«На початку був Закон…»

Олександр КОСТЕНКО

Люди завжди шукатимуть у Біблії як скарбниці досягнень людської культури ключі для відповідей на актуальні питання їхнього життя. А для цього їм потрібно буде по-новому актуально, тобто з погляду сучасності, тлумачити біблійні тексти, щоб знайти відповіді на доленосні запитання. Тоді відкриватимуться «нові очі», тобто нові ідеї, що дозволяють правильно розв’язувати нові проблеми.

Це так зване «актуальне тлумачення Біблії, яке здійснюється за допомогою нового методологічного інструментарію». Інакше кажучи, завжди нові люди тлумачитимуть по-новому біблійні тексти, виходячи зі своєї культури і своїх проблем.

Застосовуючи таке тлумачення, зокрема до Євангелія від Іоанна, написаному давньогрецькою мовою приблизно наприкінці I — на початку II століть від народження Христа, можна знайти ключі до нового розв’язання актуальних проблем, які є викликом для сучасного людства.

 

Олександр КОСТЕНКО,

доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України. Заввідділу Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

 

В оригіналі тексту (тобто на давньогрецькій) Євангелія від Іоанна написано так: «᾿Εν ἀρχῇ ἦν ὁ Λόγος, καὶ ὁ Λόγος ἦν πρὸς τὸν Θεόν, καὶ Θεὸς ἦν ὁ Λόγος».

 

В даний час прийнятим є наступний переклад цього тексту на українську мову: «На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог».

 

Англійський переклад прийнятий наступний: «In the beginning was the Word, and the Word was with God, and the Word was God».

 

А болгарською мовою це перекладено так: «У почетку беше логос, и логос беше у Бога, и логос беше Бог».

 

Як видно з цього, давньогрецьке слово «Λόγος (Логос)» і на українську мову, і на англійську перекладено, виходячи з тлумачення, що «Λόγος (Логос)» означає «Слово». Болгарською ж мовою воно при перекладі залишилося оригінальним «Логосом».

 

Щоби правильно тлумачити оригінальний текст Євангелія від Іоана, слід звернутися до мовної культури часу його написання. Під час написання Євангелія від Іоанна давньогрецьке слово «Λόγος (Логос)» вживалося не тільки для позначення поняття «Слово», а також для позначення поняття «Закон». Таким чином, при перекладі був вибір одного з цих двох позначень.

 

Ще значно раніше написання Євангелія від Іоанна поняття «Логос» ввів філософ Геракліт (кінець VI – початок V ст. до нашої ери) для позначення поняття «фатального Закону», за яким існує світовий порядок, – тобто Закону, що не залежить від будь-чого воління і від чийогось усвідомлення його, а навпаки даного Богом для будь-якої волі та свідомості.

 

Бог наділив людей волею та свідомістю, щоби з їхньою допомогою люди пристосовувалися до світопорядку, а не для того, щоб з їхньою допомогою люди порушували Закон і таким чином руйнували божественний світопорядок як основу людського благополуччя та процвітання.

 

Воля – це здатність жити за Законом, а свідомість – здатність відкривати собі цей Закон.

 

Однак люди за своєю волею і свідомістю стали дедалі більше зневажати Закон Божий – це був шлях людського роду до загибелі. Побачивши це, Господь послав до людей свого Сина Єдинородного, щоб урятувати людський рід від згубного беззаконня.

 

Але як наставити людей на шлях виконання Закону? Як можна було змусити їх жити за Законом Божим, який вони почали вважати таким, що заважає їм, утискує їхню свободу, і тому є для них веригами, яких вони намагаються позбутися?

 

Це можна було зробити, тільки пославши Ісуса Христа культивувати Благодать і Істину серед людей, що зневажають Закон. Тільки для тих, хто перейнявся Благодаттю й Істиною, Закон перетворюється з ворога на друга. Жодним іншим чином неможливо протидіяти беззаконню, повернути рід людський у лоно Законів, на яких Бог заснував світопорядок!

 

Тому Ісус Христос і визначає свою місію таким чином: “Не думайте, що Я прийшов порушити закон чи пророків: не порушити Я прийшов, але виконати” (Матв. 5:17).

 

Для виконання ж Закону Ісус Христос став сіячем Благодаті й Істини, які призначені не заміщати собою місце Закону, а породжувати у людей вірну свідомість і добру волю, що дозволяють їм жити за Законом, не обтяжуючись ним.

