Шукати в цьому блозі

вівторок, 4 квітня 2023 р.

У 1448 році московська церква самовільно відокремилась від Київської Митрополії, а відтак перебувала в схизмі

 

У 1448 році московська церква самовільно відокремилась від Київської Митрополії, а відтак не визнавалася Константинопольським Патріархатом і 141 рік перебувала в схизмі
До того часу ці єпархії належали до Київської Митрополії Константинопольського Патріархату, що не передбачало їхнього самостійного управління.
Через самовільне відокремлення у 1448 році московська церква не мала євхаристійного єднання з православним світом і вважалася відступницею.
Вселенський Патріарх Ієремія II надав самопроголошеним московським митрополитам патріаршу гідність лише після того, як його півроку утримали у московському полоні.
2 лютого 1589 року у Московії було проголошено Московську патріархію
Першим патріархом було призначено митрополита Іова.
Лише у 1593 році Собор визнав самопроголошеного Московського патріарха. Відтак першим патріархом московської церкви став Іов.
Деякі науковці не виключають можливості фальшування грамоти, яка визнавала самопроголошений патріархат Московії.
На той час Київська митрополія православної церкви залишилася під омофором Вселенського патріарха.
1654 р., коли Українська держава Богдана Хмельницького укладала федеративний союз із Московським царством, цар Олексій Михайлович вперше поставив питання про переведення Київської митрополії під юрисдикцію Москви.
Але митрополит Сільвестр Косів і українське духовенство виступили проти цього, бойкотували Переяславську раду. Втім уже тоді не канонічно від Київської митрополії були відлучені й приєднані до Московського патріархату єпархії окупованої москвинами території сучасної Білорусі (Могилівська, Полоцька й Смоленська)
Користуючись безладдям і хаосом громадянської війни, що почалась в Україні після смерті Хмельницького, цар за кожної нагоди порушував умови Переяславської угоди, обмежуючи автономію української козацької державності. Але зробити так само з українською церквою не міг. Першу спробу захоплення Київської митрополії було здійснено навесні 1661 р., коли, всупереч канонам, але з відома Олексія Михайловича, заступник патріаршого престолу Пітірім висвятив на єпископа Максима Филимоновича (Мефодія), відомого своїми промосковськими поглядами, одночасно призначивши його наглядачем над Київською митрополією .
Однак тоді новоявлений єпископ Мефодій зустрів запеклий опір з боку козацької старшини та наказного гетьмана Сомка, а справжній митрополит Діонісій Балабан одразу ж усунув ставленика чужої єпархії, призначивши єпископом Мстиславським Йосипа Тукальського.
Московський патріарх Никон 16 лютого 1662 р. виголосив анафему на свого заступника Пітіріма за порушення канонів. Та попри невдалий фінал московський уряд не відмовився від задуму прибрати до рук українську православну церкву. І вже через чотири роки, 11 жовтня 1665 р. гетьман Іван Брюховецький підписує так звані Московські статті, що значно обмежували автономію України. Серед положень цього договору було переведення Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату.
Брюховецький невдовзі побачив, яке, за висловом М. Грушевського, “угліє вогняне” зібрав на свою голову. Проти гетьмана піднялися усі: Запоріжжя, яке привело його до влади, старшина, простий люд і духовенство. Останнє взагалі категорично відмовилось приймати митрополита з Москви, заявивши, що зачиниться в монастирях і хіба їх звідти за шию й за ноги витягнуть, тільки тоді московський митрополит у Києві буде. “Нам лучче смерть прийняти ніж митрополита з Москви” – говорили церковники. В Україні піднялось повстання, під час якого Брюховецького було вбито. На десять років Москві знов довелося забути про Київську митрополію.
1684 р. помер давній спільник Петра Дорошенка митрополит Йосип Нелюбович-Тукальський. Царський уряд вирішив скористатись цим і домогтись приведення на Київську кафедру такого лояльного митрополита, який би прийняв благословення від московського патріарха і визнав його владу. Незабаром було віднайдено потрібну кандидатуру – єпископ Гедеон (князь Святополк Четвертинський), сват гетьмана Івана Самойловича, який ставився прихильно до будь-яких учинків московських урядовців.
