«ДВУШКА» НА МОСКВУ: За що ми платимо ренту Кремлю під час війни

 «ДВУШКА» НА МОСКВУ: За що ми платимо ренту Кремлю під час війни.

Листопад 2025 року. Україна входить у четверту зиму великої війни. На фронті — дефіцит снарядів, у тилу — дефіцит правди. Поки з екранів «Єдиного марафону» нам розповідають про «незламність» та «плани стійкості», у закритих кабінетах на Печерську звучать зовсім інші діалоги. Фраза, перехоплена детективами НАБУ на плівках так званої «Операції Мідас», мала б розірвати інформаційний простір на шмаття: «Двушка ушла, будет в Москве через полторы недели».

Йдеться не про оренду квартири. Йдеться про 2 мільйони доларів готівкою, які з кишень українських платників податків поїхали фінансувати ворога. І це не помилка, не випадковість, не «ексцес виконавця». Це — фінальний пазл у картині тотальної інфільтрації української влади російською агентурою.

Ми зібрали всі факти: від свіжих обшуків у Тімура Міндіча до прихованих біографій Єрмака, Татарова та інших стовпів режиму. Висновок страшний: Україна стала жертвою найуспішнішої спецоперації Кремля, де війна ведеться лише на карті, а в кабінетах триває взаємовигідний бізнес.

ОПЕРАЦІЯ «МІДАС» І «ДВУШКА» ДЛЯ ДЕРКАЧА

10 листопада 2025 року детективи НАБУ провели безпрецедентну за масштабом спецоперацію під кодовою назвою «Мідас». Понад 70 обшуків, 1000 годин аудіозаписів і викриття злочинної організації, яка перетворила державний «Енергоатом» на приватну годівницю.

Дійові особи: «Карлсон», «Че Гевара» і тінь ФСБ

На плівках НАБУ фігуранти використовують прізвиська, гідні шпигунського трилера. Але за ними ховаються цілком реальні люди, які керують країною:

«Карлсон» — Тімур Міндіч. Найближчий друг Президента, співвласник «Кварталу 95», людина, у квартирі якої Зеленський святкував дні народження. Саме він, за даними слідства, є організатором схеми.

«Че Гевара» — Олексій Чернишов. Колишній віцепрем'єр та голова «Нафтогазу», який отримав від банди 1,2 млн доларів хабарів.

Схема була примітивною до нахабства. В «Енергоатомі» працювала система «шлагбаум»: жоден постачальник не міг отримати оплату за контрактом, доки не занесе в «касу» відкат у розмірі 10-15%. Не хочеш платити? Твої платежі блокують, компанію викидають з тендерів. Платиш? Гроші течуть рікою.

Але куди вони течуть? Слідство встановило, що «пральня» (бек-офіс для відмивання грошей) знаходилася в центрі Києва і належала родині Андрія Деркача — колишнього нардепа, офіційно визнаного агента ФСБ, який нині є сенатором РФ. Саме через цю «пральню» пройшло понад 100 мільйонів доларів.

«Двушка ушла»

Фраза про «двушку», яка поїхала на Москву, зафіксована саме в контексті передачі частини «прибутку» Деркачу. Удумайтесь у цей сюрреалізм:

Ми платимо за електроенергію за завищеними тарифами.

«Менеджери» Зеленського (Міндіч, Галущенко) знімають із цих грошей 15% вершків.

Ці гроші пакуються в готівку і передаються в Москву людині, яка голосує за ракетні удари по наших містах.

Це пряме фінансування тероризму, здійснене найвищими посадовими особами держави. Міністр енергетики Герман Галущенко, якого на плівках називають «людиною Деркача», не просто закривав на це очі — він був інтегрований у систему. Він — спадок Деркача, який Зеленський не знищив, а дбайливо перейняв.

АЛМАЗНИЙ ГАМАНЕЦЬ: БІЗНЕС НА КРОВІ

Тімур Міндіч — це не просто друг, який познайомив Зеленського з Коломойським. Це символ цинізму нинішньої влади. Поки українців закликали бойкотувати все російське, Міндіч спокійно вів бізнес у Росії.

