Інформація - зброя: кому належать українські ЗМІ

    

ДМИТРО КОРОЛЬ, ЮРІЙ ВІННІЧУК, ДІАНА КОСЕНКО
7 ГРУДНЯ 2015

Інформація - зброя:
кому належать українські ЗМІ

Власники найбільших телеканалів, радіостанцій, газет, журналів та онлайн-видань

Фото: flickr.com/victormk1

ВУкраїні відсутній ринок засобів масової інформації. Переважна більшість медіа України – збиткові і спонсоруються фінансово-промисловими або політичними групами. Лише невеличка горстка ЗМІ намагається вижити за рахунок рекламних надходжень.

Здебільшого засоби масової інформації не гребують "джинсою" – матеріалами замовного політичного або економічного характеру, на яких немає позначок, які б вказували на фінансову мотивацію в їх виході.

Це не означає, що українські мас-медіа – гарантоване зло. Виданням не вистачає ресурсів для виробництва якісного контенту, а український споживач не готовий за нього платити. Доводиться виживати за рахунок інших джерел.

В багатьох випадках саме від власника ЗМІ, а не від журналіста, залежить спрямованість контенту. Тому українському глядачу, читачу або слухачу вкрай важливо знати, кому належить те чи інше медіа.

СЕРГІЙ КУРЧЕНКО

UMH Group

UMH – один з найбільших медіа-холдингів, який володіє та управляє низкою інтернет-видань, радіо, видає газети та журнали.

До UMH входять сайти та журнали: Forbes, Кореспондент, портали: bigmir.net, i.ua, tochka.net та football.ua. Холдинг видає газети "Комсомольська правда в Україні", "Аргументи і Факти", "Теленеделя" та журнал "Футбол".

UMH управляє п'ятьма мережевими радіостанціями: "Авторадіо", "Наше радіо", Europa Plus, "Ретро FM" та "Радіо п'ятниця". Холдинг також керує трьома локальними радіостанціями: Lounge FM, "Голос Столиці" та "Джем FM".

Сергій Курченко став власником UMH Group в 2013 році, придбавши його у Бориса Ложкіна, який сьогодні обіймає посаду голови Адміністрації президента Петра Порошенка. До слова, Ложкін та Порошенко були партнерами по журналу "Кореспондент".

Фінансувалася угода з придбання UMH кредитними коштами, які серед інших, видав державний "Укрексмібанк". Як стало відомо в 2015 році, держбанк видав кредит на придбання медіа-холдингу в розмірі $160 млн.

В 2015 році американський видавничий дім Forbes заборонив UMH використовувати бренд "Forbes" в Україні. Після цього сайт журналу перевели на новий домен Forbes.net.ua. Сам журнал продовжує виходити.

Права на другий міжнародний бренд – жіночий журнал Vogue перейшли від UMH до "Медіа Група Україна" Ріната Ахметова.

РІНАТ АХМЕТОВ

Медіа група Україна

Холдинг "Медіа група Україна" мільярдера Ріната Ахметова об'єднує телеканали, сайти та друковані ЗМІ.

Його особливістю є акцент на регіональні ЗМІ, які транслюються або виходять в індустріальних містах України, де розташовані підприємства СКМ Ахметова.

Зокрема, в "Медіа групу Україна" входить загальнонаціональний телеканал "Україна", кабельні телеканали "НЛО ТВ" та "Індіго", спортивні телеканали "Футбол 1" та "Футбол 2". Окрім них до групи входить підрозділ регіональних телеканалів: "Телеканал 34" (Дніпропетровськ), "Донбас" (Донецьк), та "Сігма" (Маріуполь).

Група друкованих ЗМІ Ахметова називається "Сегодня Мультимедиа". Флагманом групи є щоденна газета "Сегодня" та однойменний сайт. Інші ЗМІ групи: журнал та сайт Vogue, регіональні видання - телегід "РИО", суспільно-політичний тижневик "Донецкие новости", політична газета "Приазовский рабочий" та "Дом Советов".

В сегменті інтернет-ЗМІ Ахметову належать сайти: "Сегодня" (segodnya.ua), "Вечерний Донецк" (vecherka.donetsk.ua), Gorod (gorod.dp.ua), "Приазовский рабочий" (pr.ua) та "Донецкие Новости" (dnews.donetsk.ua).

До холдингу Ахметова також входить онлайн-сервіс OLL.tv – показ фільмів, програм та серіалів за підпискою.

ДМИТРО ФІРТАШ_СЕРГІЙ ЛЬОВОЧКІН

Inter Media Group

Головним активом в холдингу Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна є загальноукраїнський телеканал "Інтер". Крім нього, в групу входить низка нішевих телеканалів: НТН, "Мега", К1, К2, "Ентер Фільм" та дитячий телеканал "Піксель".

Льовочкін - колишній голова Адміністрації президента Віктора Януковича, зараз він є народним депутатом від "Опозиційного блоку". Фірташ знаходиться у Відні, де був затриманий в 2014 році. МВС України заявило, що на батьківщині його чекає арешт.

"Інтеру" належить служба новин "Подробності", яка готує інформаційні випуски для телеканалу та розвиває власний сайт - podrobnosti.ua.

З інтернет-ЗМІ Фірташу та Льовочкіну належить інформаційне агентство "Українські новини" (un.ua). До нього входить новинний портал Ukranews.com та фотопортал ukrafoto.com.

ВІКТОР ПІНЧУК

StarLight Media

Зятю другого президента України Леоніда Кучми належить шість телеканалів, які об'єднанні в холдинг StarLightMedia. Особливістю медіа-імперії Пінчука є акцент на розважальний контент.

До його холдингу входять телеканали: СТБ, ICTV, "Новий канал", музикальні канали М1 та М2, а також телеканал QTV, що транслює мультфільми.

Холдинг володіє продакшином, який виробляє програми для телеканалів групи та сейлз-хаузом, що реалізує рекламу на телеканалах Пінчука.

ІГОР КОЛОМОЙСЬКИЙ

1+1 Media

До медіа-холдингу групи "Приват" олігархів Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова входить вісім телеканалів.

Найціннішим в групі є загальноукраїнський канал "1+1". Крім того, в "1+1 Media" входять телеканали: 2+2, ТЕТ, "ПлюсПлюс", 1+1 International, жіночий телеканал Bigudi, телеканал інформаційного агентства УНІАН та Ukraine Today - телеканал, який здійснює трансляцію на інші країни.

З інтернет-ЗМІ Коломойському належить інформаційне агентство УНІАН, сайти ТСН.ua та Главред.info.