Українське духовенство рішуче виступило проти обрання Гедеона та підпорядкування Московському патріархату. Було направлено два протести Самойловичу.
У першому говорилося, що перепідпорядкування митрополії – прерогатива лише Константинопольського патріарха. В другому сповіщалось про нові порядки, заведені в нещодавно прилученій до Московської патріархії Білгородській єпархії (Слобідська Україна): з кожної парафії вимагали захмарні податки, за несплату яких священика били палицею, за будь-яку несподівану смерть миряни мали платити митрополиту гривню. Старий церковний спів скасовано і на московський лад поставлено, до чого прості віряни не могли звикнути.
Духовенство 6 липня 1685 р. переважною більшістю бойкотувало церковний собор, на якому був обраний митрополитом Гедеон. Тому в його обранні взяли участь москвофіли і дрібне духовенство. У жовтні того ж року Гедеон приїхав до Москви за благословенням.
8 листопада в присутності царів Івана й Петра, а також царівни Софії Гедеон присягнув на вірність Йоахиму. Так митрополит став клятвопорушником, оскільки на соборі присягав на вірність патріарху Вселенському.
Московія досягла своєї мети: контроль над українською православною церквою було здобуто. Залишилося лише домогтися від Константинопольського патріарха офіційної згоди на передання митрополії.
Ще 11 грудня 1684 р. московські царі через грека Захара Софиру надіслали грамоту до Вселенського патріарха Якова з проханням передати Київську митрополію, бо цього нібито бажає й сам український народ.
До грамоти було додано 40 соболиних шкурок та 200 рублів з обіцянкою надіслати ще стільки ж, одначе патріарх Яків передавати українську церкву відмовився. За три дні після повернення Гедеона до Москви патріарх Йоахим склав нову грамоту до Константинопольського патріарха з тим же проханням передати митрополію і дозволити висвятити Гедеона у Москві, щоб із ним бодай чого не сталося у дорозі до Туреччини. У цій же грамоті знов говорилось про “палке бажання малоросіян “прилучитись” до московської церкви”.
Однак яким воно було насправді видно з реакції українського духовенства, на думку якого Московський патріархат був всього лише уламком Руської (Української) православної церкви. До того ж культура московського православ’я перебувала на нижчому від київської рівні. Це розумів патріарх Никон, який запросив ченців з України для виправлення й уніфікації богослужебних книг.
Разом із грамотою Йоахима до Стамбула (Константинополя) було відправлено дяка Микиту Алексєєва (від Кремля) й старшину Івана Лисицю (від Самойловича). Метою цього посольства було умовити нового Константинопольського патріарха Діонісія згодитись на передання митрополії. Але так само, як і Яків, Діонісій категорично відмовився, мотивуючи тим, що не може вирішувати нічого без участі інших патріархів. Саме в цей час у сусідньому місті Едірне (Адріанополь) перебував патріарх Єрусалимський Досифей – у тогочасному православному світі дуже шанований церковний діяч. Посли прохали умовити Діонісія офіційно передати Київську митрополію. Але Досифей зустрів посланців непривітно й рішуче відмовився допомогти, пояснивши, що це заборонено правилами Святих Отців. Та й чого просять, коли вже фактично забрали . Відмовився він навіть тоді, коли Микита Алексєєв пообіцяв “государево жалование".
Здавалося б, справу легітимізації переведення Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату було зовсім провалено, але спритний Микита Алексєєв вирішив скористатись дипломатичним становищем Туреччини й звернувся до султанського візира із проханням вплинути на патріархів.