За даними розслідувань, він був співвласником російської компанії New Diamonds Technology (NDT), що займається вирощуванням штучних алмазів під Санкт-Петербургом.

Час дії: Бізнес працював і сплачував податки в бюджет РФ до грудня 2024 року.

Податки: Тільки за 2024 рік структури Міндіча сплатили у ворожу казну сотні тисяч доларів.

Уявіть собі: людина, яка курує українську оборонку і має доступ до державних таємниць, паралельно звітує перед російською податковою. І Кремль не заарештував його активи. Чому? Бо для Москви Міндіч — «свій». Це ідеальний канал комунікації і впливу. Його бізнес у Росії був запорукою його лояльності.

АРХІТЕКТУРА ІНФІЛЬТРОВАНОЇ ДЕРЖАВИ

Але Міндіч — це лише верхівка айсберга. Якщо подивитися на найближче оточення Володимира Зеленського, стає зрозуміло: це не випадковий набір людей. Це системна інфільтрація. Давайте пройдемося по досьє тих, хто керує нами під час війни.

1. Андрій Єрмак: Тінь ГРУ за спиною Президента

Голова Офісу Президента, який де-факто є віце-президентом з необмеженими повноваженнями.

Батько: Борис Єрмак — кадровий офіцер ГРУ РФ у відставці.

Зв'язки: Батько публічно дружить з Рахамімом Емануїловим, радником голови Ради Федерації РФ. Сам Андрій Єрмак мав з Емануїловим спільний бізнес ще до приходу у владу.

«Вагнергейт»: Саме Єрмак переконав Зеленського перенести (читай — зірвати) операцію із захоплення «вагнерівців» у 2020 році. Аргумент «не дратувати Путіна» коштував нам унікального шансу покарати вбивць.

Хіба можна уявити, щоб у Моссаді чи ЦРУ керівником став син офіцера ворожої розвідки з бізнес-партнерами у ворожому парламенті? В Україні це реальність.

2. Олег Татаров: Московський пілігрим

Заступник Єрмака, куратор правоохоронної системи.

Бекграунд: Спікер МВС часів Захарченка, який виправдовував вбивства на Майдані.

Польоти: Після 2014 року Татаров літав до Москви щонайменше 9 разів. Востаннє — наступного дня після перемоги Зеленського на виборах.

Захист: Зеленський особисто «відмазує» Татарова, розповідаючи байки про те, як він «чеченців вбивав».

Людина, на яку у ФСБ є тонни компромату, контролює СБУ, ДБР та БЕБ. Це не просто ризик. Це гарантований витік інформації.

3. Михайло Подоляк: Братерська могила

Головний технолог ОП, який формує інформаційну політику.

Факт: Його рідний брат, Володимир Подоляк, був полковником ГРУ РФ.

Смерть: Брат помер у Москві в 2024 році і був похований з військовими почестями як учасник війни проти України.

Переговори: Обидва брати — Михайло і Володимир — могли бути причетні до переговорного процесу в Стамбулі, знаходячись по різні боки барикад.

Це створює класичну розвідувальну «вилку»: один брат тут, інший там. Ідеальна конструкція для передачі меседжів.

4. Ростислав Шурма та брати Шефіри: Ментальна пуповина

Шурма: Син соратника Медведчука, вихованець «Опоблоку». Його брат вів бізнес на окупованих територіях, отримуючи гроші з українського бюджету за «зеленим тарифом».

Шефіри: Сергій і Борис — архітектори «Кварталу». Борис Шефір у розпал війни заявляв, що любить російську культуру і чекає, коли «ми знову будемо дружити». Сергій Шефір залишається хранителем офшорів Зеленського, через які йшли гроші від Коломойського (і, ймовірно, з Росії).

5. Маркер «Свій-Чужий»

Найстрашніше — це реакція Росії. Кремль, який вбиває своїх зрадників по всьому світу, дивовижно толерантний до родичів української верхівки.

Батьки Олександра Сирського живуть у Росії і не зазнають репресій.

Бізнес Міндіча працював без перешкод.

Родина Подоляка жила в безпеці.

Це означає одне: Москва не вважає їх ворогами. Вона вважає їх активом. Або ж частиною домовленостей, про які нам не кажуть.