Преса та онлайн-видання

Українська правда
Власник: Олена Притула

Громадське телебачення
Власники: колектив журналістів

Forbes.net.ua
Власник: Сергій Курченко

Обозреватель
Власники: Юрій і Ростислав Бродські

Проект об'єднує в собі декілька різнотематичних сайтів: економіку, історію, євроінтеграцію, життя, лайфстайл та таблоід. Олена Притула – співзасновниця та багаторічний головний редактор УП. "Я розділяю їх моральні цінності і завжди готовий їм допомогти. Але не грошима", - сказав в інтерв'ю журналу "Новое время" російський олігарх Костянтин Григоришин про "Українську правду". Редакція орендує офіс в приміщенні Григоришина.

Видання працює як інтернет-телебачення і сайт новин. Воно було створено групою журналістів в 2013 році напередодні Євромайдану. Проект існує на грантові кошти. Засновниками ГО "Громадське телебачення" є Сергій Андрушко, Юлія Банкова, Андрій Баштовий, Роман Вінтонів, Дмитро Гнап, Мустафа Найем, Роман Скрипін, Данило Яневський. Редакція орендує офіс у російського олігарха Костянтина Григоришина.

Сайт раніше працював на домені Forbes.ua. Однак власник франшизи – американський Forbes - відібрав її в холдингу UMH, якому і належить українське видання. Холдинг UMH був проданий Борисом Ложкіним в 2013 році колишньому олігарху Сергію Курченку.

Портал "Обозреватель" записаний на синів бізнесмена Михайла Бродського. Йому належить виробник матраців "Венето". Бродський є одним із соратників Ігоря Коломойського.

ЛігаБізнесІнформ
Власники: Сергій, Марина і Дмитро Бондаренки. Володимир Єгіпко

Радіо Свобода
Власник: Radio Free Europe/Radio Liberty

УНІАН
Власник: Ігор Коломойський

Кореспондент
Власник: Сергій Курченко

"ЛігаБізнесІнформ" входить в групу компаній "Ліга", яка надає юридичні та інформаційні послуги в законодавчій та бухгалтерській сферах. Зокрема, групі належить система "Ліга Закон" – база данних законодавства України.

"Радіо Свобода Україна" – відділення міжнародної медіа-організації. Проект фінансує Конгрес США. На сайті української редакції публікуються новини, репортажі, аналітичні матеріали та розслідування. "Радіо Свобода" виробляє відео-контент, зокрема - проект розслідувань "Схеми".

УНІАН – найстаріша в Україні інформаційна агенція. Сьогодні на базі УНІАНу працює власне інформагентство, прес-центр, фотослужба та однойменне телебачення.

До продажу UMH Ложкіним, сайт та журнал "Кореспондент" були найпопулярнішими новинним агрегатором та тижневиком.

Дзеркало тижня
Власник: Юлія, Олексій та Володимир Мостові

Сегодня
Власник: Рінат Ахметов

Цензор.net
Власник: Юрій Бутусов

Лівий берег
Власник: громадська організація "Інститут Горшеніна"

"Дзеркало тижня" - одне з найстаріших аналітичних друкованих та інтернет ЗМІ України. Газета виходить у форматі тижневика. Її власником та головним редактором є Юлія Мостова – дружина політика та екс-міністра оборони Анатолія Гриценка.

Щоденна газета та сайт "Сегодня" входять в медіа-холдинг "Медіа група Україна" олігарха Ріната Ахметова, найбагатшої людини України. Конкурентом видання Ахметова є газета "Вєсті", яку безкоштовно роздають біля метро.

Головним редактором сайту "Цензор" є Юрій Бутусов, журналіст, блогер та активіст. Виданням володіє ГО "Агентство вільної інформації". Її заснували Ілона Янко – помічник депутата від "Народного фронту" Руслана Лук'янчука та Олена Байда, що в 2014 році була уповноваженою особою від "Народного фронту" на позачергових виборах до парламенту.

Головним редактором Lb.ua є журналістка Соня Кошкіна. Окрім управління сайтом, "Інститут Горшеніна" займається проведенням конференцій, круглих столів та надає послуги з консультування політикам.
"Інститут Горшеніна" заснували Вадим Омельченко, Ксенія Василенко (Соня Кошкіна), Олексій Лещенко та Віктор Соколов.

 

Журнал "Країна"
Власник: Роман Вавриш

Новое время
Власник: Томаш Фіала

Главком
Власник: Юлія Лимар, Віктор Шлінчак

Комсомольская правда
Власник: Сергій Курченко

Сайт Газета.юа та журнал "Країна" входять в ТОВ "Видавнича група "Нова інформація", яка належить Роману Вавришу – соратнику політика Ігоря Васюника.

Видання "Новое время" було створено після продажу Ложкіним UMH, куди входить журнал Кореспондент. Цей журнал очолював Віталій Сич, який звільнився після продажу холдингу. Разом з частиною редакції він створив "Новое время". Інвестором проекту стала інвестиційна компанія Dragon Capital, яка належить Томашу Фіалі.

Перед тим, як свторили "Главком" Віктор Шлінчак та Юлія Лимар працювали на керівних посадах в холдингу "Главред-медіа", який фінансувався Ігорем Коломойським. Джерела фінансування "Главкому" невідомі.

"Комсомольская правда" входить в медіа-холдинг UMH, який Сергій Курченко придбав в 2013 році у нинішнього голови Адміністрації президента Бориса Ложкіна.

Депо
Власник: ПАТ "Картель"

Захід.нет
Власник: Катерина Кіт-Садова

ІА "Інтерфакс-Україна" Власник: Олександр Мартиненко, Тевана Глобал Лімітед (БВО)

Укрінформ
Власник: Міністерство інформаційної політики

Свого часу ПАТ "Картель" об'єднував видання "Власть денег", "Деловая столица" та власне портал ДЕПО. Власниками "Картеля" були Вагіф Алєкперов та Леонід Федун – співвласники російського "Лукойла". В 2014 році холдинг було продано Вадиму Денисенку – депутату від БПП. Видання HUBS писало, що інвестором "Картеля" може бути аграрний магнат Олег Бахматюк.

Популярне на Західній Україні видання належить дружині мера Львова Катерині Кіт-Садовій. Захід.нет входить в медіа-холдинг Садових - "Радіокомпанія Люкс". Туди ж входять: "Телеканал "24", радіо Lux FM, "Радіо 24", сайт Football24.ua та рекламне агентство "Люкс".

ІА "Інтерфакс-Україна" - одне із трьох класичних інформаційних агенцій в Україні, які частково продають свій контент по підписці. Директором та співвласником ІА є Олександр Мартиненко. Ще одним акціонером видання є британська офшорна компанія "Тевана Глобал Лімітед". Кінцеві власники невідомі.

"Укрінформ" – державне інформаційне агентство. Сьогодні на його базі створено мультимедійну платформу іномовлення України. Міністром інформ політики є Юрій Стець – кум президента України Петра Порошенка.