У той час Османську імперію дуже непокоїла ймовірність приєднання Московії до антитурецької коаліції (Польща, Австрія та Венеція), котра почала війну проти Стамбула. Тому візир виконав прохання московського дяка, й під його тиском у травні 1686 р. Діонісій віддав патріарху Московському Українську Православну Церкву. До наших днів збереглась коротенька розписка Константинопольського патріарха Діонісія про те, що в обмін на грамоти на Київську митрополію він отримав від царського посланця Микити Алексєєва “три сорока соболей и 200 червонных”. Саме за такою ціною було продано Московському патріарху Українську Православну Церкву. Того ж року спеціально скликаний собор позбавив Діонісія патріаршого сану за неканонічну передачу митрополії. А через 238 років, 13 листопада 1924 р. Константинопольський патріарх Григорій VIII у Томосі зазначив, що “відізвання від нашого престолу Київської митрополії й православних митрополій Польщі та Литви, залежних від неї, і прилучення їх до Московської патріархії відбулося не за канонічних правил”
Незважаючи на те, що царські грамоти, яких Гедеон отримав після посвячення в грудні 1686 р., запевняли у збереженні автономії української церкви, майже одразу після прилучення її до Московського патріархату самобутність Київської митрополії почали нищити:
– 1689 р. Києво-Печерській лаврі заборонено друкувати книжки без патріаршого дозволу: “к нам первее не преслав отнюдь бы вам не дерзати и таковых книг новослогаемых печатати”;
– 1690р. Собор Московської Православної церкви засудив “Кіевскія новыя книги С.Полоцкого, П.Могылы, К.Ставровецкого, И.Галятовского, Л.Барановича, А. Радзивиловского” та інших авторів, наклавши на них “проклятство-анафему не точію сугубо, трегубо, но і многогубо”;
– 1693 р. новий Московський патріарх Адріан заборонив привозити до Москви українські церковні книги, а невдовзі надіслав листа до Київської лаври про заборону видання будь-яких книжок українською мовою.
Та це був тільки початок.
По-справжньому жахливі часи настали для Української Православної Церкви тоді, коли Петро І скасував патріархат і запровадив Синод, повністю підкоривши церкву державі. Відтоді Київська митрополія вже не могла проводити крайових соборів – їхню функцію привласнили уряд і Синод.
Кожна православна церква має власні місяцеслови – календарі, що містять перелік святих старшої Візантійської церкви та своїх святих (а втім вшановування святих інших церков є необов’язковим) . Синод заборонив українські місяцеслови, нав’язавши російські, в тому числі з виголошенням анафеми Мазепі і проголошенням слави щодо перемоги в Полтавській битві государя Петра І. А через 10 літ після Полтавської битви за наказом того самого царя-антихриста, лаштувача “всешутейних і всепьянейших соборов” Петра І, було спалено бібліотеку Києво-Печерської лаври.
В церковному й освітньому житті України Синод продовжив русифікаційну політику, започатковану патріархами:
– 1769 р. заборонено друкувати й використовувати в навчанні український буквар;
– 1801 р. заборонено будувати храми без ознак візантійсько-російського архітектурного стилю;
– 1876 р. за наказом Київського митрополита С. Миславського в церквах заборонено проповідувати українською мовою та наказано, щоб у школах молитви читали “голосом свойственнымъ российскому наречию”.
Заборона українського букваря для дітей стала одним з тих факторів, що спричинили занепад освіти в Україні, перетворивши її з землі із майже стовідсотковою писемністю (як описував її у XVII ст. Павло Алеппський) на країну із майже суцільною неграмотністю (XІXст.).
Внаслідок насадження “уніфікованої церковної архітектури” загинув такий розповсюджений в Україні стиль як козацьке бароко, а його здобутки храми та ікони знищені як “неканонічні”. Якщо московитам не вдавалося відразу відбудувати церкву в російсько-синодальному стилі, то вони обмежувалися заміною церковних куполів. Замість українських "маківок" росіяни ставили купола у формі ромійських "луковіц". Барокові ікони поступово замінювалися російською псевдовізантією.
Негативну роль зіграло співробітництво РПЦ з радянським режимом, і КДБ. Більшовики спочатку заборонили православну церкву, але у 1942 році сталін видав новий "томос", яким відновив діяльність РПЦ. Практично всі єпископи були співробітниками МГБ, КГБ.
(С)за матеріалами Івана Огієнко, Олексія Шевчука

