

- рівень бойового духу та стан сил та засобів власної політичної сили;

- Культурне середовище – це традиції, настрої, стереотипи мислення та поведінки.

- рівень потреб народу;

- Діяльність опонентів з дискредитації, ослаблення, підриву вашої політичної сили, партії, держави.

Поєднання названих факторів породжує політичну ситуацію, або обстановку, властиву даному часу, місцю. Стрижень політичної ситуації - відносини між залученими до політичного процесу соціальними групами, партіями. У політичній ситуації дуже важливо виділення вирішальної ланки.

Здатність правильного аналізу, оцінки та прогнозу політичної ситуації дає важливі переваги у політичній діяльності тому, хто нею володіє.

Протилежністю цього є політична сліпота.

Найбільш далекоглядні політики містять при собі т.зв. «Ситуаційні кімнати» з експертів різних сфер політичної діяльності.

Хто були першими професійними політиками?

Деяким можна займатися політикою - "з нагоди", або - "за сумісництвом".

А одиницям - "за покликанням" або таким, як Черчіль, або Джозеф Байден, - жити "для" політики та "політикою".

Він має бути незалежним від доходів, які може принести йому політика. Отже, він просто має бути заможною людиною - "плутократію", "олігархію".

Для заможної людини турбота про економічну “безпеку” свого існування – усвідомлено чи несвідомо – кардинальним пунктом усієї її життєвої орієнтації.

- Або ж до політичного керівництва допускаються незаможні, і тоді вони мають отримувати гідну винагороду.

Підприємець прив'язаний до свого підприємства та необхідний там. Так само важко замістити, наприклад, лікаря.

- Адвокат – перший політичний чиновник.

Політика як мистецтво реагувати

(Макіавеллі, Талейран). Найвищий ступінь мистецтва політичної влади. Патронаж над посадами.

Усі партійні битви суть не тільки битви заради предметних цілей, а насамперед також і за патронаж над посадами; тобто розглядали державу та посади в ній саме як установу щодо забезпечення прибутковими місцями.

Професіонали, і лише вони, можуть керувати фінансами, вершити судочинство, командувати військами та розвідкою.

Тим самим відбувалася поступова передача княжого самовладдя професійному чиновництву.

- отримав розвиток "кабінет" на чолі з єдиним парламентським вождем, "лідером", фактично ж єдиною вирішальною політичною силою - партії, що перебуває в даний час в більшості.

Політрада партії (або кабінет) -політичні чиновники.

Боротьба – стихія політика, на відміну від держчиновника, покликаного «керувати», а не боротися.

- політичний чиновник не повинен робити саме того, що завжди і необхідним чином має робити політик, як вождь, так і його почет, боротися.

Принцип відповідальності політика прямо протилежної відповідальності чиновника.

Якщо вища установа наполягає на помилковому наказі, що здається йому, справа честі чиновника - виконати наказ під відповідальність наказувача, виконати сумлінно і точно, так, ніби цей наказ відповідає

його власним переконанням: без такої у вищому сенсі моральної дисципліни і самовідданості б розвалився .

Навпаки, честь політичного вождя, тобто керівного державного діяча, є просто виняткова особиста відповідальність за те, що він робить, відповідальність, відхилити яку або скинути її з себе він не може і не має права.

Типом політика-вождя є “демагог” та його тінь політичний публіцист і передусім журналіст.

- Політичний вплив магната-капіталіста, що володіє пресою, - все зростає. Такі панове, видавці, як і журналісти, що спеціалізуються на сенсаціях, нажили собі стан — але, звичайно, не здобули честі.

Вождем стає лише той, кому підпорядковується партійна машина. Іншими словами, створення таких машин означає настання плебісцитарної демократії.

Партійна почет, - партійний чиновник і підприємець, звісно, чекають від перемоги свого вождя особистої винагороди – постів чи інших переваг.

Член парламенту повинен лише голосувати і не робити зради партії; він повинен з'явитися на вимогу і робити те, що йому накаже лідер лідер. Ця машина, якщо вона охоплює всю країну, особливо якщо є сильний вождь, майже безпринципна і повністю в його руках. Отже, тим самим над парламентом височить фактично плебісцитарний диктатор, який за допомогою "машини" захоплює за собою маси і для якого парламентарі суть лише політичні пребендарії, що становлять його почет.

Політика "робиться" головою, а не якими-небудь іншими частинами тіла чи душі. І все-таки самовіддача політиці, якщо це справжнє людське діяння, має бути народжене і вигодоване лише пристрастю. Але повне приборкання душі, що відрізняє пристрасного політика і розводить його зі “стерильно збудженим” політичним дилетантом, можливе лише завдяки звичці до дистанції — у сенсі слова. "Сила" політичної "особистості" насамперед означає наявність у неї цих якостей.

- "Нехай краще чиновниками будуть люди, на яких ми плюємо, ніж як

у вас, каста чиновників, яка плює на нас". Це стара позиція

американської "демократії"

Кінцевий результат політичної діяльності – служіння народу;

Відмінність від політикана.

Як має виглядати та справа, якій ти служиш, це питання віри. Але якась віра повинна бути в наявності завжди. Інакше — прокляття нікчемності, тварюки тяжіє і над самими, мабуть потужними, політичними успіхами.

- Нація простить утиск її інтересів, але не образу її честі, особливо якщо ображають її прямо-таки попівською впертістю. (Як це діють постійно і тупо кремлівські правителі по відношенню до України).

- "Я не можу інакше, на тому стою". Це щось людське справжнє. Політика є мистецтвом можливого, але весь історичний досвід підтверджує, що можливого не можна було б досягти, якби у світі знову і знову не тягнулися до неможливого.

•Лише той, хто впевнений, що він не здригнеться, хто всупереч усьому здатний сказати “і все-таки!”, лише той має “професійне покликання” до політики.

«Лише той гідний життя і свободи, хто щодня йде за них на бій!»

:
ГАРЯЧЕ СЕРЦЕ, віддане людям! ЧИСТІ РУКИ; Холодна голова.

- "Немає нічого важчого, ніж мистецтво політичного управління: навіть найдосвідченіші в цій професії за годину своєї смерті визнавали, що вони завжди вважали себе в ній новачками. Причина цього в тому, що неможливо сформулювати тверді та міцні правила управління державою, придатні на все часи".

Ганді: Цивілізація у справжньому значенні слова полягає не у множенні потреб, а у вільному та добре продуманому обмеженні своїх бажань.

Ганді: Протягом мого життя я мав більше користі від моїх друзів- критиків, ніж від шанувальників, особливо якщо критика виражалася ввічливою та дружньою мовою.

Єдиний диктатор – це тихий голос совісті . (ГАНДІ)

Категоричний імператив (або три

фундаментальні кваліфікаційні вимоги) до

професійного політику

Совість – це моральна категорія, яка невідома більшості наших

політиків.

Спробуймо розкрити ці імперативні (безумовні) вимоги. Почнемо хоча б із того, що Політка – мистецтво компромісу. Ідучи на компроміс, ми укладаємо угоду із совістю?

Але "... Навіть незначний відступ від істини не проходять для людини задарма. Як казав Микола Реріх, сьогодні – маленький компроміс, завтра – маленький компроміс, а післязавтра – великий негідник!».

Так, помилуйте, як же не стати негідником, займаючись політикою? - Завжди слухати голос совісті.

Сумніватися можна у всьому. "Наражай на всі сумніви" - сказав мудрець. Але є щось таке, у правоті чого сумніватися неможливо.

Це людське сумління.

Ганді: Голос сумління. Я знаю лише одного тирана, і це тихий голос совісті.

Пам'ятайте, як це у Кіма:

- Виявляється, совість -
Це моральна категорія, що дозволяє безпомилково відрізняти погане від доброго...

"Безпомилково відрізняти" ... Непомильність совісті закладена в самому її суті і відображена недвозначно у визначенні.

Совість - абсолютний критерій, істина в останній інстанції, якщо справа стосується моральних проблем.

На нашу думку, виклики, що постали останнім часом перед нашими політиками, носять саме характер моральних проблем.

Тому хотілося увагу майбутніх політиків звернути до великих істин, які мають бути щеплені в дитинстві. «Крихітка син до батька прийшов. І спитала малюк....». Однак, нині діюча, не до ночі буде сказано, – «еліта» переконливо демонструє, що – не має «ні сорому, ні совісті».

"Без базових моральних підвалин суспільство приречене" . Зараз доповнимо її таким суттєвим поняттям як совість.

Церква із цього приводу каже таке.

Совість - це сором перед людьми і собою за свій егоїзм. Відчуття совісті характеризує найвищу стадію розвитку людської особистості. На цій найвищій стадії починає відчувати різницю між собою і властивістю абсолютного альтруїзму, - Творцем. Не відчуваючи Творця безпосередньо, людина порівнює себе з іншими людьми та зі своїми моральними критеріями, отриманими через виховання.

І тому ми схильні підкорятися тим моральним цінностям, які нам диктує оточення, жити відповідно до порядку встановлених пріоритетів.

Докори совісті. "Коли ніхто не бачив і ніхто не впізнає, а щось все одно мучить – це совість".

Зниження самооцінки, відоме у просторіччі як «докори совісті» іноді стають причиною суїциду. Генерал армії, А. В. Горбатов, що наприкінці 1930-х минулий сталінські табори на Колимі, описує такий випадок:

« Моїм сусідом по нарах був у колимському таборі один великий колись працівник залізничного транспорту, який навіть хвалився тим, що обмовив близько трьохсот людей. Хоча я не приховував крайнього неприхильності до цього теоретизуючого наклепника, той чомусь завжди намагався завести зі мною розмову. Мене це спочатку злило; потім я почав думати, що він шукає в розмовах заспокоєння свого сумління. Але одного разу, виведений із терпіння, сказав йому:

— Ти й тобі подібні так сильно заплутали клубок, що розплутати його буде важко. Проте розплутають! Якби я опинився на твоєму місці, то давно повісився б...

Наступного ранку його знайшли повісеним. Незважаючи на мою велику до нього неприязнь, я довго й болісно переживав цю смерть. »

С лово совість означає совість , тобто. співвісник, який відає наші добрі та злі справи. Совість називають голосом Бога в людині:

Існує думка, що відрив від Творця — це корінь усіх страждань у

світі, тому совість це найкошмарніше і найтяжче переживання

людини.

Політика – боротьба за владу.

Історичні форми влади: автократія – аристократія –

демократія. Їхні вічні супутниці: тиранія – олігархія –

охлократія.

Влада грошей. Влада авторитету.

Співвідношення державної та духовної влади.

Влада та вплив.

Демократія та принцип поділу влади.

Політична система та її невід'ємна частина – таємна

політична поліція

«Будь-яка влада є безперервна змова» ( Бальзак )

•Політика (грец. politiko') - завоювання, утримання та використання державної влади.

Зауважимо, що в рамках нашого спецкурсу, ми розглядаємо тільки політичний вигляд влади – державну та муніципальну – виборну ( на відміну від адміністративної влади – начальник, що призначається, в т.ч. – воєначальник; на відміну від відносно самостійної церковної чи «духовної» влади) церковних ієрархів – пап, патріархів, єпископів, попів (на відміну влади моральних авторитетів і героїв у народі, нації, державі).

Давньогрецьке "архе" - початок і влада. Керівник. У латинському - Potestas - сила, міць, панування, влада.

Старослов'янське "влада" - "володіння", "власність", "волість", "володіти".
"Влада" виражає якісні відмінності між людьми. Панувати – очолювати, володіти, наказувати, мати у своєму розпорядженні інших людей. Бути спроможним здійснити свою волю. Воля потрібна до застосування політичного впливу – насильства, і - підпорядкування своєї волі. Сама дія може не знадобитися, важливою є постійна загроза силової дії.

Історично першим був Архонт - батько роду, вождь племені - 100 тис. років тому!

Цар, князь, імператор – 10 тис. років тому! Президент, прем'єр-міністр - всього 0,2 тис. років!

Психологія та традиції у народі складаються та передаються на генетичному рівні десь упродовж 20 поколінь-500 років.

Кожна із сторін у владних відносинах потребує іншого. Тому, знищуючи одну – ви знищуєте і себе.

Усвідомлення залежності влади від покірності населення – громадянська непокора.

Існує цікаве явище – «перетікання влади». Здавалося б ще вчора імерок мав всю повноту влади. Міг страчувати і милувати. Усі тремтіли перед ним. А сьогодні він скаржиться: Укази мої не виконуються, чиновники саботують, народ нарікає...

З часів грецьких демократій розвивається діада - народ та влада. Схід більше був схильний до діади армія та влада. Мудрий Китай уже тисячу років знає, що держава і влада міцні й непереможні лише тоді, коли існує єдність між трьома опорами трикутника:

Влада – це не добро і не зло, бо немає влади взагалі. Влада – породження життя людської популяції. Стверджувати, ніби будь-яка влада – зло, отже, наклепувати на життя.
Хороша та влада, яка відповідає дійсному стану життя.

Аристотель: - успіх суспільства та держави не залежить від форми правління та суспільного устрою. Він визначається виключно рівнем моральності більшості людей ("моральна більшість").

•Влада неможлива без підпорядкування об'єкту. Якщо підпорядкування

немає, немає і влади.

Об'єкт владної волі завжди має нехай крайній, але все ж таки

вибір - загинути, але не підкоритися. (Лєсков: - Пане, бий сам!).

У політичній практиці влади обов'язково постає проблема

співвідношення цілей та коштів.

І тільки без цього рівня (коли "моральне більшість" перетворено на "мовчазну більшість"), монархія перетворюється на тиранію, аристократія на олігархію, а демократія - на охлократію.

Мистецтво влади полягає в умінні тримати ситуацію в країні (районі, місті тощо) під контролем. Втрата контролю за розвитком подій означає втрату влади. Нехай не відразу і не явно, а непомітно та поступово. Але контроль за ситуацією по суті означає контроль над людьми.

До питання про перехід влади у разі революції від якоїсь "старої влади" до "повсталого народу".

Влада - це строга і підла дамочка, вона чужих не любить і дається лише "своїм".

Важливою проблемою розвитку нашої – юдео-християнської (в т.ч., і візантійської православної) цивілізації була боротьба за верховність влади між церковною владою та світською.