Українські новини
Власник: Дмитро Фірташ

УНН
Власник: Уляна Лозан

Дело
Власник: Сергій Рубіс

Апостроф
Власник: Міжнародний центр перспективних досліджень

"Українські новини" входять в медіа-холдинг Inter Media Group Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна. В ІА входить портал Ukranews, фотобанк Ukrafoto та інформагентство "Українські новини".

Раніше портал новин УНН пов'язували з соратницею Януковича Ганною Герман. Сьогодні він через ТОВ "УНН" офіційно належить головреду Уляні Лозан. Вона на пару з Анастасією Мацало володіє також ТОВ "Інформаційне агентство українські незалежні новини". Джерела фінансування УНН невідомі.

Інтернет-видання "Дело" належить ТОВ "Комунікаційний Хаб "Економіка", засновник якого - Сергій Рубіс. Власником видання ще рік тому був олігарх Віктор Пінчук. В 2014 році він заявив про продаж видавництва "Економіка". В Ekonomika Communication Hub входять сайти "Дело", сайт для маркетинг-директорів ММР, журнал "ТОП – 100" та сайт Womo.

Сайт "Апостроф" з'явився в Україні відносно недавно. Запускала його команда журналістів з колишньої щоденної газети "КоммерсантЪ-Украина". Після запуску більшість з них звільнилися. Сайт належить ГО "МЦПД", яку заснували Віра Нанівська, Дана Овчаренко та Сергій Сегеда.

Тиждень
Власник: Альфред Вільгельм Малльманн, Юрій Макаров

УкрНЕТ
Власники: Борис та Михайло Комісаруки та Ольга Грач

РБК-Україна
Власник: Йосип Пінтус

Вести
Власник: Олександр Клименко

Журналом та сайтом "Тижня" володіє ТОВ "Український тиждень". Власниками компанії є журналіст Юрій Макаров та австрієць Альфред Вільгельм Малльманн.

УкрНЕТ – найбільший новинний агрегатор України. Окрім реклами заробляє на продажу трафіку українським ЗМІ. Портал належить Борису та Михайлу Комісарукам та Ользі Грач. Їм також належить банк "Фамільний".

Раніше РБК-Україна працювало по ліцензії російського РБК. Сьогодні видання належить компанії "РБК Медіа". Керівником РБК є Йосип Пінтус. Саме він володіє виданням.

До холдингу "Вести" входить щоденна газета, радіо "Вести" та журнал "Репортер", який в 2015 році зупинив вихід друкованої версії. Кінцевим власником холдингу через ТОВ "Мультімедіа інвест груп" є Ілля Гаєвой – співзасновник ГО "Відновлення Донбасу". На сайті екс-міністра доходів та зборів Олександра Клименка вказано, що саме він є засновником ГО "Відновлення Донбасу".

Експрес
Власники: Микола Коман, Ігор Починок

ZIK
Власник: Петро Демінський

Наші гроші
Власники: Юрій Ніколов, Олексій та Ольга Шалайські

РИА Новости Украина
Власник: "РИА Новости", Росія

Львівська газета "Експрес" - одне з найстаріших видань України. Видається з 1992 року. Місце локації – Львів. Газета, серед іншого, відома своїми розслідуваннями про спонсора "Свободи" Ігоря Кривецького та його зв'язки з кримінальним світом.

Інформаційне агентство ZIK.ua створено в 2003 році. За даними "Наших грошей", в 2008 році ZIK потрапив під контроль почесного президента ФК "Карпати" Петра Димінського. Окрім сайту ZIK.ua до холдингу входить телеканал ZIK.

Видання "Наші Гроші" спеціалізується на антикорупційних розслідуваннях у сфері державних закупівель. Фінансується за рахунок грантів міжнародних організацій.

Представництво російського державного агентства "РИА Новости" в Україні. В реєстрі юридичних осіб власником "РИА Новости" є ТОВ "Інтерселект", яку заснував Кирило Вишинський - керівник представництва "РИА Новости".

Kyiv Post
Власник: Мохаммад Захур

Газета 2000
Власник: Сергій Кичигін

Факти і Коментарі
Власник: "Міндорі Ентерпайзез ЛТД", "Пантохо ЛТД" (Кіпр)

Газета "Бізнес"
Власник: Наталя Мельничук

Kyiv Post – єдина в Україні англомовна газета. Власником видання є бізнесмен пакистанського походження Мохаммад Захур, чоловік співачки Камалії. Його бізнес-група ISTIL інвестує в ЗМІ, нерухомість, енергетику та готельний бізнес.

Раніше фінансовим спонсором Газети 2000 називали Віктора Медведчука – кума президента РФ Володимира Путіна. Газета записана на ПП "Газетний комплекс "Інтернет-Медіа", яке належить мешканцю Ванкувера (Канада) Сергію Кичигіну – головному редактору "Газети 2000".

Щоденна газета та сайт. Фінансування "Фактів" приписують бізнесмену Віктору Пінчуку.

Щотижневе друковане видання про бізнес. Редакція видання також розвиває свій сайт. "Бізнес" належить ТОВ "Бліц-Інформ".

Gordonua.com
Власник: Дмитро Гордон

Газета "День"
Власник: Віталій Гайдук

BBC Україна
Власник: ВВС (Британська телерадіомовна корпорація)

Німецька хвиля (DW)
Власник: Deutsche Welle

Дмитро Гордон – журналіст, власник однойменного інтернет-видання "Гордон", газети "Бульвар-Гордона" та агентства нерухомості "Бульвар Гордона". Є депутатом Київради від БПП. Минулого року в Київраду пройшов як самовисуванець.

Віталій Гайдук – колишній акціонер металургійного холдингу ІСД, був соратником Юлії Тимошенко. Фінасував видання "Коментарі", яке продав в 2013 році.

BBC Україна – веб-сайт Української служби Британської телерадіомовної корпорації.

Deutsche Welle - німецька державна радіостанція та телеканал, які здійснюють мовлення на інші країни. DW має українську версію сайту та редакцію в Бонні, де працюють українські журналісти.

Телеканали

1+1
Власник: Ігор Коломойський

5 Канал
Власник: Петро Порошенко

Інтер
Власники: Дмитро Фірташ та Сергій Льовочкін

Україна
Власник: Рінат Ахметов

"Плюси" – флагманський актив медіа-холдингу олігарха Ігоря Коломойського. Крім того, в "1+1 Media" входять телеканали: 2+2, ТЕТ, "ПлюсПлюс", 1+1 International, жіночий телеканал Bigudi, телеканал інформаційного агентства УНІАН та Ukraine Today - телеканал, який здійснює трансляцію на інші країни.

Президент Петро Порошенко відразу після інавгурації в 2014 році заявив, що продавати "5 Канал" не збирається.
ЗМІ позиціонує себе як канал новин.