 

Таке тлумачення місії Ісуса Христа дає підстави для наступного висновку: На початку Бог через Закон створив світопорядок і відкрив цей Закон як основу світопорядку Мойсею, щоб люди виконували Закон, який визначає світопорядок. Коли ж людей охопило згубне беззаконня, Бог послав Ісуса Христа культивувати Благодать та Істину як засіб проти беззаконня.

 

І тепер світопорядок ґрунтується на формулі «Закон плюс Благодать та Істина». А якщо це так, то вживане в Євангелії від Іоанна слово «Λόγος (Логос)» слід тлумачити як «Закон», а не як «Слово». І тоді треба розуміти, що «На початку був Закон...»

 

До такого висновку приводить тлумачення «букви» Євангелія від Івана, виходячи з його «духу». Такий самий висновок випливає з тлумачення, заснованого на сучасній ідеї соціального натуралізму, яка полягає у визнанні того, що людський рід, як і все, що є у світі, повинен існувати у згоді зі світопорядком, заснованим на законах Матері-Природи. Згідно з соціальним натуралізмом, Закони Божі – це релігійна форма відображення законів Матері-Природи, зокрема законів соціальної природи. Наприклад, християнські Заповіді «Не вбий!» чи «Не укради!» і норми кримінального законодавства про вбивство і крадіжку відображають у релігійній і законодавчій формах спільну для них обох основу – закони соціальної природи.

 

Відповідно до соціального натуралізму, будь-яка релігія – це форма культивування в людському суспільстві законів Матері-Природи для забезпечення релігійними засобами життя людей у згоді зі світопорядком, заснованим на цих законах.

 

Виходячи з ідеї соціального натуралізму, на початку світопорядку знаходяться закони, дані Матір'ю-Природою та втілені у суспільному житті людей (у науці та релігії, зокрема у християнстві) у позитивну форму «Слова про Закон». Таким чином, слід розрізняти «Закон» та «Слово про Закон».

 

Очевидно, перекладачі Євангелія від Іоанна з давньогрецької на інші мови виходили з позитивістського тлумачення тексту, і тому для позначення поняття «Λόγος (Логос)» вони вжили «Слово», яке є за суттю своєю «Словом про Закон», а не сам «Закон». Іншими словами, вони вказали на «букву» Закону, а не на його «дух», як це слід вбачати в оригіналі, що тлумачиться відповідно до ідеї соціального натуралізму.

 

Таким чином перекладачі, вживши термін «Слово», окреслили не сам «Закон», а лише той словесний знак, яким позначається «Закон» у спілкуванні Бога з людьми. Але словесний знак, що позначає феномен «Закону», у тому числі такий знак, який має вигляд «Слова», не може бути початком світопорядку – ним може бути лише сам «Закон», а «Слово про Закон» – позначенням цього Закону у спілкуванні людей.

 

Відповідно до ідеї соціального натуралізму, проблема тлумачення давньогрецького тексту Євангелія від Іоанна може бути сформульована таким чином: «То що ж було покладено Богом на початок існуючого світопорядку: сам Закон чи Слово про Закон?»

 

І відповідно до цієї ж ідеї зазначена проблема розв’язується так: «Бог поклав на початок світоустрою Закон, а не Слово, яке не є самим Законом, а є лише знаком, що позначає Закон».

 

Виходячи з такого тлумачення давньогрецького тексту Євангелія від Іоана, переклад «᾿Εν ἀρχῇ ἦν ὁ Λόγος…» українською мовою і відповідно іншими мовами має бути таким: «На початку був Закон...»

 

Таким чином, відповідно до ідеї соціального натуралізму, на початок світопорядку Бог поклав «Закон», а не «Слово» як знак «Закону». Але для того, щоб виконувати «Закон», людині потрібен стан узгодженості її волі та свідомості з цим «Законом». Цей стан, згідно з ідеєю соціального натуралізму, називається соціальною культурою людини.

 

Для утворення такого стану, що називається соціальною культурою людини, потрібний був Ісус Христос, який за допомогою Слова про Закон культивував Благодать та Істину серед людей – тобто те, що відповідно до ідеї соціального натуралізму називається соціальною культурою людей.

 

Дане тлумачення давньогрецького тексту Євангелія від Іоанна призводить до висновку про те, що світопорядок забезпечується за формулою: «Засноване на даних Матір'ю-Природою законах соціальної природи людське законодавство плюс соціальна культура людей».

 

Ця формула, виведена за допомогою ідеї соціального натуралізму, є натуралістичною модифікацією релігійної формули, яка виводиться з тлумачення «букви» Євангелія від Іоана відповідно до його «духу».

