Шукати в цьому блозі

субота, 26 липня 2025 р.

Карфаген корупції в Україні влада повинна зруйнувати для самозбереження !



 

Постійне посилання: http://pravda.com.ua/news/2007/8/23/63002.htm 



Карфаген должен быть разрушен

23.08.2007___ Олександр Маліков, для УП 

Это заклинание мы упорно повторяем уже много лет, когда в очередной раз приступаем к разработке концепций, программ, законов и указов, на борьбу с коррупцией. Но принятые ранее законы и программы, будучи формально правильными, остались мертворожденными. Их создатели занимались имитацией борьбы с коррупцией.

Создать эффективную национальную программу борьбы с коррупцией можно только после объективного определения причин и предпосылок развития этой социальной болезни и определения эффективных средств и методов ее профилактики и лечения. Рецепты и программы, которые не опираются на научную методологию, а носят чисто популистский характер, не дают результатов.

Нет нужды вновь изобретать велосипед. Мировым сообществом уже выработаны и апробированы эффективные системы противодействия коррупции. 

В частности, рекомендации Международного информационного центра по борьбе с коррупцией "Транспаренси Интернешнл" изложены в работе "Системы общегосударственной этики поведения", выпущенной в свет в 1996 году и переведенной на русский язык в 1999.

Мы обобщили и адаптировали к украинским реалиям наиболее принципиальные положения и выводы специалистов международного уровня и предлагаем учитывать их при разработке национальной системы этических норм поведения госслужащих. В этой связи интересно концептуально пересмотреть некоторые положения антикоррупционной программы в целом.

Политика:

  Украина находится на 106 месте по уровню коррумпированности, вместе с Казахстаном и Вьетнамом. В этом отношении дела у нас несколько лучше, чем в Нигере, Албании, России (126 место), но хуже, чем в Молдове (88 место).

Соглашаясь с тем, что "коррупция объективно присуща всем государственно-политическим устройствам", важно признать принципиальное положение: "только демократия позволяет обуздать коррупцию". Уровень коррупции находится в обратной зависимости от уровня развития демократии в стране.

Во-первых, демократия вынуждает высоких государственных чиновников быть публичными, открытыми и отчитываться перед народом. 

Во-вторых, абсолютизм и диктатура по определению имеют меньше этических ограничений, чем демократия.

Если в обществе действуют институты демократии – свобода слова, свобода выборов, независимость судов, то коррупция становиться подобной "шагреневой" коже. 

Отсюда – принципиальный вывод: демократические реформы общества и государства наносят главный удар по коррупции.

Если одна из ветвей власти – судебная – остается не реформированной, исполнительная ветвь остается неподотчетной народу, парламенту, местным советам, то никакие меры борьбы не будут давать результата.

Если народ не предпринимает ничего ради сохранения демократии, если ему не хватит для этого гражданского мужества и веры в свое правительство, тогда демократия неизбежно падет жертвой коррупции. Сейчас мы подошли к тому пределу, за которым тотальная  коррумпированность высших государственных служащих угрожает демократии и национальной безопасности.

Коррупция должна находиться на первом месте среди перечня внутренних и внешних угроз национальной безопасности и, соответственно, борьба с ней должна стать основной задачей обеспечения национальной безопасности.

Системная коррупция – ахиллесова пята реформаторов, поскольку новая власть, преисполненная решимости взяться за коррупцию, обнаруживает неспособность реформировать систему, на которую ей приходится опираться при осуществлении управленческих функций.

Еще более трудная задача обретение политической воли для ликвидации коррупции в верхних эшелонах власти. Клептомания или неосознанная страсть к стяжательству лидеров, и так уже имеющих больше денег, чем им когда-либо может понадобиться, склоняет их к тому, чтобы получать еще и еще. Только страх быть публично разоблаченными может их остановить.

Этот принцип говорит о том, что борьба с коррупцией возможна только при наличии у первых лиц государства твердой политической воли, проявлением которой может быть только одно – беспощадное очищение от коррумпированных лиц в своем ближайшем окружении, в том числе, – родственном.

Экономика: 

Главной причиной коррумпированности правящей верхушки является то обстоятельство, что две трети экономики находится в тени, работает по совершенно непрозрачным схемам.