Телеканал "Інтер" входить в холдинг Фірташа-Льовочкіна і є його базовим активом. Крім нього, в групу входить низка інших телеканалів: НТН, "Мега", К1, К2, "Ентер Фільм" та "Піксель".

Телеканал "Україна" входить в холдинг Ріната Ахметова. Крім нього, Ахметову належать: "НЛО ТВ", "Індіго", "Ескулап ТВ" та спортивні телеканали "Футбол 1" та "Футбол 2".

Новий канал
Власник: Віктор Пінчук

Перший
Власник: держава

Телеканал 24
Власник: родина мера Львова Андрія Садового

112 Україна
Власник: Андрій Подщипков

"Новий канал" входить до холдингу StarLightMedia Віктора Пінчука. До холдингу олігарха також входять телеканали: СТБ, ICTV, музикальні канали М1 та М2, а також QTV.

Сьогодні на базі "Першого національного" створено Суспільне мовлення. Передбачається, що політики не будуть втручатися в роботу телекомпанії.

24-й телеканал входить до холдингу "Радіокомпанія Люкс" дружини мера Львова Катерини Кіт-Садової.

"112 канал" запустився в Україні напередодні революції Гідності. Тоді його інвестором називали Віталія Захарченка – міністра внутрішніх справ часів Януковича. Зараз офіційним власником каналу є Андрій Подщипков - соратник народного депутата Сергія Капліна, який веде програму на 112-му.

Еспресо TV
Власники: Лариса Княжицька, Вадим Денисенко

Тоніс
Власник: Петр Зіка (Кіпр)

Телеканал Business
Власник: Еспарон Сандра Джіна (Сейшели)

Newsone
Власник: Євген Мураєв

Телеканал контролюють народні депутати Вадим Денисенко (БПП) та Микола Княжицький (Народний Фронт).

Бенефіціаром телеканалу записаний чех Петр Зіка, який зареєстрований на Кіпрі. Джерела фінансування медіа невідомі. Раніше телеканал належав Володимиру Костеріну, який в 2014 році заявив виданню HUBS, що телеканал у нього відібрала "Сім'я" Януковича.

Телеканал Business належав бізнесмену Руслану Демчаку. В 2013 році стало відомо про продаж ним телеканалу та інших медіа-активів структурам "Сім'ї" Януковича. До цього Демчак перебував у СІЗО за підозрою у легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Вийшов на свободу в лютому 2013 року.

Телеканал Newsone раніше належав Вадиму Рабіновичу, який сьогодні є депутатом "Опозиційного блоку". В 2014 році стало відомо, що він продав телеканал "регіоналу" Євгену Мураєву, який також входить в "Опозиційний блок".

Радіостанції

Бізнес радіо груп
Власники: Анатолій та Євген Євтухови

Радіо група "Тавр Медіа"
Власник: Микола Баграєв

Радіо група UMH
Власник: Сергій Курченко

Європейська станція
Власник: RadioCorp Holding

До "Бізнес радіо груп" входить "Улюблене радіо", радіо "Шансон", DJFM та Бізнес FM. Свою частку на ринку "Бізнес радіо груп" оцінює в 15%.

До цієї групи належить шість великих загальнонаціональних радіостанцій. Зокрема: Kiss FM, "Русское радио", Хіт FM, "Радіо мелодія", Radio Roks та Radio Relax. "Тавр Медіа" займає майже 30% радіоринку України. Власник "Тавр Медіа" Микола Баграєв – народний депутат IV-VII скликань. Спочатку був депутатом від БЮТ, а з 2011 року увійшов до Партії регіонів. З лютого по листопад 2014 був позафракційним депутатом, членом групи "Суверенна європейська Україна". Засновник "Таврійських ігор".

В медіа холдинг Сергія Курченка входить вісім радіостанцій: "Ретро FM", Europa Plus, "Наше радіо", "Голос Столиці", "Джем FM", Lounge FM, "АвтоРадіо" та "Радио Пятница". Радіостанції опальному бізнесмену-втікачу дісталися разом з іншими активами UMH під час його продажу Ложкіним. Частка на ринку – майже 25%.

Радіо "Європейська станція" – нова назва "Гала Радіо". Свій позивний радіостанція змінила на початку 2015 року. Разом із ним станція змінила і власників: новим інвестором стала RadioCorp Holding - компанія з Нідерландів, яка управляє низкою радіостанцій та медіа в Нідерландах, Австрії, Болгарії та інших країнах. Попереднім власником був американський бізнесмен Джозеф Лемір. Сьогодні радіо ЄС записане на ПрАТ "МіраКом Україна", яка належить нідерландській "Ед Венче Рейдіо Б.В.". Радіо ЄС транслюється в дев'ятьох містах України.

Люкс FM
Власник: родина мера Львова Садового

Перець FM
Власник: Андрій Карпій

Радіо "Вести"
Власник: Олександр Клименко

Радіо Ера
Власник: Андрій Деркач

"Люкс FM" входить в однойменний медіа холдинг і належить Катерині Кіт-Садовій – дружині мера Львова Андрія Содового.

Карпій – колишній партнер Андрія Садового по "Радіо Люкс". У 2014 році Карпій продав чотири радіокомпанії з мережею на 27 міст Ігорю Гужві, якому тоді належало Радіо "Вести".

Радіо "Вести" входить в холдинг "Вести" Олександра Клименка, екс-міністра доходів та заборів в уряді часів Віктора Януковича.

Власник "Радіо Ера" Андрій Деркач був депутатом від Партії регіонів. Розвал Партії регіонів не завадив Деркачу знову пройти в Раду. Він входить до депутатської групи "Воля народу", якою зараз керує Ярослав Москаленко.

Для підготовки матеріалу використовувались дані Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, Реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та інших відкритих джерел інформації. Реальні власники-контролери видань, телеканалів та радіостанцій, в деяких випадках, відрізняються від тих, що прописані де-юре.

За цим посиланням можна переглянути pdf-файл з повним переліком ЗМІ, компаній, на які вони оформлені, та їх юридичними власниками.

Будущее Украины, Белоруссии и России. Валерий Соловей в эфире @Politeka ...

