Отруєння. Фрагменти книжки Віктора Ющенка"Недержавні таємниці. Нотатки на берегах пам’яті"
https://www.istpravda.com.ua/articles/2024/09/6/164272/
На дачу Сацюка ми доїхали вже о одинадцятій вечора. Зустріч почалася несподівано: голова СБУ дає мені якийсь пакет. Я відчиняю його, а у пакеті — Катин американський паспорт.
За кілька тижнів до нашого із нею
у 1993 році Катя зі своєю приятелькою, адвокаткою Валентиною Теличенко , пішла повечеряти, або, як вона каже, — "на чай". І під час того чаювання у неї вкрали сумку, в якій знаходилися якісь документи та паспорт. Папку, що лежала у сумці, за кілька днів знайшли порожньою, без жодного документа. Міліція, принаймні, стверджувала саме так.
Отже, зустрічаємося, і Смешко із багатозначною загадковістю повертає цей паспорт. Це читалося, як певний жест: ось, дивіться, вона занапастила, а ми знайшли... Чи була якась спецоперація у 1993 році? Чи мали спецслужби намір колись тим паспортом скористатися у своїх цілях, для якоїсь компрометації, якщо він лежав у СБУ аж 11 років?
Цей контекст залишився незрозумілим, врешті-решт робота у них така була — інтриги плести. Проте в той момент це читалося як жест примирення, жест доброї волі: повертаємо і для якихось компрометуючих спецоперацій використовувати вже не збираємось. Так розпочалася наша зустріч.
Зміни у бік диктатури відчувалися в тому, як відбувалася виборча кампанія. Зустрічі з виборцями відбувалися не в заявлених, орендованих заздалегідь помешканнях, а деінде, бо ці зустрічі зривала влада. Опозицію блокували в інформаційному просторі: телебачення у своїх програмах згадувало опозиційного кандидата у 10 разів рідше, ніж провладного, і майже завжди — у негативному контексті.
Це все починалось від рівня обласного каналу та закінчуючи столичним телебаченням. І всі ниточки вели високо вгору. Усі ці провокації з КамАЗами, шипами на дорозі — неможливо було повірити, що подібні операції хтось міг здійснити без відома міліції та місцевої влади. І тим паче неможливо повірити, що СБУ нічого не знала про це.
Тому для мене та зустріч була можливістю отримати якусь зворотну зв'язок. А крім цього — спробувати через Смішка передати сигнал президенту Кучмі : я був дуже невдоволений тим, що відбувалося в країні, в її інформаційному просторі, та багатьма іншими проблемами, які випливають із поняття диктатури.
Очевидно, голова СБУ в системі взаємин із президентом не був тим чоловіком, який самостійно міг приймати рішення. Смішко мав функцію ретранслятора, передавача у наших комунікаціях із Кучмою. Щоправда, згодом, під час Помаранчевої революції він розпочав підвійну гру. Але тоді я сприймав його саме в ролі комунікатора із президентом. І тому висловлював йому свої претензії щодо політичної ситуації, що склалася на початок вересня 2004 року.
Що ще можна сказати про цю зустріч?........
