Шукати в цьому блозі

пʼятниця, 15 березня 2024 р.

Митрополит Епіфаній : Невіруючих людей не існує, бо потреба вірити є вродженою, необхідною.




                                                      Митрополит Епіфаній                  




Коли людина говорить, що вона ні в що не вірить – то неправда. Невіруючих людей не існує, бо потреба вірити є вродженою, необхідною. Питання лише в тому, у що саме вірить людина: в саму себе чи в когось іншого (або в щось), в існування якихось «вищих сил» чи в інопланетян, чи «духів природи», зрештою, в сатану чи в Бога.
Казати, що Бога «не існує», просто не розумно, бо це подібно до того, якби незрячий заперечив існування світла через те, що він його не бачить. Але ж сонячне світло і світ навколо нас існує незалежно від того, бачимо ми їх чи ні. Відтак той, хто відкидає віру в Бога, подібний до людини, яка тримає очі закритими і вимагає: «Доведи мені, що є сонце, є небо, є земля і все інше – тоді я відкрию очі, а доки не доведеш – триматиму їх і далі заплющеними». Дивно, чи не так? Відкрийте очі – і матимете шанс побачити. Віра – це наші відкриті очі…
       
      Чи будь-яка віра є корисною? Ні. Навіть більше, неправдива, сліпа, фанатична віра є вкрай шкідливою, небезпечною. До речі, з грецької Θάνατος означає «смерть», а фанат – це духовно змертвіла людина. Тож не всяка віра буде нам корисною, не всяка веде до спасіння. Лжевчителі, єретики, безбожники теж мали віру, зокрема в істинність своїх суєтних мудрувань – але віра їхня вела не до Істини, а лише віддаляла від неї.
  
  Досить поширеним є помилкове протиставлення віри і знання, розуму.       
Насправді віра є не протилежністю знання, а особлива його форма. Знання, отримане через доказ почуттів, через зір, дотик, слух чи смак називають досвідним знанням. А коли безпосередньо наші тілесні сили не задіяні, коли ми особисто чогось не бачили, не чули, однак вважаємо ці речі справді існуючими, істинними – то це є віра. Вона залежить не від зовнішнього, не від нинішньої реальності і оточуючого світу, а від нашої волі, бажання, особистого рішення.
 
   Насправді істинна віра не однобока, а багатогранна річ, бо задіює і розум, і дух, і почуття, і волю людини. Вона не тільки визнає Бога розумом, не тільки довіряє Йому серцем і лине душею, а й вимагає узгоджувати людську волю з волею Божою. Тільки така віра може виражати любов, приносити добрі плоди, перемагати зло добром, творити чудеса.
Святі отці порівнювали справжню віру з іскрою, запаленою від Духа Святого в людському серці, яка розпалюється теплотою любові. Віра – як світильник в серці. Коли він горить, то освітлює важливі речі, допомагає бачити добре і зле, корисне і небезпечне. Коли ж світильник не горить – у серці темно, там морок незнання і страху, там помилки і пороки хибно зводяться у гідність чеснот.
Про силу віри, про її благі плоди багато разів сказано у Священному Писанні. Ті, хто вірив в Господа, отримували порятунок, зцілення, ставали свідками справжніх чудес, бо що неможливо для людей – можливе для Бога (Лк. 18: 27). Справжня, щира, глибока віра неможливе робить можливим. А невірство перешкоджає людині отримати дари від Бога. «Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17: 19-20).
Вірте, і нехай для вас з Богом в серці не буде нічого неможливого!

понеділок, 11 березня 2024 р.

Блажен, кто верует, тепло ему на свете!

 
Відповідно до принципу Іудейської філософії історії, від Аристотеля до Гегеля і Фукуямі, власний світоглд Ідеаліста Гегеля, або матеріаліста Маркса, або агностиків Альберта Ейнштейна +Нільс Бор і Опенгеймер...,- "КАРТИНА влаштування людського світу - ОЛАМУ" , чи політика, чи пересічного громадянина, - є головним і визначальним фактором, що визначає його відношення до події , або вислову (хоч Папи Римського) , як до правди, чи як брехні .

Перепостимо яскравий приклад сучасного інтелектуального пошуку на цю тему:

Архіпова Є.А., м. Київ, evgar@meta.ua 

Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі!