СИСТЕМА РЕНТИ

Аналізуючи всі ці факти — від «двушки» на Москву до польотів Татарова — вимальовується страшна картина. Ми не воюємо з Росією на повну силу. Ми ведемо «договірну війну» на рівні еліт.

Влада Зеленського побудувала систему ренти:

Економічна рента: Ми платимо Москві грошима (через схеми в енергетиці, через бізнес Міндіча, через транзит газу).

Політична рента: Ми зберігаємо на посадах людей, зручних для Кремля (Єрмак, Татаров).

Безпекова рента: Ми гальмуємо створення власних ракет і дронів (саботаж, за який відповідали люди Міндіча в оборонці), купуючи лояльність ворога.

Фраза «Двушка ушла на Москву» — це квінтесенція цього режиму. Вони платять за своє право сидіти в кріслах, поки прості українці платять життями за право країни існувати.

ВИСНОВОК:

Те, що ми бачимо — це не просто корупція. Корупція — це коли крадуть собі. Тут же ми бачимо систематичне перекачування ресурсів воюючої країни в кишені агресора.

Команда Зеленського — це колективний «Квартал», який виріс на російських грошах, російській культурі і російських зв'язках. Вони не змогли (або не захотіли) розірвати цю пуповину. Для них війна — це не екзистенційна битва за виживання нації, а кризовий менеджмент із високою маржинальністю.

Обшуки у Міндіча, втеча Чернишова, плівки НАБУ — це початок кінця міфу. Міфу про «патріотичну владу». Король не просто голий. Король — у футболці з принтом «I love Moscow», яку він просто прикрив бронежилетом.

Що далі? Якщо суспільство проковтне і це — ми приречені. Бо неможливо перемогти зовнішнього ворога, якщо твій тил відкриває йому ворота за «двушку» на місяць. Час вимагати не просто відставок. Час вимагати кримінальних справ за статтею 111 — Державна зрада. Для всіх: від «Карлсона» до тих, хто сидить у найвищих кабінетах і дає команди «не дратувати Путіна».

ДумайТЕ. Бо поки ви не думаєте, чергова «двушка» вже пакується у валізу для кураторів з Московії.

Владислав Смірнов

Все реакции:

14Вы, Владислав Смірнов, Tatiana Piharieva и ещё 11

Компромат на Зеленського паралізує Україну! $100 МЛН для Москви

Иудейская война Иосифа Флавия

💥Ермак закапывает Зеленского тупыми отмазками, Пока миндичи убегают с ЧЕ...

Каббала: Тайное учение, о котором все слышали, но никто не знает. Иван Н...

⚡️ПИОНТКОВСКИЙ & ЯКОВЕНКО: Трамп отдал НЕМЕДЛЕННЫЙ приказ войскам. Таког...

Агент ФСБ во главе коррупции в Украине / ФБР ведет расследование / №1042...

Або ми виженемо мертвих із держави — або вона поховає живих.

 

  Владислав Смірнов

Некрономи. Пошесть, що живиться розпадом держави

Авторський неологізм і концепція — Владислав Смірнов

Мова — це поле битви. Те, що ми не можемо назвати, — ми не можемо подолати. І навпаки: коли з’являється слово, з’являється й зброя. Я створив недостаюче слово нашої реальності - «некрономи» — від nekros (мертвий) і nomos (закон, порядок). Мертвий порядок, що живиться живими.

Це не поетична метафора, а спроба дати ім’я новій формі державного паразитизму, яка досі не мала точного визначення. Старі слова — “корупція”, “бюрократія”, “неефективність” — уже не працюють.

Вони втратили гостроту, стерлися в мовах звітів і ток-шоу.

Ми говоримо “боротьба з корупцією”, як про погоду: без гніву, без дієслова, без віри. Але сьогодні перед нами — інше явище. Це не злодії, які просто крадуть чи грабують бюджет.

І не бездарі, що гальмують процеси. Це нова соціальна каста, яка живе за рахунок самої держави, вмонтовуючи себе у кожен її орган, у кожен тендер, кожен тариф, кожен закон. Це і ділки, і силовики, і судді, і прокурори, і топпосадовці в суперсистемі розкладання державності.

