Це написала Енн Аппелбаум, New Republic, 12 травня 2014, переклад Миколи СІРУКА, «День»,
Газета:
№86,
Енн АППЕЛБАУМ — автор книжки: «Залізна завіса: Знищення Східної Європи, 1944 — 1956 і ГУЛАГ: Історія».)
"....Закрийте очі, повторюйте слова «український націоналіст», і у вас може постати образ: ймовірно, це чоловік, радше за все, бородатий, можливо, з голеною головою і звислими вусами. Можливо, він буде одягнений у чорну уніформу чи шкіряну куртку і чоботи.
Залежно від того, де ви народилися, ви можете додатково уявити, антисеміта або вбивцю польських селян. Як і будь-який інший стереотип, цей буде пов’язаний з деякими історичними реаліями. Два покоління тому були українці, які опинилися між двома найкривавішими диктатурами в історії і співпрацювали з нацистами проти Радянського Союзу. Були деякі, хто брав участь у масовому вбивстві поляків і ті, хто брав участь у масових вбивствах євреїв.
Але цей похмурий образ також виключає деякі інші історичні реалії. Він виключає іншу, менш сумнозвісну групу українських націоналістів, які в країні з більш щасливою географію, могли б стати Джузеппе Гарібальді, Шандором Петефі або Томасом Джефферсоном сучасної Української держави. Наприклад, він виключає освіченого націоналіста Михайла Грушевського, який написав першу історії України і головував у короткотривалому незалежному парламенті України в 1917 і 1918 до поразки України та включення її до СРСР.
Насамперед він виключає історію того, що насправді сталося з переважною більшістю українських націоналістів у ХХ столітті: вони стали помітними цілями чисток, штучних голодоморів та депортацій. Від трьох до п’яти мільйонів українських селян було свідомо заморено голодом до смерті в 1932 і 1933 роках, тому що Йосип Сталін боявся сили сільського націоналізму. Після того як вони були знищені, росіян, яких було депортовано з інших районів СРСР, іноді відправляли жити в їхніх пустих селах, щоб завершити процес культурного геноциду. Арешти людей, яких держава вважала «занадто українськими» тривали до 1980-х років........
.......Українські олігархи — реальні бенефіціари України упродовж двох десятиліть незалежності — також не відчувають потреби у будь-якій лояльності до співвітчизників. Деякі під час нинішнього конфлікту перейшли на бік «Україна» або «Європа», а інші будуть на боці «Росії». Їхнє рішення взагалі не має нічого спільного з добробутом простих українців.
Результат можна побачити просто зараз на сході України. І тут Донецьк, Слов’янськ, Краматорськ — є тим, як насправді виглядає країна без націоналізму: корумпована, анархічна, переповнена злочинцями-рантьє і найманцями. Здебільшого, це люди в масках, які атакували українські державні інститути під керівництвом російських спецназівців, це — не націоналісти; це люди, які виконуватимуть вказівки будь-якої політичної сили, яка платить більше або обіцяє найбільше. І хоча вони становлять меншість, більшість не протистоїть їм. Навпаки, більшість дивиться на боротьбу пасивно і, здається, готова прийняти будь-який уряд. Як і мої друзі у Львові, це люди, які живуть там, опинилися там випадково, їхні батьки чи бабусі й дідусі приїхали туди за примхи радянського бюрократа, і вони не мають прихильності до будь-якої нації чи будь-якої держави взагалі.
Таким чином лише крихітна групу націоналістів в Україні, яких, можливо, ми можемо тепер погодитись називати патріотами, представляє собою єдину надію країни, щоб уникнути апатію, хижу корупцію, і, врешті-решт, розчленування.
Немає коментарів:
Дописати коментар