 

Отже, відповідно до соціального натуралізму, люди мають керуватися принципом верховенства законів соціальної природи. Бо Закон Божий і національне та міжнародне законодавство є втіленням цих законів. На вказаному принципі має засновуватися соціальна – тобто політична, економічна, правова і моральна – культура людей.

 

Таким чином у новому прочитанні Біблії відкривається ідея для відповіді на сучасні виклики людству: світопорядок як основа благополуччя та процвітання людства ґрунтується на формулі «Закон плюс Благодать та Істина», що засновуються на принципі верховенства законів соціальної природи.

 

У сучасному соціальному контексті це може бути представлено таким чином: соціальний порядок як основа соціального прогресу може бути забезпечений за формулою «засноване на природних законах соціального життя людей законодавство плюс соціальна культура людей», де «засноване на природних законах соціального життя людей законодавство» – це соціальна модифікація поняття Божого Закону, а «соціальна культура людей» – це соціальна модифікація понять Благодаті та Істини, необхідних для його виконання людьми.

 

На цій формулі і має ґрунтуватися сучасний прогресивний світогляд. Сьогодні це дуже актуальне розуміння основи життя людського роду, бо воно дозволяє людству знайти шлях до згоди з нинішнім світопорядком, заснованим на Божому Законі. А ця згода – єдиний засіб, що забезпечує роду людському життя без криз і воєн, а також благополуччя та процвітання.

 

Найнебезпечнішим для людей порушенням законів соціальної природи, які відображаються в формах Закону Божого і законодавства (національного та міжнародного), є війна, що чиниться у вигляді воєнної агресії. Ця агресія є порушенням Закону Божого і втілених у форму законодавства законів соціальної природи, на яких засновується світоустрій.

 

Для запобігання війнам потрібні релігійне та соціальне просвітництво, які формують антивоєнну культуру. Антивоєнна культура людей, що полягає у формуванні в кожної людини соціальної культури, є станом узгодженості волі та свідомості людей із законами соціальної природи – спільної основи Закону Божого і чинного законодавства. З цього має виходити й антивоєнна політика.

 

Релігія і політика, зокрема антивоєнна політика, – це дві різні форми соціалізації людей, які мають в одній «упряжці» працювати на спільну мету – узгодження життя людей із Законом Божим і з національним та міжнародним законодавством, бо це узгодження є основою процвітання людства і миру на Землі.

 

Горішня ілюстрація: живопис Остапа Лозинського

14.04.2023

СЮР - СЦЕНАРІЙ перемогжної війни

 

Володимир Пушкарук

3 д.  · 

Інсайд

Джерело не скажу.

1. У нас перед війною було трохи більше 70 МІГів. Зараз 200. Понад 30 із них модернізовано ракетними підвісами та авіонікою від НАТО.

2. Маємо 2 пускові установки "Грім". Ракети для них виготовляються на одному з колишніх радянських заводів у Києві з польських комплектуючих. Виробництво розташоване у підвалі, який витримає ядерний удар.

3. Штурмові бригади ніякі не штурмові. Їхнє призначення – зачистка деокупованих територій.

4. Від охочих потрапити до штурмових бригад у військкоматах лежить 30 000 (тридцять тисяч) незадоволених заяв. Бригади сформовані.

5. На президентських виборах після Перемоги висуватиметься Залужний чи Сирський. Зеленський висуватися не буде.

Мої коментарі щодо кожного пункту

1. Наші роблять те, що американці ніколи не зробили б. Приклад – збиття Стінгерами крилатих ракет. Ну здавалося б – літак повітряна ціль, і крилата ракета – повітряна ціль. Логічно їх належним чином застосовувати. Тим не менш, ніхто з американців не додумався Стінгером збивати крилаті ракети. Наші стали це робити практично одразу після отримання. А що, так можна було?..

З літаками те саме. За допомогою кувалди та якоїсь матері наші встановили на МІГ підвіски, на які можна чіпляти НАТОвські ракети різного призначення. У тому числі локаційні ракети, що знищують ППО противника, і просто крилаті ракети для ураження цілей повітря-земля.

