Иранский народ должен знать — Израиль стоит на вашей стороне.

 Беньямін Нетаньяху звернувся до народу персів ! Барух аШем !

"Абсолютний дух" філософії історії Гегеля, це Єлогім (Господь Бог) теософії іудейської !!!

        Філософія історії Гегеля своїм базисом має «картину світу» іудейської теокраїчної філософі !!! - дивись про це у Вікіпедії:

«….. Історія та історія думки є єдиним процесом розгортання абсолютної ідеї. Історичні формації мають як подібності, так і відмінності і є різні щаблі розвитку ідеї. Процес руху історії єдиний і діалектичний .

         Діалектика визначає всі історичні зміни. Найкращим способом можна зрозуміти історію, якщо розглядати розвиток держав у діалектичному світлі. Окремо державу можна назвати тезою. У міру розвитку держава сама породжує свою протилежність чи антитезу. Тези та антитези входять до конфлікту , і в результаті, внаслідок боротьби утворюється нова цивілізація, що перебуває на рівні, ніж обидві освіти, їй попередні. У синтезі укладено найцінніше, що було в них [56] .

      Сенс історії за Гегелем є прогресом у свідомості свободи. На Сході вільним усвідомлює собі лише один; всі об'єктивні прояви розумної людської волі (власність, договір, наказання, сім'я, громадянські спілки) тут існують, але виключно у своїй спільній субстанції, при якій приватний суб'єкт є лише як accidens (наприклад, сім'я взагалі узаконюється як необхідність; але зв'язок цього суб'єкта з його власною сім'єю є лише випадковість, бо єдиний суб'єкт, якому належить тут свобода, завжди може по праву відібрати у будь-якого зі своїх підданих його дружину та дітей; від наказання немає і замінюється випадковістю, оскільки єдиний суб'єкт свободи, володар, має загальновизнане право карати безневинних і нагороджувати злочинців). У класичному світі субстанціальний характер моральності ще залишається в силі, але свобода визнається вже не за одним, а за декількома (в аристократіях) або за багатьма (у демократіях). Тільки германо-християнському світі субстанція моральності цілком і нерозривно з'єднується з суб'єктом, як, і свобода зізнається як невід'ємне надбання всіх. Європейська держава, як здійснення цієї свободи всіх (у їхній єдності), містить у собі як свої моменти виняткові форми колишніх держав. Ця держава є необхідною монархією; в особі государя єдність цілого є і діє як жива та особиста сила; ця центральна влада одного не обмежується, а заповнюється участю деяких в управлінні та представництвом усіх у станових зборах та в судах присяжних. У досконалому державі дух об'єктивується як реальність. Але, носячи в собі абсолютну ідею, він із цієї об'єктивації повертається до себе і виявляється як абсолютний дух на трьох рівнях: мистецтва , релігії та філософії [51] .

            Абсолютний дух. (Єлогім іудейський)
Абсолютний Дух не має фізичного буття, але присутній в організації та здійснює контроль відносин між суб'єктивним та об'єктивним духом.
           Мистецтво
Краса є безпосередня присутність, чи видимість, ідеї на окремому конкретному явищі; це - абсолютно у сфері чуттєвого споглядання. У природі краса є лише невідоме відбиток, чи сяйво, ідеї; в мистецтві, як отримати безпосередню видимість в об'єкті, вона проходить через свідоме уявлення суб'єкта (художника) і тому становить вищий ступінь просвітління природного матеріалу. На Сході мистецтво (у своєму панівному тут вигляді - архітектурі) ще близько до природи; як сама природа є символом божественної ідеї, так це мистецтво має характер символічний: матеріальний об'єкт пов'язаний ідеєю, але не проникнути нею цілком. Таке повне проникнення, досконала відчутність ідеї та цілковита ідеалізація чуттєвої форми досягається у класичному мистецтві. Ця абсолютна гармонія об'єктивної краси порушується в романтичному мистецтві, де ідея у формі духовності чи суб'єктивності рішуче переважує природну чуттєву форму і прагне, таким чином, вивести мистецтво з власних меж в область релігії [51] .