Капиталы – в оффшорах, ответственные руководители – подставные лица и т.д. И до тех пор, пока не произойдет амнистия капиталам, нажитым в период первичного накопления, все призывы к борьбе с коррупционными экономическими преступлениями будут оставаться гласом вопиющего в пустыне.

Мораль и Право: 

Пора покончить с заблуждением о приоритетности экономических причин в коррумпированности чиновничьей верхушки.

Коррупции подвержены госчиновники как в слаборазвитых, так и экономически процветающих странах. Степень их коррумпированности зависит не столько от недоразвитости экономики и права, сколько от уровня морального духа нации и, прежде всего, этических ограничений и самоограничений элиты. (С правовыми ограничениями они успешно справляются с помощью купленных адвокатов и судей). 

Специфика коррупционных деяний чиновников отражает особенности украинского менталитета, в котором еще слабо развиты чувства гражданского долга, патриотизма, приоритета национального интереса над личным интересом.

Вместо этого господствуют "совковые" взгляды на частную собственность, в элите поощряется воровская этика – не пойман – не вор, процветают рабские, холуйские традиции в отношениях подчиненный – начальник, "византийская" двойная мораль и беспринципность в деловых отношениях.

Размытость и двойственность многих этических норм и ценностей в современном общественном сознании определяют масштабы коррупционного поведения властной элиты.

Для понимания того, что первично, а что вторично, в данном социальном явлении, необходимо все многообразие коррупционных деяний классифицировать по признаку относимости к разным сферам социального регулирования поведения граждан в две большие группы:

* внеправовые этические коррупционные нарушения (этические проступки), 

* коррупционные правонарушения (в том числе – преступления).

Поэтому система мер противодействия коррупции должна включать две взаимосвязанных  подсистемы:

               Предупреждения – реформа и внедрение антикоррупционной этики поведения госслужащих. (Хотя нет ничего проще этой реформы: нужно заставить всех госчиновников выполнять библейскую заповедь – не воруй! А в случае нарушения заповеди – лишать должности без суда и следствия).

              Пресечения – неотвратимость наказания за любое коррупционное правонарушение и преступление с обязательным соблюдением принципа равенства каждого перед Законом.

В атмосфере постоянной готовности к подкупу, правовые запреты мертвы. Заговор подкупающего и подкупаемого предопределяет высокий уровень неуязвимости коррупции.

В то же время, законодателями акцент в борьбе с коррупцией перенесен на ее криминологическую и уголовно-правовую стороны.

Мы предлагаем кардинально изменить приоритеты. Главное и первоочередное внимание уделить внедрению в государственные и общественные отношения системы этических запретов (норм). Только этические нормы, подкрепленные жесткими правовыми нормами, в состоянии оздоровить обстановку в обществе.

            Целевая установка: когда некоторые парламентарии и министры с официальных трибун изрекают, греющую их душу пошлость, о том, что если коррупцию (мафию) нельзя победить, то ее нужно возглавить, то, кроме своей глупости, они публично демонстрируют свое истинное лицо.

Демократическое правительство в качестве реальной цели должно рассматривать и принимать меры по снижению коррупции до уровня, который бы не препятствовал прогрессивному развитию общества.

Самое главное в достижении этой цели – обеспечить консолидацию усилий государственных и муниципальных органов, частного бизнеса, общественных организаций и отдельных граждан.Общим фактором успеха борьбы против коррупции является поддержка со стороны всего общества.

Там, где усилия по борьбе с коррупцией не дают результата, как правило, отсутствует одна составляющая этой борьбы – участие в ней гражданского общества. 

Первое, с чем надо начинать борьбу, – это пассивность населения и установившееся в обществе восприятие коррупции как неизбежного спутника любой власти, любого чиновника.

Власть, капитал и гражданское общество составляют своего рода треугольник отношений. Коррупция может пустить корни в любой из трех вершин этого треугольника. Поэтому и теоретически, и практически невозможно решить проблему коррупции силами только одной составляющей в отрыве от двух других сторон. Для ее эффективного решения нужно участие всех трех сторон.