Виглядати це буде приблизно так. На відстані до 50 км від лінії фронту у повітря піднімаються модернізовані МІГи. Стріляють у ППО фашистів у зоні наступу. Вистрілив і полетів у Польщу вішати на себе нові ракети. А випущені ракети із землі, із безпечного притулку ведуть на ціль спеціальні диспетчерські служби. Так спочатку на території, що атакується, вибивається ППО противника. Потім цю беззахисну територію довбають крилатими ракетами за наземними цілями (командні пункти, зв'язок, склади, транспортні вузли). Можливо, ще трохи побомбардують звичайними штурмовиками типу СУ. Потім артилерійська підготовка з відстані 15-25 км. Далі атакують танки. Вони можуть вражати цілі з відстані до 6 км. За ними йдуть БТР та БМП. Враження цілей до 3-5 км. За ними йде піхота із легкими мінометами. Вони дістають до 1,5 – 2,5 км. Спецназ супроводжує снайперські групи. Ефективний бій до 1,5 км. Потім підходить звичайна піхота. З калаша можна ефективно стріляти метрів із 300. Але, схоже, вже не буде в кого стріляти.

2. Ракета, випущена з «Грому», летить на відстань до 500 км. Із Києва можна дострілити до Криму. Якщо установки поставити у Запорізькій чи Херсонській області, до Кримського мосту дістанемо спокійно. Прорив ЗСУ на узбережжі Азовського моря, у будь-якій точці. Потім знищення Кримського мосту. І угруповання фашистів із Запорізької, Херсонської областей та Криму відрізано повністю. Армійських запасів снарядів та патронів їм вистачить на 2 тижні. Після цього або здавання в полон, або знищення.

3. 40 тисяч бійців, підготовлених за кордоном, то окремо. Штурмові бригади, близько 30 000 – окремо. Вони ніякі не штурмові. Беруть у них насамперед ментів та співробітників спецслужб. Залужний вважає, що дійти до Луганська та Донецька можливо вже зараз. Але залишати за спиною незачищені деокуповані території категорично не можна. Для такої зачистки «штурмові» бригади і формуються. Дуже схоже на правду. У звільнених районах Харківської області бардак досі, бо зачистку свого часу не провели у повному обсязі. Але ми навчаємось на ходу.

4. Нема чого коментувати.

5. Я цинічний жовчний чоловік. Але вірити в добре дуже хочеться навіть такому, як я, особливо на другому році повномасштабної війни. Раніше Залужний категорично заперечував можливість свого висування у Президенти. Хто знає… Відмовитись від влади у великій європейській країні-переможниці у війні, маючи гарантію перемоги на президентських виборах… Не знаю. Залужний міг би стати постаттю всеукраїнського консенсусу, національної згоди. І маючи всенародну довіру, карт-бланш та імунітет роки на 2 навіть від критики, зумів би провести так потрібні країні реформи. Боже, допоможи Україні!

Зеленський на мою скромну думку, або втече, або, отримавши гаратії особистої недоторканості від США, спокійно доживе в Україні поза політикою. Дуже хотів би, щоби він відповів за все. Принаймні, бажаю почути відповіді на численні запитання щодо підготовки до війни, корупції у владі під час війні і ще багато про що. Але, якщо його не чіпатимуть, і це піде на користь країні, нехай.

Не оптиміст я, аж ніяк. У даному випадку лише працюю ретранслятором.

Володимир Пушкарук

Все реакции:

254254

ХТО В УКРАЇНЇ КРИШУЄ ПІДРИВНУ ДІЯЛЬНІСТЬ СЕМЕНА МОГІЛЕВІЧА

 ХТО В УКРАЇНЇ КРИШУЄ ПІДРИВНУ ДІЯЛЬНІСТЬ  СЕМЕНА МОГІЛЕВІЧА     

💣 Хто ВІДПОВІСТЬ ЗА ЗРАДНИКІВ у вищому керівнитстві СБУ? | ПолітПросвіта

😱 Протеже Зеленського завербований агент ФСБ / Зупинити орду в Бахмуті |...

🔥 Контр наступ НАТО! ТОТАЛЬНА ПОРАЗКА КРЕМЛЯ/ Загроза демократії в Украї...

Россия сдаст Крым? «Россиянам продадут концепцию проигрыша войны»

У 1448 році московська церква самовільно відокремилась від Київської Митрополії, а відтак перебувала в схизмі

 

Лилия Мельничук

2 д.  · 

У 1448 році московська церква самовільно відокремилась від Київської Митрополії, а відтак не визнавалася Константинопольським Патріархатом і 141 рік перебувала в схизмі

До того часу ці єпархії належали до Київської Митрополії Константинопольського Патріархату, що не передбачало їхнього самостійного управління.

Через самовільне відокремлення у 1448 році московська церква не мала євхаристійного єднання з православним світом і вважалася відступницею.

Вселенський Патріарх Ієремія II надав самопроголошеним московським митрополитам патріаршу гідність лише після того, як його півроку утримали у московському полоні.