Вони не порушують систему — вони і є система.

Їхня функція — не банально красти, а підтримувати гниття.

Їхня стабільність тримається на нашому виснаженні.

Їхній добробут — на нашій терплячості.

Я запроваджую цей термін тому, що суспільству потрібна нова лексика для нового зла. Бо поки зло безіменне, воно здається буденністю. Хтось називає їх просто "упирями".

А “некрономи” — це не буденність. Це метастаза, яка живе у мозку держави й годується кров’ю тих, хто воює, платить, працює, мовчить.

Некрономи як форма державного некрозу (розпаду)

Мародери грабують мертвих.

Вони ситуативні — як мухи, що сідають на смачненьке гівно.

Мародери дрібні: їм потрібен шанс і безкарність.

Упирі: безпринципні напівлюди без честі, совісті та принципів.

Некрономи — інші.

Вони системні. Системні упирі, так би мовити.

Вони не користуються наслідками війни — вони створюють їх. Вони примножують хаос, підживлюють кризу, розводять туман і роблять із нього бізнес-план.

Вони не риються в попелі — вони палять дім.

Не чекають кінця війни — вони живляться нею.

Для них війна — не трагедія, а гарантований контракт.

Вони перетворили біду на постійну економічну модель.

Їхня формула проста: чим гірше людям — тим стабільніший прибуток.

Коли країна стікає кров’ю, вони рахують.

Коли тисячі бійців мерзнуть у бліндажах, вони сидять на нарадах і «координують стратегію стійкості».

Як нас грабують за електрику чотири рази

Вони грабують громадян воюючої країни не раз — а щонайменше чотири.

Перший раз — коли ми сплачуємо податки,

з яких утримується державна енергосистема і зарплати цих державних паразитів.

Другий раз — коли нам підвищують податки,

і ми платимо вдруге — “на укріплення”, “на укриття”, “на захист енергетики”.

Третій раз — коли купуємо електрику,

вироблену тією ж державною системою, яку фінансували власним потом.

І четвертий раз — коли сидимо без світла, без тепла, без голосу, витрачаючи останнє на павербанки, генератори, ковдри,

на хімічні грілки й антидепресанти.

Ми платимо чотири рази за одне й те саме світло,

за одне й те саме право — жити.

І при цьому — нас переконують, що все “під контролем”.

Архітектори смерті

Вони не ховаються на звалищах історії — вони керують офісами, підписують меморандуми, виступають на конференціях про “сталий розвиток”.

У їхньому словнику немає “держави”, є лише “потоки”.

Вони — некрономи, архітектори смерті,

які перетворили страждання на стабільність, війну — на ринок, надію — на інвестицію короткої дії.

Їхня економіка — не система виробництва, а система виснаження. Вона годується страхом, апатією і людським терпінням. У кожній кризі вони бачать не небезпеку, а можливість. Вони вигадують проєкти “під потреби фронту”, які закінчуються на стадії «освоєння». Їхня мета — не результат, а вічна залежність, процес без кінця і початку, а головне без МЕТИ.

Їм не потрібен ворог — вони самі ворог

Їм не потрібен фронт — у них є тил.

Їхня армія — чиновники, що підписують темряву замість світла.

Їхня зброя — тарифи, закони, постанови, обмеження, моніторинг, кримінальні справи.

Їхня релігія — культ грошей через лояльність до лідорів та невтручання.

Вони паразитують на самій державності,

як пліснява на стіні храму. Вони не дають країні впасти — але й не дозволяють піднятись. Їхня мета — вічна пауза. Коли країна не гине, але й не живе.

Некроекономіка

У класичних економіках виробляють товари. У некроекономіях виробляють залежність. Людей тримають не в бідності, а у втомі — щоб не питали, щоб не бачили далі межі виживання. Тому вони знецінюють світло.

Вони перетворюють його на послугу,

на ліміт, на дозвіл. Некрономи навчилися економіці тьми.

Вони перетворили темряву на політичний ресурс.

Вони керують не грошима — вони керують нашим виснаженням.

Їм не потрібні нові технології — їм потрібні нові рахунки у крипті, бо готівка вже не влазить у машини.

Їм не потрібен розвиток — їм потрібна “планова війна”.