                Релігія
У релігії абсолютно виявляється з більш загальним об'єктивним і водночас глибшим суб'єктивним характером, ніж мистецтво. Воно відкривається уявленню і душевному чуття як надлюдське — абсолютно незалежне від кінцевого суб'єкта, але з ним пов'язане тісно. У релігіях східного язичництва Божество представляється як субстанція природного світу (наприклад, як світло в іранському та як загадка життя в єгипетському); на подальшому рівні релігійної свідомості Бог відкривається як суб'єкт (у формі «піднесеного» монізму у євреїв, у формі прекрасної тілесності у греків і у формі доцільного ставлення, або практичного розуму, у римлян). Християнство як абсолютна релігія визнає Божество у безумовній єдності чи примиренні нескінченного та кінцевого. Гегель дуже докладно викладає у своїх читаннях про філософію релігії умоглядний зміст головних християнських догматів — трійці, гріхопадіння, спокути. Гріхопадіння, тобто вихід кінцевого суб'єкта із природної безпосередності, є необхідним моментом у розвитку людського духу; без цього він залишився б на щаблі тварини; безпосередня невинність є незнання (грецькою άγνοια означає і ті, й інші). Свідома частка людської волі у світовому злі викупається її участю у світовому стражданні. Примирення досягається у відчутті внутрішньої єдності між духом кінцевим та абсолютним; але це релігійне примирення, що виражається у духовному культі громади (Gemeinde) та її самосвідомості як святої Церкви чи духовного царства святих, ще недостатньо. Внутрішньо примирена в собі релігійна сфера у своїй цілості протилежна світській дійсності і має бути примирена з нею в моральності та державі. Але для самого релігійного уявлення ці внутрішні та вічні процеси між кінцевими та абсолютними визначеннями духу, різні ступені їхньої протилежності та возз'єднання — все це є у формі поодиноких історичних фактів, пов'язаних із поодинокими індивідуальностями. Таким чином, незважаючи на безумовну істинність свого змісту, християнство через загальну форму релігійного уявлення було для Гегеля неадекватним виразом абсолютної істини; адекватне вираз воно одержує лише у філософії [51] .

                Філософія.      

     Філософія, як відкриття абсолютного в абсолютній формі, приймається Гегелем у вигляді сукупності різних систем, бо як поступове здійснення єдиної істинної системи. Усі філософські засідки, які колись виступали, і погляди представляли у конкретно-історичній формі послідовні моменти і категорії гегелевої логіки та філософії духу. Так, поняття буття повністю визначає філософію елеатів ; Геракліт є das Werden; Демокріт – das Fürsichsein; платонова філософія обертається в категоріях сутності; аристотелева — у сфері поняття, неоплатонізм , що резюмує всю давню філософію, представляє останній відділ логіки — цілісну ідею (життя, чи душа світу, пізнання, чи розум, абсолютна ідея, чи єдине насущне). Нова філософія – філософія духу – у Картезія на рівні свідомості (розважливої) і субстанції, у Канта і Фіхте – на рівні самосвідомості, або суб'єктивності, у Шеллінга та Гегеля – на рівні розуму, або абсолютної тотожності субстанції та суб'єкта. Висловлене Шеллінгом у неадекватній формі розумового споглядання, це тожність, що становить абсолютну істину, набуває у філософії Гегеля досконалу, безумовно, йому властиву форму діалектичного мислення, або абсолютного знання . Таким чином замикається коло цієї всеосяжної та самодостатньої системи [51] .

⚡️⚡️СТРЕЛЬБА У КРЕМЛЯ! ПОКУШЕНИЕ НА ПУТИНА? Переворот будет БЫСТРЫЙ! Вой...

Тень Могилевича над Украиной - Миллиарды для Путина / Зеленский в США ...

Володимир Ханін: що таке арабо-ізраїльський конфлікт?- це конфлікт між євреями щодо того, що робити з арабами. Я пожартував..... .

