Я би хотів написати коротко, але це буде тяжко.
Хто пригадує останнє перед вторгненням звернення карлика (ота логорея тривалістю 60 хв), то там не випадково грядущий теророгеноцид клався на «світоглядну основу» й історичну необхідність. І не випадково вся ця логорея впиралася в леніна. Наріжним каменем його психопатії є навіть не «могутній царат», і навіть не гуманітарний експорт руского міра («високого й світового») - а банально ленінізм. Причому ленінізм у такому вигляді, в якому він викладався у вищих школах КГБ у часи навчання майбутнього фюрера. Американське ЦРУ, яке зараз вивчає ментальний стан кремліна, мало б розуміти, що в його голові сидить ленін з усім набором псевдонаукової матеріалістичної діалектики. Інакшими словами, це не лише війна темряви проти світла – це війна мертвячини проти життя, неіснуючого проти життєдайного. Це війна моргу проти едему. І тому вона не має жодних шансів якраз на базовому ціннісному рівні.
Війна ленінської раші – тотально поразкова якраз на рівні концептів.
1. Ворог базується на діалектичному Законі єдності протилежностей. Канібал щиро вірить, що навіть попри західний вибір Україна все одно належить до однієї й тієї ж рускої суті. Сторони, які взаємовиключають одна одну, не можуть існувати одна без одної – в цьому вся суть руского імперіалізму. Це його база. І це – фатальний самообман. Бо насправді в Україні розгорнувся протилежний принцип – принцип заперечення, принцип антитези, принцип одностайного спротиву проти рускої суті. Це неможливо відмотати взагалі ніяк. Тому йде мова не лише про поразку путіна, але про крах цілого концепту імперіалізму.
2. Ворог діє по формі. Для нього форма домінує над змістом, і це – програш вже на старті. Ворог наївно вірить, що, за канонами діалектики, «кількісні зміни поступово переростають в якісні». Інакшими словами: треба брати міста, навіть якщо ці взяття неякісні. Це – тупєйший тупняк, позаяк Україна діє за цілком протилежною логікою: лише зміст продукує форму і ніяк не навпаки. Тобто: ви можете взяти хоч 10 Херсонів, але ця форма має 0 шансів перерости в якість. Формальні взяття міст – це максимум свій аквафреш встромити на дах мерії. Кількість у якість не переростає, бо діє закон відштовхування інородного тіла.
3. Те саме з діпфейками, кібер-фальшивками про капітуляцію тощо: ворог усю свою диверсійну роботу базує на примітивному видаванні бажаного за дійсне, тобто недолугою формою підмінює анти-зміст. І це не працює від слова «взагалі». Свіжий приклад – дебілоїди, які хотіли номінально проголошувати якісь-там «республіки» Зх.України. Їй-богу, більш убогих занять годі придумати, бо по змісту при 120% ненависті в населення навіть теоретично не можливі формальні самопроголошення! Але по формі, канєшно, рускі можуть усьо. Убожество! Форма без змісту – це суперпорожнеча, якою і є росія.
4. Через так звані перемовини ворог застосовує інший діалектичний спосіб подолання незгоди. А саме: в сутичці тези (раша) й антитези (Україна) він запускає третє твердження, тобто синтез. Його формула тупа, як рускі лапті: проросійська Україна. Ця формула працювала останні 30 років як формула синтезу: ви не Росія, але ви проросійські. Чому я погано дивлюся на так звані перемовини? Бо від імені України їх ведуть «діти синтезу» - пересічні діячі, які виросли й сформувалися в добу органічної для них проросійськості. Розстріляний нині Кірєєв – лише початок. Синтетичний варіант «синьожовта ліберальна Росія», я певен, є частково сприйнятним для частини еліт та олігархату – але всуціль несприйнятним на рівні озброєного суспільства. І хай так буде надалі!
5. Вся ця ленінська бурда спирається на вульгарний монізм, згідно з яким матерія первинна, а дух – вторинний. Це і є рускій крах. Бо їхні літаючі консерви не спроможні зламати дух, як би пафосно це не звучало. Наша метафізика – це «ДУХ, що тіло рве до бою». У нашій міфологізованій матриці ДУХ – не лише первинний, але й наскрізний. Уся руска інтервенція нейтралізовується передусім ДУХОМ. Їм, матеріалістичним пітекантропам із заточеними списами, цього не понять, тому вони вже програли. Це поразка на всіх базових, фундаментальних, світоглядних рівнях. Це поразка на рівні світотлумачень. Між нами вже навіть не прірва (бо всяка прірва є розламом суміжної горизонталі) – ми вже два різні світи. Два окремі світи.
Немає коментарів:
Дописати коментар