І поки ми гріємося біля свічки — вони підписують черговий тендер.

Народ як енергоресурс

І тоді народ стає енергоресурсом.

Кожна година без світла — ще один їх кіловат у системі некрономів. Кожна депресія — їхній резервуар.

Кожне мовчання — їхній новий договір із тьмою.

Вони створили державу втоми,

де люди не живуть — тримаються.

Де суспільство не мріє — виживає.

Це держава без майбутнього, бо вона живе з минулого.

Її історія — не поступ, а застигла лава, що поглинає все, що ще ворушиться. І саме тому вона боїться світла —

бо світло відкриває правду, а правда — кінець некрономії.

Моральний вирок

Коли держава краде сама у себе, вона втрачає право називатись державою. Коли світло перетворюється на розкіш,

а брехня — на політику, ми живемо не в республіці, а в некросфері — у системі, що годується мертвим.

У здоровій державі оточення формується компетентністю.

У некроекономії — лояльністю.

І коли лояльність підмінює закон, корупція стає не злочином, а політичною мовою.

Тут кожен “свій” має право на помилку, але ніхто — на справедливість.

Міністри підбираються за принципом “не підведи”, а не “зроби правильно”.

Так держава, що втратила тисячі життів, змушена пояснювати світу, куди поділись гроші, що мали рятувати ці життя.

Це не криза менеджменту — це некрономія.

І саме з цієї хвороби народжується система, у якій некрономи такі як Єрмаки, Зеленські, Галущенки, Чернишови, Міндічі керують країною, яку вони свідомо РОЗКЛАДАЮТЬ.

Кінець.

Або ми виженемо мертвих із держави — або вона поховає живих.

Карфоген корупції в Україні буде зруйновано разом із перемогою в нашій екзентенційній війні з рашизмом !

 "Карфаген должен быть разрушен" (під цим заголовком ми опубліковали нашу концепцію в Україньський правді  у Лещенка в 2007 році )

        Коррупция должна находиться на первом месте среди перечня внутренних и внешних угроз национальной безопасности и, соответственно, борьба с ней должна стать основной задачей обеспечения национальной безопасности. Системная коррупция – ахиллесова пята реформаторов.
Александр Маликов, для УП
23 августа 2007, 13:32

а зараз публікуємо на цю тему концепцію  Владіслава Смірнова !

 Владислав Смірнов

15 декабрь 2024 г. ·

Жорстка боротьба з корупцією — перший фронт, де треба перемогти

Український народ, який стоїть на межі виживання, має бути чесно поінформований: війна — це єдиний шлях до перемоги, і наша перемога можлива тільки через жорстке протистояння ворогу. Але чи готова влада забезпечити цей шлях? Сумніви, які виникають щодня, не лише деморалізують суспільство, але й підривають віру в те, що держава дійсно бореться за своє майбутнє.

Росія веде проти нас криваву і безжальну війну, але всередині країни є ті, хто веде свою — підлу, скриту, цинічну. Вони не використовують танки чи ракети, але їхні дії завдають удару по тому, за що воюють наші солдати: по ідеї справедливої України. Кожна гривня, вкрадена під час війни, — це граната в руки окупанта. Це бронежилет, якого не отримав воїн. Це їжа, якої не побачив солдат на передовій. Це кров, пролита через зраду в тилу.

Ешафот на Майдані: символ невідворотності покарання

Досить гратися в "угоди зі слідством" та "законодавчі лазівки". Поки війна триває, на Майдані має стояти не ялинка, а ешафот, де на очах у народу понесуть покарання ті, хто крав на війні. Це не метафора — це необхідний символ відплати. Кожен, хто привласнив бюджетні кошти, призначені для армії чи гуманітарних потреб, має бути публічно покараний.

Система покарань має бути безкомпромісною:

100% невідворотність покарання. Кожен випадок корупції має закінчуватися конфіскацією майна, тривалим терміном ув'язнення та, за найгірші злочини, смертною карою.

Публічність. Усі вироки мають бути оприлюднені, а корупціонери — позбавлені прав на будь-яку посаду в майбутньому.

Реформа судової системи. Судді, які виправдовують корупціонерів, мають нести таку ж відповідальність.