 

Володимир Ханін:  Головний вододіл ізраїльської політики – це конфлікт міжавими та лівими, між «голубами» та «ястребами», «світ в обмін на світ», «світ в обмін на території», тобто як вирішити арабо-ізраїльський конфлікт.

 https://zbruc.eu/node/39033

З усіх визначень, що таке арабо-ізраїльський конфлікт, мені найбільше подобається таке: це конфлікт між євреями щодо того, що робити з арабами. Я пожартував.

 

Це головна тема, яка домінує завжди. На передостанніх виборах вона раптом пішла на периферію громадської агенди. Годину до години ізраїльське суспільство вирішує, що арабо-ізраїльський конфлікт вирішити неможливо, принаймні у цьому поколінні – давайте не зациклюватися. І на перший план виходити інша проблематика.

 

На іншому місці – тема взаємовідносин релігії та держави. Тобто місце релігійних громад у системі державного управління. Чи повинні релігійні інститути мати державний статус? Чи можуть релігійні інститути диктувати стиль і спосіб життя?

 

Шлюб у Ізраїлі – лише релігійний і не обов'язково юдейський. У всіх релігійних громадах шлюби лише релігійні. Світського шлюбу немає. Час від часу робляться спроби відокремити релігію від держави. Але вони провалюються. Бо юдаїзм – це не релігія, а спосіб життя. Церковь ви можете відокремити від держави – інститут від інституту. Але коли намагаєшся відокремити єврейську релігію від держави, ви відокремлюєте від Ізраїлю його єврейський характер, бо національні свята – вони ж релігійні, релігійні символи – вони ж національні.

 

Час від часу політики-популісти обіцяють: «Ми відокремимо релігію від держави», бо більша частина ізраїльтян – нерелігійні. Але ці спроби провалюються.

 

Третя проблема – ашкеназами – сефардами, євреї – арабі, вихідці з різних країн. І лише на четвертому місці європейська проблема – ліберальна економічна політика чи соціально орієнтована.

 

Якби закінчився арабо-ізраїльський конфлікт, і світсько-релігійні суперечки були б урегульовані, то політична система Ізраїлю була б дуже подібною до британської.

Повнийтекс лекції Ханіна дивись тут:   

<iframe src="https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fpermalink.php%3Fstory_fbid%3Dpfbid0JSVu1yzDRLQ4buYwJDWB7ULqmq000 3517&show_text=true&width= 500 " width="500" height="642" style="border:none;overflow:hidden" scrolling="no" frameborder="0" allowfullscreen="true" allow="autoplay; -picture;> web-share"></iframe>

⚡️ФЕЙГИН | ПУТІНУ ГОПЛИК!

Зараз э неймовірний шанс стати українською цивілізаційною більшістю в своїй Бандерівській Державі і своїй ПЦУ !

   

Мойсей

Пролог

Іван Франко

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло

До тебе найсвятішою любов’ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров’ю

Твоїх борців? йому вже не пишаться

У красоті, свободі і здоров’ю?

Задарма в слові твойому іскряться

І сила й м’якість, дотеп і потуга

І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга,

І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,

Надій і втіхи світляная смуга?

О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,

І слово вдать, що в хвилю ту блаженну

Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну,

Що міліони порива з собою,

Окрилює, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,

Роздертим сумнівами, битим стидом, –

Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,

Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,

Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

Твойому генію мій скромний дар весільний.

                                                                

                      Д[ня] 20 липня 1905.