"Брехня - релігія рабів і господарів ... Правда - бог вільної людини!" - Такі слова вклав М. Горький в уста Сатіна, героя п'єси "На дні". Незважаючи на те, що п'єса була написана на початку минулого століття, ця фраза досі не втратила гостроти та глибини закладеного в неї сенсу. Чому брехня названа релігією рабів, і чому в один ряд із ними поставлені господарі? Тому що за допомогою брехні зручно керувати та легко бути керованими. Тому що, з одного боку, відносно легко збрехати, а, з іншого боку, людині здавна було простіше повірити, ніж перевірити, адже останнє вимагає залучення набагато більших ресурсів - матеріальних, тимчасових, розумових, - якими не всі мають і не всі можуть ( або хочуть) використати. Віра допомагає слабким, зміцнює, надає сили. Як зауважив ще Юлій Цезар, люди охоче вірять тому, чому бажають вірити, тому обіцянки світлого майбутнього (більш-менш віддаленого) завжди будуть мати успіх – чи то "покращення життя вже сьогодні", чи райські кущі в невизначено-віддаленому завтра. "Хто слабкий душею ... і хто живе чужими соками - тим брехня потрібна ... одних вона підтримує, інші - прикриваються нею" (М.Горький). Брехня дозволяє обходити гострі кути, відволікати аудиторію, пом'якшувати конфлікти, більше того, з її допомогою можна взагалі уникнути виникнення будь-якої протидії, потрібно лише вміло її використовувати. 
 Для одних ложь сегодня это искусство, для других ремесло. Так или иначе, техника лжи, техника обмана беспрестанно совершенствуется. Неприкрытая, явная ложь сейчас не в почете – уж больно грубо, заметно. Слишком уж унизительно и оскорбительно для самого себя верить откровенному примитиву. Сегодня актуальна ложь тонкая, изощренная. Нынче в моде превращенные формы обмана: полуправда, недосказанность, подтасовка информации, фальсификация, тонкий подлог, манипулирование событиями и искусственное создание медийных поводов. Для самых умных, высокомерных и самоуверенных существует продвинутый вид обмана: двойная ложь. Один врет тонко, витиевато другому, а тот врет самому себе, уверяя себя, что первый, сказал правду. Ничего, что присутствуют маленькие нестыковки, неточности, - ну кто не без греха, с кем не бывает, да и кто б в этой неразберихе не запутался? Кстати, очень удобная позиция: сегодня можно верить одному, завтра другому, пускай этот другой и из противоположного лагеря. Следуя девизу "Верь тому, кто у руля, и да будет тебе счастье", можно многого добиться, ведь господа периодически даруют поощрение за вовремя закрытые глаза и удержание при себе аргументов, бросающих тень недоверия на "курс партии". А что же с правдой, которая есть "бог свободного человека"? Надо сказать, тяжело с таким богом живется. Сложно отыскать истину в море лжи, полуправды и замалчивания, тяжело думать самому, страшно говорить о несогласии с общепринятой или официальной "правдой", и еще тяжелее доказывать, обосновывать свою точку зрения другим, пробиваться через недоверие, ложные убеждения, непонимание и умственную лень, которая активно прогрессирует в современном обществе. От того и выбирают сегодня не правду, а других богов, другие религии, поэтому и теряют свою свободу." (конец цитати)


 

неділя, 10 березня 2024 р.

Антисемитизм (определение)

Марк Котлярський, спеціально для «Сьогодні в Ізраїлі», @markkot56 

(Частина 1-я) 


  

Антисемітизм (нім. Antisemitismus) —   юдофобія, невмотивована ненависть до євреїв, різновид ксенофобії, переслідування євреїв за етнічною чи релігійною ознакою. 

 

Нерідко антисемітизм виступає як складова радикальних рухів та ідеології; він допускає можливість присутності в різних сферах соціального життя, проявляючись на побутовому, культурному і політичному рівнях. 

Найвища точка «кипіння» антисемітизму – геноцид. 