Зворотний бік феномена влади. «Влада втрачає всю свою чарівність, якщо нею не зловживати» -Поль Валері.

Найбільш стабільною є влада, яка побудована на інтересі. Особиста зацікавленість спонукає підлеглих до добровільного виконання розпоряджень, спрощує контроль та застосування негативних санкцій, сприяє розвитку підпорядкування на основі Авторитету ідентифікації переконаності .

Однією з найбільш сприятливих влади мотивацій підпорядкування є авторитет.

Він формується на основі загальної зацікавленості об'єкта та суб'єкта влади та переконаності підлеглих у особливих здібностях керівника. Влада, заснована на інтересах, переконаності та авторитеті, часто переростає в ідентифікацію підлеглого з керівником.

Харизматична влада

Аура харизматичного пророка і вождя не залежить від того факту, що він президент, лідер партії і т.д.

Для законності влади його байдуже, що було раніше. Це завжди тією чи іншою мірою «батько народу».

ВІН відновлюється в кожний момент часу і його законність руйнується, коли віра в обраність його носія тьмяніє.

Ресурси- одна з найважливіших підстав влади, використовуються для заохочення, покарання чи переконання, постановки у залежність.

Законність (легітимність) влади.

«Легітимність» та «легальність» - не тотожні поняття. Будь-яка влада, хай і не популярна, легальна. Нелегальна влада - наприклад, влада мафіозних структур. Легальна влада може бути нелегітимною, тобто не прийматися народом.

Чому влада та політика – це постійна змова? У будь-якій владі живе тенденція до самозбереження, жодна влада добровільно не йде - закон життя, передумова довготривалості самоствердження.

Вона безперервно прагне розширення. Це «плеонексия» влади, - Арістотель.

Тенденція до збереження майже завжди отримує насправді таке пояснення, що лише розширення влади може гарантувати її збереження.

Владу не можна надавати самій собі. Як багатий завжди почувається недостатньо багатим, могутній почувається недостатньо могутнім.

Довговічність держави залежить немає від зосереджених їм у руках засобів влади, як від сили об'єкта влади - людей.

Держави - лише минущі організаційні форми, які надають собі народів. Ядро кожного народу утворює природна сила відтворення, де виражається глибоко прихована, таємнича воля до життя. Сила це не кількісне, а якісне поняття. Нечисленний народ із сильною волею та високоякісним людським матеріалом може здолати більш численний.

Політична система - громадські інститути, які організують використання суспільної влади та зв'язку громадян у державі. На основі панівної ідеології (релігії). Центральним елементом є ДЕРЖАВА, - вона здійснює її головну функцію - авторитарний розподіл матеріальних благ та цінностей. Його характеризує – політичний РЕЖИМ – демократичний, авторитарний чи тоталітарний.

Гебізм як задавнена хвороба українського життя - суть політичного режиму кучманоїдів в Україні.
Гебізм дістався у спадок від імперії, в політичній системі якої особливе

місце належало таємній поліцейській політичній службі – політичній опорі режиму в імперії та СРСР – ВЧК-ГПУ-НКВС-КДБ.
У незалежній Україні гебізм формується як система забезпечення влади

посткомуністичні номенклатури та закріплення колишньої державної власності у процесі приватизації та забезпечення домінування в економічній житті цієї номенклатури. Утримання під її контролем інформаційних потоків та політичного процесу в нововиниклих країнах

Режиму Кучми – Марчука у липні 1995р. над похоронною процесією глави Української православної церкви Київського патріархату патріарха Володимира, відсутність слідства в цій справі і навіть посадові підвищення організаторів цього побоїща є типовою поведінкою влади гебістського типу. Далі – знищення Чорновола, Гонгадзе, отруєння Ющенко.... Потім ця система, за законами жанру, знищує своїх адептів – Кравченка, Кирпа, Лях, Плужніков, Кушнарьов.... Мортиролог наших політиків див.: http://narodna.pravda .com.ua/politics/47bacfc65aee1/

Виборами в Україні, до перемоги Майдану-2015р. завжди керували із московської Луб'янки. А Цинізм є невід'ємною рисою гебістського режиму.

У тенетах гебізму Україна не мала майбутнього. Така політична система, як у насбула до Майдану , боїтися публічності та гласності. Влада підсовує Народу заміну не своєї злочинної політичної системи, а заміну керманичів у рамках цієї системи. Це народу набридло, і ми прийшли до демократії та свободи від тиску на нас «пітерських православних чекістів»!

Тема No3, Політична філософія

1. Панування та підпорядкування. (Аристотель, Платон - ідеальні держави).
2. Рабство та Свобода. Свобода вибору. (Мойсей і Песах, Біблія, Ніцше, Шопенгауер, Шпленглер).

3. Теософія політики. (від Апостола Петра, Фоми Аквінського до Мартіна Лютера, від Гегеля до Ф. Фукуями).

І запитає Бог:/ - ніким не ставши ,/ для чого жив ти?/ що сміх твій значить?/ – Я розважав утомлених рабів.... / І Бог заплаче .... (І. Губерман )

назвав політику "вищим із мистецтв", "вищою формою колективного буття людей", і вважав людину

політичною твариною ("zoon politikon").

-«Людина за своєю природою є істота політична, а той, хто стоїть поза політикою - або недорозвинена в моральному сенсі істота, або надлюдина» - Аристотель.

Платон і його "Держава" – це основа філософії політики.

Ідеальне суспільство, де , які досягли у своєму розвитку порога мудрості, по праву, повинні бути політичними, державними діячами;

Народ – селяни, ремісники, торговці; Вартові - каста вольових та мужніх воїнів.

Між усіма трьома кастами має бути встановлена гармонія. Кожен повинен робити те, на що він має право претендувати за станом душі.

Питання визначення обраних для владарювання, поставлене стародавніми, хвилює нас до сьогодні. Якщо звання воєначальника відповідає самому відважному, посада судді - найсправедливішому, то політика має на меті чесноту, і правління має бути віддано наймудрішому. Ось їм, що найменше прагнуть влади, і слід довіряти владу.!!!

Політична філософія має своїм об'єктом не політику, а мислення про

політику.

Аристотель

вищою владою наділяються "мудреці"

духовному

Політика – шляхетне мистецтво, політична влада – це служба, вона не можуть бути зведені до техніки, і те, й інше – моральна діяльність в ім'я загального блага.

Т.ч., усе про що сперечаються у наші законодавці у ВР, на ток- шоу та площах наші, нібито політики, добре відомо і перевірено практикою вже понад 2 тис. років.

І нема про що тут сперечатися. Ліквідуйте свою безграмотність і безкультурність і бездуховність і пануйте на благо народу (а отже – і своє).

Ставлення до рабства філософії та християнства

Розпад Римської імперії. ... Християни запропонували ідею рівності рабів та панів «перед Богом», але - не в земному житті. Ап. Павло рекомендує рабам «коритися своїм панам зі страхом і трепетом, як Христові».

Церква, її Теософія, як тільки стала державною ідеологією, (для християнства - це 320 рік), з тих пір, завжди служила Кесарю! (Імператору Священної римської імперії , Королю, Царю Святої Русі , Сталіну, Гітлеру, Путіну ...

Вільний та раб.

Щоб виростити врожай, вільна людина змушена працювати від зорі до зорі. Раб робить те саме, тільки не з власної волі, а під примусом наглядачів.

А головне – результати праці вільного належать йому самому та його сім'ї. Саме в цьому основна відмінність між ВІЛЬНИМ та РАБОМ. Наймана форма праці – це лише еволюціонована система рабства.

У вільного навіть питання своїх прав у голові немає. Це тільки раб по міліметру вичавлює з себе раба (Чехов).

Роботодавець піклується про найманого працівника. Раб сучасного суспільства може радіти своїм соціальним завоюванням, адже про нього піклуються як ніколи! У ньому заохочують почуття власної значущості, його пестять і плекають, йому лестять.

Мільйони людей вранці стікаються на підприємства та в установи, роблять одну і ту ж стандартну роботу в стандартному ритмі, за

стандартними методиками, а ввечері прагнуть назад, дивитися футбол, стриптиз, та інші масові стандартні розважальні видовища та слухати стандартну музику, пити свій алкоголь і т . п.....

Стандартизована робота, стандартизовані уподобання, стандартизовані потреби, стандартизований стиль життя для рабів.

Працюй, споживай, радуйся життю, та не задавай зайвих питань! Які проблеми? Ніяких проблем!

«Працюй краще, споживай більше, і ти будеш щасливим» – така філософія сучасного раба.

Люди, які належать до верхівки суспільства, свідомо чи несвідомо нав'язують ці ілюзії, щоб мати можливість експлуатувати "людський капітал".

Тільки все це не змінює суті,

Але зараз це добровільне рабство...
система догм, обов'язкових до виконання, моральних принципів, звичаїв та правил поведінки, грає в цьому процесі основну роль. Раби просто щасливі, коли отримують можливість почуватися такими ж, як решта людей.

Немає жорстокіших наглядачів, ніж самі раби. Надягши колодки віри на ближнього свого, християни ревно стежать за тим, щоб ніхто від них не звільнився. Наглядачами працюють найняті, призначені Господарем ідеологи – жрець, священик чи політрук – суть одна й та сама: припинення інакодумства на корені, та навернення у свою віру якомога більшої кількості людей. Християнство має безліч конфесій, кожна – єдино вірна.

Для атеїстів воно косить під, так звані, "загальнолюдські цінності".

Показна смиренність має утримувати всіх на своїх місцях. Богу - боже, Кесареві - кесарево, а слюсарю - слюсареве. Так можновладці охороняють своє панування "божественною справедливістю".

Все намічено і зміні не підлягає. Це найважливіша догма християнської ідеології – заборона на право думати самостійно. "Істини" для християнина "правильні - тому, що вірні". Раб

значенні залишається тим самим рабом, як і 2 тис. років тому

тому що раб у психологічному

І християнство як ідеологія

Ця релігійна конфесія, на відміну від іудейства, змушує

людей намагатися бути як усі, не виділятися із загальної маси.

неспроможен уявити іншої системи взаємин у соціумі, відмінну від рабовласництва.

Оскільки очевидно, що господарями усі бути не можуть – нехай усі будуть рабами в одного, але дуже великого та дуже доброго рабовласника – "Раб божий".

Скільки разів ми чули - такий бізнесмен пожертвував на храм божий. Як говориться в Біблії, легше верблюду

пролізти через вушко голки, ніж багатію потрапити до раю. Тоді навіщо він так намагається?

Дуже просто - він хоче виглядати гарним!

Як Ви думаєте, чи багато голосів набере політик, якщо він у своїх передвиборчих промовах скаже хоча б, що він атеїст, і, наприклад, домагатиметься оподаткування для церкви? Чи піде голосувати за нього стадо, яке легко керується священиками? Тому політик прикидається християнином. (Особливо яскраво цю трансформацію була видно на поведінці Януковича, Тимошенко, їх оточення. Ющенко має, хоча би, трохи більшу частку щирості у вірі словах і справах його).

В реальності, влада, називаючи себе християнами, порушує все, до

чого закликав їх "Спаситель".

Християнська смиренність

якому лиходію готові покращити.

Та й імідж будь-

Християнська ідеологія зручна для убогих людей і зручна всяким

пройдисвітам. Відпускає їм за гроші будь-які злочини.

Тут можна «відмусолити бабла» попам і стати «покірним християнином», меценатом, благодійником... Адже зверніть увагу, як бандити люблять християнство, здоровені золоті хрести носять, у храми ходять.

Під Пітером є "церква святого бандита", - збудована на гроші місцевого «авторитету». Сюди "хрещений батько" навідувався перед "справою" за благословенням. Тут же його й відспівували після пострілу "кіллера".

Спектр християнської «терпимості» дуже широкий- від спалень на вогнищах і релігійних воєн, до злого шипіння і цькування неугодних. Історія рясніє прикладами християнської «покори», тільки

Попи також є злочинним співтовариствам як

адвокати, продажні судді, корумповані міліціонери, плутократи-

політикани. Адже морально-психологічна підтримка дуже значуща у

нелегкому злодійському та душогубському ремеслі.

середньовічна інквізиція спалила на багаттях близько 18 мільйонів неугодних.

Ця ідеологія перетворює народ на тупе, покірне стадо, позбавлене ініціативи і не здатне боротися за свої інтереси.

Це агресивна ідеологія, яка не гребує фізичним знищенням опонентів.

Але вона виконує у суспільстві найважливішу функцію – упокорення рабів. І не залежить від волі та бажання окремих груп. До чого веде знищення цієї функції, ми вже бачили.

Релігія потрібна, щоб примирити раба з реальністю, в якій у нього немає свободи, не було і ніколи не буде.

Об'єктивна реальність така, що з появою та розвитком у людських популяціях приватної власності як двигуна прогресу, ускладнюються та вдосконалюються форми та методи взаємодії «влади - підпорядкування», «панів - рабів», «свободи-рабства». Але суть реальності панування та рабства не змінилася.

В. Новодворська «Мій Карфаген може бути зруйнований»: «

...Ті, хто голосує за Зюганова чи Лужкова, грають на боці Смерті, бо Зюганов та Лужков – це якраз осередок ординської та візантійської традицій. Це класика придушення та

класика хамства. Це той самий Хам майбутній, про який колись сповістив Мережковський.

«Тімос» Гегеля і «Кінець історії» Фукуями

Людина отримує задоволення від володіння власністю, не лише заради потреб, а й тому, що її визнають інші. Вона задовольняє як бажання, а й тимос.

Психологія рабів та господарів.

Концетабір існує за рахунок покірності жертв. Вільні люди у такому

становищі повстають.

Я пропоную всім, як колись Солоневич наприкінці своєї книги "Росія в

концтаборі" написав: "Читайте і боріться"!

Захист приватної власності є метою громадянського суспільства та

держави.

Минуле поколінь нікуди не йде. У нашій психіці залишається досвід предків (у тому числі й досвід уявлень про добро і зло – досвід моральних цінностей).

Хто став фактичним паном? Він краще за інших полював, воював, любив... І міг годувати та захищати інших.

"Люди знатної породи почуваються мірилом цінностей, вони не потребують схвалення, вони створюють цінності". У пана від віку не існувало іншого вибору, окрім як "свобода чи смерть".