Во-первых, не следует пытаться добиться невозможного. Важно определить, в каких сферах реформы дадут наилучший результат, и сконцентрировать на них основное внимание. Несколько "быстрых побед" наглядно продемонстрируют всему обществу, что изменения реально происходят. Поверив, что правила изменились, люди пойдут за реформами, и это приведет к предотвращению коррупции в будущем.

Во-вторых, необходимо создать атмосферу поощрения честности в обществе. Что общество вправе ожидать от своих лидеров? Если сами реформаторы нечестны, то общество разочаруется в реформах. (Так, не верят люди нашим политикам, потому что видят, как те уклоняются от публичной проверки правдивости своей декларации о доходах и расходах членов своей семьи).

Определенный результатв борьбе с коррупцией достигался только там и тогда, где демократическая власть, опираясь на институты гражданского общества, создавала и проводила в жизнь систему морально-этических, экономических, политических, правовых и психологических (в том числе образовательных и воспитательных) мер.

Приоритет профилактики: предупреждение коррупции должно иметь приоритет перед иными мерами борьбы с этим явлением (в частности, репрессивными).

Предупреждение коррупции не должны оставаться задачей только прокуратуры и других правоохранительных органов. Это общая ответственность органов власти, коммерческих и общественных организаций, каждого гражданина. Всем ясно, что начать борьбу с коррупцией можно только при наличии двух условий. Субъективного – политической воли президента страны и объективного – вывода экономики из тени.

Необходимо немедленно принять закон о легализации теневых капиталов. Более трехсот депутатов-капиталистов с удовольствием проголосуют за него. Но проголосовать его только в пакете с двумя законами: о сохранении депутатской неприкосновенности только во время исполнения депутатских полномочий; о декларировании высшими госчиновниками доходов и расходов всех членов своих семей.

Главное заключается в том, чтобы  заставить систему работать и изменить модели поведения людей. Антикоррупционная система станет эффективной только тогда, когда чистка начнется "с головы, а не с хвоста".

Сегодня коррупцию можно обуздать, только превратив ее в рискованное и малоприбыльное для госчиновников предприятие. Карфаген должен быть разрушен!

Александр Маликов, кандидат юридических наук, для УП


© 2000-2007 ”Українська правда“
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на
http://www.pravda.com.ua/








вівторок, 15 липня 2025 р.

Жорстка боротьба з корупцією — перший фронт, де треба перемогти !!!



