УКРАЇНОЮДАЇКА — наука про українське єврейство у його взаємопроникненні з українцями !

«Так кажу я, єврей — український націоналіст»

Україноюдаїка, яку заснував професор НУКМА Мартен Феллер— це «комплексна, переважно етно-культурологічна наука про українське єврейство у його глибинних взаєминах і взаємопроникненні з українцями»

Пропонуємо читачем журнальний варіант доповіді одного з чільних організаторів конференції  відомого політичного мислителя, ІДЕОЛОГА УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ, вченого-літературознавця , засновника та провідника  Всеукраїнскої організації "ТРИЗУБ" імені Степана Бандери (Правий Сектор Майдана) полковника Петра Іванишина.

"....Інтелектуальна постать професора М. Феллера була цілком адекватною поставленим науковим завданням, що становили відповідь на поклик часу, на актуальну потребу пошуку міжнаціонального діалогу в постімперський період. Тому не випадково, а закономірно, що М. Феллера, цього мудрого та глибоко людяного дослідника, можна вважати ще й персоніфікацією україноюдаїки, персоніфікацією ефективної моделі вивчення україно-єврейського співбуття. Знаковим свідченням цього може бути виступ у Тернополі на Всеукраїнській науковій конференції «Національна ідея — основа ідеології державного будівництва» 1998-го, який професор завершив словами, що зірвали бурхливі овації величезного переповненого залу: «Так кажу я, єврей — український націоналіст».
У цих словах, мабуть, один із основних ключів і до витлумачення життя та творчості М. Феллера, і до зрозуміння суті та значення україноюдаїки як науки, систему якої годі охопити в межах кількох об’ємних досліджень. Однак можна виявити деякі важливі її методологічні риси.
Навіть поближне ознайомлення із основоположними працями з україноюдаїки її засновника дає можливість помітити суголосність системотворчих принципів із національно-екзистенціальною методологією. І це, мабуть, не випадково. І, очевидно, не лише тому, що автор цього терміна та концепції в українській науці Василь Іванишин був другом Мартена Феллера, хоча і через це, безумовно, теж. (До речі, промовисто суголосними теоретико-лінгвістичні елементи україноюдаїки є з лінгвонаціологією, наукою, що її розробляє інший друг професора М. Феллера, відомий український вчений Ярослав Радевич-Винницький).
Виходячи з праць В. Іванишина та його однодумців, можна окреслити національно-екзистенціальну методологію як гуманітарну методологію націозахисного типу, яка являє собою іманентну українській герменевтичній традиції систему регулятивних принципів національного мислення. Йдеться про ідейно-наукову базу національного світогляду, що випливає з класичної філософії національної ідеї та онтологічно-екзистенціальної інтерпретації сенсу національного існування і спрямована на освоєння, вивчення і захист буття нації. В основу цієї універсальної гуманітарної методології покладено досягнення філософії нації, націології та передусім українського націоналізму.
Визначальним елементом національно-екзистенціальної методології є національний імператив: усе те, що утверджує буття нації в часі і не суперечить релігії (в українському випадку — християнству), — є добром, а все те, що шкодить нації і релігії, є злом. У гуманітарній царині, зокрема у літературознавстві, це означає, що, по-перше, позиція дослідника мала б бути звірена з християнством та ідеєю свободи народу; по-друге, науковець зобов'язаний осмислювати дійсність передусім у категоріях захисту, відтворення і розвитку нації.
Класичним прикладом національно-екзистенціального мислення є відомий методологічний принцип — національний імператив Івана Франка: «Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє відчуження від рідної нації».
Найбільш повно, якщо не теорію, то принаймні достатньо чітку національно-екзистенціальну практику розуміння та витлумачення подано у трьох україноюдаїстичних книжках Мартена Феллера (не враховуючи його численних статтей): «Пошуки, роздуми і спогади єврея, який пам’ятає своїх дідів, про єврейсько-українські взаємини, особливо ж про мови і ставлення до них» (Дрогобич, 1994), «Пошуки, спогади, роздуми єврея, який пам’ятає своїх дідів, про українсько-єврейські взаємини, особливо ж про нелюдське і людяне в них» (Дрогобич, 1998), «Про наших великих духом? Есеї з україноюдаїки» (Львів, 2001). Саме у цих працях помітним є осмислення співбуттєвих національних стосунків із погляду «взаємопроникнення» (термін, який, слідом за І.Дзюбою, активно використовує автор). Велика кількість аспектів цих стосунків не дозволяє детально окреслити їх у невеликій студії, однак зауважимо, що пріоритетними заявлені тематичні групи, що стосуються мов, ксенофобії та національної толерантності, а також осмислення визначних постатей в межах тієї чи іншої культури, що охоплює принаймні три дисципліни: лінгвістику, націологію та культурологію.
Неважко помітити, що особливо часто у всіх трьох працях автор апелює до філософії та ідеології сіонізму, зокрема досвіду видатного діяча єврейського націоналістичного руху — «мудрого політика і філософа» Володимира (Зеєва) Жаботинського. Перша книжка містить цілий підрозділ — лист В. Жаботинському, друга, за словами автора, «аж рясніє» цитатами з його творів, третя — включає два есе, присвячені цьому діячеві. Тому логічно саме на прикладі феллерівської актуалізації ідей В. Жаботинського розглянути націоекзистенціальну теоретичну модель, яка значною мірою структурує методологічну базу україноюдаїки....." Повний текст читай тут: (https://universum.lviv.ua/magazines/universum/2008/2/ukrjud.html )