Якщо цього не зробити, українці не пробачать ані владі, ані тим, хто її підтримує.

Чому ми програємо внутрішню війну з чиновниками?

У 2022–2024 роках Україна отримала рекордні обсяги міжнародної допомоги, але частина цих коштів розчинилася у схемах. Скандали з крадіжками на постачанні зброї, продуктів харчування для армії, будівництві укриттів — це пряма загроза обороноздатності. Ми не можемо дозволити собі бути країною, яка просить допомоги і одночасно дозволяє чиновникам красти мільярди.

"Яйця Рєзнікова": скандал із закупівлею яєць для армії за завищеною ціною став символом системної корупції у Міноборони. Тоді яйця закуповувалися за ціною у 17 гривень за штуку, що в кілька разів перевищувало їхню ринкову вартість. Цей інцидент виявив широку схему завищення цін на продукти харчування для армії.

23 мільярди гривень для прикордонників: Останнім часом стало відомо, що значна сума коштів, виділених на забезпечення обороноздатності через Агенцію оборонних закупівель (АОЗ), була перекинута на потреби прикордонників. Але замість реального використання ці кошти пішли на передоплату польській компанії, яка раніше вже не виконала поставок боєприпасів на суму в 3 мільярди гривень. Де гарантії, що цей контракт не стане черговим провалом?

Схеми у тилу: публікації журналістів вказують, що вартість деяких товарів для військових часто завищується в 2-3 рази. Наприклад, форма для солдатів, яку завозили як гуманітарну допомогу, закуповувалася через посередників за завищеними цінами.

Крупа, Трухін, Мецгер: імена ганьби

Ці корупціонери продовжують жити розкішно. Їхні справи тягнуться роками, а вироки або м’які, або взагалі відсутні. Чому ми дозволяємо їм уникати покарання? Тому що влада не хоче рубати систему, на якій тримається її власний комфорт.

Військовий трибунал для корупціонерів: жодної поблажливості

Україна потребує окремого військового трибуналу для розгляду корупційних злочинів, скоєних під час війни. Ніяких "умовних термінів" чи дрібних штрафів, які дозволяють злочинцям продовжувати розкішне життя. Тільки найсуворіші покарання — тривалі терміни ув'язнення, конфіскація всього майна та, у найважчих випадках, навіть смертна кара.

Ешафот на Майдані не є художнім перебільшенням, z впевнений, саме цього бракує Україні для наведення ладу. Війна — це час, коли країна мусить показати, що справедливість не просто слово. Кожен, хто крав у солдатів чи цивільних, хто підірвав обороноздатність, має бути покараний публічно, щоб це стало уроком для інших.

Прозорість у кожній транзакції

Кожен тендер і кожна закупівля мають бути повністю публічними. Усі договори повинні бути доступними для громадського аналізу. Це має стати новим стандартом для України. Якщо чиновники знають, що їхні дії будуть пильно перевірені, це автоматично зменшить кількість махінацій.

Україна повинна боротися до перемоги — перемоги, яка визначатиме наше майбутнє не лише як нації, але й як ідеї вільної, незалежної, справедливої держави. Однак ця перемога неможлива, доки ми не здолаємо нашого головного внутрішнього ворога — корупцію, яка роками руйнує фундамент нашої державності та сьогодні, в умовах війни, підриває обороноздатність країни.

Росія не приховує своєї агресії. Вона атакує відкрито, але її дії викликають опір і консолідацію. Натомість корупціонери діють нишком, знищуючи віру суспільства в державу. Їхні схеми деморалізують людей більше, ніж ворожі обстріли, бо вони знецінюють жертву тих, хто бореться за нашу свободу. І якщо ми продовжуватимемо закривати очі на цю проблему, ми ризикуємо програти не лише війну з Росією, але й самих себе. Бо корупція — це зброя, яка вбиває зсередини. Ми воюємо не лише за території. Ми воюємо за майбутнє. Перемога над росією неможлива без перемоги над корупцією, бо слабка й підкупна держава не здатна захистити своїх громадян, а продажні чиновники та силовики - вхідні ворота всередину державного управління та таємниці.

Владислав Смірнов