неділя, 2 квітня 2023 р.

"АК'ЯР ПЕРЕТВОРИВСЯ НА СЕВАСТОПОЛЬ", АБО ЯК РОСІЯ КРАЛА МИНУЛЕ У КРИМСЬКИХ ТАТАР

 


Справжні кримські назви, знищені СРСР. Історії топонімів та родин


12 кроків деокупації Криму. Олексій Данилов

Деталізована і юридично вивірена програма розробляєтся Апаратом РНБО України із залученням широкого кола фахівців та експертів, що буде відображено в новій редакції Стратегії деокупації Криму.Крим - це Україна! У Криму живуть наші громадяни, громадяни України, які чекають на повернення додому! Ми ніколи про них не забували і не забудемо про мільйони очей, які з надією і вірою дивляться вбік Перекопського перешийка.
російський гауляйтерський непотріб у тимчасовому окупованому Криму щось занадто розійшовся в істеричному z-припадку - то збираючись захопити Київ або Одесу, то впадаючи в совковий маразм відродження «кримського смершу». Для цього московського сміття хочу дохідливо намалювати поки що широкими мазками, як Україна буде деокуповувати Крим, де вони та їм подібні будуть цілями номер один - щоб назавжди відбити будь-кому бажання навіть дивитися вбік московії або відкривати рота, перед тим гарно не подумавши, коментуючи щось пов‘язане з Україною.
1. На суспільне обговорення буде винесено питання щодо проєкту та місця розташування в Криму пам’ятника «русский военный корабль идёт на@уй». З метою економії державних коштів може бути використаний п'єдестал пам‘ятника затопленим кораблям у севастополі (але про це місто трохи нижче).
2. Крім кримінального переслідування за колабораціонізм і держзраду розробляється люстраційний механізм персональної оцінки, яким, зокрема, визначається рівень відповідальності та ступінь залучення конкретних осіб, громадян України, жителів Криму до підтримки діяльності окупаційних адміністрацій, що передбачає зокрема обмеження прав участі у виборах - обирати і бути обраними.
3. Стосовно державних службовців, суддів, прокурорів, працівників правоохороних органів та інших категорій осіб, які станом на 2014 рік знаходились у штаті органів влади України, МВС, СБУ, МОУ та ін., а після лютого 2014 року працювали в російських окупаційних структурах, українські суди визначать, чи підлягають вони кримінальній відповідальності. Але якщо не підлягають, вони позбавляються державних пенсій в тому числі із забороною подальшого працевлаштування на роботу в держорганах і органах місцевого самоврядування України. «Вовчий квиток» - назавжди. Надання Силам оборони України та слідству важливої інформації, яка стосується питань національної безпеки, може стати підставою для пом’якшення кримінального покарання.
4. росія або інше формування, яке буде претендувати на правонаступництво, забезпечує безумовну і повну видачу всіх підозрюваних у державній зраді та в інших кримінальних злочинах осіб, як громадян України, так і громадян росїї, причетних до воєнних злочинів (міжнародні злочини, що не мають строків давності - геноцид, воєнні та проти людяності), скоєних на території нашої держави в цілому і Криму зокрема.
5. Пропагандисти - журналісти, медійники та різного роду експерти, які сприяли окупації, мілітаризації дитячого виховання та розпалюванню ворожнечі проти України українців, кримських татар та інших національномтей - група особливої уваги, злочини яких будуть розслідувані українськими, а за необхідності міжнародними правоохоронними структурами. У законний спосіб за вироком суду будуть позбавлені волі, звань, пенсійного забезпечення, майна … честі та поваги.
6. Громадяни російської федерації, які незаконно приїхали проживати на Кримському півострові після лютого 2014 року, мають негайно залишити територію України у визначений законом термін.
Найбільш спритні і розумні вже почали «виїзд», це похвально, а іншим, хто ще продовжує гальмувати, доведеться це робити в режимі булгаківського твору «Біг». Раджу уважно перечитати.
7. Правочини, вчинені не за українським законодавством після лютого 2014 року, в тому числі щодо нерухомого майна, визнаются нікчемними - закон, який діє вже 9 років. Право власності на майно залишається за громадянами України. Якщо воно привласнене або націоналізоване, окупантами майно повертається власникам. Важливо пам’ятати (!) - будинки, квартири, земельні ділянки та інша нерухомість, придбані громадянами росії в Криму, варті не більше ніж майбутнє аксьонова чи надії на вихід константінова та подібного колаборантського непотрібу за умовно-достроковим звільненням.
8. Транспортний перехід у місті Керч Автономної Республіки Крим демонтується з метою забезпечення повної свободи мореплавства в рамках програми відшкодування збитків.
9. Реалізується комплексна програма «Детоксикація» - нейтралізація наслідків багаторічної дії російської пропаганди на суспільну свідомість частини населення півострова. Зокрема, використовуючи досвід застосування дієвих методів денацифікації Німеччини у 40-х роках, серед яких участь виявлених груп активної підтримки російської окупації у громадських роботах з відбудови зруйнованих українських міст, процесах ексгумації та перепоховання жертв російської агресії (для осіб, визнаних винними у таких злочинах судом). Надання максимально широкого доступу до інформації щодо злочинів путінського режиму.
10. Створення документальної бази фактів російських злочинів проти українських громадян, які чинили спротив окупації. Відновлення в правах українських та кримськотатарських активістів.
11. Негайне звільнення всіх громадян України, кримських татар, українців, які були переслідувані рф за політично вмотивованими ознаками з 2014 року з відшкодуванням завданих моральних збитків.
12. Ураховуючи місце та роль в ідеології рашизму, системі негативного міфотворення і переписування історії, так званий «город русской славы» («слава» якого, зокрема, полягає в тому, щоб, не вступивши в бій, топити власний флот) перейменовується в «Об‘єкт № 6». Верховна Рада України пізніше приймає рішення про нову назву міста. Можливо, Ахтіар.
Деталізована і юридично вивірена програма розробляєтся Апаратом РНБО України із залученням широкого кола фахівців та експертів, що буде відображено в новій редакції Стратегії деокупації Криму.Крим - це Україна! У Криму живуть наші громадяни, громадяни України, які чекають на повернення додому! Ми ніколи про них не забували і не забудемо про мільйони очей, які з надією і вірою дивляться вбік Перекопського перешийка.
Слава Україні!