Пан демонструє свою свободу, ризикуючи життям у кривавій битві, тим самим показуючи свою перевагу над природним приреченням.

Пан справді вільний, він насолоджується свободою у безпосередньому сенсі: робить, що йому заманеться, і споживає, що хоче. І жодна ідеологія чи релігія йому не потрібна для розпорядження своєю свободою.

Раб має протилежний характер. Спочатку він став рабом, тому що попросив пощади, злякався, надавши супернику вирішувати власну долю. Раб не став паном, більше, він еволюціонував саме як раб.

Він більше хоче бути рабом, але й не може ним не бути, тому що психологія – мистецтво підкорятися, так міцно сидить у його підкірці, що її звідти не виб'єш століттями незалежності.

Але й пан деградував. Потім права почали передаватися у спадок. Чи не генетика, виховання, дух ..., а лише права. І замість щедрих, сміливих, сильних панів, виникла каста боягузливих підлих, які все життя присвятили тому, щоб зберегти заслужене не ними... за всяку ціну. Навіть ціною підлості та крові.

В Американській Декларації незалежності сказано, що "всі люди створені рівними", тому що Творець забезпечив їх певними невідчужуваними правами.

Але у людей не однакові здібності набувати власність. Тож у державі рівності це означає рівність можливостей (наприклад -

І раб видозмінився настільки, що на вигляд ніяк не скажеш, що це раб.

І тільки неодноразово спіймавши його на брехні і побачивши його

приголомшливу здатність прогинатися перед сильними і штовхати

слабких, називаючи їх рабами, можна зрозуміти що ми маємо справу з

новим різновидом чудового типажу.

чорний президент Барак Обама!). З часів громадянської війни за незалежність у США минуло лише 250 років, на які вони нас випереджають за реальною рівністю можливостей, коли син раба кольорового під сльози радості нації стає Президентом наймогутнішої країни світу та лідера західної цивілізації!

Тобто християнство проголосило, що людина вільна: не лише у сенсі свободи від фізичних обмежень; він вільний морально, вільний вибирати між добрим та поганим.

Роль християнства в історичному процесі полягає в тому, що воно прояснило рабові бачення людської свободи, визначило, в якому сенсі всі люди мають гідність (Тімос). Інакше кажучи, Царство небесне дає картину такого світу, у якому задовольняється надія кожного, а чи не багатих і марнославних.

3. Бог створив Людину. А хто створив Бога?
Гегель давно відповів: Проблема християнства в тому, що воно залишається лише черговою ідеологією рабів, отже, не розуміє, що Бог створив людину, а людина створила Бога.

Він створив Бога як захист від ідеї свободи. Він мириться з життям раба на землі, вірячи, що згодом буде викуплений Богом, хоча насправді цілком може бути власним спокутником.

Спочатку раб прийняв рабство зі страху смерті, але раб ніколи не був задоволений собою. Тобто у раба все ще залишався тимос, відчуття власної цінності та гідності, та бажання прожити не просто життя раба. Цей тимос виражався у гордості, яку раб отримував від своєї роботи. Тимос також проявився ідеї свободи, властивої рабу: не почував себе повністю людиною, доки отримував визнання.

Принципи свободи та рівності потім були перенесені на всю Європу звитяжними арміями Наполеона. Сучасні держави ліберальної демократії, що виникли в кільватері Французької революції, були

Саме неослабне бажання визнання у раба, а не лінива

споглядальність і незмінна самоідентичність у пана, і було мотором,

який штовхав історію вперед. Французьку революцію - подія, у якому

християнське уявлення про вільне і рівному суспільстві втілилося

землі. Роблячи цю революцію, колишні раби ризикували життям і

довели, що подолали самий страх смерті, який колись спочатку і

визначив їх як рабів.

просто реалізацією християнської ідеї свободи та загальної людської рівності "тут і зараз".

Людина, яка колись створила християнського Бога, змусила його спуститися на землю і оселитися в будівлях парламентів, президентських палацах та управлінських структурах сучасної держави. Створили Американську Конституцію та Декларацію Незалежності. Створили громадський договір - взаємну і рівноправну угоду між громадянами не зазіхати на життя і власність один одного, а гідність кожного як вільної та самостійної особистості визнається рештою.

Внутрішнє " протиріччя " відносин пана і раба було дозволено у державі, де мораль пана успішно поєдналася з мораллю раба.

Усунулася сама різниця між панами і рабами, і колишні раби стали новими панами - не інших рабів, а самих себе. Ось у чому було значення "духу 1776 року": не перемога чергової групи панів, не зліт нової рабської свідомості, але досягнення людиною панування над собою у вигляді демократичного правління. У новому синтезі збереглося щось і від панування, і рабства - задоволення визнання від пана, задоволення праці раба.

4. Націоналістична держава, тобто держава, де громадянство надано лише членам певної національної, етнічної чи расової групи, є форма ірраціонального визнання. Націоналізм багато в чому є проявом спраги визнання, що походить від тимосу.

Національність не є природною рисою; людина має національність, тільки якщо вона визнається за нею іншими. Але людина шукає визнання її не для себе особисто, а для групи, членом якої вона є. У певному сенсі націоналізм є мегалотімія ранніх часів, що набула більш сучасної та демократичної форми.

Цілі нації вимагають визнання своєї національної гідності. Подібно до аристократичних панів, ці нації демонструють готовність до смертельного ризику заради визнання, заради свого "місця під сонцем".

Відмінність між однією людською групою та іншою є випадковий і довільний побічний продукт людської історії. Боротьба між національними групами за визнання в міжнародному масштабі веде до того ж глухого кута, що битва за престиж між аристократичними панами: можна сказати, що одна нація стає паном, інша - рабом.

Націоналіста турбує

насамперед не економічний виграш, але визнання та гідність.

Визнання, доступне кожній з них, дефектне з тієї ж причини, через яку не дають задоволення відносин панування і рабства між окремими людьми.

Раціональність універсальної та однорідної держави стає очевиднішим з факту, що вона заснована свідомо на базі відкритих та опублікованих принципів, як відбулося в ході конституційних зборів, які призвели до народження Американської Республіки. Тобто

Це форма раціональної самосвідомості, оскільки вперше в історії люди як суспільство усвідомлюють свою справжню природу та мають можливість створити політичну спільність, яка існує у згоді з цією природою.

(Саме це і потрібно на даному етапі історії України. Але наші славетні українські націоналісти – бандерівці досі не вимагають створення Конституційної Асамблеї, та допущення Народу до укладання Конституційного договору з Владою).

Розмірковуючи про багатство і бідність, Аристотель дійшов висновку, що «середній достаток з усіх благ краще» і пояснює – чому: «за наявності його найлегше коритися доказам розуму».

. А такого роду почуття дуже далекі від почуття дружби в політичному спілкуванні, яке

повинно мати дружній початок».

А коли для народу все «повинен зробити» дядько або пан зверху, то це означає, що народу немає, а є багато окремих людей з психологією рабів, які чекають подачки і мріють про нове добро і не строгому пані.

Ознака панування рабської психології - у зневагі до чужого та свого життя, повна її знеціненість: адже це не моя власність, а пана, нехай він про життя і дбає...

Природа поліцейської держави – у психології рабів! Прощай, немита Росія,

Країна рабів, країна панів, І ви, мундири блакитні, І ти, їм відданий народ.

авторитет держави виникає не з вікових традицій чи темних глибин

релігійної віри, але у процесі публічних обговорень, у якому жителі

держави явно формулюють угоди, на основі яких готові жити разом.

Коли багатство і бідність розділені як у нас – 3:97, виходить

держава, що складається з рабів і панів, а не з вільних людей, держава,

де одні сповнені заздрощів, а інші – зневаги

(Не Путін створює цю владу, а рабська психологія народу створює путіних і панування спецслужб. Добровільне рабство створює панів. Щоб вижити з цієї психології, потрібен час, - слід пройти певний шлях, який пройшли люди на Заході за 500 років Реформації – Ренесансу – Реставрації – Революції – Ліберальної демократії.)

Наша Вітчизняна національно-визвольна війна яку імперія Зла почала в 2014 році з розстрілу Майдану, окупації Криму і Донбасу і продовжує зараз у 2023 році, шляхом повномасштабного військового вторгнення, масованого ракетно- авіаційного бомбардування тисяч міст і селищь, разом з населенням, прискорив процес зміни рабської психологіі меньшовартості бувшого колоніального народу в сотню разів.

Після Перемоги долю держави будуть вирішувати вільні люди = ветерани цієї війни.

БОГ ПРО СВОБОДУ І РАБСТВО

Людина наділена вільною волею.
Господь надав йому свободу вибору: або добровільно прийняти його

керівництво, отже і дану Ним систему цінностей чи визначати усе у житті самостійно , але тоді вже й відповідати за наслідки. Зауважимо, що другий шлях означає фактично спробу «помірятись» із Творцем, стати «самим собі богом». Людина, вибрала другий шлях, тобто. <нічим не обмежену особисту свободу>. Результат не забарився:

Вочевидь, коли і Бог і сатана пропонували людині свободу, кожен вкладав у це поняття абсолютно різний зміст.

Одна справа СВОБОДА ВИБОРУ у всьому, яка зобов'язує відповідати за свій вибір.

І зовсім інше - ВИБІР СВОБОДИ у всьому, що ставить людину поза будь-якими моральними обмеженнями.

Причому <свобода>, запропонована сатаною, виявилася на ділі лже- свободою, бо робила людину рабом своїх гірших інстинктів, рабом речей, рабом <успіху>, жадібності та владолюбства, а значить - і рабом будь-кого, хто міг би йому все це забезпечити ! Тому, щоразу вимовляючи слово «свобода», варто насамперед замислитися, про яку саме свободу йдеться. Тим більше, що саме це поняття в різних цивілізаціях вкладається зовсім різний зміст.

Раб - це людина, позбавлена можливості вибору. Він не може приймати рішень, за винятком, можливо, найнезначніших.

Тривала покірність свавіллям господаря не може не позначитися на особистості людини. Рабство призводить до психологічних наслідків, які трансформують особистість та заважають їй реалізувати свою свободу волі.

Зло не забирає в людини внутрішньої свободи, яка проявляється у моральній позиції людини та її оцінці добра і зла.

Але, що моральніша людина, тим може більше впливати на оточуючих людей. (Сахарів).

•Як ставиться до Свободи та рабства Бог, який уперше в історії звільнив від рабства цілий народ і зробив його вільним у всіх поколіннях?

"Рабами були ми у фараона в Єгипті, і вивів нас Господь, Бог наш звідти".

"І піднесемо ми до Тебе пісню нову про наше визволення і про звільнення душі нашої".

Три свята визначають єврейський календар і є його каркасом, — Песах, Шавуот і Сукот — насправді відзначають центральне явище історія народу: Вихід з Єгипту, перехід від рабства до свободи.

"У кожному поколінні кожна людина має відчувати, що він сам пережив Вихід із Єгипту".

Хіба що - скасоване царем 150 років кріпацтво? Тобто зовсім недавно ми як народ були переведені з суто рабського стану в відносно вільний стан,

М. Макіавеллі стверджує: піддані заслуговують на політику батога чи пряника, жорстокість може бути виправдана, що страх ефективніший за любов.

А Я питаю Вас: а яке свято набуття свободи є в українського

народу?

але тут же більшовиками загнано в раніше не бачене в історії

нове рабство - колгоспно - кріпацтво. З якого так і не видерлися до

сьогодні. Бо землі селяни так і не отримали. А лише володіння землею

робить селянина вільною людиною, і ніщо інше!?

Монарху пропонуються засоби тиранічні, особлива мораль (або аморальність) Макіавеллі явно протиставлена моралі Платона, Аристотеля та св. Хоми, тобто. зло в політиці необхідне, і ця потреба виправдана. У світі немає місця доброчесному государю.

Гоббс – засновник теорії суспільного договору. - у природному стані люди живуть у злиднях і постійній небезпеці, кожен боїться іншого, всі існують за принципом "людина людині вовк", ними рухають особисті пристрасті (честолюбство, марнославство, себелюбство), або релігійні і політичні пристрасті, які ведуть до конфліктів. Необхідна спільна згода (договір), щоб пожертвувати своєю свободою на користь держави в обмін на гарантію безпеки, порядку та миру.

Висновок.

Існує реальність: У людських спільнотах-цивілізаціях склалася та підтримується автоматично, для забезпечення їх розмноження, та експансії по земній кульці, діада з єдності боротьби двох протилежностей, які у взаємній любові-ненависті рухають історією людства.

Власництво – покірність; Панування – рабство; Влада – народ; Вільні - Раби (не вільні); Власники (майна) – незаможні; Капітал - праця; Власники (роботодавці) – наймані працівники; Держава (чиновники) – громадяни (громадянське суспільство).

Між ними вже немає твердих кастових кордонів. Прошарок вільних людей (середній клас) володіють інтелектуальним капіталом, забезпечують творчий, креативний (духовний, науковий, естетичний...,) загалом – культурну складову цивілізаційного розвитку.

Вони також забезпечують можновладців, крім духовної, ідеологічної та масової психологічної обробки рабів – «видовища» та «послуги»: ТV, кіно, гладіаторів, футбол, гонки, проституцію, алкоголь, тютюн, наркотики тощо!

Надалі розвитку та ускладнення суспільства (після того, як бранців перестали вбивати, а стали перетворювати на рабів) у
Права сформувалася головна політична функція – залагоджувати соціальні конфлікти та тримати рабів у стійлі.

Вчені кажуть, що «Право – це порядок регулювання соціальних відносин за допомогою систематичного та впорядкованого

застосування сили органами держави, – на основі владних приписів у рамках судового та адміністративного процесу».

Нехай буде так. Ось тільки суть ці «правознавці» у всі віки намагаються затуманити, на користь влади.

Спочатку було материнське право. Рахунок кревності вівся лише з жіночої лінії.

Моногамія (родина) виникла внаслідок зосередження власності в руках чоловіка, і з потреби передати її у спадок дітям саме цього чоловіка.

Для цього була потрібна моногамія дружини, а не чоловіка, тож ця моногамія дружини аж ніяк не перешкоджала явній чи таємній полігамії чоловіка.

Церква скасувала розлучення, переконавшись, що проти подружньої невірності, як проти смерті, немає коштів.