 Владислав Смірнов

Жорстка боротьба з корупцією — перший фронт, де треба перемогти
Український народ, який стоїть на межі виживання, має бути чесно поінформований: війна — це єдиний шлях до перемоги, і наша перемога можлива тільки через жорстке протистояння ворогу. Але чи готова влада забезпечити цей шлях? Сумніви, які виникають щодня, не лише деморалізують суспільство, але й підривають віру в те, що держава дійсно бореться за своє майбутнє.
Росія веде проти нас криваву і безжальну війну, але всередині країни є ті, хто веде свою — підлу, скриту, цинічну. Вони не використовують танки чи ракети, але їхні дії завдають удару по тому, за що воюють наші солдати: по ідеї справедливої України. Кожна гривня, вкрадена під час війни, — це граната в руки окупанта. Це бронежилет, якого не отримав воїн. Це їжа, якої не побачив солдат на передовій. Це кров, пролита через зраду в тилу.
Ешафот на Майдані: символ невідворотності покарання
Досить гратися в "угоди зі слідством" та "законодавчі лазівки". Поки війна триває, на Майдані має стояти не ялинка, а ешафот, де на очах у народу понесуть покарання ті, хто крав на війні. Це не метафора — це необхідний символ відплати. Кожен, хто привласнив бюджетні кошти, призначені для армії чи гуманітарних потреб, має бути публічно покараний.
Система покарань має бути безкомпромісною:
100% невідворотність покарання. Кожен випадок корупції має закінчуватися конфіскацією майна, тривалим терміном ув'язнення та, за найгірші злочини, смертною карою.
Публічність. Усі вироки мають бути оприлюднені, а корупціонери — позбавлені прав на будь-яку посаду в майбутньому.
Реформа судової системи. Судді, які виправдовують корупціонерів, мають нести таку ж відповідальність.
Якщо цього не зробити, українці не пробачать ані владі, ані тим, хто її підтримує.
Чому ми програємо внутрішню війну з чиновниками?
У 2022–2024 роках Україна отримала рекордні обсяги міжнародної допомоги, але частина цих коштів розчинилася у схемах. Скандали з крадіжками на постачанні зброї, продуктів харчування для армії, будівництві укриттів — це пряма загроза обороноздатності. Ми не можемо дозволити собі бути країною, яка просить допомоги і одночасно дозволяє чиновникам красти мільярди.
"Яйця Рєзнікова": скандал із закупівлею яєць для армії за завищеною ціною став символом системної корупції у Міноборони. Тоді яйця закуповувалися за ціною у 17 гривень за штуку, що в кілька разів перевищувало їхню ринкову вартість. Цей інцидент виявив широку схему завищення цін на продукти харчування для армії.
23 мільярди гривень для прикордонників: Останнім часом стало відомо, що значна сума коштів, виділених на забезпечення обороноздатності через Агенцію оборонних закупівель (АОЗ), була перекинута на потреби прикордонників. Але замість реального використання ці кошти пішли на передоплату польській компанії, яка раніше вже не виконала поставок боєприпасів на суму в 3 мільярди гривень. Де гарантії, що цей контракт не стане черговим провалом?
Схеми у тилу: публікації журналістів вказують, що вартість деяких товарів для військових часто завищується в 2-3 рази. Наприклад, форма для солдатів, яку завозили як гуманітарну допомогу, закуповувалася через посередників за завищеними цінами.
Крупа, Трухін, Мецгер: імена ганьби
Ці корупціонери продовжують жити розкішно. Їхні справи тягнуться роками, а вироки або м’які, або взагалі відсутні. Чому ми дозволяємо їм уникати покарання? Тому що влада не хоче рубати систему, на якій тримається її власний комфорт.
Військовий трибунал для корупціонерів: жодної поблажливості
Україна потребує окремого військового трибуналу для розгляду корупційних злочинів, скоєних під час війни. Ніяких "умовних термінів" чи дрібних штрафів, які дозволяють злочинцям продовжувати розкішне життя. Тільки найсуворіші покарання — тривалі терміни ув'язнення, конфіскація всього майна та, у найважчих випадках, навіть смертна кара.
Ешафот на Майдані не є художнім перебільшенням, z впевнений, саме цього бракує Україні для наведення ладу. Війна — це час, коли країна мусить показати, що справедливість не просто слово. Кожен, хто крав у солдатів чи цивільних, хто підірвав обороноздатність, має бути покараний публічно, щоб це стало уроком для інших.
Прозорість у кожній транзакції
Кожен тендер і кожна закупівля мають бути повністю публічними. Усі договори повинні бути доступними для громадського аналізу. Це має стати новим стандартом для України. Якщо чиновники знають, що їхні дії будуть пильно перевірені, це автоматично зменшить кількість махінацій.
Україна повинна боротися до перемоги — перемоги, яка визначатиме наше майбутнє не лише як нації, але й як ідеї вільної, незалежної, справедливої держави. Однак ця перемога неможлива, доки ми не здолаємо нашого головного внутрішнього ворога — корупцію, яка роками руйнує фундамент нашої державності та сьогодні, в умовах війни, підриває обороноздатність країни.
Росія не приховує своєї агресії. Вона атакує відкрито, але її дії викликають опір і консолідацію. Натомість корупціонери діють нишком, знищуючи віру суспільства в державу. Їхні схеми деморалізують людей більше, ніж ворожі обстріли, бо вони знецінюють жертву тих, хто бореться за нашу свободу. І якщо ми продовжуватимемо закривати очі на цю проблему, ми ризикуємо програти не лише війну з Росією, але й самих себе. Бо корупція — це зброя, яка вбиває зсередини. Ми воюємо не лише за території. Ми воюємо за майбутнє. Перемога над росією неможлива без перемоги над корупцією, бо слабка й підкупна держава не здатна захистити своїх громадян, а продажні чиновники та силовики - вхідні ворота всередину державного управління та таємниці.
Владислав Смірнов

понеділок, 14 липня 2025 р.