Гражданская война в Израиле

В совке времен Хрущева когда нагнеталась пропаганда атомной войны с США , строились бомбоубежища и атомные бомбардировщики.... бытовала поговорка: "Войны не будет, но будет такая борьба за мир во всем мире, что камня на камне не останется." .... Так и в Израиле сегодня - гражданской войны не будет, но будет такая борьба за мир между правыми (религиозными сионистами сторонниками Меира Кахане и "Еврейского государства для евреев") и левыми (светскими либеральными мультикультурными противниками религиозного сионистского государства ) , что от этой истинной Твердыни - Эрец Исраэль останется только богатая, яркая, но траснациональная и духовно пустая торгово-экономическая оболочка , как 52 штат Великой империи Пан Америка!        
Но вот что пишет сегодня об этом Алекс Тарн:    https://www.facebook.com/aleks.tarn.1?__tn__=%2CdC-R-R&eid=ARA6IlGdi9_ffL1HPlod4ueveTNN2IqCjmUQFXj6z1ABMNU9lCtoGNRwQ1YUXoazEts3i4s1klG0nAUI&hc_ref=ARQdPO3Y329lPDZCjBpJgMQ7S6sgCBy5ZCYFegYUdotuczTG9_JDfGIlx_lbFdhWYQ4&fref=nf

Вагнеровци готовили ликвидацию Лукашенка | Студия Запад

Аркадий Красильщиков: ИНФАНТИЛЬНЫЙ СОЦИАЛИЗМ

Аркадий Красильщиков: ИНФАНТИЛЬНЫЙ СОЦИАЛИЗМ: 

                                                    

Инфантильный социализм Юлия Латынина, обозреватель «Новой» После падения Берлинской стены Френсис Фукуяма опубликовал статью, в ...

Кто такой Манкурт - по определению Чингиза Айтматова

Кто такой Манкурт - по определению Чингиза Айтматова

ЕВРЕИ-КОЗАКИ !!! ( Или о том, что объединяет, а не разделяет украинский и еврейский народы )

Катерина Сотник
ЕВРЕИ-КОЗАКИ –
😉, Или о том, что объединяет, а не разделяет украинский и еврейский народы 👆:

– На первый взгляд, словосочетание «еврей-козак/казак» по своей абсурдности сродни анекдотичной словоформе «еврей-оленевод» – из истории ведь общеизвестно об особом отношении украинских козаков и русских казаков к представителям этой нации – вроде бы, исключительно уничижительном....

– Но из песни слова не выкинешь – евреи-козаки были, и служили они верой и правдой.
Случалось даже, становились доверенными лицами самих гетманов.

Не только вместе жили, но и служили Первое упоминание о казачестве в руських (украинских) летописях относится к 1444 году, а его "активизационный первичный рассвет" приходится на конец XVI – начало XVII веков, достигая своего более чем столетнего апогея власти на территории нынешней Надднепрянской Украины с 1640-х гг.

Более того, как отмечает современный еврейский израильский исследователь Б.Ельшевич, существует легенда, что и самым первым казаком был еврей Шимон (Семён).

√ Низовья Днепра и территория Запорожья – также места массового расположения казачьих поселений. Сформировалось донское и яицкое казачество, постоянно находившееся в дихотомии борьбы и подчинения с царскими властями Московии.

Запорожская Сечь, как утверждал Я.Собесский, всегда была довольно интернациональной – бок о бок с украинцами, поляками, литовцами, белорусами, болгарами, татарами, турками, калмыками, грузинами, немцами, французами, итальянцами, испанцами и англичанами мирно сосуществовали и евреи.
– Причём, не только и не столько торговали и ремесленничали – вояк среди евреев хватало.

Об отваге еврея Берахи, в частности, упоминается в документе, где описывается роль 11 евреев-казаков в войне 1613 года:
– «…И многие козаки говорили: «О, Боже! Как жалко, что рыцарь еврей Бераха так плачевно скончался, будучи разрублен и расколот…».

Особы, приближенные к гетману: √ Гетманщина для многих еврейских родов стала периодом массового перехода в казачество – он начался в конце XVII века и продолжался, усиливаясь с правления гетмана Ивана Мазепы вплоть до конца Гетманщины в 1780-90-х годах.

√ Роды Боруховичей, Магеровских, Герциков, Крыжановских, Марковичей и Перехристов не просто поменяли свой социальный статус, их представители оставили заметный след на службе в казачестве.

√ К примеру, представителю рода Боруховичей, Михайле Андриевичу Боруховичу, удалось дослужиться до полковника и даже побывать в должности наказного гетмана Украины !

√ А выкреста, ставшего полтавским полковником, – Павла Петровича Герцика, гетман Мазепа и вовсе ввёл в своё ближайшее окружение.

√ Влияние еврейской «ассимиляции» в козачестве стало ощутимо заметно на исходе XVIII века – исследователями отмечается интересная тенденция: довольно большое количество казачьих фамилий имело явно еврейское происхождение.
– У казаков Юдиных, Юдаевых, Халаевых, Нивроченков, Мацуненков, Шабатных, Жидченковых, Шафаревичей и Маривчуков предки были точно иудеями.

∆ Окреститься, чтобы в дружину влиться:
– Непременными условиями для зачисления в козаки в "золотой век" казачества были: профессионализм и собственно стремление человека, его национальность при этом решающего значения не имела.

√ Правда, козак/казак должен был быть именно #христианином – до 1635 года в запорожском и городовом украинском казачестве допускалось как #православие, так и #католичество, а также и #протестанство, в разных вариациях весьма распространённое в то время литовских, белорусских и северо-украинских территориях Великого Княжества Литовского, Русского и Жемойтского (наряду с Королевством Польским – составная часть федерации Речи Посполитой).

∆ Но потом, после усиления противостояния украинских козаков с польскими и литовскими магнатами, а донских и яицких казаков – царско-московитской власти, условия ужесточились – настоящим казаком мог стать только православный.

Однако и из правил были и исключения – метрические книги указывают, что в Майкопском и Лабинском отделах в нескольких станицах жили казаки-евреи, которые исповедовали иудаизм.

Согласно исследованию историка В.Грибовского, в XVIII веке, за время существования Новой Запорожской Сечи (с 1734 по 1775 годы), превращение этнических евреев в украинцев и козаков было вполне себе привычным явлением.

√ Причём многие из этих выкрестов сделали при переходе на Сечь и в Гетманщину (автономная часть Украины, под протекторатом Российской Империи) неплохую карьеру.
– Как, к примеру, Семён Чернявский, дослужившийся до казацкого старшины и участвовавший в запорожской посольской делегации, посетившей Екатерину ІІ с переговорами относительно ущемления царскими властями козацких прав и вольностей.

∆ Первый козак/казак – еврей?! 😝
– Эта сенсационная версия была выдвинута «инженер-генерал-майором и кавалером» Александром Ригельманом, в конце XVIII века составившим сборник, куда вошли малороссийские и казацкие летописи.
– Книгу издали в 1847 году. Особое внимание в данной работе привлекает летопись под названием «Сказание козаков о себе».

√ Смысл этого легендарно-мифологического сказания состоит в том, что козачий род берет своё начало в 948 году от «вышедшего из Польши» человека по имени Семён «роду козарского» (то есть, хозарского).
– Этот Семён обосновался на устье Бог-реки, чтобы заниматься рыбной ловлей и промыслом зверя. Бог-река – современный Южный Буг, расположенный на украинском Подолье (историко-географическая область на западе и юго-западе Украины и отчасти в Приднестровье).
# Примечательно, что «БУГ» в переводе с польского как раз и означает «БОГ» # 😊
– К Семёну, как пишет летописец, «присовокупились» земляки и поставили его над собою атаманом.
Численность отряда с течением времени росла...
√ Этимология слова «казак» («козак») Ригельманом объясняется просто: Семён со товарищи «носили одежду от ловли своей, поделанную из кож диких коз и сайгаков» 😁.