---

        Ідея проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива» вже викликала чимало суперечливих коментарів, особливо після того, як один з його головних ідеологів Тімоті Снайдер презентував підхід до нього насамперед як до своєрідної історії українських земель аж із прадавніх часів. Такий підхід не дуже зрозумілий багатьом українцям – три мільйони слів здебільшого про часи, коли ще самого поняття «Україна» не існувало. Але він стає набагато зрозумілішим тоді, коли ми усвідомимо, що практично для всього світу, окрім нас самих (та й то не завжди), всі ті території, які сьогодні є частиною сучасної України – та й українські етнічні землі загалом – ніколи не сприймалися українськими. Сприймалися якими завгодно: польськими, османськими, насамперед російськими, але не українськими – точно! І цей наратив російські політики, історики й журналісти активно пропагували, й після проголошення незалежності України він продовжував сприйматися як норма – і не тільки у світі, а й у нас. Я пригадую, як кілька років тому відомий російський телевізійник Лєонід Парфьонов приїздив до Києва із презентацією своєї стрічки «Російські євреї», і я виявився одним із небагатьох, хто задавався абсолютно, як на мене, слушним питанням: чому євреї, які мешкали у Києві, Бердичеві, Одесі чи Варшаві, вважаються російськими (натомість на етнічних російських територіях євреїв ще сто років тому майже не було – до 1917 року їхня присутність там була обмежена законодавчо). Ну, добре, «євреї Російської імперії» – але «російські»? Однак росіянам якраз залежить, щоб вся ця територія, принаймні до 1991 року, вважалася природно їхньою, а після 1991 року – «сплошним нєдораразумєнієм». І світ може навіть зі співчуттям стежити за нашою боротьбою проти російської агресії, але підсвідомо вважати, що це якийсь внутрішній конфлікт – ну, хіба що конфлікт між демократією і диктатурою. Особливо коли починають волати «це не Росія, це Путін!», «не буде Путіна – і війни не буде!» Так, може війни і не буде. Але Росія з її поглядом на Україну як на зібрання російських історичних земель буде. І нам було б важливо, щоб світ усвідомив: це не російські землі. Це війна не просто двох країн, а двох цивілізацій, це не «громадянська війна».

 

 

Але якщо автори історичного проєкту можуть розібратися з землями і розумінням спадщини цих земель іноземцями, нам потрібно розібратися насамперед з народом. З українським народом. З його сприйняттям у світі і власним самосприйняттям.

 

Тімоті Снайдер говорить про неймовірно цікаві події, які відбувалися на українських землях, але з українцями не сильно асоціюються. Звісно, це також важливо. Але в історії кожного народу є чимало подій, які відбувалися на землях його історичного чи сучасного проживання. Кожний читач Біблії знає, як багато подій відбувалося на землі Ізраїлю до того часу, як вона стала землею обітованою. Не менше, а може і більше захоплюючих подій там почало відбуватися після руйнації єврейських держав й вигнання юдеїв. Але історія Ізраїлю – це історія єврейського народу, а не історія філістимлян. І не історія сучасної Йорданії, частково розташованої на біблейських землях.

 

І так – з кожним народом. Засновник німецької соціал-демократії Фердинанд Лассаль похований на єврейському цвинтарі у Вроцлаві, а маршал Пауль фон Гінденбург народився у Познані. Це – історія сучасних польських земель. Але історія Польщі – це історія польського народу. А Лассалю і Гінденбургу знайдеться місце в німецькій історії. Як, звичайно, і похованому в соборі у Калінінграді Канту – нехай навіть адміністративно колишній Кеніґсберґ є обласним центром сучасної Росії.

 

І що нам дійсно потрібно, насамперед нам самим, – то це всеосяжна історія українського народу. Історія не просто земель, на яких цей народ мешкає, а історія процесу перетворення населення на народ. Звісно, мені можуть сказати, що я тут не відкриваю ніякої Америки, що про український народ писав ще Грушевський. Але Грушевський писав свою історію українського народу саме як історію населення українських земель, тільки обʼєднаного мовою і вірою, писав ще до Жовтневого перевороту, появи Української РСР і  сучасної України. А ще потрібне розуміння того, що народ – це насамперед самоусвідомлення і готовність бути частиною цивілізації та спільноти.