У протестантських країнах моногамія призводить лише до нестерпно нудного подружнього співжиття, яке називають сімейним щастям.

- "Як у граматиці два заперечення становлять твердження, так і в шлюбній моралі дві проституції становлять одну чесноту".

Європа, середні віки. Зникло античне рабство, з'явилися жебраки вільні, які зневажали працю як рабське заняття.

Пішов процес бурхливого розвитку Права як інструменту охорони панування заможних та обслуговування їх взаємовідносин з незаможними масами;

У бідняків немає жодної власності, для збереження та успадкування якої якраз і було створено моногамію та панування чоловіків- власників;

Крім того, велика промисловість відірвала жінку від будинку, відправила її на ринок праці та на фабрику, досить часто перетворюючи її на годувальницю сім'ї.

У пролетарському житлі втратили всякий ґрунт останні залишки панування чоловіка, крім хіба деякої грубості у поводженні з дружиною, що укорінилася від часу введення моногамії.

Що ж це був за таємничий чарівний засіб, за допомогою якого франко- німецькі народи вдихнули нову життєву силу, що вмирала Європі?

Абсолютна більшість вчених-суспільнознавців та істориків сходяться

на тому, що цю життєву силу додало народам Європи, а потім –

і Америки, один дуже ефективний засіб – Християнство, яке

забезпечило єдність та згуртованість народів Європи, надало їм силу

духу та волі для небачених раніше у історії людства Звершень.

Особливо великі плоди принесла протестантська гілка християнства

у Північній Америці, яке лише за три століття із заокеанських глухих

колоній та сировинних придатків Європи вивело США у лідери всієї

Західно-Християнської цивілізації.

Томас Гоббс, "Левіафан", говорить не про діяльність государів, а про права народу.

Він виходить із реального знання людей, які вони є, а в основі своїй вони егоїстичні та злі.

Людське мистецтво - наслідування природи. Для охорони та захисту себе створено великий Левіафан, який називається Республікою, або Державою. - добробут і багатство всіх приватних членів є його силою, salus populi, безпекою народу, - його заняття!

Християнська держава і церква – одне й теж. Мирська і духовна влада є лише двома словами, щоб у людей двоїлося в очах і щоб люди не розуміли, хто їхній законний суверен.

У цьому житті немає іншої влади, окрім мирської. Має бути один верховний правитель, інакше необхідно виникати в державі заколот і громадянська війна між церквою та державою, між прихильниками духовної влади та прихильниками мирської влади.

Хто має бути цим верховним пастирем на підставі природного закону:

їм має бути верховна громадянська влада.

Висновки Гоббса:

1. Фундаментальні природні закони-інстинкти:

- природа людини: «людина людині – вовк»;

- їхній природний стан: «війна всіх проти всіх»;

2. Але ще природніше для людей - «плодітеся, розмножуйтесь по всій Землі»

- «коріться моральному (божому) Закону, інакше загините»

3. Держава – інструмент примусу людей виконувати Закон для загального блага – розмноження та оволодіння всього доступного простору.

"Виходячи повністю від народу, влада спочатку походить від Бога", Бог - перший принцип природного права.

Нова цивілізація - Християнська, вже при своєму зародженні, почала давати два великі результати:

1)вона створила сучасні держави-нації,

2) забезпечила настільки величезне зростання населення, що менш ніж через двісті років після їхнього становлення були без шкоди перенесені страшні кровопускання, заподіяні хрестовими походами епідеміями.

Загальновизнано, що показником ефективності держави та її влади є стан приросту населення.

Значить, все йде за законами природними. (які не залежать від волі та бажання людей, ні від воєн та революцій). А тільки, - від стихійних лих, космічних та глобальних катастроф. Перед лицем яких усе людство виглядає як дрібні плями плісняви на земній тверді.

Для того, щоб звернути увагу політика-початківця на те, що без глибоких знань в історії Держави і Права він завжди буде примітивом і дилетантом у цій професії. А оскільки професія має публічний характер, то невігластво політика стає предметом для насмішок та принижень. (Приклади: Черномирдін, Янукович).

Але головна наша мета у цій бесіді – допомогти зрозуміти, що тільки упокоривши власну Гординю, ти можеш стати Політиком. Інакше – лише дрібним фігляром –політиканом. (Типу Шуфрича, Ганки Герман, Л. Черновецького, тощо).

У наступних розмовах ми обговоримо це питання докладніше. Тому що вважаємо, що гординя – головний ворог політика. Набагато більшою мірою, ніж для пересічного громадянина.

Вже тоді Європа стала перенаселеною, що стимулювало енергійний

пошук нових територій інших континентах, за океанами задля

забезпечення безперервності розвитку цієї цивілізації.

Для чого ми виклали ці фрагменти історії та теорії права та держави

у дусі Апокаліпсису та приреченості?

Тема No5. Політична економія

(від А. Сміта та К. Маркса)
Всесвітньо - історична перемога лібералізму та ліберальної

демократії. Кінець історії. Довіра між людьми. «Людський капітал». (Від Л. Мезеса до Ф. Фукуями).
•Глобалізм та глобальна політика. «Велика шахівниця», «Зіткнення цивілізацій» (З.Бжезінський, C.Хантінгтон)
Місце та роль України у світі, Європі, Євро-Азії. Камо прийдеши?

Маємо дві України – європейську Західну та євразійську Східну. Доленосне значення цього поділу підтверджується його відповідністю до національної самоідентифікації громадян України.

О. Толстой: “Є дві Русі. Перша — Київська має своє коріння у світовій, а щонайменше у європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів їх весь західний світ. А ще є інша Русь — Московська. Це – Русь Тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію та дику запеклість.

Ця московська Русь з давніх-давен була, є і буде цілковитим запереченням всього європейського і запеклим врагом Європи”.

Карл Маркс : «Непереборне вплив Росії заставало Європу зненацька у різні епохи, воно лякало народи Заходу, йому підкорялися як року чи чинили лише судорожний опір. Вона є єдиним в історії прикладом величезної імперії, сама могутність якої, навіть після досягнення світових успіхів, завжди скоріше бралася на віру, ніж визнавалася фактом».

«Як могла ця держава, чи ця примара держави, примудритися досягти таких розмірів, щоб викликати, з одного боку, пристрасне

М. Грушевський: “Порівнюючи з великоруським народом, український

є народом західної культури, одним із найбагатших південними та

східними впливами. Але все-таки він є західним народом усім змістом

своєї культури і свого духу, тоді як великоруський, хоч і європеїзований,

перебуває цілком у полоні східного духу і культури”

твердження, а з іншого - затяте заперечення того, що вона загрожує світу відновленням всесвітньої монархії?»

Начебто й не минуло півтора століття після написання цих слів!

«Московія була вихована і виросла в жахливій та мерзенній школі монгольського рабства. Вона посилилася лише тому, що стала vir- tuoso у мистецтві рабства. Навіть після свого звільнення Московія продовжувала відігравати свою традиційну роль раба, який став паном. Згодом Петро Великий поєднував політичне мистецтво монгольського раба з гордими устремліннями монгольського володаря, якому Чингісхан заповів здійснити свій план завоювання світу».

С. Хантінгтон: Цивілізації – це групи історично споріднених країн, яких об'єднує у конкурентному змаганні із сусідами спільна частка, культура, традиції.

Вважається, що протягом ХХ ст. співіснували 7 цивілізацій. На пострадянських теренах – європейська (західнохристиянська) та євразійська (східнохристиянська) цивілізації.

Московське царство, Російська імперія та Радянський Союз були послідовними історичними формами окремої локальної цивілізації, - східнохристиянською, сучасні російські історики звуть євразійською, – православною чи російською.

В ХІІІ ст. Русь стала полем битви двох цивілізацій. Якщо татари олицетворювали собою Азію, то лівонський орден Прибалтики – Європу.

Навіть після перемоги над татарами на Куликовому полі 1380р. Московське князівство фактично позбавлялося улусом Золотої Орді. У моду увійшов татарський одяг, знати переходила у мусульманство, а татарська мова стала майже державною за Василя ІІ. Державний устрій Московського князівства формувався значною мірою за ординськими стандартами. Це стосується адміністрації, війська, митниці, пошти, транспортної зв'язку, фінансової та грошової систем тощо. Навіть терміни "митниця", "казначейство", "ямник", "гроші", "базар" - тюркського походження. На ранніх московських монетах присутні татарські написи. Грошову систему також запозичено з Орді.
Це стосується як основних номіналів грошей (гроші, алтин та ін.) Саме тому серед російського дворянства так багато татарських

прізвищ: Салтикові, Шереметьєві, Юсупові, Булгакові, Басманові тощо.

Ці періодичні ін'єкції татарської крові супроводжувалися трансплантаціями цілих військових азійських структур.

Г.Федотов у книжці “Росія та свобода”: “У самій московській землі вводять татарські порядки в управлінні, суді, збиранні данини. Не

Фундатор євразійства князь Микола Трубецькой писав: “Московська держава виникла завдяки татарському ігу. Руський цар став спадкоємцем монгольського хана Скинення татарського іга полягало у заміні татарського хана православним царем
та у пренесенні ханської ставки до Москви. Навіть персонально значний відсоток бояр та інших служилих людей московського царя складали представники татарської знаті”

М.Бердяєв: „Більшовізм є третє явище російської великодержавності, російського імперіалізму, — першим явищем було московське царство, іншим явищем петровська імперія... Більшовизм виявився... найвірніший деяким споконвічним російським традиціям... Радянське комуністичне царство має велику схожість за своєю духовною конструкцією з московським православним царством...

Розпад Радянського Союзу – це закономірний процес загибелі неефективної архаїчної держави імперського типу, що базується на примусовому азійському способі виробництва.

Як існування Радянського Союзу за Л.Брежнєва базувалося на демпінговому експорті величезних обсягів енергоносіїв, так і путінська стабілізація сучасної Росії безпосередньо залежить від високих цін на газ та нафту.

Ми додамо до цього: у ХХ столітті раби, що захопили владу, в особі своїх вождів – Ленін-Троцький-Сталін намагалися проводити ту ж

Наприклад,

опричину було запозичено і перенесено на московський ґрунт Іваном ІV

з татарської військової практики.

ззовні, а зсередини татарська стихія оволодіває душею Русі, що

просочується у плоть і дах. Саме збирання земель відбувалося східними

методами. Знімався весь верхній шар людності і вивозився до Москви,

замінюючись прийшлими та служивими людьми. Без винятку

викорчовували всі місцеві особливості та традиції...

Третій Інтернаціонал є не Інтернаціонал, а російська національна

ідея...

політику експансії шляхом т.зв. «екпорту революції» та розпалювання мирної революції. Але зазнали повного краху. Вожді Радянської імперії навіть філософськи не хотіли уявити, що в природному і нескінченному процесі єдності та боротьби двох протилежностей - Праці та Капіталу, насильницьке (революційне) знищення однієї сторони - Капіталу, автоматично веде до припинення розвитку Економіки цілого - даного співтовариства.

Тому вони дійшли необхідності 100% одержавлення всіх капіталів (адже обіцяли: заводи та фабрики –

робітникам, землю селянам – тобто, обіцяли, всіх рабів зробити дрібними власниками!).

На таке не йшла жодна влада в історії християнської цивілізації.

Ф. Фукуяма: Ґлобалізація нескінченна

У який бік іде еволюція урядових установ та економік Західно- Християнської цивілізації?

У бік ліберальної демократії та капіталістичної ринкової економіки. Неминучим наслідком реформування інститутів ліберальної демократії стане значне покращення становища рабів. Яким уже не буде потреби щось собі виборювати в хазяїв життя.

Саме це він мав на гадці, коли писав про кінець історії.

- Ґлобалізація? Власне вона найбільше сприяє розвитку ліберальної демократії. Світ інтеґрується стимулює економічний ріст. Там, де розвивається економіка, неминуче поширюється демократія. Саме цей різновид прогресу – єдиний, який створює шанс розвитку для найбідніших країн.

Ключем до справи є те, що я назвав би громадським капіталом. Суспільний капітал – це здатність спільноти до роботи в групах та організаціях, заснована на спільній системі цінностей. Суспільний капітал також є підставою сучасної політики.

Знищивши приватну власність вони знищили мотивацію до праці

та підірвали основу свого ж - як влади – правління та добровільного

підпорядкування рабів.

Особливо тяжкий злочин вони скоїли із землею і тими, хто

століттями сподівався її отримати у свою приватну власність -

селянами. Їх заморили голодом – на їхній же землі.

В наш час соціологія та сама громадська практика показують нездатність наших громадян колишнього СРСР до кооперації для роботи в групах і організаціях.

. Кожен сповіде замість заповіді: «Полюби ближнього свого як самого себе», зовсім протилежну:

«Обдури ближнього свого і зрадій, що не дав йому обманути собі».

Адже ринкова економіка і особливо банківська справа можливі лише на основі довіри між учасниками торгових та грошових обмінів.

•Тим часом навіть дуже розвинені економіки недооцінюють значення моральних вартостей, які є основою суспільної солідарності.

Люди, як сказав Аристотель, – це суспільні тварини, вони прагнуть жити разом із іншими, поділяти спільні правила, цінності та принципи.

•Військове суперництво буде існувати й надалі у недемократичній частині світу.

Ймовірність того, що між Францією та Німеччиною чи США та Канадою розпочнеться війна – дорівнює нулю. Це означає, що ми матимемо значну смугу світу, а більшість країн буде конкурувати між собою, вдаючись не до військових, а до багатьох інших засобів.

Ґлобалізація – нескінченна. Ґлобалізація є не лише економічною, а й культурною інтеґрацією.

ПРО РОЛЬ УКРАЇНИ ДЛЯ РОСІЇ

Без України Росія перестає бути євразійською імперією. Втрата Україною незалежності мала б негайні наслідки для Центральної Європи, трансформувавши Польщу на геополітичний центр на східних рубежах об'єднаної Європи.

Влада в Москві з самого початку ставить перед собою завдання повернути Росії жахливу могутність, якою вона мала в радянські часи.

Путін особисто надзвичайно розбагатів, - 41 мільярд доларів, зокрема 37% акцій 'Сургутнафтогазу' і 4,5% акцій 'Газпрому'.