субота, 1 квітня 2023 р.

четвер, 30 березня 2023 р.

Патріарх Кирило – язичник, «русский мир» – єресь

 


Автор: Митрополит Київський і всієї України Епіфаній

       Ідея «русского мира» є єрессю, а Московський патріарх Кирило прийняв язичницьку та антиправославну імперіалістичну та націоналістичну ідеологію, тому він повинен бути засуджений православним світом і усунений з посади. Про це закликав Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Православної Церкви України Епіфаній у листі до Вселенського Патріарха Варфоломія від 28 липня. (Повний текст листа – нижче.)

Першою реакцією заступника прес-секретаря Московського патріархату Вахтанга Кіпшидзе було те, що це звернення походить навіть не від церкви, а від розкольницької структури, претензії якої не можна сприймати серйозно. (Православна церква України була створена в грудні 2018 року, а через місяць патріарх Варфоломій надав їй томос про надання автокефалії. РПЦ не визнала це рішення – прим. ред.) ПЦУ намагається догодити українській владі та брати участь в кампанії проти всього російського народу, в тому числі проти предстоятеля РПЦ, додав він.

Московський патріарх тоді заявив, що твердження «зловмисників» про те, що РПЦ існує лише для росіян, для москвичів, не відповідає дійсності. Пояснення полягало в тому, що він є в більш ніж 60 країнах світу і для нього православні, де б вони не жили, є частиною Російської православної церкви.

Про це Кирило заявив у московському храмі «Христа Спасителя» на зустрічі з дітьми з України – з так званих Донецької та Луганської народних республік та Харківської області. Для нього ця зустріч була «великою радістю», «бо все, що стосується Донбасу, Луганської області, Харківської області – де сьогодні люди страждають – мене дуже хвилює і болить у серці, тому що всі православні люди, які там живуть – це дітей Московського Патріархату».

Після нападу Володимира Путіна на Україну патріарх кілька разів торкався цієї теми у своїх проповідях. За його словами, народи Росії та України є одним цілим, яке намагалися роз'єднати зовнішні сили, і Росія ніколи не нападала на інші країни, а "тільки захищає свої кордони".

До Кирила ввели санкції Канада та Велика Британія, а втручання прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана завадило Євросоюзу зробити те саме за пропозицією Литви.