∆ Исследователи «Сказания козаков о себе» подмечают интересные детали:

- 1) раз Семён (Шимон) хазарин, то он по определению должен быть иудеем – в Х веке хазары исповедовали именно эту религию;
- 2) год обоснования Семёна в окрестностях Бог-реки – 948-й – по мнению историков, как раз время, когда Хазария начала войну против Киевской Руси; тогда же германцами-христианами стали завоевываться земли западных и южных славян – вследствие этих обстоятельств хазарин-иудей на самом деле мог сменить место жительства;
- 3) в иврите есть слово «хазак», означающее силу, мужество – не от него ли, (наряду с тюркским "кайзак") произошло наименование «казак»?

√√√
Даже и с большевиками на стороне "белых"-имперцев, и против поляков на стороне Западно-Украинской Народной Республики, и против "белых", поляков и большевиков – на стороне УНР евреи воевали.

Российские белоказаки отдельно, а "белые" в целом, селянско-отаманские антикоммунистические украианские подразделения – евреев в Гражданскую войну не весьма, мягког говоря, "жаловали", поскольку много вождей Красной Армии были этническими евреями ("иври") и/или иудеями ("иегудим").
– Тем не менее, это вовсе не означает, что они повсеместно и свято блюли «расовую чистоту» в своих рядах:

√√ Известно, к примеру, о сыновьях новочеркасского доктора Сегаля, которых в разгар Гражданской войны за заслуги в сражениях с большевистской властью приняли в донские казаки и наградили участком земли.

ЕВРЕИ в УКРАИНСКОЙ РЕВОЛЮЦИИ 1917-1921 гг.
– После падения царизма «еврейский вопрос» из культурно-экономической плоскости трансформировался в вопрос геополитический.

– С первых дней Украинской революции значительная часть еврейства, которая проживала в пределах бывшей «черты оседлости» (окончательно ликвидированной Временным правительством весной 1917-го), поддержала освободительную борьбу украинцев за автономию, а со временем и независимость, ожидая в самостоятельной Украине возможность для отмежевания от российской политики государственного антисемитизма.

√ Еврейские организации Киева, Одессы, Екатеринослава, Харькова и других городов Украины признали Центральную Раду единственной законной властью на территории 9-ти украинских губерний.

√√ Всеукраинский съезд раввинов, который состоялся в Одессе в 1918 году, принял решение о наложении «херема» (проклятия) на тех евреев, которые будут поддерживать врагов Украинской Народной Республики.

– Несмотря на разногласия по ряду вопросов, украинские социалисты видели в еврейских соратниках своих.
√ В Центральной Раде было пятьдесят депутатов, избранных от еврейских партий; пост вице-секретаря по еврейским делам в январе 1918 года получил Мoисей Зильберфарб.
√ Позже, при Директории, в правительство УНР входили министры-евреи: Соломон Гольдельман, Арнольд Марголин, Авром Ревуцкий, Пинхас Красный.

Согласие между украинцами и евреями значительно усиливало позиции УНР.

√ Следовательно, любая российская власть (большевистская или белогвардейская) была заинтересована в том, чтоб перетащить евреев на свою сторону в войне против украинцев.
– С целью реализации этого замысла россияне (несмотря на "цвет") запустили мощную пропагандистскую машину, которая работала над конструированием идеологического образа «хохла-погромщика».

√ Как белым, так и красным было чрезвычайно удобно описывать политическую борьбу украинцев за собственную государственность как «сплошной погром», «хулиганство» и «ад анархии».

Образ регулярной армии УНР, как «стаи антисемитов-погромщиков», возводил любую российскую оккупацию в ранг «спасения человечества» от «бандитов-украинцев».

– Невзирая на то, что и Красная, и Добровольная армии принимали активное участие в еврейских погромах на территории Украины, россиянам эффективно удавалось «перевести стрелки» на украинцев (тем более, что поводов, различные полумилитарные украинские формирования бандитского типа им предоставляли достаточно).

Основа повстанческого войска, возглавляемого Петлюрой, – атаманские подразделения.

Обычно атаманами становились харизматичные авторитеты в определенном регионе. Петлюра смог сплотить этих людей вокруг одной цели – свержения режима Скоропадского. Но вскоре атаманы вышли из-под его контроля.

Крестьян, подчиненных атаманам, не интересовали независимые идеи Директории. Им важнее было получить землю.

После антигетманского восстания сразу начались новые кровавые еврейские погромы. Их исполнители преимущественно называют себя "петлюровцами". Но на практике они – лишь номинально подчиненные Директории и неподконтрольны ей.

В погромах участвовали и так называемые регулярные части УНР, но они скорее были партизанскими. Помимо дисциплинированных бойцов в них также были также бывшие черносотенцы, преступники и другие маргиналы, которых война привела в войска Директории.

Погромы надо исследовать на конкретных примерах, так, как это делают микроисторики. Какое именно подразделение совершало погромы, подчинялось ли оно в этот момент УНР, руководствовались ли их командиры антисемитскими лозунгами, ассоциировали ли они себя с УНР до или после погромов, осознавали ли свою украинскость. Это всё нужно вписывать в историю украинско-еврейских отношений ХХ века – историю непростую и проблематичную.
Но нам не нужен нарратив, в котором все прямолинейно и посыпано песком, как дорожки в советской армии.

Борьба Директории УНР против #погромов:

√ 23 мая 1919 г. была создана государственная инспекция армии УНР во главе с бывшим эсером, полковником Владимиром Кедровским, на которую, среди прочего, возлагалась и борьба с антисемитизмом.
√ Спустя четыре дня правительство УНР приняло антипогромное постановление из 24 параграфов, учреждавшее чрезвычайные комиссии для расследова­ния погромов, выявления их зачинщиков и исполнителей с целью привлечения их к уголовной ответственности.
√ Более жёстким был приказ Верховного атамана от 20 июля, предписывавший командирам всех подразделений и государст­венным инспекторам под личную ответственность следить за тем, чтобы на месте расположения их частей не проводилась погромная агитация.
В приказе говорилось и о том, что «любые акты насилия …внесут разброд в наши ряды и погубят всё наше общее дело».
√ В августе 1919 года, по инициативе посла УНР в Германии Николая Порша, в Карлсбаде прошло совещание украинских послов, аккредитованных в ряде столиц Европы, рекомендовавшее Директории предпринять шаги против погромов.
√ Конкретным шагом в этом направлении стал приказ по армии №131 от 26 авгу­ста 1919 года, подписанный Верховным атаманом Петлюрой и на­чальником его штаба Юнаковым.
√√ В результате работы государственной инспекции, усилий кабинетов Мартоса и Мазепы, приказа Петлюры и дисциплинирую­щего воздействия Украинской Галицкой армии, вступившей на территорию Подолии и Волыни в середине августа 1919 года, погромы, как массовые явления, фактически прекратились.