 

Для мене звичних критеріїв визначення нації – коли мова заходила про українців – завжди було мало, бо я бачив, що люди, які усвідомлюють себе українцями, знаходяться в абсолютній меншості у своїй власній країні на своїй власній території, формально – серед таких самих українців, як і вони, але безмежно далеких від їхнього власного самоусвідомлення. І, до речі, коли ще в юнацькі роки я ухвалював для себе рішення бути саме українським журналістом, то прекрасно розумів, що буду працювати для цієї меншості. Щиро кажучи, як єврея за походженням мене це особливо не бентежило, бо я звик бути у меншості й відчувати себе її частиною – що таке бути у більшості, я завжди розумітиму в Ізраїлі, а не в Україні. Але я завжди міг принаймні «сконструювати» те почуття гіркоти, яке відчував би, якби був етнічним українцем, вирішив працювати для українців і відчувати себе у меншості – вся українська культура, вся українська цивілізація буквально просякнуті цим відчуттям гіркоти. Українці, повірте мені як спостерігачеві, – зовсім не народ журби. Але ця журба української культури – вона як намагання достукатися до свого власного співвітчизника, який тебе не чує і не бачить, проте чудово чує і бачить чужих.

 

Зараз, під час цієї великої війни, в українців – саме у цивілізаційному сенсі цього слова – є неймовірний шанс нарешті стати більшістю. Носії імперського сприйняття України випаровуються з кожним днем протистояння, навіть російська мова, нехай вона й існує та існуватиме у побуті, але вже практично перестала на українських землях бути мовою цивілізації, навіть російська Церква судомно намагається довести, що вона не російська. Ті, кому завжди було байдуже – а їх завжди була тут більшість – «прозрівають» або хвацько усвідомлюють, що тепер українцем бути вигідно. І нехай самі вони ніколи ніким не стануть, але зроблять українцями своїх дітей, щоб їм «легше жилося». Так що це може стати третім великим цивілізаційним досягненням останніх десятиріч: українська державність, українська Церква, українська цивілізаційна більшість.

 

Але коли це відбудеться, цій більшості треба буде зберегти вдячну памʼять про меншість – меншість, яка не відмовлялася від себе за жодних історичних обставин. Тож справжня історія українського народу і буде історією меншості, що стала більшістю.

 

Цього не варто соромитися. Коли Мойсей виводив юдеїв з Єгипту, за ним теж пішла меншість його народу. Ця меншість перейшла через море яко по суху, створила державу, зберегла памʼять про неї у своїх молитвах обличчям до Єрусалиму, відновила державу і зараз захищає її у війнах з новими ворогами. Ця меншість, зрештою, стала новою більшістю.

 

А стара більшість розчинилася в безпам’ятстві в тіні чужих пірамід.

 

 

22.09.2024 

      

Срочно! Решение о снятии ограничений на удары по территории РФ принято /...

Почему об этом все молчат? / Что ждет план Зеленского в США // №816 - Юр...

Приєднуйтесь до руху опору Сил спеціальних операцій Збройних Сил України!

   

Ми є народ України,

ми — тотальний опір на захисті незалежності.

Ми всюди. 

Ми бачимо все. 

Ми вдома.

Ми земля, що тримає нас і провалюється під ногою оккупанта. 

Ми вогонь, що зігріває своїх, і палить ворога.

Ми вода, що напує Україну, і топити загарбника.

Ми повітря, яким   вільно дихають українці, і яке травить росіян.

Рух опору шириться та набирає обертів, щоб стряхнути з України смердючі обломки гнилої імперії.

Ми щодня наближаємо победу над нашим споконвічним врагом.

Ми — вдома, а значить, тут не пануватиме ніхто, крім нас!

Приєднуйтесь до руху опору Сил спеціальних операцій Збройних Сил України! 

🔗 https://opir.link/join 

⚡️ПОРТНИКОВ: деньги путина перейдут к Патрушеву и Ковальчукам, имя преем...

"За успіхами України на полі бою стоїть "залізний генерал" - Голова об’єднаного комітету начальників штабів США генерала Марка Міллі

 

Сміливість, мужність і вища майстерність, геній справжнього полководця, це помітили американські генерали ще тоді, коли Залужний провадив навчання в НАТО. 