Ось лист, який український митрополит надіслав Вселенському Патріарху Варфоломію.

Ваша Святість,

Згідно з рішенням Архієрейського Собору від 24 травня цього року закликаю вас ініціювати перевірку та засудження на всеправославному рівні діяльності Московського Патріарха Кирила Гундяєва та етнофілетичної та расистської доктрини «русского народа». Світ», проповідуваний ним.

24 лютого 2022 року Російська Федерація підступно, без офіційного оголошення війни, розпочала повномасштабну військову агресію проти України. Війна, розв’язана Росією в центрі Європи ще в лютому 2014 року, ведеться з метою знищення української державності та вражає з особливою жорстокістю. На очах у всього світу вчиняється справжній геноцид українського народу. Агресор руйнує мирні українські міста, обстрілює лікарні та школи, ґвалтує та катує жінок та неповнолітніх, вбиває та калічить дітей. Серед загиблих російськими військами є священнослужителі Православної Церкви України, релігійні вчителі інших конфесій. Близько 200 культових споруд, переважно православних церков, були повністю або частково зруйновані внаслідок російського обстрілу.

Росія - країна, яка століттями пов'язувала свою ідентичність з православ'ям. Але в останні десятиліття християнська віра на Русі була піддана язичництву – підступно заміненому громадянською релігією, що спирається на православну традицію, але чужа духу Євангелія і змісту православної віри святих отців. Багато російських солдатів, які вторглися в нашу країну, ототожнюють себе з православ'ям. Але вчинки загарбників свідчать про них як про злочинців, які втратили живий зв’язок із Христом і Його Церквою.

Кожна вбита дитина, кожна зґвалтована жінка, кожен зруйнований житловий будинок і храм – це не лише воєнний злочин, але й акт зречення від Христа, в результаті якого злочинець опиняється поза благодатною огорожею Церкви. Але моральну відповідальність за вчинені злочини несуть не лише безпосередні виконавці, а й їхні ідейні натхненники – Московський Патріарх Кирил та однодумці ієрархи, які десятиліттями пропагували, а нині благословляють, етнофілетичну та расистську доктрину “ Русский мир».

Чимало виборів на Патріаршу кафедру митрополита Кирила (2009 р.) пов'язують певні надії на відродження церковного життя. Але сьогодні, коли минуло дванадцять з половиною років відтоді, як Кирило зайняв московський престол, очевидно, що проголошені реформи не відбулися і єдиними реальними досягненнями 16-го Московського патріарха було зосередження влади в руках однієї людини. з повною деградацією реального церковного собору і повною залежністю Церкви від російської держави.

Митрополит, а згодом патріарх Кирил ніколи не був еталоном сповідування православної віри. Деякі богословські твердження владики Кирила – наприклад, ототожнення Третьої Іпостасі Пресвятої Трійці з «Божественною енергією, вічно похідною від Бога Отця» – навіть викликали суперечки та спокуси серед духовенства Російської Церкви. Майже повна байдужість Кирила до богословських проблем утримала його від повного впадання в царство єресі. Ситуація змінилася, коли ієрарх, увага якого тривалий час була прикута до геополітичних проблем, вирішив взяти участь у створенні доктрини «русского мира» – націоналістичної етнофілетичної теорії особливої ​​ролі російської нації та держави у світі. і в Церкві.

У неділю Православ’я, 15 березня цього року, була оприлюднена Декларація про «русский мир», яку спочатку підписали понад 340 православних богословів з усього світу, а зараз їх кількість зросла до тисячі. Як зазначається в цій Декларації, «Русский мир» є неправославною єретичною доктриною, близькою до вчення етнофілетизму, засудженою на Константинопольському соборі 1872 р. «Ми відкидаємо єресь «Русского мира» і ганебні дії Російська влада в допущенні війни проти України, викликаної цією мерзенною доктриною, яка не має жодного виправдання – за співучасть Російської Православної Церкви, як дії глибоко неправославні, нехристиянські», – зазначили православні богослови, які підписали Декларацію.