#Евреи_гайдамаки:

– В любом случае, наилучшим способом преодоления этих стереотипов служат факты участия евреев в украинской освободительной борьбе в рядах армии УНР.

– Евреи служили в армии УНР практически со дня ее основания.
В армии УНР служили также и русские, немцы, поляки, китайцы и евреи.

– Евреи в числе первых воинов, боровшихся за независимость Украины, принесли свои жертвы – 6 января 1918 года на станции Макошино под Киевом были убиты в бою с большевиками два младших фейерверкера (унтер-офицера) бронепоезда армии УНР «Вільна Україна»: Исидор Троцкий и Александр Жук.

√ А в итоговом эпизоде борьбы – во время Второго зимнего похода УНР, в ноябре 1921-го, – большевики расстреляли у местечка Базар 359 пленных украинских военнослужащих, в том числе четырех евреев: Леопольда Милькера родом из Вены, писаря Якова Крутокопа из Терновки, казака Захара Ашнабуля из Бахмута и писаря Иосифа Ендрика из Риги.

√ Козаки и старшины неукраинского происхождения не были исключительным явлением в петлюровском войске. Однако их имена специально не афишировали и не поднимали на щит, как элемент политической борьбы.
– Этому есть простое объяснение.
Бурный 1917 год хотя и принёс в Украину двойную революцию: национальную и социальную, однако именно в этом году родилось #политическое_украинство.
– Для определения обрусевших украинцев и представителей других национальностей, которые пришли на службу новому государству в марте 1917 года, возник специальный термин «мартовские украинцы».

√ Изучая архивные документы УНР и летописи периода украинско-российскобольшевистской войны, временами можно наткнуться на списки мобилизованных козаков или погибших бойцов, среди которых часто фигурируют евреи.

– Например, во фронтовой газете «Украинский козак» после кровопролитных боев армии УНР с большевиками за железнодорожную станцию Вапнярка в 1919 году были опубликованы списки погибших воинов 7-го Синего полка, среди которых можно увидеть козака-хорунжего Шмуля Цибельмана из с.Мукша на Подолье.

– Родом с Подолья был еще один еврей-воин армии УНР, который получил широкую популярность в петлюровском войске – сотник Семён Самуилович Якерсон.
Он происходил из еврейской семьи винницких мещан.
Военное образование получал в Одессе, где проживало немало его соплеменников. В 1917 году двадцатилетний Якерсон закончил артиллерийское училище, получил ранг прапорщика, добровольно поступил в ряды Одесской гайдамацкой бригады войск Центральной Рады. Был участником боёв с большевиками на улицах Одессы.

– В период гетьмана Павла Скоропадского Якерсон служил в управлении Уманского уездового воинского начальника. Во время восстания против гетьмана, как и много других украинских старшин, поддержал республиканцев.
Вступил в 1-й действующий полк войск Директории. 23 января 1919 года был ранен в бою под польским городом Дубровицей, после лечения вернулся в свой полк, с остатками которого 24 мая 1919 г. влился в 8-й Черноморский полк 3-й (со временем – Железной) дивизии Действующей армии УНР.
18 июля 1919 года принимал участие в кровопролитных боях получиа ранение. Несмотря на это, не бросил службу и вскоре вернулся на фронт.
Служил в Корпусе пограничной охраны УНР.
– Во время совместного украинско-польского наступления на Киев в 1920 году воевал в 6-м запасном артиллерийском курене 1-й Пулемётной дивизии армии УНР.

∆ После поражения украинцев в борьбе за независимость вместе с армией УНР оказался интернирован на территории Польши, где и проживал в межвоенный период. В эмиграции держался украинского политического лагеря.
– Последнее воспоминание об украинском артиллеристе Якерсоне – это успешное окончание им в 1927 году гидротехнического отдела Украинской хозяйственной академии в Подебрадах.

– Украинский поэт Леонид Полтава (этнический еврей) посвятил сотнику Якерсону целую поэму. В эпиграф поэт поместил такие слова: «О жыде С.Якерсоне – сотнике армии УНР. Написана под впечатлением от рассказа в Нью-Йорке поэта Евгения Маланюка – старшины армии УНР».

√ После поражения Украины большинство евреев, которые не приняли этой вариации квазикоммунистической идеи, попали под каток советских карательных органов. Часто репрессии над евреями совершали их соплеменники.
– Среди тех кто, на себе ощутил действие репрессивной машины, были старшины (офицеры) армии УНР Виталий Абрамович, Исаак Годин, Иегуда Горовенко, Павел Гольдман, Ипполит Гофман, Ефим Гольдман-Соколов, Лев Апте и много других.

"Ростовщические" деньги на украинскую армию:
– Часто можно услышать, что корни антисемитизма кроются в плоскости хозяйственной и социальной. Евреи занимались ростовщичеством, владели большими финансовыми капиталами, что якобы, и являлось причиной напряжения с украинскими селянами и мещанами.
– Однако в истории украинской освободительной борьбы 1917-1921 годов есть много примеров, когда евреи поддерживали молодую украинскую армию финансово.
Например, 9 апреля 1919 года Здолбуновский еврейский гражданский совет рассмотрел вопрос о финансовой поддержке армии УНР. Войско ощущало острую нехватку оружия, припасов, амуниции, медикаментов, продовольствия. За один день было собрано 20000 рублей, которые передали Здолбуновскому коменданту в пользу войска УНР. Безусловно, эта эпизодическая помощь существенно не улучшила материального положения армии, однако засвидетельствовала доброжелательные отношения между украинцами и евреями на Волыни.

* * * * * *
∆ Еврейский ударный батальон (укр. "Жидівський пробойовий курінь") — военное подразделение 1 корпуса Галицкой Армии. Сформирован в июне 1919 во время Чортковского наступления из состава еврейской милиции Тернополя. Командир — поручик Соломон Ляйнберг.

«Еврейский батальон» образовался тогда, когда после трехдневного погрома, который учинили польские войска во Львове 22—24 ноября 1918 года тернопольские евреи — бывшие солдаты Австро-Венгерской армии — взяли в свои руки руководство еврейской самообороны в Тернополе.