Медведєв, який довгі роки очолював Адміністрацію президента і водночас рада директорів "Газпрому" - втілює собою цю "змичку". Повальна корупція серед можновладців вийде ним боком. Розміщення

генетично довіри одне до одного

А нездатність тому, що немає

Україна, на євразійській шахівниці, є геополітичним центром, її

існування як незалежної держави допомагає трансформувати Росію.

особистих станів за кордоном дозволяє США та ЄС диктувати їм свої умови у разі «непідкорення», і може стати головною причиною обурення у суспільстві – особливо після того, як запаси сировини вичерпаються.

У короткостроковому ж плані вона змушує корупціонерів інстинктивно займати 'оборонну позицію' - звідси й кон'юнктурне прагнення Путіна використовувати націоналізм і ксенофобію як інструмент, покликаний мобілізувати суспільство на підтримку можновладців, і одночасно відвернути його увагу від злодійства.

- ідеології італійського фашизму, з його кольористим стилем і мізерним змістом, нагадує і той факт, що у виступах Путіна не проглядається цілісної концепції того, якою має стати російська держава, економіка та суспільство.

Націоналістичне 'лакування' минулого і розпливчасті згадки про 'суверенну демократію' не дають скільки-небудь чітких орієнтирів щодо майбутнього країни. Путін, як правило, зосереджує увагу на короткостроковій перспективі, наголошуючи на таких поняттях, як національна гордість, могутність, статус на світовій арені, та економічний прогрес, але не ґрунтуючись на будь-якій більш масштабній доктринальній схемі.

Лейтмотивами його риторики зазвичай є зміцнення держави, максимальне примноження її багатства, і навіть демонізація його внутрішніх та зовнішніх ворогів.

Перемога 'революції троянд' у Грузії наприкінці 2003 р. та 'помаранчевої революції' в Україні наприкінці 2004 р. викликала у Кремлі справжню паніку та репресії.

На щастя, оскільки російських громадян вже неможливо ізолювати від зовнішнього світу, виникає дедалі більше шансів, що народ зробить цей висновок ще раніше, ніж Кремль.

•Урочистістю історичної справедливості є те, що сталося з українською дійсністю, враховуючи, якою вона була 30 чи 40 років тому

і якою стала тепер.

- перемогла помаранчева революція, і це справді був дух справжньої волі.

- На Майдані український народ продемонстрував свою рішучість бути вільним як спільність як нація, і це важливий історичний момент.

Путін та його п'ята колона намагаються знищити новий дух надії в Україні, зруйнувати його, звести до рівня банальності, посіяти зневіру та розчарування.

- Україна може стати наступною після Грузії метою російської агресії. – було написано у 2008 році......

•Цивілізаційна орієнтація українства на Захід – це питання життя чи смерті української нації.

Про незворотність цього процесу свідчить безперервно прогресуюча „європеїзація” електоральних симпатій на виборах президентів України протягом останніх 15 років її незалежності.
Карти розподілу голосів та цивілізаційної орієнтації національно- демократичних прибічників європейського вибору України за 1991- 2007р.р., демонструють стійку тенденцію наступу східного кордону симпатиків Європи на територію проросійськи налаштованих євразійців.

Підводячи підсумки зазначимо, що протягом усієї історії Україна опинилися у прифронтовій смузі зіткнення європейської та євразійської цивілізацій.

Лише внаслідок останнього міжцивілізаційного конфлікту (Друга

Світова війна) Україна втратила близько 11 млн. чоловік та майже

всю інфраструктуру. Народи цивілізаційного порубіжжя не тільки

втрачали державність, а й були змушені постійно боротися проти

асиміляції за власну етнічну ідентичність. Єдиний шлях

самозбереження української нації, гаслом якої має стати заклик

М.Хвільового: „Геть від Москви, назад до Європи!”

У цьому запорука незалежності України

Тема 6. Політика – концентрований вираз

економіки.

-Політика – мистецтво можливого.
-Політка - мистецтво компромісу. -Війна (в т.ч. - громадянська) - продовження політики іншими засобами.

Політика є мистецтвом утримувати людей від участі у справах, які їх прямо стосуються. (Пітер Устінов)

Політика – це мистецтво можливого, це мистецтво робити можливим необхідне. Жак Ширак

Політика – це мистецтво можливого, мистецтво компромісів. Свої найкращі битви Наполеон вигравав не на полях битв, а

методами дипломатії та гри на користь протилежних сторін.

Володимир Буковський: «Політика – це не шахи, а вулична бійка», Яку Росію ми б хотіли побудувати?

Вираз "Політика - справа брудна" - не є аксіома. Якщо політикою займаються порядні люди, то й політика не може бути брудною. Політика - мистецтво можливого, мистецтво компромісу.

Інша справа зрозуміти, яку країну, яку Росію, ми хотіли б побудувати. Зрозумілої відповіді на це питання поки що немає. Ні Горбачов, ні Єльцин, ні Путін не змогли його сформулювати.

Сьогодні вважається, що потрібно будувати суспільство на кшталт західноєвропейських країн, де дуже високий рівень соціальних гарантій, як у Німеччині та Швеції. Але з огляду на національну специфіку. Можливо, це і правильно. А може бути... Занадто хитромудра наша національна специфіка.

Трохи історії. Розкол церкви, гоніння старовірів, революція... – адже все це ланки одного ланцюга.

Відмова від духовності, ієрархії, таємниці, задля окремої людини, демократії. З цього рубежу починаються протестантські війни (які ведуться протягом 100 років) і відродження буржуазії.

ХVI століття – початок капіталізму. Початкове накопичення капіталу. Виникнення середнього класу. Як наслідок – з'являються люди, які акумулюють кошти. Лихварі - що дають гроші в зростання

(борг) - прабатьки банківської системи. На Русі, куди вони, звісно, полізли, їх називали жидами і тиснули, як клопів. У той час наша церква ще цілком розуміла, що людина приходить просити, коли життя вже зігнуло в баранячий ріг, і не дозволяла знущатися над своєю паствою.

Все змінилося на Русі з приходом на трон Романових на початку XVI ст. Вони псковитяни, тобто. західники по відношенню до Волги. До того ж Псковська область на той час входила до складу Пруссії. Прихід клану Романових і все що з цим пов'язано (докладніше - у "Новій Хронології" Носовського та Фоменка) можна вважати першою великою перемогою Заходу над Сходом.

«....Надалі, протягом більше 4-х століть, Захід постійно прагне насадити в Росії середній клас. У тому числі й пан Ленін з його революцією: ну не збирався він влаштовувати світле майбутнє (на гроші Німеччини) у Росії, як би пані комуністи нас не запевняли у протилежному. Цілі його були набагато прогматичнішими, і НЕП тому підтвердження. Остання їхня спроба - це 90-ті роки. Не можна сказати, що не є результативною. Сьогодні жидів (банкірів) у Росії, як собак не різаних. Духовна складова держави теж бажає кращого. Але ось середній клас народжуватися не хоче! Не хочуть Росіяни прогинатися під західні цінності, хоч варту кричи. Сидить у нас, мабуть, інтуїтивне розуміння нашої східності. Адже Росія тільки до Уралу - Європа, а всі багатства наші в Азії, як у прямому, так і в переносному значенні.

І проблеми, пов'язані зі світовою економічною кризою (співвідношення курсів валют, проблеми процентної ставки та вартості кредиту та іпотеки, світового попиту на російські енергоносії, макро- та мікроекономічні наслідки валютної політики держав, тощо) змушують Пильніше розглядати питання можливих варіантів розвитку економіки Росії.

Країна, суспільство є сферою співробітництва та зіткнення безлічі приватних інтересів. Постає важливе питання про те, як досягти сумісності суперечливих інтересів усіх членів суспільства, їхньої спільної волі та морально-етичного початку.

Здатність забезпечувати таку сумісність і робить політику "мистецтвом можливого", "мистецтвом компромісу".

Людську діяльність взагалі, і самі міжособистісні стосунки, зокрема, суспільство оцінює у категоріях добра і зла, істинного та хибного, справедливого та несправедливого, прекрасного та потворного... . Світ дуальний, двоякий. Усе це осідає у свідомості як " суб'єктивні цінності " - установки, оцінки, заборони тощо.

Але це статика. А в динаміці (у житті) ми знаємо, що добро несе в собі зло і навпаки. Тож усе життям і перевіряється.

Зрозуміло, ідеальним буде той політик, який прагне досягнення найбільшого блага для найбільшої кількості людей. Але жоден політик не може гарантувати цього, як і передбачати усі можливі наслідки своїх дій. Подробиці на сайті
politicsabout.com

«Жаль, що Україну роз'їдає та знищує система підвійних стандартів, ситуативності та жорсткого політичного цинізму. А "газові угоди" є лише лишнім підтвердженням цього. В українській політиці немає місця закону, принциповим позиціям, моральній та політичній відповідальності. В українській політиці є лише ситуативні вузькі партійні та корпоративні інтереси, які хаотично змінюються з шаленою швидкістю. Це стосується абсолютно всіх суб'єктів політичних процесів зі всіх печерських вулиць.

В українській політиці майже немає політиків, здатних бути відповідальними за кожне своє слово, кожну свою дію, кожен свій голос. Українська політика є дуже хворою. Відповідно, важко хворою є й Українська держава.» - Сергій Ткаченко, адвокат, для УП

Американські українці - про кремлівські плани ширки і зрілість українського народу

ала, але не розбилася і не зникла. Її експерти з уболівальниками, включаючи наші, намагаються поставити її назад на ноги, але без України ніяк не дається. Тому кремлівські спецслужби цілими відділами експертів, проникли у всі гілки політичного та суспільно- громадського життя в Україні, розпочавши від Верховної Ради, через мега партії аж до сільських рад.

Вони потроху запровадили модерне кріпацтво, вони привели народ до тотального зубожіння, щоб він не думав про політику, тільки, як вижити, а самі купаються в добрах та розпусті. Вони хочуть змінити Конституцію для своїх потреб, вони хочуть позбавити народ права вибору свого президента

-Політичний терор (державний, міжнародний, «революційний», релігійний, етнічний, кримінальний).
-Джихад проти Йудео - християнської цивілізації. Удар у відповідь у серце Ісламської цивілізації. Туреччина (!) у НАТО, ЄС.

-Політичні вбивства як спосіб вирішення політичних проблем. ЦІНИ НА НАФТУ І ГАЗ – ЦЕ КЛЮЧ ДО ТРЕТЬОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ І

засіб для обслуговування двох перших клієнтів, як продажна та розпусна дівка обслуговує того, хто більше платить? Чи обіцяє?

Вчитель, як і личить, відповів притчами – прикладами нашого життя десятирічної давності. А тому, хто не жив на той час в Україні, і не знайомий із загальновідомими тоді історіями з життя кучманоїдів на т.зв. «плівках майора Мельниченка», він дав лінки першоджерел, цитованих матеріалів та авторів.

Так, Роман Ревчук пише: Генеральний план поглинання України 2000 – 2004 – 2010 –...?
« У 2000 році президентом Росії став Володимир Путін, який відразу буквально кинувся втілювати в життя відому ельцинську настанову: "Щоранку подумай, що ти зробив для України?".

Пунктом номер один постало: нейтралізувати, дискредитувати в очах світової спільноти надто незалежного президента Леоніда Кучму, який зміцнив свою владу в країні, і, незважаючи на популістські заяви про союз із Росією та Білоруссю, про мови та інше, тримавши курс на зміцнення української державності.

Засоби було обрано суто чекістські - плівки Мельниченка...»

3. Про історію спецоперації запису прослуховування кабінету президента України, проведеної за допомогою майора Мельниченка, написано гори публікацій. Але нас цікавить вузьке питання: чому ті, хто її здійснювали, принесли Кучму в жертву?

Як Кучма намагався шантажувати Путіна компроматом
і чому йому відповів Путін: «Кучму геть!» Читайте про постачання ракет, здатних нести ядерні боєголовки Ірану та постачання Іраку лінії з виробництва патронів, згортання американської допомоги Україні, ізоляції Кучми та багато іншого.

- Новини сумні. ...зрозуміло, що «Кольчуги» в Іраку є, а в Ірані є ракети, здатні нести ядерні боєголовки, вже цього тижня розпочнеться процес міжнародної ізоляції Леоніда Кучми та, на жаль, нашої країни. Утім Україна, її парламент, спецслужби, її народ мають ще шанс відхреститися від свого лідера.

-Діяльність режиму Кучми не обмежувалася Іраком. Україна поставила до Ірану Ракетні комплекси СКАД (SCUD). Але все виявилося набагато серйознішим. Це і пересувні установки із ракетами класу «земля-земля» Р-17. Кожна така ракета здатна нести ядерну боєголовку вагою одна тонна. Дальність – до 300 кілометрів. Такі комплекси можуть перекидатися повітрям вертольотами, що обіцяє великі сюрпризи противнику. Хто в Ірану головний противник, гадаю, не слід нагадувати. СКАДи постачалися до Ірану через Єгипет.

– Це навіть не десятки, це сотні військових спеців, наладчиків обладнання, консультантів. – Вже цього тижня буде відкликано запрошення Кучми на участь у Празькому саміті НАТО-Україна, який відбудеться у листопаді. Це, звісно, не все. Я передаю вам листа «непростого» конгресмена Роджера Вікера на ім'я голови підкомітету із закордонних асигнувань Бюджетного комітету Конгресу США. Прочитайте уважно: такі жорсткі формулювання навряд чи колись використовувалися щодо нашої країни. Від себе додам: до кінця року Конгрес повністю згорне фінансові програми допомоги українському уряду! – Леонід Кучма буде перетворений цивілізованим світом на ізгоя.

Колишній глава адміністрації президента Росії Олександр Волошин. Нафтопровід "Саддам-Кремль" http://lenta.ru/articles/2005/05/16/senate/

Але це не все. Під час свого візиту я з'ясував, що до Іраку було

поставлено лінію Луганського патронного заводу з виробництва

патронів для стрілецької зброї. Це теж справа рук Кучми та компанії.

Відомі багато подробиць цієї та інших операцій. Мені навіть відомо,

скільки українських військових фахівців побувало в Іраку за останні

роки.

Незабаром після опублікування змісту чергових записів майора

Мельниченка всім доведеться робити вибір: Верховній Раді,

керівництву Міноборони України, СБУ. Суть вибору наступного: чи

Кучма, чи держава Україна, її народ. Потрібно буде ставити на

порядок денний питання щодо усунення Кучми від влади. Інакше

цивілізований світ розцінюватиме Кучму та Україну єдиним цілим...