 

Згідно з даними, представленими у Вікіпедії, сам термін «антисемітизм» з'явився нещодавно, і його вживання пов'язують з німецьким публіцистом Вільгельмом Марром, який у 1880 році назвав групу своїх прихильників «антисемітською лігою». Однак саме це слово з'явилося десятиліттями раніше. Так, воно зустрічається в 1865 в енциклопедії Rotteck-Welckersches Staatslexikon [de] під редакцією Карла фон Роттека, а ще раніше, в 1860, єврейський учений Моріц Штейншнейдер використав його, щоб характеризувати систему поглядів Ернестану. 

 

Як уже згадувалося, як синонім до антисемітизму виступає термін «юдофобія». Його узвичаїв лікар з Одеси Леон Пінскер. Він ужив цей термін уперше у своєму знаменитому памфлеті «Автоемансипація», написаному під враженням масових погромів у Російській імперії 1881 року. 

Пінскер вважав упередження до євреїв спадковим психічним захворюванням. 

 

Слід зазначити, що поняття антисемітизму допускало різні періоди різні тлумачення. Приміром, учений Соломон Крапівенський вважав юдофобією страх перед євреями, а історик Геннадій Костирченко співвідносив юдофобію з побутовим антисемітизмом. Відкритий університет Ізраїлю кваліфікує антисемітизм як історично традиційну ворожість до євреїв, яка існувала до появи чітко вираженого расового антисемітизму. 

 

Вчені розглядають існування антисемітизму в динаміці – від античної юдофобії до сучасного так званого «нового антисемітизму». Причому нерідко останнє сором'язливо прикривається «антисіонізмом» чи «антиізраїлізмом», напираючи на те, що йдеться лише про критику сучасної держави Ізраїль. 

 

Закінчити цю коротку довідку хотілося б робочим визначенням, прийнятим Міжнародним альянсом на згадку про Голокост (International Holocaust Remembrance Alliance, - IHRA). Воно звучить так: «Антисемітизм - це особливе сприйняття євреїв, яке можна охарактеризувати як ненависть до євреїв. Риторичні та фізичні прояви антисемітизму спрямовані на євреїв чи неєвреїв та/або їхню власність, єврейські громадські установи та релігійні об'єкти. Прояви антисемітизму можуть містити нападки на Державу Ізраїль, задуману як єврейський колектив. Антисемітизм часто звинувачує євреїв у змові з метою заподіяння шкоди всьому людству, і він часто використовує звинувачення євреїв у будь-яких проблемах та кризах. Він може мати усні, письмові, візуальні форми та виявлятися у діях, використовуючи зловісні стереотипи та підкреслено негативні риси "єврейського характеру". 


Підпишись: @segodnyail


Антисемітизм (визначення) 

Марк Котлярський, спеціально для «Сьогодні в Ізраїлі», @markkot56  

(частина 2-а) 


Як зазначає професор Діна Порат, попередній керівник Центру Кантора з вивчення сучасного європейського єврейства на гуманітарному факультеті Тель-Авівського університету: «Буквально всі ці аспекти антисемітизму ми спостерігаємо в подіях, які зараз відбуваються щодня в усьому світі». 

 

IHRA, коментуючи робоче визначення антисемітизму, екстраполює його до сучасного періоду історії; як уже говорилося, до свого роду «нового антисемітизму», пояснюючи, яким чином та за якими параметрами його слід ідентифікувати. 

Ось на чому слід сконцентрувати свою увагу: 

 

*Заперечення Голокосту; 

 

*Паралель між політикою Ізраїлю та політикою нацистів; 

 

 * Переслідування євреїв з ідеологічних чи релігійних мотивів; 

 

*Гуманізація чи демонізація євреїв як колективу; 

 

*Паралель між політикою Ізраїлю та політикою нацистів; 

 

*Екстраполяція колективної відповідальності на всіх євреїв за дії Держави Ізраїль; 

 

*Заперечення права єврейського народу на визначення. 

 

Крім того, для визначення «нового антисемітизму» 

існує тест відомий як тест «3 Д», прийнятий та затверджений держдепартаментом США: 

 

1.Делігітімізація 

 

Заперечення права єврейського народу на самовизначення та заперечення права на існування Держави Ізраїль. 

 

2.Демонізація 

 

Приписування Державі Ізраїль жахливих, нелюдських чи сатанинських характеристик та образів. 

 

3. Подвійні стандарти 

 

Застосування іншої системи принципів стосовно Ізраїлю проти іншими країнами, що у таких самих ситуаціях.


Підпишись: @segodnyail