2 лютого 1589 року у Московії було проголошено Московську патріархію

Першим патріархом було призначено митрополита Іова.

Лише у 1593 році Собор визнав самопроголошеного Московського патріарха. Відтак першим патріархом московської церкви став Іов.

Деякі науковці не виключають можливості фальшування грамоти, яка визнавала самопроголошений патріархат Московії.

На той час Київська митрополія православної церкви залишилася під омофором Вселенського патріарха.

1654 р., коли Українська держава Богдана Хмельницького укладала федеративний союз із Московським царством, цар Олексій Михайлович вперше поставив питання про переведення Київської митрополії під юрисдикцію Москви.

Але митрополит Сільвестр Косів і українське духовенство виступили проти цього, бойкотували Переяславську раду. Втім уже тоді не канонічно від Київської митрополії були відлучені й приєднані до Московського патріархату єпархії окупованої москвинами території сучасної Білорусі (Могилівська, Полоцька й Смоленська)

Користуючись безладдям і хаосом громадянської війни, що почалась в Україні після смерті Хмельницького, цар за кожної нагоди порушував умови Переяславської угоди, обмежуючи автономію української козацької державності. Але зробити так само з українською церквою не міг. Першу спробу захоплення Київської митрополії було здійснено навесні 1661 р., коли, всупереч канонам, але з відома Олексія Михайловича, заступник патріаршого престолу Пітірім висвятив на єпископа Максима Филимоновича (Мефодія), відомого своїми промосковськими поглядами, одночасно призначивши його наглядачем над Київською митрополією .

Однак тоді новоявлений єпископ Мефодій зустрів запеклий опір з боку козацької старшини та наказного гетьмана Сомка, а справжній митрополит Діонісій Балабан одразу ж усунув ставленика чужої єпархії, призначивши єпископом Мстиславським Йосипа Тукальського.

Московський патріарх Никон 16 лютого 1662 р. виголосив анафему на свого заступника Пітіріма за порушення канонів. Та попри невдалий фінал московський уряд не відмовився від задуму прибрати до рук українську православну церкву. І вже через чотири роки, 11 жовтня 1665 р. гетьман Іван Брюховецький підписує так звані Московські статті, що значно обмежували автономію України. Серед положень цього договору було переведення Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату.

Брюховецький невдовзі побачив, яке, за висловом М. Грушевського, “угліє вогняне” зібрав на свою голову. Проти гетьмана піднялися усі: Запоріжжя, яке привело його до влади, старшина, простий люд і духовенство. Останнє взагалі категорично відмовилось приймати митрополита з Москви, заявивши, що зачиниться в монастирях і хіба їх звідти за шию й за ноги витягнуть, тільки тоді московський митрополит у Києві буде. “Нам лучче смерть прийняти ніж митрополита з Москви” – говорили церковники. В Україні піднялось повстання, під час якого Брюховецького було вбито. На десять років Москві знов довелося забути про Київську митрополію.

1684 р. помер давній спільник Петра Дорошенка митрополит Йосип Нелюбович-Тукальський. Царський уряд вирішив скористатись цим і домогтись приведення на Київську кафедру такого лояльного митрополита, який би прийняв благословення від московського патріарха і визнав його владу. Незабаром було віднайдено потрібну кандидатуру – єпископ Гедеон (князь Святополк Четвертинський), сват гетьмана Івана Самойловича, який ставився прихильно до будь-яких учинків московських урядовців.

Українське духовенство рішуче виступило проти обрання Гедеона та підпорядкування Московському патріархату. Було направлено два протести Самойловичу.

У першому говорилося, що перепідпорядкування митрополії – прерогатива лише Константинопольського патріарха. В другому сповіщалось про нові порядки, заведені в нещодавно прилученій до Московської патріархії Білгородській єпархії (Слобідська Україна): з кожної парафії вимагали захмарні податки, за несплату яких священика били палицею, за будь-яку несподівану смерть миряни мали платити митрополиту гривню. Старий церковний спів скасовано і на московський лад поставлено, до чого прості віряни не могли звикнути.

Духовенство 6 липня 1685 р. переважною більшістю бойкотувало церковний собор, на якому був обраний митрополитом Гедеон. Тому в його обранні взяли участь москвофіли і дрібне духовенство. У жовтні того ж року Гедеон приїхав до Москви за благословенням.

8 листопада в присутності царів Івана й Петра, а також царівни Софії Гедеон присягнув на вірність Йоахиму. Так митрополит став клятвопорушником, оскільки на соборі присягав на вірність патріарху Вселенському.