Бездоганно володіє англійською, вільно спілкуючись із найвищими військовими посадовцями США, Великої Британії та Франції. Говорять, що саме вони наполягли на тому, щоб Залужного літом 2021 року назначили Головнокомандувачем. А перше, що він тоді сказав, що велика війна неминуча, і що до неї треба готуватися і на це зарубіжні країни почали допомагати зброєю. Залужний не помилився і, на наше щастя, виявився до вторгнення разом із армією готовностей. Це особисто його заслуга, що у перші найстрашніші дні вистояла столиця. Не дивом, а саме стратегією великого генерала, чиє ім'я вже увійшло в історію світової воєнної науки. 

 

Як би важко нам не було, але точно не буде стыдно…
Ми не маємо права залишати цю війну у спадок нашим дітям.

Валерій Залужній

 

Валерій Федорович Залужній – український військовик, генерал. Обіймає посаду Головнокомандувача Збройних Сил України. Член Ради національної безпеки та оборони України.

 

Стриманий, далекоглядний, порядний і мужній. При цьому, унікає публічності та прагне займатися своєю безпосередньою роботою. Про нього пишуть зарубіжні газети, його стратегію вивчають зарубіжні експерти, він входитиме до сотні найвпливовіших людей світу. Західні ЗМІ вже встигли назвати його «залізним генералом» України – героєм, але не зіркою. Саме під його керівництвом наші захисники змогли відстояти столицю та інші міста, на які зазіхали росіяни.

 

Тож хто керує нашою армією, успіхам якої дивуються навіть генерали НАТО? Та яким був шлях військового до вершини кар'єрних східців?

 

Валерій Федорович Залужний народився 8 липня 1973 року у Новограді-Волинську Житомирської області. 16 листопада 2022 року Верховна Рада України повернула місту, рідному для Лесі Українки та Валерія Залужного, його історичну назву – Звягель. 

 

У 1989 році Валерій Залужний закінчив міську школу №9 і вступив до Новоград-Волінського машинобудівного технікуму, 1993 року закінчив його з відзнакою.

 

Згодом він вступає до Одеського інституту сухопутних військ на загальновійськовий факультет, який закінчує також із відзнакою 1997 року. Після цього проходитиме всі щаблі військової служби: був командиром взводу, командиром навчального взводу, командиром боєвого взводу, командиром навчальної роти, командиром роти курсантів, командиром батальйону.

 

2005 року Валерій Залужний вступає до Національної академії оборони України. Закінчує її 2007 року із золотою медаллю, після чого отримує посаду начальника штабу – першого заступника командира 24-ї окремої механізованої бригади (м. Яворів Львівської області). Проходити службу на цій посаді протягом двох років.

 

2014 року закінчує Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського. У нагороду як найкращий випускник оперативно-стратегічного рівня підготовки отримав перехідний меч королеви Великої Британії. У грудні 2020 року блискуче закінчує магістеріум Острозької академії (спеціальність «Міжнародні відносини»).

 

Валерій Залужний шлюбів. Має двох доньок. Старша служитиме у Київському гарнізоні, а молодша навчається в Одесі та мріє стати лікарем.

 

Від 2009 до 2021 року Валерій Залужний був командиром 51-ї окремої механізованої бригади, якою він командував до 2012 року; першим заступником командувача військ Оперативного командування «Захід»; начальником Об'єднаного оперативного штабу ЗСУ – першим заступником командувача Об'єднаних Сил; командувачем оперативного командування «Північ».

 

27 липня 2021 року наказом президента України Володимира Зеленського Валерія Залужного призначено Головнокомандувачем ЗСУ, а наступного дня, 28 липня 2021 року, він також стає членом Ради національної безпеки і оборони України.

 

Відразу після призначення Залужний заявив, що його пріоритетом є перехід ЗСУ від радянських стандартів до стандартів НАТО. І мав на увазі не лише озброєння та методи ведення війни. «Ключове тут – принципи. Зміни мають відбутися перш за все у світогляді та ставленні до людей. Я б хотів, щоб ви повернулися обличчям до людей, до моїх підлеглих. Моє ставлення до людей не змінювалося протягом усієї моєї служби», – заявляв Залужній.  