Інтерв'ю взяв Олег Єльцов, «УК»

Розслідування нелегальних угод з продажу іракської нафти призвело до адміністрації президента Росії

Звинувачення на адресу російських політиків, які нібито брали хабарі від Саддама Хусейна, зі сторінок газет потрапили в офіційні документи. Підкомітет Сенату США з розслідування представив доповідь, в якій йдеться про багатомільйонні контракти, отримані російськими представниками за політичну підтримку колишнього іракського уряду. Розслідування довело сенаторів до найвищих ешелонів російської влади: у нелегальних угодах звинуватили кремлівську адміністрацію. Щоправда, ім'я Володимира Путіна серед фігурантів не згадується.

: «Кучма: Він що живе в Москві?

Деркач (шеф СБУ): Живе у Москві. Викупив дачу. Ну, він там, в Угорщині там, але зараз живе у Москві. Викупив дачу Георгадзе. Це поряд із Зюгановим, отже, дача. «Я навіть, — каже, — щоранку з ним вітаюсь, коли виходжу». ...У цій зоні, ось як у нас у Кончі, він у такій зоні викупив собі дачу.

Кучма: Під Москвою дачі там...

Деркач: Ну, вони в добрих стосунках із Путіним. Вони з Путіним спілкувалися ще коли Путін був у Ленінграді.

Кучма: Не влипнути б. Деркач: Ні, ну то їхні запитання».

2 червня 2000 року.
Деркач: Леоніде Даниловичу, ми ось тут у німців цікаву інформацію витягли. Отже, заарештований ось такий діяч.

Ось він ще не перекладений. Ось.
Кучма (читає): Ріхтер, Рудольф Ріттер. Деркач: Так. І у справі цих, на контрабанду наркотиків.

Кучма (читає): Директор (одне слово нерозбірливе), отримаєш... Деркач: Ось вони документи. Ось вони вийняли документи. Ось тут і

Нафтовий список Саддама: http://lenta.ru/articles/2004/02/02/iraqilist/

Кому Хусейн давав хабарі нафтою в обмін на політичну підтримку

Крім того, у самих «плівках Мельниченка» міститься суб'єктивна

сторона вироку Кучмі.

Так, в епізоді, датованому 8 лютого 2000 року, Семен Могилевич

згадується у наступному діалозі

Вова Путін.
Кучма: Це про Путіна? Деркач: Значить, росіяни це все викупили. Ось ці усі документи. Залишилися лише у нас. Я думаю, що Патрушев буде 15-16-17-го. Ось йому для роботи, а це йому (три слова нерозбірливо). Так? Кучма: Угу. Деркач: Ну а у себе будемо зберігати. Вони тут десь хочуть усе закрити. Це вам, так кинемо сюди його, так? Слід зазначити, що Деркач вважав за необхідне віддати ці документи Патрушеву, шефу ФСБ Росії. Кучма вигадав інший хід. У голові нашого «авторитету» народилася ідея посадити Путіна на гачок: повідомити про наявність таких документів у СБУ, але самих документів не віддавати. Це був класичний шантаж на компроматі, який активно використовувався Кучмою для розрулювання ситуації в Україні. «Оборзєв», він вирішив застосувати той самий метод щодо північного сусіда. 4 червня 2000 року. Деркач: Тепер, Леоніде Даниловичу, значить, з американцями те, що стосовно... Це справді цінні матеріали чи ні? Деркач: За цим... Там є дуже багато цінного. Це справді фірма, яка... Кучма: Ні, ти мені скажи: це Путіну передати чи сказати йому, що маємо матеріали? Як домовилися з (ім'я нерозбірливе).Деркач: Ну можна. Але він зрозуміє, звідки ми взяли матеріали. Кучма: А? Деркач: Все одно зрозуміє. Кучма: Я скажу: «Служба безпеки!» і плюс...Деркач: Він тобі сказав: «Він, я передав вам». Кучма: Я скажу, що Служба безпеки нашої має цікаві матеріали. Я не буду йому навіть передавати.Деркач: І сказати, що ми вибрали з Німеччини, і все, що було, значить, у нас (одне слово нерозбірливе), віддали. Більше ніхто не має. (Фраза нерозбірлива.) Так? Кучма: Звичайно... І далі:

Деркач: Ні, ну я просто, як ми ухвалимо рішення, все одно віддавати треба. Тому що вони всі ці документи викупили по всій Європі, бо тільки в нас залишився. Ця спецслужба у Німеччині, ми раніше почали (одне слово нерозбірливе). Тому він дуже зацікавлений. Кучма: А може, я скажу, що ми маємо документи, справжні факти в Німеччині. Я вдаватися не буду.Деркач: Ага.Кучма: Скажу: «Дайте доручення своїм, нехай із нашою службою зв'яжуться». А коли вони з тобою зв'яжуться, скажеш: Я президенту віддав, блядь. Забрати в нього ніяк не можу». Деркач: Добре. Кучма: Пограти треба також.

Мабуть, якщо буде потреба. Я не кажу, що я особисто віддаватиму.

Деркач:

Тепер, я підготував усі документи щодо Путіна і віддав вам. Кучма:

Може, ти віддаси Патрушеву?

Якби ці люди знали, що запис їхніх «державних» бесід негайно

доповідається особисто Патрушевим особисто Путіну, то вони,

напевно, одразу самі відкусили і проковтнули б свої мерзенні мови. Але

рівня їх рабського розвитку вистачало тільки на примітивне

обговорення як шантажувати свого господаря.

Можете собі уявити реакцію Господаря на те, коли він отримує достовірну інформацію з перших рук про підлі задуми, які виношують проти Його Світлості ці нікчемні, тупі та жадібні холопи-хохли.

А що ж майор?" не вимагати від мене видачі конфіденційної інформації, що стосується інтересів Росії».

Такого листа до міністерства юстиції США, зважаючи на все, не надійшов.

І на вимогу Великого журі Микола Мельниченко передав

американцям лише підготовлену на Луб'янці частину «свого» архіву:

http://www.kommersant.ru/archive/archive-material.html?docId=346689 .

Він своє завдання виконав: ЦРУ отримало достовірну та інформацію

про постачання Саддаму зброї масової поразки, що й було необхідно

Бушу для більш вагомих доказів Конгесу США про якнайшвидший

початок війни з Іраком. Ціни на нафту потроїлися. Режим Путіна

святкує перемогу та процвітає. Україна та її підлі та дрібні «державні

діячі» впали жертвою у великій грі: «Ліс рубають – тріски летять!»

Олександр Маліков, для УП (матеріал так і залишився на сторінці "Народні блоги" УП за 2007р.)

«Антисемітизм як чинник державної політики у країнах Християнської цивілізації»

-Євреї в Релігії, економіці, фінансах, науці, літературі, мистецтві та політиці країн Заходу, України та Росії. (Влада міцна як ніколи! – говорив Медведчук напередодні падіння режиму Кучми).

Я ВСІМ АНТИСЕМІТАМ, ЯК ЄВРЕЙ,- Є. Євтушенко «Бабин Яр»

Продовжуючи тему про ксенофобію: «Свій – чужий», ми винесли на факультатив (необов'язковий навчальний предмет, який вивчається студентами за бажанням для поглиблення та розширення знань) т.зв. «єврейське питання» антисемітів, та його значення у політиці країн Іудео-Християнської Цивілізації.

Вся історія зародження-становлення - розквіту та панування нашої (Західної) цивілізації нерозривно переплетена з історією Єврейського народу, починаючи хоча б з того, що християни, за прямим

Факультатив на тему No 10: СВІЙ -ЧУЖИЙ в

ПОЛІТИЦІ /

наставленням Христа, в фундамент свого Священного писання - Біблії - поклали Тору (П'ятикнижжя Мойсея). Та й Христа світові дав єврейський народ, - за визначенням!.. самого Господа!

Тому ми вважаємо, що мають рацію ті вчені, які називають нашу цивілізацію Юдейсько-Християнської. (Як би це не подобалося ортодоксам Східно-православної церкви МП, яка оголосила себе спадкоємицею престолу - (Третім Римом) вже померлої Візантійської цивілізації).

Ми переконані, що кожна людина, яка починає політичну кар'єру, якого б етнічного походження вона не була, зобов'язана мати ясні (не обивательські і мракобісні), а науково - історично аргументовані знання з цього питання, щоб не прирікати себе і свою політику вічного прокляття в Ксенофобії. .

•Сподіваємося, що пропоновані тут навчальні матеріали допоможуть політику знайти вірні відповіді на запитання:

1. Хто породжує у різних народів, серед яких живуть євреї, почуття ворожнечі – антисемітизм? Чи не влада цих країн? Чому після Нюрнберга до Законів вносять спеціальні норми – заборона на розпалювання антисемітизму.

2. Усі згодні з визначенням, що в Україні (і Росії) Реальна влада (і гроші) належить аж ніяк не народу, а – олігархічним кланам (мафіозним сім'ям) А з першої десятки наших олігархів – 1- татарин, 1- російський, 1- українець та 7 –євреї(!). У Москві – та сама картина. «Гаманцями» наших президентів є хтось? Абрамовичі... Почуття бідняків до скоробагаток – нуворишів, які пограбували народ у період приватизації – добре відомі. А коли ці грабіжники до того ж – іновірці та інородці – ненависть подвоюється. То може в нашій убогості й ублюдочності нашої влади винні таки євреї, які заволоділи нашими грошима (капіталами)?

2. Почуття заздрощів раба до вільної людини. Адже після виходу з єгипетського рабства весь єврейський народ став вільним.

Це почуття – глибоке, на генетичному, підсвідомому рівні. І не вина, а біда багатьох сучасників,

що їхні предки-кріпаки передали їм таку психологію. До честі українського етносу хочу додати, що не всі отримали таку спадщину.

країнах, де жили євреї, вони бідували, багатіли, але ніколи не були

У всіх

рабами жодного сюзерена. (Погоджувалися на рабство лише викрести,

але вони переставали бути євреями).

Більшість українців у західних областях наслідували дух вільних козаків – гайдамаків! На них – вся надія у відродженні нації та держави.

3. Жадібність і дурість. Небажання повертати, запозичені гроші. Адже не дарма народна мудрість говорить: - хочеш придбати ворога? - Займи йому грошей. Лихварство, (банківська справа) – давнє та монопольне заняття євреїв. Воно призвело до того, що в Європейській цивілізації євреї мають основну масу світових грошей. Це викликає звірину ненависть, особливо, у владних людей, царських осіб, яким доводиться принижуватися і брати в них під заставу (часто, національного надбання) і під гарантії від інших заможних євреїв. Коло замикається – Ви залежно. На думку спадають погані думки. І замість повернення боргів Ви негласно даєте згоду на погром, заодно випускаючи пару натовпу, який щиро вірить, що у всіх її бідах винні ці іновірці-кровососи. Держава негласно заохочує ці настрої, підтримуючи та спрямовуючи у потрібне русло чорносотенців патріотів: «Бий жидів – рятуй Росію!»

Один з моїх добрих друзів, з 1991р. - соратник у боротьбі за державність незалежної України, у приватних бесідах, на запитання: хто головний ворог українського народу?, він відповідає: 1- поляки, 2- жиди та 3- москалі. І пояснює, що поляки на Волині вирізали його бабу та діда; жиди розіп'яли «нашого Христа», а з москалями питань немає – окупанти. (Вирок остаточний – оскарженню не підлягає).

Ось я собі й думаю, а чи варто ламати списи у пошуках істини? Якщо я вважаю, за Христом, будь-яку ксенофобію злочинної, бо «перед лицем Бога немає ні елліна, ні іудея». Він вважає – як сказав. А Ви, можливо, маєте третю думку. І кожен має рацію? По-своєму, і для себе?

– Перший єврейський погром стався у 411 році до нашої ери у місці Елефантіна (південь Єгипту). Тут євреї охороняли південні рубежі країни. Місцеві жителі зруйнували єврейський храм, Підбурювачі були жерці (як, втім, скрізь і завжди в історії єврейських погромів) бараноголового бога Хнума. У цьому єврейському храмі приносили жертву барана. Єгиптяни були просто ображені.

– Про друге, у Вавилоні, який готувався, але запобігли, розповідає Біблія (кн. Естер).

– З появою Святої інквізиції переслідування посилилися. Див: КРИТИЧНА ІСТОРІЯ ІСПАНСЬКОЇ ІНКВІЗИЦІЇ

У 1492 р., на вимогу Генерального інквізитора Торквемади, Королева Іспанії Ізабелла підписала указ про вигнання євреїв із усіх володінь іспанських государів. Цей указ для євреїв був несподіваний. Цей захід, викликаний жорстокістю, а не старанністю до релігії, змусив покинути Іспанію до восьмисот тисяч євреїв, а скарбниця - дуже добре поживилася!

Всі ці заходи мали психологічне значення нагнітання в країні напруженості і ненависті до іудейського народу. Більшість євреїв віддавали перевагу вигнанню а не примусовому хрещенню, всупереч очікуванням влади.

Рішення про вигнання євреїв було пов'язане з діяльністю інквізиції та впливом на королівських осіб. Крім того, антисемітські настрої у масах, вироблені багаторічними проповідями, вплинули на ухвалення цього рішення. Вирішальне значення появи указу мали інтереси освіти.

- 628р. н. е. Король Дагоберт вигнав усіх євреїв із Франції. --632р. н. е. Римський імператор Гераклій під страхом смерті

змусив євреїв Візантійської імперії прийняти хрещення. .

- 1012 р. зв. е. У Німеччині Генріх II вигнав євреїв з Майнца.

- 1096 н. е. Криваві переслідування євреїв на початку Першого хрестового походу у Німеччині. Тільки в містах, розташованих уздовж Рейну, було вбито 12000 осіб як других після мусульман головних ворогів християнського світу.

- 795-816 рр. н. е. Папа Лев III почав проводити публічні диспути

між євреями та християнами, які закінчувалися зазвичай

насильницьким зверненням євреїв у християнство

- 1099 р. зв. е. Хрестоносці увійшли в Єрусалим і винищили євреїв і

. е. Євреї вигнано з Фландрії (частина сучасної Бельгії). Їм заборонили повертатися доти, доки вони не

визнають свою провину у вбивстві Ісуса і не покаються.