Московія досягла своєї мети: контроль над українською православною церквою було здобуто. Залишилося лише домогтися від Константинопольського патріарха офіційної згоди на передання митрополії.

Ще 11 грудня 1684 р. московські царі через грека Захара Софиру надіслали грамоту до Вселенського патріарха Якова з проханням передати Київську митрополію, бо цього нібито бажає й сам український народ.

До грамоти було додано 40 соболиних шкурок та 200 рублів з обіцянкою надіслати ще стільки ж, одначе патріарх Яків передавати українську церкву відмовився. За три дні після повернення Гедеона до Москви патріарх Йоахим склав нову грамоту до Константинопольського патріарха з тим же проханням передати митрополію і дозволити висвятити Гедеона у Москві, щоб із ним бодай чого не сталося у дорозі до Туреччини. У цій же грамоті знов говорилось про “палке бажання малоросіян “прилучитись” до московської церкви”.

Однак яким воно було насправді видно з реакції українського духовенства, на думку якого Московський патріархат був всього лише уламком Руської (Української) православної церкви. До того ж культура московського православ’я перебувала на нижчому від київської рівні. Це розумів патріарх Никон, який запросив ченців з України для виправлення й уніфікації богослужебних книг.

Разом із грамотою Йоахима до Стамбула (Константинополя) було відправлено дяка Микиту Алексєєва (від Кремля) й старшину Івана Лисицю (від Самойловича). Метою цього посольства було умовити нового Константинопольського патріарха Діонісія згодитись на передання митрополії. Але так само, як і Яків, Діонісій категорично відмовився, мотивуючи тим, що не може вирішувати нічого без участі інших патріархів. Саме в цей час у сусідньому місті Едірне (Адріанополь) перебував патріарх Єрусалимський Досифей – у тогочасному православному світі дуже шанований церковний діяч. Посли прохали умовити Діонісія офіційно передати Київську митрополію. Але Досифей зустрів посланців непривітно й рішуче відмовився допомогти, пояснивши, що це заборонено правилами Святих Отців. Та й чого просять, коли вже фактично забрали . Відмовився він навіть тоді, коли Микита Алексєєв пообіцяв “государево жалование".

Здавалося б, справу легітимізації переведення Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату було зовсім провалено, але спритний Микита Алексєєв вирішив скористатись дипломатичним становищем Туреччини й звернувся до султанського візира із проханням вплинути на патріархів.

У той час Османську імперію дуже непокоїла ймовірність приєднання Московії до антитурецької коаліції (Польща, Австрія та Венеція), котра почала війну проти Стамбула. Тому візир виконав прохання московського дяка, й під його тиском у травні 1686 р. Діонісій віддав патріарху Московському Українську Православну Церкву. До наших днів збереглась коротенька розписка Константинопольського патріарха Діонісія про те, що в обмін на грамоти на Київську митрополію він отримав від царського посланця Микити Алексєєва “три сорока соболей и 200 червонных”. Саме за такою ціною було продано Московському патріарху Українську Православну Церкву. Того ж року спеціально скликаний собор позбавив Діонісія патріаршого сану за неканонічну передачу митрополії. А через 238 років, 13 листопада 1924 р. Константинопольський патріарх Григорій VIII у Томосі зазначив, що “відізвання від нашого престолу Київської митрополії й православних митрополій Польщі та Литви, залежних від неї, і прилучення їх до Московської патріархії відбулося не за канонічних правил”

Незважаючи на те, що царські грамоти, яких Гедеон отримав після посвячення в грудні 1686 р., запевняли у збереженні автономії української церкви, майже одразу після прилучення її до Московського патріархату самобутність Київської митрополії почали нищити:

– 1689 р. Києво-Печерській лаврі заборонено друкувати книжки без патріаршого дозволу: “к нам первее не преслав отнюдь бы вам не дерзати и таковых книг новослогаемых печатати”;

– 1690р. Собор Московської Православної церкви засудив “Кіевскія новыя книги С.Полоцкого, П.Могылы, К.Ставровецкого, И.Галятовского, Л.Барановича, А. Радзивиловского” та інших авторів, наклавши на них “проклятство-анафему не точію сугубо, трегубо, но і многогубо”;

– 1693 р. новий Московський патріарх Адріан заборонив привозити до Москви українські церковні книги, а невдовзі надіслав листа до Київської лаври про заборону видання будь-яких книжок українською мовою.

Та це був тільки початок.