Возглавил инициативу поручик бывшего австрийского 15 пехотного полка С. Ляйнберг, который начал обучение молодежи военному делу. 16 июня 1919 галицкие стрельцы отбили Тернополь у поляков и еврейское население встречало украинские войска с цветами.
– По поручению «Еврейской национальной рады» Ляйнберг обратился к полковнику Микитке с предложением вступить с несколькими сотнями евреев в батальон УГА. Полковник Микитка лично знал Ляйнберга по прежней службе в 15 полку австро-венгерской армии, до ноября 1918 года располагавшемся во Львове.
С. Ляйнберг был назначен командиром батальона.

– В военных списках соединение называлось «Еврейский ударный батальон», официальная название «Ударный батальон I Корпуса Галицкой Армии».
При украинском отряде поручика Вовка начал формироваться Еврейский ударный курень. Вскоре батальон насчитывал уже 1200 человек.

– Боевой путь «Жидовского куреня» прошел через украинско-польский и украинско-советский фронты. Среди мест, где батальон воевал и нёс гарнизонную службу: Проскуров, Винница, Бердичев, Киев, точнее, Святошин.

24 июля 1919 года во время ночной атаки батальон взял пленных из передовых частей Красной Армии. Через день большевики начали отступление. Командование 21 бригады приказало подразделению активно преследовать врага. Батальон достиг городков Солодкивцы, Зеньков, а к 31 июля Михальполь. После ряда стычек курень захватил Михальполь и взял в плен почти весь гарнизон.

В Бердичеве своим поведением во время несения службы и своей гуманностью батальон заслужил доверие населения, и поручик Ляйнберг получил от городской общественной управы полномочия провести мобилизацию еврейской молодежи. Командование I Корпуса УГА позволило мобилизацию и одновременно дало время на отдых и переформирование, благодаря этому батальон пополнился добровольцами — евреями и украинцами. Однако в ходе эпидемии тифа отряд потерял две трети личного состава и его пришлось расформировать в ноябре 1919 года.

Некоторые бойцы батальона в начале 1920 года, добравшись до Одессы объединились там с остатками местного сионистского отряда, который был распущен белыми в сентябре 1919 года. Данное объединение включало идейно настроенных сионистов Западной и Восточной Украины.

Остальные воины куреня остались в Приднепровье или вернулись в Галичину. В Тернополь вернулся и Соломон Ляйнберг. По некоторым данным, его замучили поляки в Тернополе в 1920 году. Имя Соломона Ляйнберга носит одна из улиц города Львова.

– В апреле 1920 года они покинули Украину и перебрались в подмандатную Палестину. Впоследствии они играли большую роль в #Хагане — еврейской народной самообороне в Палестине, и в войне за независимость Израиля 1947-49 гг.

– Истинные элиты двух народов осознавали необходимость сотрудничества в условиях бурных событий 1917-1924 годов.

– Конечно же, евреи, как и украинцы, и русские Украины не были однородным сообществом.
Представители еврейского народа были как среди украинского, так и среди большевистского и белогвардейского политических лагерей.

– Однако в тот период, когда мировые еврейские передовые круги искали пути для реализации идеи создания государства Израиль, украинцам на тогдашний короткий миг удалось отвоевать свою независимость.

∆ И это произошло не без прямого участия представителей еврейского народа, столетиями проживавшего в Украине.

– И с 2014-го, несмотря на многие горестные страницы периода Второй мировой войны – именно патриотические евреи и русские Украины составили мощное ядро в её новой борьбе за суверенную, всеэтническую общенациональную и народную Украину.
* * * * * *

КРЕЩЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСИ - це голка в кащеєвому яйці, яка болить московітам та їх посіпакам в Україні

Oleg Leusenko поделился публикацией.
Администратор · 34 мин.

Вітаю, друзі! Позавчора знов отримав бан. Цікаво, що допис видалили менше ніж за п’ять хвилин після публікації! Забанили історичний пост про Хрещення Русі-України і чому це свято не має відношення до Московії.
Саме ця тема, мов, голка в кащеєвому яйці, болить московітам та їх посіпакам в Україні.
Повторюю цей допис. Будь ласка, знайдіть в ньому "пропаганду ненависті і образи, що натякають на неповноцінність", як це вважають адміни Фейсбук.

З Днем Хрещення Русі-України, українці!
https://oleg-leusenko.livejournal.com/13088070.html

День Крещения Киевской Руси-Украины в нашей державе отмечается официально, согласно Указу Президента. Вместе с тем, в этот же день церковь чтит память равноапостольного князя Володимира - крестителя Руси.

Ни Крещение, ни Святой Володимир, ни тризубы и гривны тысячелетней давности, ни, разумеется, сама Русь к ордынской Московии отношения не имеют.
Точнее, московиты (искусственные т.н. "русские") к руськой (украинской) истории и символике имеют такое же отношение, как к реформации Мартина Лютера или празднику Махаяны у буддистов.

Володимир окрестил русичей (впоследствии украинцев) в 988 году, в Киеве, на реке Почайна, притоке Днепра.
(современное название русичей - украинцы, точно также трансформировались римляне в итальянцев, галлы во французов и т.д.)

Когда украинцы крестились и уже читали молитвы староукраинскою мовою (а не языком!) на финно-угорской автохтонной земле - Москва-болоте лягушки квакали. Да и потом, Московия много веков оставалась провинцией тюркско-монголоидной Орды.

Русью не являлись также ни Новгород, ни Суздаль. Ни тем более эрзянская Рязань. Русью были Киев, Чернигов, Галич и Волынь, земли по правую и левую сторону Днепра.

В период расцвета и крещения Руси (10-11 вв.) Москва называлась Кучково городище. Земля Муромо-Рязанская, то есть страна Мурома и Эрзи. Земля совершенно безо всякого следа славян. Совсем другая, волжско-уральская цивилизация. Но, россияне упорото не хотят изучать свои корни, глупо приписывая себе украинскую цивилизацию и историю.

Название "Россия" (на латинский манер - Rossia) придумано специально, как бы и не путать с Русью (в тот момент всей Европе было очевидно, ГДЕ на самом деле Русь находится), и в то же время приклеить к Руси искусственную преемственность московитских дворняжек, претендующих на захват земель бывшей империи Рюриковичей. Окончательно название "Россия" укрепилось после Петра 1-го, имевшего в Украине основной источник идеологических и служивых кадров, спустя семь веков после Крещения Руси-Украины.

Москву стали рубить в 1147 г. Затем это городище было кыштымом Орды. 1141 - 988 = 153. Это возраст недоношенности Московии в отношении ее "крещения".

Недаром сегодня в Украине Крещение Руси - праздник, а на Московии о нем мало кто знает. Тризуб Володимира - герб Украины, а сам Святой князь изображен на украинских гривнах, а не рублях (от слова рублен от гривны).

Полноте, московиты-россияне, отрешитесь от чужого. Не ваше это - ни Русь, ни Крещение, ни все украинское.


https://oleg-leusenko.livejournal.com/13088070.html

Вітання Петра Порошенка з 1032 річницею Хрещення Русі-України