мусульман, що там жили

- 1130 р. н. е. Євреї Лондона мали виплатити компенсацію в 1

мільйон фунтів стерлінгів за приписане ним вбивство хворої людини

- 1145р. Другий хрестовий похід. Євреї купили собі захист у укріплених замках знаті, але були віддані черні.

- 1170 р. - Третій хрестовий похід, проти євреїв висунутий кривавий наклеп, і це започаткувало різанину.

- 1290 р. зв. е. Євреїв виганяють з Англії.

- 1306 та 1322 рр. н. е. Євреїв виганяють із Франції. ("Шерше ля фам" ("Знайди відьму!") 3.000 - спалено живцем)

- 1370 р. н. е. Євреїв звинувачують у тому, що у Брюсселі вони нібито осквернили Тіло Христове (хліб, що використовується в месі). Засуджені спалені.

- Знову всі євреї вигнані з Фландрії, аж до 1820 року ця подія кожні 15 років відзначалася постом.

- 1391 н. е. Гоніння в Іспанії. Єврейські громади в Севільї та в 70 інших містах зазнали жорстокої різанини. В Іспанії 30.000 - убито, 5.000 - спалено живцем (Закон про ВІЧНУ заборону на в'їзд у країну

- 1394 р. н. е. Другий указ про вигнання із Франції.
– 1453 р. н. е. Францисканський чернець Капістрано переконав короля Польщі позбавити єврейське населення всіх цивільних прав.
– 1478 р. н. е. Іспанська інквізиція проти євреїв.

- 1492 р. н. е. Вигнання євреїв із Іспанії. 300000 євреїв, які відмовилися хреститися до Римської церкви, покинули Іспанію без жодних коштів. Багато хто з них оселився в мусульманській Туреччині, де їх прийняли з терпимістю та розумінням.

– 1497 р. н. е. Вигнання євреїв із Португалії. Король Мануель спонукає євреїв прийняти хрещення, щоб вони могли залишитися в країні. 20000 євреїв вважали за краще залишити країну.

– 1526 р. н. е. Перше гетто, створене у Венеції.
– 1540 р. н. е. Вигнання євреїв з Неаполя, а через 10 років з Генуї та Венеції.

- 1542 р. . Мартін Лютер написав роботу «Про євреїв та їх брехню», в якій назвав євреїв диявольським відроддям.

- 1198-1216 гг. н. е. Папа Інокентій III зажадав від християнських

правителів, щоб ті змусили євреїв спокутувати гріх богогубства.

- 1794 р. н. е. Обмеження щодо євреїв Росії, єврейські чоловіки залучалися до 25-річної військової служби. Багато сотень тисяч євреїв залишили Росію.

1828 - вигнання євреїв з Києва.

-1903 р. Посилення обмежень щодо євреїв Росії. Хвиля кривавих погромів.

- 1933 р. н. е. Початок переслідування євреїв у гітлерівській Німеччині.

- 1938 р. н. е. «Кришталева ніч».

- 1933-1945 рр. н. е. Планомірне знищення євреїв на території, окупованій нацистами Європи. 6000000 чол. - загиблих у Голокості.

- 1946-1952 рр. н. е. Євреї, як і раніше, знищуються в Польщі (1946), Лівії (1948) та Празі (1952). У СРСР «Справа лікарів» - спроба сколихнути нову хвилю антисемітизму.

- 1956 р. Євреї депортовані з Єгипту.

- 1979-1989 р.р. н. е. Зростання антисемітизму в Америці: більш ніж 6400 актів вандалізму, вибухів, підпалів, осквернення поховань, переслідувань, скоєних куклукс-кланом, неонацистськими угрупованнями, бритоголовими.

Антисеміти посилаються на те, що історичні хроніки нібито кажуть, що євреї були биті за "шахраї в торгівлі", " обдирництво", "таємні зносини з ворогами", а не на ґрунті ксенофобії, релігійної нетерпимості. Чи це так насправді?

Ось як пише Татищев: «У Києві після смерті великого князя повною мірою проявилася непопулярність його політичної лінії. Почалися

народні хвилювання під гаслом: " Святославичів не хочемо! " [37]. Спочатку було розграбовано будинок Путяти, тисяцького (командувача раттю), і дома його друзів, потім «гнів народний» звернувся на єврейську колонію, обласкану покійним князем. Євреї зібралися до синагоги і мужньо відбивалися, сподіваючись на прихід Володимира Мономаха з Переяславля. Київські вельможі встигли

-Перший найбільший погром на Русі стався 1113г. в Києві. У літописі

його зафіксовано як «перші жидотрепанія на Русі».

послати гінців за князем, який прийшов із дружиною, був прийнятий "з честю та радістю великою" народом, боярами та митрополитом і сів на золотий стіл київський. Бажаючи здобути опору в народі, Володимир скликав князів на раду, що відбулася у Видубичах. За пропозицією великого князя євреїв було евакуйовано з Російської землі без конфіскації майна, але без права повернення назад. Євреям, які таємно поверталися, було відмовлено в заступництві закону, навіть у разі пограбування та вбивства. Натомість у Польщі та Угорщині євреї здобули симпатії королів. Але поле їхньої діяльності помітно звузилося».

Російська влада, перш ніж приступити до масових погромів створила ідеологічне обґрунтування - "ПРОТОКОЛИ СІОНСЬКИХ МУДРІЦЬ". А вже слідом організаційно та матеріально – створюється «Союз російського народу»..., і такі фіктивні робочі спілки як Товариство Михайла Архангела, яке очолив піп Гапон – агент Охоронки.

Так було в листопаді 1905 року у Петербурзі, з ініціативи А. І. Дубровіна, Пуришкевича, Бутмі, виник «Союз російського народу». Його гаслом стала тріада З. З. Уварова

«Православіє. Самодержавство. Народність».

Але досить швидко виявилася чітка антисемітська орієнтованість політичних акцій, які він проводить.

Зверніть увагу, що в історії складалося так, що країни, в яких євреї

знаходили симпатії влади, швидко починали процвітати - торгівля,

ремесла, і т.п. Економіка бурхливо зростала. А чого дивуватися: сюди

надходили світові гроші – кров економіки!

Тобто алгоритм є єдиний у всіх часів і народів. Влада направляє

реакційних і мракобісних церковників у союзі з таємною політичною

поліцією на євреїв. Провокують натовп на погроми. І не має значення

кого в цій країні, зараз конкретні час вони будуть громити: вірмен,

євреїв, єретиків, інородців, іновірців, демократів.

У статуті організації, наприклад, говорилося: «Євреї в члени

Союзу ніколи допущені не можуть, навіть у тому випадку, якщо вони

приймуть християнство». Офіційним друкованим органом "Союзу"

стала газета "Російський прапор". В освяченні прапора «Союзу» взяв

участь Іоанн Кронштадтський, який окропив його святою водою,

поцілував і вручив схиленому коліна А. І. Дубровіну. Участь о. Іоанна у

діяльності створеної організації цим не обмежилося. Він вступив до

неї, ставши її членом, передав їй 10 тисяч рублів і надалі активно її

підтримував. Одну з керівних посад у «Союзі» обіймав відомий

православний богослов і філософ, протоієрей Іоанн (Восторгов).

Антисемітські виступи активістів "Союзу" тривали і після початку Першої світової війни. У 1915 році було опубліковано послання лідерів організації, в якому говорилося: «Німці та жиди всіляко прагнуть обдурити Російський Народ. Надівши маску патріотизму, накресливши на брехливих прапорах своїх «все для війни», а про себе мислячи «все для захоплення влади», жидо-масони хочуть домогтися применшення прав Самодержця всієї Росії».

У монастирях друкувалися чорносотенні листівки. Емблеми та прапори «Союзу» виставлялися у храмах, священики закликали паству молитися за успіхи чорносотенців та вступати до їхніх лав. Держава підтримувала Союз значними щорічними субсидіями. Микола II схвалював його діяльність та носив його значок на своєму військовому мундирі.

Для тих, хто мав здоровий політичний зміст і цивілізовану правосвідомість, деструктивна, чорносотенна природа діяльності «Союзу російського народу» була очевидною. Так, С. Ю. Вітте писав про «Чорну сотню»:

«Більшість її ватажків — політичні пройдисвіти, люди брудні на думку і почуття, не мають жодної життєздатної та чесної політичної ідеї і всі свої зусилля спрямовують на розпалювання найнижчих пристрастей дикого, темного натовпу. Партія ця, перебуваючи під крилами двоголового орла, може зробити жахливі погроми та потрясіння, але нічого, крім негативного, створити не може. Вона являє собою дикий, нігілістичний патріотизм, що живиться брехнею, наклепом і обманом, і є партія дикого і боягузливого розпачу, але не містить мужнього і прозорливого творення. Вона складається з темної, дикої маси, ватажків – політичних негідників... І бідний Государ мріє, спираючись на цю партію, відновити велич Росії. Бідний Государ...».

У Особі цього Государя Путін бачить себе як у дзеркалі, ніби й не минуло цих бурхливих військових 100 років. Все повторюється, як трагедія.

Активісти «Союзу

російського народу» залучали карних злочинців в організацію вбивств і

погромів.

І ось, «рослина дало плоди». За 1901-1905 роки у 660 містах Російської імперії за мовчання Церкви було здійснено понад 690

єврейських погромів (загинули понад 4 тис. чол.), а за роки громадянської війни – 887 погромів (40% – військами Петлюри, 25% – Махно та ін., 17% – армією Денікіна, 8,5% – Червоною Армією).

Під час Голокосту, організованого нацистами Німеччини, було знищено 6 млн. євреїв просто тому, що вони - євреї.

«Після Голокосту католицизм і більшість протестантських церков, розпочали процес покаяння за хибну теологію і злодіяння, що "виросли на ній", визнали відповідальність християнства за антисемітизм і офіційно зняли основне традиційне звинувачення проти євреїв у "богогубстві".

У 1992 році ООН проголосила про необхідність визнання небезпеки прояву антисемітизму, його засудження та проведення боротьби проти нього законними засобами. Офіційна декларація ООН від листопада 2004 року закликає держави боротися проти расизму загалом і проти антисемітизму зокрема.

Об'єднані Нації вирішили не брати до уваги терміни давності вчинених нацистами злочинів. У 1960—1970-ті роки. були заарештовані та засуджені десятки та сотні нацистів. Серед них — голова Єврейського відділу гестапо Адольф Ейхман. Нюрнберзький процес і всі наступні процеси над нацистськими злочинцями нагадують про невідворотність відповідальності за геноцид. Історія Голокосту допомагає усвідомити, як забобони, упередження, помилкові міркування породжують практичний расизм. Осмислюючи Голокост, історики та політики намагаються визначити роль єврейської трагедії у долі людства, а також з'ясувати, які паралелі, асоціації, збіги пов'язують те, що сталося у Німеччині в середині XX століття, та сьогоднішню ситуацію». (З історії Голокосту)

вироком Нюрнберзького процесу, стверджував на суді:

Юліус

Штрайхер, ідеолог нацистської партії, повішений за

"Я не сказав нічого ніколи проти євреїв, чого б 400 років

тому не сказав Мартін Лютер".

Нюрнберзький процес дав, здавалося б, однозначну відповідь на

питання про особисту, колективну та загальнонаціональну

відповідальність. Вказавши, зокрема, що остання є артефактом. Є

злочинці, є злочинні групи та організації, але ні, і не може бути

злочинних народів.

Повернімося до України. І що ми тут побачимо?

«У сучасних умовах найнебезпечнішим явищем для доль всього людства виступає сіонізм — одна з найпотворніших форм шовінізму та націоналізму, яка сьогодні панує в державі Ізраїль і в багатьох єврейських громадах».

Ви могли подумати, що це цитата з Майн кампф? Ні, - це в наші дні широко та офіційно пропагує головний вихователь молодих політиків в Україні ректор МАУП Г.Щекін: СІОНІЗМ: ІДЕОЛОГІЯ “UBERMENSCHEN” .

І якщо хтось думає, що це все жарти, то ми хочемо навести вже інші цитати з його книги 2004р. - «За кого ж голосувати?», яка безпосередньо сприяють не лише розпалюванню міжнаціональної ворожнечі, а веде країну до катастрофічних наслідків.

У книзі фашиствуючий ректор нацьковує безпосередньо єврейське та кримсько-татарське населення України: «Єврейсько-більшовицька Влада Росії намагалася за підтримки американських сіоністів (зокрема організації «Джойнт», яка і нині існує в Україні) утворити єврейську автономію. Для цього, мабуть, і було влаштовано масове виселення кримськотатарського населення».

А ось і висновок із цієї книги: «Україні, обираючи свого наступного президента, нема чого озиратися ні на місцеву сіоністську зграю, ні на Ізраїль, ні на США, оскільки вони стрімко йдуть назустріч власній загибелі». Скажіть, як назвати це явище, коли в центрі європейської (?) столиці безкарно біситься орденоносний ректор, який пропагує звичайний фашизм?

Навіть українська діаспора вже багато років ставить питання: «Багато може видатися дивним, що в Україні вільно видається “неофашистський журнал”, до того ж досить популярний у середовищі управлінської та наукової еліти. Ще більш інтригуючим виглядає те, що згаданий авторитетний та потужний навчальний заклад з широкою мережею українських та закордонних філій очолює “ректор-неонацист”.

У той же час, побічно, ніби історично та об'єктивно, «науково-

теоретичну» та моральну підтримку Шокіну надають такі діячі як

професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка

Василь ЯРЕМЕНКО, публікуючи т.з. Роздуми вченого: «МІФ ПРО

УКРАЇНСЬКИЙ АНТИСЕМІТИЗМ».

Автор у передмові пише: «....у Київську міську прокуратуру від директора єврейської Антидифамаційної ліги п. Наймана надійшов лист-заява з вимогою притягнути мене до відповідальності за розпалювання міжнаціональної ворожнечі... що складу злочину нема.» Після цього можна продовжувати безкарно отруювати свідомість народу. отрутою антисемітизму? Але міжнародне право карає такі дії, а воно вище ніж акти навіть не суду, а лише якоїсь кишенькової прокуратури?