По-справжньому жахливі часи настали для Української Православної Церкви тоді, коли Петро І скасував патріархат і запровадив Синод, повністю підкоривши церкву державі. Відтоді Київська митрополія вже не могла проводити крайових соборів – їхню функцію привласнили уряд і Синод.

Кожна православна церква має власні місяцеслови – календарі, що містять перелік святих старшої Візантійської церкви та своїх святих (а втім вшановування святих інших церков є необов’язковим) . Синод заборонив українські місяцеслови, нав’язавши російські, в тому числі з виголошенням анафеми Мазепі і проголошенням слави щодо перемоги в Полтавській битві государя Петра І. А через 10 літ після Полтавської битви за наказом того самого царя-антихриста, лаштувача “всешутейних і всепьянейших соборов” Петра І, було спалено бібліотеку Києво-Печерської лаври.

В церковному й освітньому житті України Синод продовжив русифікаційну політику, започатковану патріархами:

– 1769 р. заборонено друкувати й використовувати в навчанні український буквар;

– 1801 р. заборонено будувати храми без ознак візантійсько-російського архітектурного стилю;

– 1876 р. за наказом Київського митрополита С. Миславського в церквах заборонено проповідувати українською мовою та наказано, щоб у школах молитви читали “голосом свойственнымъ российскому наречию”.

Заборона українського букваря для дітей стала одним з тих факторів, що спричинили занепад освіти в Україні, перетворивши її з землі із майже стовідсотковою писемністю (як описував її у XVII ст. Павло Алеппський) на країну із майже суцільною неграмотністю (XІXст.).

Внаслідок насадження “уніфікованої церковної архітектури” загинув такий розповсюджений в Україні стиль як козацьке бароко, а його здобутки храми та ікони знищені як “неканонічні”. Якщо московитам не вдавалося відразу відбудувати церкву в російсько-синодальному стилі, то вони обмежувалися заміною церковних куполів. Замість українських "маківок" росіяни ставили купола у формі ромійських "луковіц". Барокові ікони поступово замінювалися російською псевдовізантією.

Негативну роль зіграло співробітництво РПЦ з радянським режимом, і КДБ. Більшовики спочатку заборонили православну церкву, але у 1942 році сталін видав новий "томос", яким відновив діяльність РПЦ. Практично всі єпископи були співробітниками МГБ, КГБ.

(С)за матеріалами Івана Огієнко, Олексія Шевчука

"АК'ЯР ПЕРЕТВОРИВСЯ НА СЕВАСТОПОЛЬ", АБО ЯК РОСІЯ КРАЛА МИНУЛЕ У КРИМСЬКИХ ТАТАР

 

Справжні кримські назви, знищені СРСР. Історії топонімів та родин

12 кроків деокупації Криму. Олексій Данилов

Деталізована і юридично вивірена програма розробляєтся Апаратом РНБО України із залученням широкого кола фахівців та експертів, що буде відображено в новій редакції Стратегії деокупації Криму.Крим - це Україна! У Криму живуть наші громадяни, громадяни України, які чекають на повернення додому! Ми ніколи про них не забували і не забудемо про мільйони очей, які з надією і вірою дивляться вбік Перекопського перешийка.

Слава Україні!

 12 кроків деокупації Криму

російський гауляйтерський непотріб у тимчасовому окупованому Криму щось занадто розійшовся в істеричному z-припадку - то збираючись захопити Київ або Одесу, то впадаючи в совковий маразм відродження «кримського смершу». Для цього московського сміття хочу дохідливо намалювати поки що широкими мазками, як Україна буде деокуповувати Крим, де вони та їм подібні будуть цілями номер один - щоб назавжди відбити будь-кому бажання навіть дивитися вбік московії або відкривати рота, перед тим гарно не подумавши, коментуючи щось пов‘язане з Україною.

1. На суспільне обговорення буде винесено питання щодо проєкту та місця розташування в Криму пам’ятника «русский военный корабль идёт на@уй». З метою економії державних коштів може бути використаний п'єдестал пам‘ятника затопленим кораблям у севастополі (але про це місто трохи нижче).

2. Крім кримінального переслідування за колабораціонізм і держзраду розробляється люстраційний механізм персональної оцінки, яким, зокрема, визначається рівень відповідальності та ступінь залучення конкретних осіб, громадян України, жителів Криму до підтримки діяльності окупаційних адміністрацій, що передбачає зокрема обмеження прав участі у виборах - обирати і бути обраними.