 

Одним із перших кроків командувача ЗСУ було дозвіл військовим у зоні воєнних дій відкривати вогонь у відповідь без узгодження з вищим керівництвом. Таким чином на фронті позбулися зайвої бюрократії та почали вести бої ефективніше.

 

Найменше 2-х років керує Збройними Силами України 49-річний генерал Валерій Залужний, але західні ЗМІ його вже називають легендарною статтю в історії України.

 

До повномасштабного вторгнення РФ його ім'я було відоме переважно лише фахівцям, а тепер саме Залужного називають тим чоловіком, завдяки якому росіянам досі не вдалося виконати жодних із їх амбіційних планів: ні захопити Київ за 3 дні, ні створити «ХНР» на Херсонщині, ні здобути перемогу на Донбасі до 9 травня.

 

24 лютого 2022 року Валерій Залужний, віддаючи наказ, промовивши слова, що стали символом українського опору: «Країна тримається на наших плечах».

 

Відтоді понад десять місяців залізні руки генерала кують нашу перемогу у російсько-українській війні. Він приймає рішення, від яких залежить майбутнє України та кожного з нас. Він несе смерть ворогам і волю нашим землям. І «просто робить свою роботу», по-батьківськи і зі шутками, бо гумор, як і боротьба, об'єднує. Він уособлює шкірного воїна, що просто зараз зі зброєю в руках боронити нашу землю.

 

Валерій Федорович надав Збройним Силам України майже релігійного статусу, – у них вірять, на них моляться, їх чекають там, де здається, що це неможливо… І тоді вони приходять із такою божественною та переможною усмішкою.

 

На початку квітня 2022 року авторитетне американське видання Politico присвятило Валерію Залужному великий матеріал, назвавши його «Залізним генералом» не лише через співзвучність з його прізвищем, а й через принциповість та незламність. Наразі «Залізним генералом» Залужного масового називають і українські ЗМІ. Politoco також назвало генерала «яскравим представником нового покоління українських військових, які змогли відірватися від авторитарного радянського минулого». 

 

Валерій Залужний був одним із ініціаторів модернізації методів ведення бою та армії в цілому, щоб остаточно викорінити радянське мислення у військових. Завдяки цим змінам, а також навчанням НАТО, які періодично проводились в Україні, ЗСУ вдалося відбити настання росіян на Півночі України, а зараз вдається утримувати Донбас.

 

За підсумками 2022 року, підготовка особового складу та загальновійськових підрозділів ЗСУ проводиться на території 17-ти європейських країн. Загалом завдяки державам-партнерам підготовлено вже понад 20 тисяч военнослужбовців.

 

Наразі генерал Залужний підтримує постійний діалог із Головою об'єднаного комітету начальників штабів США генералом Марком Міллі, обговорює модель Збройних Сил України з переходом на натівські зразки зброї та техніки. Він актуалізував питання щодо надання Силам оборони України озброєння, боєприпасів та техніки, необхідних для стримування російської повномасштабної агресії.

 

    

Україну відвідав начальник Генштабу Збройних Сил Польщі Раймунд Анджейчак. «Водночас ми втілюємо стратегічно важливе рішення щодо переходу України на важке озброєння держав НАТО» , – сказав тоді український Головнокомандувач. 

 

Валерій Залужний належить до нового покоління офіцерів, освічених, інтелігентних, не знайомих із радянською системою управління. Коли його назначили командувати на Донбасі, перше, що вразило тоді бійців, до яких приїхав новий генерал, що він був без пошани і з одним охоронцем, що до нього там не практикувалося. А перше сказане ним, що хоче від командирів поваги до шкірного солдата. І берегти життя солдатів, бо це головне. Саме там виробив Валерій Залужний свою унікальну стратегію збереження бійців. Вдарити та відійти! Вдарити та відійти! 

 

Сміливість, мужність і вища майстерність, геній справжнього полководця, це помітили американські генерали ще тоді, коли Залужний провадив навчання в НАТО. 