БУЧА БАЛКАН = СРЕБРЕНИЦЯ УКРАЇНИ ? - ПОРТНІКОВ

 




30-та річниця трагедії у Сребрениці відзначається як одна з найстрашніших подій фіналу і без того жахливого ХХ століття. Для тих, хто вірив, що після Другої світової війни нічого подібного в Європі вже не може повторитися, саме Сребрениця стала справжнім прозрінням. Стало очевидно: уроки минулого не засвоєні, війна може спалахнути будь-де, людяність – не гарантія, навіть після мільйонів жертв.

 

 

Для українців і Сребрениця, і облога Сараєва, і вся Боснійська війна тривалий час залишалися на периферії свідомості. І коли ми сьогодні запитуємо себе, чому в Європі вже забувають про Бучу, а обстріли українських міст не потрапляють до перших рядків новин, варто згадати про те, як ми самі сприймали боснійську трагедію. До моменту масового вбивства у Сребрениці події на Балканах почали втомлювати європейців і поступово зникали з інформаційного простору. Саме тому ця різанина шокувала світ – і надовго залишила слід у пам’яті.

 

Не можу сказати, що війни в колишній Югославії були в центрі моєї журналістської роботи, але все ж таки я стежив за ними уважніше, ніж більшість моїх співвітчизників. І не лише тому, що цікавився Балканами ще з дитинства та не мав мовного барʼєра, а й тому, що завжди розумів: те, що відбувається там сьогодні, може статися з нами завтра. У цьому я ніколи не мав сумнівів.

 

Тому Боснійська війна й геноцид у Сребрениці стали для мене страшним уроком. І уроком, до того ж, не засвоєним європейськими суспільствами і нами самими.

 

По-перше, мене вразили висновки, яких дійшов цивілізований світ. Замість того, щоб довести, що етнічні чистки не можуть бути толеровані, Захід вирішив якнайшвидше зупинити війну. І зробив це шляхом фактичної легітимізації насильства. Замість багатонаціональної, багаторелігійної Боснії з’явилася нежиттєздатна конструкція: боснійські серби залишилися на територіях, звідки вигнали мусульман і хорватів, отримавши там майже державний статус. Водночас їм не дозволили приєднатися до Сербії – щоб зберегти недоторканність міжнародно визнаних кордонів. І так суспільство, що погодилося на етнічне очищення, залишилося не тільки не покараним, а й фактично винагородженим. А Боснія як держава досі лишається глибоко проблемною. Це дуже нагадує сучасні підходи до можливого «замирення» України через фактичне визнання російського контролю над окупованими територіями.

 

По-друге, щоб припинити війну, Захід вирішив співпрацювати з одним із її головних винуватців – Слободаном Мілошевичем. Диктатор, чия політична поведінка згодом стане зразком для Путіна, став «архітектором миру» й посередником, попри те що лідери боснійських сербів були лише його маріонетками. Це визнавав навіть сенатор Джозеф Байден, який згадував, як Мілошевич особисто «викликав на килим» Радована Караджича – лише для того, щоб показати американським переговірникам, хто є справжнім архітектором процесу. Мілошевич скористався цим тріумфом і зробив власні висновки, коли почав готувати новий геноцид – уже в Косові.

 

По-третє, саме під час Боснійської війни я побачив, наскільки ефективною може бути авторитарна  пропаганда. Сербська, а за нею й російська. Більшість навіть серед тих, хто уважно стежив за подіями, вважали, що це звичайний етнічний конфлікт. Але насправді це була війна між демократією й диктатурою. Етнічне питання було лише інструментом у руках белградського режиму. Як і сьогодні в Путіна. Я й сам був здивований, коли в Москві зустрів делегацію боснійського керівництва з блокованого Сараєва, в якій були не лише мусульмани, а й серби та хорвати. Це суперечило поширеному в медіа образу «винятково етнічної» війни.