Поділяючи більшість тверджень, що містяться у вищезазначених Зверненнях, ми також хочемо звернути увагу Вашої Святості на ще один єретичний аспект доктрини «русского мира», який суттєво спотворює православну антропологію. Йдеться про заперечення прав народів на історичне самовизначення чи історичний фаталізм, властивий доктрині «русского мира» в інтерпретації патріарха Кирила. Згідно з міфологічною історичною концепцією останнього, росіяни, українці та білоруси нібито належать до спільної цивілізації «русского мира» і як такі не мають морального права на подальше історичне самовизначення. Їхній вибір, зроблений у минулому, нібито зобов'язує їх все життя бути частиною російського світу чи російської держави.

Заперечення свободи цілих народів поєднується у світогляді Патріарха Кирила та його однодумців з расистською за духом теорією, згідно з якою Росія і «русский мир» є чимось принципово кращим і вищим за інші народи, і Історичні сусіди Росії – українці та білоруси – мають право на існування та майбутнє лише у складі російської дійсності. У рамках цієї расистської концепції, яка поділяє народи та держави на «справжні» та «штучні», також цілком логічним є принципово заперечення права народу України на повну канонічну церковну незалежність (автокефалію) та державність.

Водночас важливо розуміти, що ідеологія сучасної Російської православної церкви становить загрозу не лише для України, а й для всього православного світу. «Як Росія захопила Україну, так і Московський Патріархат на чолі з Патріархом Кирилом став загарбником у Православній Церкві, наприклад, в Африці, спричиняючи розкол і розбрат», – зазначають православні богослови у згаданій Декларації.

Важливо усвідомити зв’язок між доктриною «русского мира» і конкретними церковними рішеннями, ініційованими Патріархом Кирилом в останні роки – від розриву євхаристійного спілкування зі Вселенським Патріархатом (15 жовтня 2018 р.) до створення Патріарха. «Патріарша екзархія Африки». Збройна агресія РФ проти України (2022). Принаймні з жовтня 2018 року всі дії Патріарха Кирила підпорядковані конкретній політичній меті. Він прагне радикально збільшити присутність Російської Православної Церкви за межами Росії, максимально послабити Вселенський Патріархат і грекомовні помісні церкви і таким чином нав’язати православному світу гегемонію та диктат Московського Патріарха.

У нинішній ситуації надзвичайно важливо, щоб Католицька Церква належним чином відповіла на виклики, які постають від язичницького російського православ’я. Як свідчить Євангеліє, «кожне добре дерево родить добрі плоди, а зле дерево родить лихі плоди» (Матвія 7:18). Діючи за цим принципом, заповіданим нашим Спасителем, Церква повинна спільно визнати, що дерево, яке сьогодні приносить «плоди війни», є отруйним, тобто засудити доктрину «русского мира» як єретичну.

Закликаємо Вашу Всесвятість та Предстоятелів Помісних Православних Церков також якнайшвидше розглянути діяльність Патріарха Кирила, пов’язану з його опозицією до Вселенського Патріархату та багатьох Помісних Православних Церков, і якщо ця діяльність буде визнана ознаками. розколу, притягнути Патріарха до канонічної відповідальності.

З огляду на викладене, просимо Вашу Всесвятість та Його Блаженство Предстоятелів Помісних Православних Церков канонічно кваліфікувати декілька рішень Священного Синоду Руської Православної Церкви, прийнятих у 2018 – 2021 роках, які, на нашу думку, не відповідають принципам православної еклезіології:

• рішення про переривання (в односторонньому порядку) євхаристійного спілкування з Вселенським Патріархатом, Олександрійським Патріархатом, Церквою Кіпру та Церквою Греції;

• рішення про створення – всупереч канонічній традиції та шостому правилу І Вселенського Собору – церковних структур Московського Патріархату на канонічній території древнього Олександрійського Патріархату.

Від імені єпископів нашої Церкви та численних жертв війни Росії проти України, яку Патріарх Московський відкрито і однозначно публічно схвалює та підтримує, звертаємося до Вашої Всесвятості та Предстоятелів Помісних Православних Церков з проханням:

• засудити доктрину «русского мира» і визнати її єретичною;

• кваліфікувати дії Патріарха Кирила на канонічній території Олександрійського Патріархату як розкольницькі;

• позбавити Кирила Гундяєва права займати Московський патріархат.