 

Бездоганно володіє англійською, вільно спілкуючись із найвищими військовими посадовцями США, Великої Британії та Франції. Говорять, що саме вони наполягли на тому, щоб Залужного літом 2021 року назначили Головнокомандувачем. А перше, що він тоді сказав, що велика війна неминуча, і що до неї треба готуватися і на це зарубіжні країни почали допомагати зброєю. Залужний не помилився і, на наше щастя, виявився до вторгнення разом із армією готовностей. Це особисто його заслуга, що у перші найстрашніші дні вистояла столиця. Не дивом, а саме стратегією великого генерала, чиє ім'я вже увійшло в історію світової воєнної науки. 

 

 

Керівник Збройних Сил України ламає стереотипи радянського генерала – сивочолого жорстокого дядька років 70-ти, обвішаного всіма існуючими медалями та орденами.

 

По перше, на фотографіях він часто посміхається, по-юнацьки жестикулює, робить селфі з військовими в окопах. Американці називають таких людей «Людина людяна». По-друге, Залужного поважають, а не бояться. Дуже відкритий генерал, який розуміє проблеми солдатів і офіцерів і вважає, що зірки на погонах – не привід бути пихатим. Він людяний, щирий і байдужий до слави. Залужний уникає образу зіркового полководця. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну не дає інтерв'ю і не проводити публічних виступів, але його робота є не менш помітною. 

 

Валерій Залужний активний користувач соціальних мереж. У нього є сторінки у Facebook, Instagram та Telegram-канал. Головнокомандувач ЗСУ повідомляє новини з фронту, які всім так подобаються. У соцмережах досить реагує на критику від політиків і блогерів Генерал Залужний – генерал нової генерації з Європейською освітою, патріот України з командою однодумців рівних йому за освітою та духом. У цієї команди один лозунг: «Україна понад усе!» 

 

Ось тому на запитання до українців, хто ж для них у цьому житті є авторитетом, більшість відповідає: Залужний.

 

Цікаві факти:

 

*  Перша книжка про Валерія Залужного.

У видавництві Vivat скоро вийде перша біографія Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного. Книга матиме назву «Залізний генерал. Уроки людяності». У ній буде інтерв'ю із Залужним, і з людьми, які його знають. Це історія про сміливого та рішучого чоловіка, залізного генерала, який залишився людяним, щирим та байдужим до слави. 

 

Дві третини книжки вже написано. Планується, що перший тираж надрукують у кількості 10 тисяч примірників. Біографією генерала вже зацікавилися іноземні видавництва і у Vivat готуються перекласти книжку французькою та англійською мовами.

 

*  Перейменування вулиць.

28 травня 2022 року у місті Покров Дніпропетровської області вулицю Горького перейменували на вулицю Валерія Залужного. 9 червня цього ж року у смт Стара Синява на Хмельниччині вулицю Георгія Жукова перейменували на вулицю Генерала Залужного.

 

*  Пісня, присвячена Валерію Залужному.

У травні 2022 року музикант Oisho BTZ (Олесь Михайлович) випустив пісню, присвячену Валерію Залужному «Залужній мутити двіж». У листопаді цього року український репер Олег Кензов записав пісню «Валєра», присвячену генералу Залужному.

 

 

Радімо ознайомитися:

 

День ЗСУ: вчителі та однокласники Валерія Залужного розповіли, яким «Залізний генерал» був у шкільні роки.

Музикант Oisho BTZ (Олесь Михайлович) випустив пісню, присвячену Валерію Залужному «Залужний мутити двіж». – https://www.youtube.com/watch?v=R5eQI3WOEj0

Пісня «Буде тобі, вороже, як Залужний скаже.

Сердечне вітання Валерія Залужного наших партнерів та всіх, хто відзначає Різдво 25 грудня, з прийдешніми святами.

Український репер Олег Кензов записавши пісню «Валєра», присвячену Залужному. – https://www.youtube.com/watch?v=vm4HT1Ts9Rc

 

 

Таїсія Козак
за матеріалами з фонду ДОУНБ та інтернет-джерелами

Опубликовано: Сiчень 2023