 

По-четверте, хоча тоді це було неочевидно, саме Боснійська війна ознаменувала повернення Луб’янки на міжнародну арену. Формально російська влада ще не брала участі у війні, але контакти між ФСБ і лідерами боснійських сербів, як-от Караджичем і Ратком Младичем, були тісними. Саме завдяки підтримці з Москви ці двоє десятиліттями уникали правосуддя. Тим часом російські дипломати вдавали із себе нейтральних посередників. Віталій Чуркін, який згодом стане рупором Путіна в ООН, тоді ще працював як «ліберальний дипломат» і гнівно критикував лідерів боснійських сербів. Але, можливо, просто грав відведену йому роль – інакше як би він згодом зробив таку блискучу кар’єру?

 

Ну, й із роками стало ясно, що такі глибокі рани не гояться. Боснійці не навчилися жити з ними. І ми, цілком можливо, не навчимося теж. Але навчитися переживати трагедію, коли вона вже сталася, необхідно.

 

Саме Боснійська війна стала прологом до війни в Україні. А Сребрениця – прологом до Бучі.

 

Ми часто порівнюємо свій досвід із Хорватією – й у 2022 році мали примарний шанс саме на хорватський сценарій. Але наразі все йде за боснійським. І головне наше завдання – не дозволити Заходу разом із Росією реалізувати саме цей сценарій. Інакше ми станемо марґінальною нежиттєздатною державою – десь між Заходом і Росією. Державою, яка не буде цікавою навіть її власним мешканцям.

 

вівторок, 8 липня 2025 р.

Кем был АНДРОПОВ на САМОМ деле — Самый загадочный правитель СССР

ПРИТЧА ---- "НА ВСЕ ВОЛЯ БОЖА" -популярно про спасіння Богом від смерті чістих і порядних душ людських !

 Розмова з душпастирем

ПРИТЧА ---- "НА ВСЕ ВОЛЯ БОЖА"
..... На околиці одного села стояло Розп'яття .
Багато подорожніх припадало до Стіп Христових в своїх надіях.... болях... стражданнях і проханнях.
...Одного дня до Ісуса на Хресті прийшов один літній чоловік , і почав просити у Розп'ятого Спасителя таке : ---- Боже, Ти так важко терпиш, дозволь мені помінятися з Тобою місцями, і я хоча б на один день полегшу Твої терпіння !
.... Тут несподівано промовив з Розп'яття Ісус : ---- Добре, але за однієї умови..... щоб Ти не побачив , чи яке б прохання не почув , маєш мовчати.
---- Я згідний , Боже мій, я буду мовчати! Лишень позволь мені відчути Твої страждання....
...... В цю ж мить чоловік помінявся з Ісусом місцями . За цілий день побачив і почув він багато людей і прохань.
От під кінець дня зупинився багатий подорожній з мішечком золота, швиденько помолився і пішов своєю дорогою, забувши при цьому мішечок з золотом на лавці.... Слідом за ним зайшов бідний чоловік, просити Бога про допомогу... Тільки клякнув , почав молитись.... і от, диво, дивиться , а перед ним на лавці мішечок , заглянувши в середину побачив золото і подякувавши Богу, що так скоро вислухав його прохання , побіг щасливий до дому.
---- За якусь мить зупинився молодий хлопець просити у Розп'ятого Христа про щасливу подорож кораблем до дому. Тільки но почав молитись, як перервали його молитву -- багач вернувся з міліцією і був впевнений, що саме цей хлопчина забрав його золото.
Хлопець почав проситися, що нічого не бачив і не знає, та все марно....
.....Тут чоловік з Розп'яття крикнув : ---- Це не правда, він не брав золота!...... І розказав всю правду.
Хлопця відпустили і пішли шукати бідного.
....... Коли всі розійшлися... Ісус промовив :
---- Сходи звідси, ти не здержав слова!....
---- Але ж Боже, хіба це справедливо, щоб судили невинну людину!?
..... ТАКА ВОЛЯ БОЖА! --- відповів Ісус.
Цей багач мав загубити це золото, бо хотів його використати в дуже поганих цілях.
Бідняк мав його знайти, щоб спасти сім'ю від голоду..... А хлопець, якого відпустили не мав встигнути на корабель, який саме зараз потопає в морі....
( Zoriana Nohal )