3. Стосовно державних службовців, суддів, прокурорів, працівників правоохороних органів та інших категорій осіб, які станом на 2014 рік знаходились у штаті органів влади України, МВС, СБУ, МОУ та ін., а після лютого 2014 року працювали в російських окупаційних структурах, українські суди визначать, чи підлягають вони кримінальній відповідальності. Але якщо не підлягають, вони позбавляються державних пенсій в тому числі із забороною подальшого працевлаштування на роботу в держорганах і органах місцевого самоврядування України. «Вовчий квиток» - назавжди. Надання Силам оборони України та слідству важливої інформації, яка стосується питань національної безпеки, може стати підставою для пом’якшення кримінального покарання.

4. росія або інше формування, яке буде претендувати на правонаступництво, забезпечує безумовну і повну видачу всіх підозрюваних у державній зраді та в інших кримінальних злочинах осіб, як громадян України, так і громадян росїї, причетних до воєнних злочинів (міжнародні злочини, що не мають строків давності - геноцид, воєнні та проти людяності), скоєних на території нашої держави в цілому і Криму зокрема.

5. Пропагандисти - журналісти, медійники та різного роду експерти, які сприяли окупації, мілітаризації дитячого виховання та розпалюванню ворожнечі проти України українців, кримських татар та інших національномтей - група особливої уваги, злочини яких будуть розслідувані українськими, а за необхідності міжнародними правоохоронними структурами. У законний спосіб за вироком суду будуть позбавлені волі, звань, пенсійного забезпечення, майна … честі та поваги.

6. Громадяни російської федерації, які незаконно приїхали проживати на Кримському півострові після лютого 2014 року, мають негайно залишити територію України у визначений законом термін.

Найбільш спритні і розумні вже почали «виїзд», це похвально, а іншим, хто ще продовжує гальмувати, доведеться це робити в режимі булгаківського твору «Біг». Раджу уважно перечитати.

7. Правочини, вчинені не за українським законодавством після лютого 2014 року, в тому числі щодо нерухомого майна, визнаются нікчемними - закон, який діє вже 9 років. Право власності на майно залишається за громадянами України. Якщо воно привласнене або націоналізоване, окупантами майно повертається власникам. Важливо пам’ятати (!) - будинки, квартири, земельні ділянки та інша нерухомість, придбані громадянами росії в Криму, варті не більше ніж майбутнє аксьонова чи надії на вихід константінова та подібного колаборантського непотрібу за умовно-достроковим звільненням.

8. Транспортний перехід у місті Керч Автономної Республіки Крим демонтується з метою забезпечення повної свободи мореплавства в рамках програми відшкодування збитків.

9. Реалізується комплексна програма «Детоксикація» - нейтралізація наслідків багаторічної дії російської пропаганди на суспільну свідомість частини населення півострова. Зокрема, використовуючи досвід застосування дієвих методів денацифікації Німеччини у 40-х роках, серед яких участь виявлених груп активної підтримки російської окупації у громадських роботах з відбудови зруйнованих українських міст, процесах ексгумації та перепоховання жертв російської агресії (для осіб, визнаних винними у таких злочинах судом). Надання максимально широкого доступу до інформації щодо злочинів путінського режиму.

10. Створення документальної бази фактів російських злочинів проти українських громадян, які чинили спротив окупації. Відновлення в правах українських та кримськотатарських активістів.

11. Негайне звільнення всіх громадян України, кримських татар, українців, які були переслідувані рф за політично вмотивованими ознаками з 2014 року з відшкодуванням завданих моральних збитків.

12. Ураховуючи місце та роль в ідеології рашизму, системі негативного міфотворення і переписування історії, так званий «город русской славы» («слава» якого, зокрема, полягає в тому, щоб, не вступивши в бій, топити власний флот) перейменовується в «Об‘єкт № 6». Верховна Рада України пізніше приймає рішення про нову назву міста. Можливо, Ахтіар.

Деталізована і юридично вивірена програма розробляєтся Апаратом РНБО України із залученням широкого кола фахівців та експертів, що буде відображено в новій редакції Стратегії деокупації Криму.Крим - це Україна! У Криму живуть наші громадяни, громадяни України, які чекають на повернення додому! Ми ніколи про них не забували і не забудемо про мільйони очей, які з надією і вірою дивляться вбік Перекопського перешийка.

Слава Україні!

Генпрокуратура зацікавилась доходами Андрія Смирнова

Генпрокуратура зацікавилась доходами Андрія Смирнова: Генпрокуратура України зацікавилась доходами заступника керівника Офісу Президента Андрія Смирнова, розпочато кримінальне провадження.

ГНІЗДО рУССКОГО мІРА, або Як Лавра дісталася московському патріархату | ...