Зі щирою у Христі братерською любов’ю просимо Вашу Святість та Його Блаженство Предстоятелів Помісних Православних Церков продовжувати підносити свої молитви за стражденний народ України та виконати прохання, висловлене в цьому листі – об’єктивно, відповідно до вчення та священних канонів Церкви, розглянути діяльність нинішніх предстоятелів Російської Церкви.

Від імені Синоду Єпископів Православної Церкви України

Епіфаній

Митрополит Київський і всієї України

Предстоятель Православної Церкви України

Фото: митрополит Епіфаній під час богослужіння в Стамбулі в січні 2019 року з нагоди визнання Української церкви, непідпорядкованої Московському патріархату © President.gov.ua

Вселенський Патріархат засудив Московську церкву як єресь етнофілетизму і форми церковного расизму ще в 1972 р.

 

Багатовікова політика москви є основним чинником розколу православного світу - Варфоломій

   В історичному вимірі довготривала політика москви була спрямована на розкол православного світу

 Після розпаду срср віра була використана в ідеологічних цілях, з обранням кирила патріархом російська православна церква стала на бік режиму президента путіна.

Про це Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій сказав у виступі на Конференції зі світової політики в Абу-Дабі, повідомляє Укрінформ із посиланням на видання Fosfanariou.

“Після захоплення Константинополя османами в 1453 році москва прагнула замінити Вселенський патріархат, проголошуючи, що москва представляє «третій Рим». Ця довготривала політика москви є фундаментальним чинником розколу православного світу”, - зазначив Вселенський патріарх.

Його Всесвятість наголосив на тому, що з 19-го століття москва поєднувала релігію з новаторськими ідеями німецького націоналізму, а ідеологія панславізму набула релігійної складової.

“Це ідея, що церкви повинні організовуватися за принципом етнічності, центральним маркером якої буде мова. Саме цей підхід Вселенський Патріархат Константинополя засудив у 1872 році як єресь (єресь етнофілетизму, форми церковного расизму). Це явно суперечить універсалізму Євангельського послання, а також принципу територіального управління, який визначає організацію нашої Церкви”, - сказав Варфоломій.

Вселенський патріарх вказав на те, що ця єресь була корисною для цілей москви, оскільки віддаляла слов’яномовних віруючих від впливу Вселенського патріархату.

Читайте також: Кремлівські методички і нацистська символіка: що знайшла СБУ в єпархіях УПЦ МП трьох областей

“Метою цієї стратегії було створення в межах Османської імперії, а згодом у формі незалежної держави, окремої політичної сили в інтересах російського прагнення до доступу до морів на півдні. Вона (москва - ред.) відповідальна за ненависть між балканськими християнами, яка призвела до балканських війн і звірств на початку 20 століття”, - сказав Варфоломій.

Його Всесвятість також нагадав про маргіналізацію та утиски церкви за часів срср, а після його розпаду - перетворення релігії на основу ідеології путінського режиму.

“Після його (срср - ред.) падіння віра знову була використана в ідеологічних цілях. російська православна церква стала на бік режиму президента володимира путіна, особливо після обрання блаженнішого патріарха кирила в 2009 році. Вона бере активну участь у просуванні ідеології “руского міра”, згідно з яким мова і релігія дають змогу визначити єдине ціле, що охоплює росію, Україну, Білорусь, а також інші території колишнього радянського союзу та діаспору... Ця ідеологія є інструментом легітимізації російського експансіонізму та основою його євразійської стратегії... Таким чином, віра стає основою ідеології путінського режиму”, - сказав Вселенський патріарх.

Читайте також: У католиків та православних є намір встановити спільну дату святкування Великодня - Варфоломій

Після початку широкомасштабного військового вторгнення рф в Україну розкол православного світу лише поглибився і розширився, оскільки неоднозначна позиція патріарха Кирила щодо війни та підтримка політики президента Путіна викликали різку критику в православному світі та за його межами, але залишилися й Церкви (в країнах, надто залежних від росії), які сліпо підтримують московський патріархат або зберігають співучасне мовчання.

Як повідомляв Укрінформ, Вселенський Патріарх Варфоломій неодноразово висловлював підтримку Україні та українському народові.