«Висновки.
1.У фінансово-банківському оточенні вищого керівництва країни були, є і будуть успішні бізнесмени-євреї, які мають великі міжнародні зв'язки та можливості. Їхнє розумне використання приносить взаємну користь. Нинішнє єврейське оточення президента скомпрометоване в очах дійсних лідерів світового єврейства і – на державному рівні Ізраїлю, США, інших європейських країн.
Керівництво Росії зайняте тим, щоб підставити українському президентові на додаток до Кобзона, Пінчука і замість Березовського ще одного «свого» єврея. ставку на претендента у президенти України від опозиції. Вищому керівництву країни (як і претенденту) доцільно доручати проведення постійного професійного моніторингу свого єврейського оточення, їхнього бізнесу та специфічних зв'язків у єврейському світі та спецслужбах.

3. Останні, діючи через структури єврейської громади, вирішують специфічні проблеми. Так, одне із завдань вирішуваних ізраїльськими представництвами та спецслужбами в Україні висловлено Зісельсом так: «З політичного ж погляду важливо, щоб у можливому конфлікті на Близькому Сході не брала участі українська зброя...". Звідси зрозуміло, хто найбільше зацікавлений у викриттях та припиненні - ні можливих поставок арабам «Кольчуг», іншої військової техніки, спорядження тощо.

Якщо ми люди з цінностями третього

тисячоліття, то межа добра і зла ніколи не

пролягатиме кордоном національності...».

Тому офіційні контакти з євреями-бізнесменами, які підозрюються в участі у нелегальному збройовому бізнесі з арабськими та африканськими країнами, можуть мати сумні наслідки для країни та її керівництва.

4. Перспективність співпраці з лідерами типу Зісельса підтверджується не лише його роллю в єврейському русі, а й давніми дружніми зв'язками з такими моральними авторитетами українського національно-визвольного руху як Михайло Горинь, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Лесь Танюк, Іван Драч та інші представники української інтелігенції.»

Але, на жаль, якби Влада мала здатність ЧУТИ, що їм радять, то такій владі не було б ціни.

•Чому політика геноциду євреїв, як у давній історії, так і в сучасній, щоразу приводила владу (в Іспанії, Німеччині, Російській імперії....) до зворотного результату – від наміченого – «остаточного вирішення єврейського питання»???

•Кому вигідно розпалювати міжнаціональну ворожнечу в Україні та в цій сфері? Хто веде політику – поділяй та володарюй?

•Чи правда судження, що світові фінанси знаходяться в розпорядженні та володінні євреїв?

•У кого протягом всієї історії брали позичковий капітал Влада європейських країн для ведення воєн між собою?

•Яку позицію щодо єврейських погромів та геноциду займав Папський престол у Римі, Московський Патріархат РПЦ?

•Чи знаєте ви про що молилися на Майдані-2004 разом із нардом 9 священнослужителів усіх релігій та конфесій, які існують в Україні?

•Як Ви ставитеся до відродження помісної християнської церкви в Україні?

Тим, хто готує себе до політичної діяльності, треба завжди бути

готовим заявити свою позицію щодо цієї проблеми публічно. Для Вас

ми ставимо тут кілька питань, відповівши на які (собі), Ви можете

вважати, що політична позиція щодо антисемітизму у Вас

сформована.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ У ПОЛІТИЦІ

До засобів праці в політиці належать: інтелектуальна експансія (поширення ідеології), правове регулювання (зміна законодавства), економічний примус (реформа системи доходів та витрат) та фізичне насильство (пряме придушення інакодумців).

Політик вибирає між ними та їх поєднаннями, тому що інші засоби є окремими випадками перерахованих вище.

Характер праці політиці.

Вибір засобів на предмет праці (стану людей) і застосування до них методів управління припускають виключно високі характеристики самого політика - володіння розвиненими самоконтролем, саморегуляцією, самоврядуванням і самовихованням. Рішення політика про спосіб стимулювання людей витрачати людську силу у "фізіологічному сенсі" - надзвичайно відповідальне рішення.

Вибираючи між засобами, політик ризикує, як у жодному іншому виді діяльності. Від відповідальності його звільняє лише успіх, перемога. У разі поразки на нього чекає або припинення кар'єри (політична смерть), засудження або терор (фізична смерть), заборона на професію (професійна смерть), дискредитація у засобах масової інформації та історичної літератури (моральна смерть).

Вибір коштів пов'язаний із важкими психологічними переживаннями, із винятково важкими рішеннями.

Найвищий ступінь мистецтва політичної влади якраз і полягає в тому, щоб з огляду на стан суспільства застосувати такі методи управління, які дозволять утримати суспільство у стані політичної стабільності. Інакше – бунт, заколот, революція.

Розрахунок психологічної керованості населення не менш важливий, ніж точне знання радіусу циркуляції повороту океанського лайнера, який може вписатися в поворот, а може зазнати аварії.

Політична психологія допомагає нам зрозуміти відмінність політичної діяльності від брудного політиканства.

Політика - професійна діяльність найвищого рівня складності, спрямованої на забезпечення життєзабезпечення суспільства.

Незнання цього чи нездатність виконувати діяльність такого рівня призводить до інфільтрації у політику випадкових людей чи деградації осіб, нездатних її виконати. Введення суворих критеріїв оцінки праці політиків - єдиний спосіб повернути політиці та політикам їхнє законне місце у суспільній свідомості.

•Закони брехні

Юлія Латиніна: Якби мене попросили назвати головну прикмету сучасної Росії, я б сказала: «Брехня». Саме брехня, не кров. У сталінській Росії головною була кров. І сталінська брехня трималася на крові. У нас брехня не тримається на крові. Вона тримається на телевізорі. ТБ поки замінює ГУЛАГ, і це добре - тому що телевізор можна вимкнути, а ГУЛАГ не вимикається.

Чому брехня, нахабна, геббельсівська брехня так легко прищеплюється? Чому так легко жити за її законами і чому вони рано чи пізно призводять до краху?
-1. ПЕРШИЙ ЗАКОН ГЕБЕЛЬСОВЩИНИ: БРЕХНЯ коротша за ПРАВДУ. - швидкість доставки брехні каналами комунікації значно вища. Брехня — компактніша.

- А ваші спростування дуже довгі.
Щоб спростувати це, ви повинні уважно вивчити справу.

Щоб спростувати брехню, потрібен час. Час на те, щоб перевірити вихідну інформацію та довго роз'яснювати відповідь. Брехня коротша за правду.
2. ДРУГИЙ ЗАКОН ГЕББЕЛЬСОВЩИНИ: ОБГОВОРЕННЯ БРЕХНІ ВЖЕ Є ПЕРЕМОГА брехні над ПРАВДОЮ. -Брехня і справді раптом отримують рівні права у світі слів. При цьому якщо ви не спростовуєте брехню, то брехня перемагає подвійно.

3. ТРЕТІЙ ЗАКОН ГЕБЕЛЬСІВСЬКОЇ ЛЖИ: ВОНА Б'Є ЗА ПЛОЩАМИ, А НЕ ЗА ЦІЛЯМИ.

Геббельсівська брехня схожа на встановлення залпового вогню. Вона не призначена для точкових ударів. Вона варта поразки площ. Під час суду над Френкелем трапилася кричуща навіть для Росії річ: спроба підкупу присяжного. Присяжного викинули, на нього порушили кримінальну справу. Коли на засіданні суду заявили про цю спробу, адвокати Френкеля сиділи білі. Три дні вони зберігали мовчання, а на четвертий оговталися і пояснили публіці, що ніякого підкупу не було, а просто з лав присяжних видалили єдину людину, яка ставила

запитання, цікавилася процесом і взагалі всіляко боролася за інтереси невинних обвинувачених проти кривавого режиму. Немає сумніву, що величезна кількість публіки, знаючи, яким є наш суд і що таке суддя Оліхвер, повірили адвокатам. Але рішення щодо долі Френкеля ухвалювала не публіка, а дванадцять присяжних. Вже вони знали, за що видалили їхньому колегу, і навряд їм сподобалося, коли вони почули, що вони, виявляється, продажні слуги кривавого режиму, а людина, яку намагалися купити на їхніх очах, — світоч вдумливості та чесноти.

Інакше кажучи, основними жертвами геббельсівської брехні стають ті, хто слухає, а не ті, хто вирішує. Публіка, а не актори. Ті, хто не у темі, а не ті, хто у темі. І звідси випливає четвертий закон геббельсівської брехні.

4. ГОЛОВНОЮ ЖЕРТВОЇ ГЕБЕЛЬСІВСЬКОЇ ЛЖИ Є САМ ГЕБЕЛЬС.

Чомусь усі захоплюються геббельсівською брехнею. Ой, мовляв, як круто! Круто круто, але Геббельс скінчив погано.

Першим наслідком того, що людина сказала брехню, особливо якщо ця брехня сказана людиною багатою або владною, є формування навколо цієї людини кола людей, які замість того, щоб говорити їй правду, зі страху або з бажання нажитися обґрунтовують йому її ж брехню.

четвер, 9 лютого 2023 р.

Религиозная ценность демократии. ПИНХАС ПОЛОНСКИЙ

Религиозная ценность демократии

АВТОР:

ПИНХАС ПОЛОНСКИЙ

ГЛАВНЫЙ РЕДАКТОР В PINCHASPOLONSKY.ORG

9 ФЕВРАЛЯ 2023

18:10

В чем религиозное значение демократии и какое направление ее развития больше отвечает ценностям Торы

1. Бог сотворил мир "внешне несовершенным", а человека создал в образе и подобии Себя самого и дал ему свободу, возможности, творческий потенциал и ответственность за свое будущее – для того, чтобы человек, исправляя мир, мог духовно расти и взрослеть, и этим приближаться к Богу.

2. Поэтому в том, что человек создает (например, наука, искусство, социальные движения), даже если это творчество происходит совсем не в рамках религиозной традиции, есть искры Божественного света. И религиозная традиция должна углубляться в это человеческое творчество, выявлять в нем искры Божественного света и интегрировать их в религиозное пространство – иначе религия не может быть полноценной.

3. Особенно это касается глобальных трендов развития человечества – они имеют Божественный источник. А одним из глобальных трендов является все большее вовлечение всех людей в управление социумом, в котором они живут. В начальные эпохи социумом почти безраздельно управляет монарх, постепенно знать получает права, потом в это вовлекаются все владельцы недвижимости. Постепенно мир приходит к тому, что в управлении имеют право участвовать все взрослые члены сообщества – и такая система называется "современной демократией". У нее могут быть разные конкретные формы, но общий принцип – это "самоуправление социума и народа".

Разумеется, демократию нельзя идеализировать, у нее есть немало недостатков (еще с античности символом этих недостатков считалась казнь Сократа). И до демократии нужно дорасти – и в мире еще есть немало таких стран, которым демократия пока что противопоказана. Однако для продвинутых западных социумов демократия очень важна. И она является результатом столь важного мирового тренда на протяжении всей истории человечества, что в ней обязательно должны быть Божественные искры.

4. Мы хотим выявить Божественные искры НЕ во внешних формах демократии (типа власть большинства, права меньшинства, разделение властей и т.д.) – а именно в сущности демократии. Которая состоит в том, что общество само (а не "начальники") решает про себя и про свою жизнь, несет ответственность за свое будущее. И поэтому каждый человек в этом обществе ответственен не только за себя, но и за свой город, район и страну.

При такой свободе и ответственности люди становятся несравненно более духовно взрослыми, чем при различных "патерналистических" политических системах.

Таким образом, религиозная ценность демократии состоит в том, что по сравнению с другими политическими системами она дает больше возможностей к духовной взрослости и духовному росту.

5. Разумеется, демократическую систему нужно и далее постоянно реформировать и улучшать. Из вышеприведенных религиозных соображений следует, что с точки зрения Торы улучшать ее нужно в направлении: (1) децентрализации, возможностей человека максимально много решать на местном уровне где он больше понимает, больше влияет и более ответственен; (2) и также по возможности перехода к прямым формам демократии, когда человек максимально возможно по всем вопросам принимает решение сам, или, по крайней мере, напрямую выбирает людей на государственные и общественные должности и как можно меньше делегирует другим свое право выбора (министрам, парламенту, горсовету и тем более чиновникам). Поскольку нет возможности во все вникать самому – на практике сегодня следует стремиться к смешанной "частично прямой, частично избираемой" демократии.

Такие изменения улучшат как текущую эффективность государственного управления, так и будут позитивными для духовного взросления человека и социума, что тоже важно даже и в практическом плане.

Чтобы продвигаться в таком направлении, необходимо глубокое изучение демократии и выдвижение религиозных политологов.

6. В иудаизме отдельно есть проблема в том, что концепция "Ждем Машиаха" (он придет и сам сделает все как нужно), а также концепция "Царя-Машиаха как идеала государственного устройства" - ориентируют человека на личную пассивность в социальных и государственных делах. Если есть те, кто знает, как лучше – то мне самому не нужно и думать, мое дело лишь моя личная жизнь". Это вредные побочные эффекты классической мессианской концепции иудаизма. В отношении прихода Машиаха они исправляются с помощью деперсонализации Машиаха в учении р. Кука и религиозном сионизме ("мы сами и есть Машиах, поэтому нужно не просто ждать Машиаха, а самостоятельно действовать и реализовать мессианскую программу"). В отношении ложной идеализации монархической системы правления – это преодолевается выявлением духовной и религиозной ценности демократии.

7. Поэтому совершенно неверно что идеалом иудаизма является монархия. Даже если Машиах бен-Давид будет персоной (а не только социальным движением, как Машиах бен-Йосеф, в эпоху которого мы в Израиле живем сейчас) – он, скорее всего, будет не "властвующим монархом", а "символом единства и модератором конфликтов" при демократической системе правления, какими являются монархи в современных демократических странах Европы.

В любом случае – откат к более патерналистским схемам правления означал бы духовную деградацию социума, поэтому никак не может случиться при развитии мессианского процесса.

* * *

Шукати в цьому блозі

пʼятниця, 17 лютого 2023 р.

Менторська програма для ветеранів по підготовці професійних політичних діячів місцевої і державної влади

четвер, 9 лютого 2023 р.

Религиозная ценность демократии. ПИНХАС ПОЛОНСКИЙ

пʼятниця, 17 лютого 2023 р.

четвер, 9 лютого 2023 р.